14 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/5234/25 пров. № А/857/4905/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року у справі № 500/5234/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,
місце ухвалення судового рішення м. Тернопіль
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїБаб'юк П.М.
дата складання повного тексту рішення06.01.2026 року
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року у справі № 500/5234/25 позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення задоволено повністю.
Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії від 15.07.2025 №192150006795.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи: з 27.07.1988 по 22.12.1988; з 15.02.1997 по 05.06.2000; з 10.06.2000 по 29.12.2000; з 14.02.2001 по 31.12.2003 та призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком згідно пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із 05.07.2025.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що вік позивача становить 55 років, страховий стаж 19 років 1 місяць 28 днів. Зазначає, що до страхового стажу не враховано періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки, а саме: з 27.07.1988 по 22.12.1988 оскільки записи про виправлені періоди засвідчено печаткою не придатною для читання; з 15.02.1997 по 05.06.2000 оскільки в наказах на прийняття та звільнення дописані дати; з 10.06.2000 по 29.12.2000 та з 14.02.2001 по 31.12.2003 оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків в Індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказує, що за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як отримувач пенсії по інвалідності за нормами Закону №1058 з 13.09.2011. Зазначає, що права на призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону, з урахуванням наявних документів, позивач не має, у зв'язку з тим, що мати дитини з інвалідністю скористалася правом вибору пенсійних виплат, а саме є отримувачем пенсії по інвалідності. Крім того до електронної пенсійної справи не долучено виписку з акта огляду в МСЕК на дитину з інвалідністю до досягнення шестирічного віку та відсутній необхідний страховий стаж заявника.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Відтак, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 27.07.1988 по 22.12.1988 робочим у Бучацькій Міжрайбазі ОСС та з 15.02.1997 по 05.06.2000 слюсарем в селянській спілці Сороки підлягають зарахуванню до його страхового стажу.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 10.06.2000 по 29.12.2000 та з 14.02.2001 по 31.12.2003 оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків, то суд дійшов висновку, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв'язку з невиконанням підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам у сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов'язків.
Відтак, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 10.06.2000 по 29.12.2000 та з 14.02.2001 по 31.12.2003 в ТОВ "Ранок".
Також, судом встановлено, що своє право на отримання пенсії з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV, як мати дитини з інвалідністю, так і позивач, як її батько, не використали.
Таким чином, оскільки дружина позивача (мати їх спільної дитини з інвалідністю) як особа з інвалідністю скористалася правом на свій соціальний захист шляхом отримання пенсії за інвалідністю, це не може бути перешкодою для призначення дострокової пенсії за віком в порядку пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" батькові дитини.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08 липня 2025 року звернувся до територіального відділу Пенсійного фонду України у Тернопільській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 15.07.2025 №192150006795 позивачу у призначені дострокової пенсії за віком відмовлено.
Як слідує із вказаного рішення вік заявника становить 55 років, страховий стаж - 19 років 01 місяць 28 днів.
В ході розгляду документів до страхового стажу не враховано періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 :
з 27.07.1988 по 22.12.1988 оскільки записи про виправлені періоди засвідчено печаткою не придатною для читання;
з 15.02.1997 по 05.06.2000 оскільки в наказах на прийняття та звільнення дописані дати;
з 10.06.2000 по 29.12.2000 та з 14.02.2001 по 31.12.2003 оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків в Індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зазначено, що для зарахування вищезазначених періодів роботи до страхового стажу необхідно долучити належним чином оформлені довідки поро періоди роботи, видані за місцем роботи (правонаступником/архівною установою) з посиланням на первинні документи та довідки про реорганізацію установи (за наявності).
Також вказано, що права на призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону, з урахуванням наявних документів, позивач не має, у зв'язку з тим, що мати дитини з інвалідністю скористалася правом вибору пенсійних виплат, а саме є отримувачем пенсії по інвалідності. Крім того до електронної пенсійної справи не долучено виписку з акта огляду в МСЕК на дитину з інвалідністю до досягнення шестирічного віку та відсутній необхідний страховий стаж заявника.
Вважаючи протиправним рішення відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV).
Згідно з статтею 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Стаття 115 Закону № 1058-IV визначає пенсійне забезпечення окремих категорій громадян.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV, жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років (абзац 2).
Системний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що пункт 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV визначає спеціальне суб'єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.
Оскаржуваним рішенням відмовлено у призначенні пенсії позивачу, зокрема, за періоди з 27.07.1988 по 22.12.1988 оскільки записи про виправлені періоди засвідчено печаткою не придатною для читання; з 15.02.1997 по 05.06.2000 оскільки в наказах на прийняття та звільнення дописані дати.
З цього приводу колегія суддів вказує на наступне.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України від 04.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Постановою КМУ №637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до підпункту 2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Підпунктом 2.3 Інструкції визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
При цьому, згідно підпункту 2.4 Інструкції всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162.2.10.
Таким чином, обов'язок по здійсненню записів у трудовій книжці покладено на керівників підприємств, власників або уповноважені ним органи, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису, здійснення виправлень чи дописів не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Так, згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 01.08.1988 позивач:
з 27.07.1988 по 22.12.1988 позивач працював робочим у Бучацькій Міжрайбазі ОСС;
з 15.02.1997 по 05.06.2000 позивач працював слюсарем в селянській спілці Сороки.
При цьому, наведені у трудовій книжці записи узгоджуються в хронологічному порядку із іншими записами, наведеними у трудовій книжці.
Отже, трудова книжка серії НОМЕР_1 є основним та достатнім документом, що підтверджує стаж роботи позивача за періоди роботи з 27.07.1988 по 22.12.1988 робочим у Бучацькій Міжрайбазі ОСС та з 15.02.1997 по 05.06.2000 слюсарем в селянській спілці Сороки.
Колегія суддів зазначає, формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Так, у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1 відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
При цьому, витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто, перекладання обов'язку доказування, надання відомостей, тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача, що дає право на дострокову пенсію за віком, періоду роботи з 27.07.1988 по 22.12.1988; з 15.02.1997 по 05.06.2000 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1988.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 10.06.2000 по 29.12.2000 та з 14.02.2001 по 31.12.2003 оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків в Індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Отже, до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, внаслідок невиконання роботодавцем позивача обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Таким чином, з наявних у справі письмових доказів вбачається, що позивач з 10.06.2000 по 29.12.2000; з 14.02.2001 по 31.12.2003 працював в ТОВ "Ранок".
На переконання колегії суддів, ГУ ПФУ в Кіровоградській області протиправно не зарахувало до страхового стажу ОСОБА_1 вищевказаний період роботи. При цьому, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за спірні періоди не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування спірних періодів до страхового стажу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі №373/2265/16-а, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Крім того, факт роботи позивача у вказаному підприємстві відповідачем не спростовується, натомість підтверджений записами трудової книжки. Записи внесені відповідно до вимог законодавства, засвідчені печаткою, вказані накази про призначення та звільнення. Зважаючи на це, не зарахування до страхового стажу вказаних вище періодів трудової діяльності позивача з наведених відповідачем причин є не обґрунтованим.
Щодо доводів скаржника про те, що позивач не має права на призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону, з урахуванням наявних документів, оскільки мати дитини з інвалідністю скористалася правом вибору пенсійних виплат, а саме є отримувачем пенсії по інвалідності, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 13.09.2011 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як отримувач пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, тому делегувала своє дострокове право на пенсію за віком батьку дитини з інвалідністю, що підтверджується її заявою від 08.07.2025.
Таким чином судом першої інстанції вірно встановлено, що своє право на отримання пенсії з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV, як мати дитини з інвалідністю, так і позивач, як її батько, не використали.
Абзацом 2 пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV визначено спеціальне суб'єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком, і допустимість реалізації цього права не може ставитися в залежність від реалізації матір'ю свого права на призначення пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, передбаченого іншими нормами законодавства.
Наведені обставини у їх сукупності свідчать про те, що позивач має право на призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії від 15.07.2025 №192150006795 слід визнати протиправним і скасувати.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року у справі № 500/5234/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос