Справа № 120/12095/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віяик Н.В.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
15 квітня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року (ухвалена в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови Вінницького апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Голови Вінницького апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
09.03.2026 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, та чи має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником).
Ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами, приходжу до висновку, що позовну заяву належить повернути позивачеві з огляду на таке.
Частиною 2 статті 160 КАС України передбачено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до положень частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; 10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт; 11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Окрім того, пунктом 3 частини 4 статті 169 КАС України регламентовано, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Тобто, обов'язковим елементом позовної заяви та засвідченням факту волевиявлення учасника судового процесу є підпис.
Підпис - це графічний знак або набір знаків, який особа ставить на документі для підтвердження його автентичності, згоди або авторства.
Зазвичай підпис розташовується у кінці документа після його основного тексту та відомостей про додатки (у разі їх наявності).
Наведене зумовлене тим, що підпис ідентифікує автора і слугує задля підтвердження того, що особа, яка його підписала, ознайомлена із документом і погоджується з його змістом. В юридичному сенсі, підпис є підтвердженням певної дії, угоди чи зобов'язання і надає документу юридичну силу.
З наведеного слідує, що підпис особи, яка звертається з процесуальним документом до суду, підсумовує викладене вище за текстом, що тим самим унаочнює погодження з усім тим, що в ньому наведено. Хоча формально у процесуальному законі немає формалізованої вимоги щодо розташування місця накладення підпису заявника (автора звернення), проте це випливає із його змісту і духу закону.
Наміром законодавця було структурувати вимоги до позовної заяви не лише у змістовному (перелік певної інформації, яку особа, що подає заяву, має викласти), а й логічно-послідовному (хронологічному) контексті (найменування суду, до якого подається апеляційна скарга, не повинне зазначатися наприкінці позовної заяви; а отже й підпис особи, яка подає позовну заяву, чи її представника не має розташовуватися на початку позовної заяви).
Викладене не лише забезпечує логічність, послідовність і зрозумілість викладу змісту позовної заяви, але й слугує запобіжником від зловживання учасниками процесу своїми процесуальними правами, оскільки унеможливить виникнення такої ситуації, коли в одному разі заявник стверджуватиме, що процесуальний документ ним підписаний, а в іншому разі - ні.
Сформульований принцип гарантує однозначність правових наслідків подання позовної заяви та унеможливлюватиме неоднозначне тлумачення її змісту іншими учасниками справи.
Також, слід враховувати і стандарти, які склалися в Україні, щодо ділового письма загалом.
Загальноприйнятою практикою є розташування підпису автора документа наприкінці нього. Таке розташування підпису логічно завершує виклад думок автора та підтверджує його згоду з усім написаним вище; до того ж воно відповідає загальним правилам композиції тексту і сприяє його кращому сприйняттю. Відступ від цього стандарту може призвести до сумнівів у дійсності документа або його окремих частин.
Зміст ділового і процесуального письма так само підкоряється правилам правопису української мови: у процесуальному законі немає посилання на те, що письмо здійснюється зліва направо і згори донизу, проте є усталеним саме використання правил правопису української мови, що є обов'язковим за замовчуванням.
Безпосередньо правила про те, що підписувати документ потрібно знизу, в правописі української мови немає. Однак існує декілька непрямих вказівок та загальноприйнятих норм, які підтверджують доцільність такого розташування підпису:
- підпис традиційно розглядається як завершення викладення думки, підтвердження згоди з написаним. Тому його розташування наприкінці документа є логічним завершенням тексту;
- стандартна структура ділового листа передбачає, що підпис розташовується під основним текстом, після дати. Це правило стало загальноприйнятим і широко використовується у діловодстві;
- розташування підпису знизу сприяє кращому візуальному сприйняттю документа;
- розташування підпису наприкінці документа ускладнює його підробку, оскільки будь-які зміни, внесені після підписання, будуть краще помітними.
Якщо вдатися до аналізу слова "підпис", то воно містить префікс "під". Префікс - це морфема, яка приєднується до початку кореня слова і змінює його значення або утворює нове слово.
Префікс "під" в українській мові, зокрема, надає словам значення, що вказує на розташування нижче, частковість, реалізацію чи виникнення в результаті дії. Він допомагає створювати нові слова, які відображають ці концепції і доповнюють основні корені в різних контекстах.
Слово "підпис" має зокрема такі значення:
- прізвище, ім'я, ініціали і т. ін., написані власноручно під текстом, малюнком, картиною і т. ін., як свідчення авторства або потвердження чого-небудь;
- напис, текст на чому-небудь, під чимось (Словник української мови у двадцяти томах. - Том 13, 2022. - С. 66).
В українській мові також є слово "надпис", яке має спільний корінь, проте інші значення. Одним із значень є позначення тексту або графічного зображення, розташованого над іншими елементами або у верхній частині чогось.
Надпис - те саме, що напис - короткий текст, уміщений на чому-небудь (Словник української мови у двадцяти томах. - Том 9, 2022. С. 576).
Підпис перед текстом документа не виконуватиме посвідчувальної функції щодо його змісту, може виконувати інші завдання, зокрема візування.
Отже, належним виконанням вимог процесуального закону щодо підписання письмового документа є здійснення особою підпису після основного тексту цього документа чи відомостей про його додатки (у разі їх наявності).
Такий висновок відповідає позиції, що викладена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 11.09.2024 року по справі № 930/191/23.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, судом враховано, що такої ж позиції щодо місця розташування підпису дотримується у своїй практиці й Європейський суд з прав людини, який у роз'ясненні "Типові помилки під час заповнення заяви і як їх уникнути" помилкою № 5 визначив надсилання документів без оригінального підпису в кінці.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, позовна заява від імені ОСОБА_1 була виконана на одній сторінці аркушу паперу.
При цьому, підпис в позовній заяві розташований не під текстом позовної заяви, а у лівому верхньому куті першої сторінки перед текстом позовної заяви.
Разом із тим, підписання документа перед його текстом, а так само підписання процесуального документа у будь-якому іншому місці, але не наприкінці його тексту, та надання такому документу юридичної сили (статусу підписаного) не узгоджуватиметься із завданням адміністративного судочинства, оскільки викликатиме сумніви щодо його правових наслідків та дійсних намірів автора такого звернення.
Більше того, згідно з частиною другою статті 160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
В силу вимог частини першої та другої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
Отже, закон наділяє правом звернення до суду особи або самостійно, або через представника. І від того, у який спосіб реалізовано процесуальне право звернутися до суду - особисто позивачем або через представника, залежать і правила оформлення позовної заяви.
Як передбачено частиною 10 ст. 44 КАС України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Тобто, особистий підпис учасника справи на поданій ним до суду заяві є обов'язковим реквізитом такої заяви (позовної заяви), адже надає їй юридичної сили та вказує на власне волевиявлення особи, яка звертається до суду, на вчинення певної процесуальної дії.
Аналізуючи процитовані норми процесуального закону суд зауважує, що у випадку якщо позивач бере участь у судовому процесі самостійно, він повинен зазначити у позовній заяві передбачені пунктом 2 ч. 5 ст. 160 КАС України відомості про себе та скріпити позовну заяву власноручним підписом.
Однак, якщо позов оформлено та подано в інтересах позивача представником, то, по перше, інформація про представника повинна бути зазначена у позовній заяві згідно ч. 6 ст. 160 КАС України, а по друге, до позовної заяви мають бути надані належні докази на підтвердження повноважень такого представника.
Так, за визначенням, що міститься в частині третій статті 244 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) довіреність - це письмовий документ, що видається довірителем представнику для засвідчення його повноважень перед третіми особами в процесі здійснення представництва.
Відповідно до положень статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Частинами п'ятою та шостою статті 59 КАС України установлено, що відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді; оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
Отже, виходячи із аналізу зазначених правових приписів статті 59 КАС України на підтвердження своїх повноважень представник має надати суду або оригінал довіреності, або належним чином посвідчену її копію. При цьому належно посвідченою копією довіреності є її копія, засвідчена суддею, або ж копія, яка засвідчена у "визначеному законом порядку".
З матеріалів справи встановлено, що позовна заява подана представником позивача Аврамичем А.С., який на підтвердження своїх повноважень надав суду копію довіреності від 06.12.2023, зареєстровану в реєстрі за №7646.
Втім суд наголошує на тому, що копія цієї довіреності не може бути належним доказом на підтвердження повноважень особи, оскільки є незасвідченою жодним чином. Тобто, такий документ не відповідає вимогам належності та допустимості, якими повинен відповідати письмовий доказ, який підтверджує повноваження особи на підписання позовної заяви та її подання до суду.
Так відповідно до пункту 10 частини першої статті 34 Закону України "Про нотаріат", засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них покладається на нотаріусів.
Статтею 75 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом. Цією ж статтею встановлено, що вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.
Крім того, виходячи з положень п.п. 3.3 п. 3 Глави 7 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, вірність копії (фотокопії) документа засвідчується нотаріально, якщо справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування або за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування фізичної особи.
Враховуючи викладене, у разі якщо повноваження представника сторони фізичної особи визначені у довіреності, яка посвідчена нотаріально, належною копією такої довіреності може бути виключно нотаріально засвідчена копія довіреності.
Аналогічна правова позиція із цього питання викладена в постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 810/5119/18 (провадження № К/9901/6328/19), у якій судом касаційної інстанції підтримано правовий висновок, згідно якого долучена до позовної заяви копія нотаріально посвідченої довіреності, яка завірена самим позивачем, не може вважатися такою, яка засвідчена у визначеному законом порядку.
Отже, у разі коли до адміністративного суду звертається представник фізичної особи, повноваження якого визначені нотаріально посвідченою довіреністю, закон встановлює обов'язок засвідчення копій такої довіреності на представництво нотаріусом. Тобто, в цьому випадку під вжитим у частині шостій статті 59 КАС України поняттям інший порядок засвідчення "визначений законом" слід розуміти саме нотаріальний спосіб засвідчення копії довіреності.
Судом встановлено, що долучена до матеріалів позовної заяви копія довіреності на представника не засвідчена ні нотаріально, як того вимагають положення діючого законодавства, ні жодним іншим чином. При цьому позивачем до позовної заяви не додано оригінал такої довіреності.
За наведених вище обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна заява від імені позивача ОСОБА_1 подана особою, яка не підтвердила належними доказами своє право на звернення до суду та представництво інтересів позивача.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду реалізація права на звернення до суду є процесуальною дією, яка має здійснюватися самою особою у порядку самопредставництва або її процесуальним представником (постанови від 13 березня 2018 року у справі № 914/2772/16; від 21 березня 2018 року у справі № 914/2771/16).
У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
Відтак обов'язок суду перевірити належність повноважень представника на вчинення конкретної процесуальної дії зумовлений головним чином тим, що такий представник виступає самостійно в суді від імені довірителя (особи, яка відмовилася захищати в суді свої права в порядку самопредставництва) і виконує процесуальні дії виключно в інтересах довірителя, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для нього права та обов'язки.
До того ж зазначений підхід також ґрунтується на імперативних вимогах статей 55, 57 КАС України, статей 237, 240 ЦК України і, переважно, спрямований на забезпечення інтересів особи, яка прийняла рішення брати участь у судовому процесі через представника, на гарантування захисту її інтересів цим представником в межах наданих йому повноважень, що, у свою чергу, забезпечує справедливе і ефективне судочинство.
З огляду на викладене суд наголошує, що якщо подана до суду позовна заява від імені фізичної особи підписана особою, право якої на вчинення таких дій від імені позивача не підтверджено у встановленому законом порядку, то слід дійти висновку, що позовну заяву від імені позивача підписано особою, яка не має права її підписувати.
Відтак, вищенаведене свідчить про наявність обґрунтованих сумнівів щодо справжності волевиявлення під час вчинення процесуальної дії.
Окрім того, суд зауважує, що учасники судового процесу повинні демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність волевиявлення або повноважень на представництво, зокрема й не позбавляти довірителя права знати про дії представника.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції, що оскільки подана до суду позовна заява від імені позивача ОСОБА_1 не підписана належним чином, а тому підлягає поверненню.
За правилами, передбаченими частинами п'ятою та шостою статті 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу.
Відповідно до частини 8 статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.