Справа № 600/3499/24-a
Головуючий у 1-й інстанції: Брезіна Тетяна Миколаївна
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
15 квітня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом Малого колективного підприємства «БІЛФЕД-ВМ» до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,
Мале колективне підприємство «БІЛФЕД-ВМ» звернулося до суду з позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просило:
-визнати протиправною та скасувати постанову першого заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Ороновського Святослава Ігоровича від 08 травня 2024 року № ПЗ/ЧВ/4025/0175/ПТ/СП/СВ-ФС за порушення законодавства про працю, якою було вирішено накласти на Мале колективне підприємство «БІЛФЕД-ВМ» штраф у розмірі 24000 гривень.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03.12.2025 позов задоволено:
-визнано протиправною та скасовано постанову першого заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Ороновського Святослава Ігоровича від 08 травня 2024 року № ПЗ/ЧВ/4025/0175/ПТ/СП/СВ-ФС за порушення законодавства про працю, якою було вирішено накласти на Мале колективне підприємство «БІЛФЕД-ВМ» штраф у розмірі 24000 гривень.
-стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 3028 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 5000 гривень.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 20.07.2023 відповідачем складено припис відносно Малого колективного підприємства «БІЛФЕД-ВМ» про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ПЗ/1/3106-23, а саме ч. 1 та ч. 2 ст. 10 Закону №2136 та ч. 1 ст. 115 КЗпП України, зафіксованих в акті від 20.07.2023 р. №ПЗ/ЧВ/7327/23/0060.
21.07.2023 відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення №ПЗ/ЧВ-7327/23/0060/П/ПТ.
Наказом Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 01.04.2024 р. №78/ПЗ-ЗК вирішено провести з 04.04.2024 р. по 17.04.2024 р. позаплановий захід державного нагляду (контролю) стану виконання припису від 20.07.2023 р. №ПЗ/1/3106-23 та складено направлення на проведення позапланового заходу.
За результатами проведеного позапланового заходу складено акт від 05.04.2024 р. №ПЗ/ЧВ/4025/0175, в якому зафіксовано невиконання припису від 20.07.2023 р. №ПЗ/1/3106-23. Вказано, що 01 січня 2023 року директор МКП «Білфед-ВМ» Віктор Мельничук наказом №4 зупиняє діяльність підприємства відповідно до статті 34 КЗпП України у зв'язку з відсутністю технічних умов (самовільним вилученням печаток та касового апарата Товариства ОСОБА_1 ) та оголошує простій. У пункті два даного наказу зазначено, що працівники на період простою звільняються від виконання обов'язків і не повинні бути присутніми на робочих місцях у період простою. 02 січня 2023 року керівник підприємства видає наказ № 5 «Про нарахування заробітної плати на час простою». Пунктом один даного наказу керівник підприємства керуючись частиною четвертою статті 113 КЗпП України припиняє на час простою нараховувати та виплачувати заробітну плату ОСОБА_1 . Іншим працівникам Товариства установлює заробітну плату в розмірі 2/3 окладу - пунктом два даного наказу. В акті вказано, що зазначені накази винесено із порушенням вимог ст. 46 КЗпП України, якою не передбачено такої підстави для відсторонення від роботи, як навмисне заволодіння майном підприємства, що призвело до вимушеного простою. Таким чином, відсторонюючи ОСОБА_1 від роботи без нарахування та виплати йому заробітної плати за період з січня 2023 року і по даний час (20.07.2023р.) є порушенням частини першої та другої статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (ЗУ № 2136) та частини першої статті 115 КЗпП України в частині своєчасності виплати заробітної плати.
На підставі виявлених порушень 08.05.2024 р. відповідачем прийнято постанову № ПЗ/ЧВ/4025/0175/ПТ/СП/СВ-ФС про застосування штрафу до МКП «Білфед-ВМ» за порушення законодавства про працю у розмірі 24000 гривень.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернуся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі Закон № 877-V).
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Статтею 2 Закону № 877-V передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного нагляду, податкового контролю, митного контролю, державного експортного контролю (крім здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами космічної діяльності України приватної форми власності законодавства про космічну діяльність в Україні), контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного нагляду на ринках фінансових послуг, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення, державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг, державного ринкового нагляду та контролю нехарчової продукції, державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, під час рейдових перевірок (перевірок на дорозі), що проводяться з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт", державного нагляду за дотриманням вимог безпеки використання ядерної енергії, державного нагляду (контролю) у сфері безпеки торговельного мореплавства і судноплавства на внутрішніх водних шляхах (у частині нагляду (контролю) за суднами).
Дія цього Закону також не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення податковими органами податкового контролю за дотриманням вимог законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, що здійснюються ними у період дії воєнного, надзвичайного стану.
Частиною четвертою статті 6 Закону № 877-V Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - двох робочих днів. Продовження строку здійснення позапланового заходу не допускається.
За приписами частин першої та другої статті 8 Закону № 877-V орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: вимагати від суб'єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства; вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю); відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), у випадках та порядку, визначених законом; надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків; застосовувати санкції до суб'єктів господарювання, їх посадових осіб та вживати інших заходів у межах та порядку, визначених законом.
Органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), серед іншого, зобов'язані: повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом.
Згідно з частинами сьомою та восьмою статті 7 Закону № 877-V на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.
Частиною першою статті 10 Закону № 877-V суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо:
державний нагляд (контроль) здійснюється з порушенням передбачених законом вимог щодо періодичності проведення таких заходів;
посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону;
суб'єкт господарювання не одержав повідомлення про здійснення планового заходу державного нагляду (контролю) в порядку, передбаченому цим Законом;
посадова особа органу державного нагляду (контролю) не внесла запис про здійснення заходу державного нагляду (контролю) до журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) (за наявності такого журналу в суб'єкта господарювання);
тривалість планового заходу державного нагляду (контролю) або сумарна тривалість таких заходів протягом року перевищує граничну тривалість, встановлену частиною п'ятою статті 5 цього Закону, або тривалість позапланового заходу державного нагляду (контролю) перевищує граничну тривалість, встановлену частиною четвертою статті 6 цього Закону;
орган державного нагляду (контролю) здійснює повторний позаплановий захід державного нагляду (контролю) за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю);
органом державного нагляду (контролю) не була затверджена та оприлюднена на власному офіційному веб-сайті уніфікована форма акта, в якій передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику;
у передбачених законом випадках посадові особи не надали копію погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю).
Відповідно до частини дев'ятої статті 4 Закону № 877-V невиконання приписів, розпоряджень та інших розпорядчих документів органу державного нагляду (контролю) тягне за собою застосування штрафних санкцій до суб'єкта господарювання згідно із законом.
За правилами пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з пунктом 4 Положення №96 Державна служба України з питань праці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 14 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Центрально-Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці.
Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У частині 1 статті 265 КЗпП України закрпілено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Частиною 2 цієї правової норми передбачено, що юридичні та фізичні особи підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, згідно з абзацом 7 недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні тягне відповідальність у вигляді штрафу в трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2 7 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі Порядок № 509).
Згідно з пунктом 2 цього Порядку у редакції, на момент виникнення спірних правовідносин, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім сьомим цього пункту) (далі уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі акта, про неможливість проведення заходу державного контролю.
Пунктами 3-4 Порядку № 509 передбачено, що справа про накладення штрафу розглядається у 45 - денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів.
Про дату одержання документів, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб'єкту господарювання та роботодавцю не пізніше, ніж через п'ять днів після їх отримання, рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту другого Порядку № 509, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, а другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
У разі відсутності підстав для складання постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб'єкту господарювання чи роботодавцю у визначені Порядком № 509 строки.
Так, судом першої встановлено, що підставою для проведення позапланового заходу відносно позивача слугувала перевірка виконання припису від 20.07.2023 №ПЗ/1/3106-23, в якому зазначено про порушення МКП «БІЛФЕД-ВМ» ч. 1 та ч. 2 ст. 10 Закону №2136 та ч. 1 ст. 115 КЗпП України, зафіксовані в акті від 20.07.2023 р. №ПЗ/ЧВ/7327/23/0060.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором.
Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.
Згідно положень ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
За визначенням, що міститься у статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Виходячи зі змісту поняття простою, обов'язковою його умовою є призупинення роботи, яке викликане відсутністю організаційних або технічних умов.
За змістом листа Міністерства праці та соціальної політики України від 23 жовтня 2007 року № 257/06/187-07 на час простою оформлюється наказ власника або уповноваженого ним органу. Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.
В свою чергу, статтею 113 КЗпП України врегульовано порядок оплати часу простою, а також при освоєнні нового виробництва (продукції).
Згідно з ч. 1 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Відповідно до ч. 4 ст. 113 КЗпП України час простою з вини працівника не оплачується.
У ст. 46 КЗпП України закріплено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони, в інших випадках, передбачених законодавством.
Тобто, ст. 46 КЗпП України не містить вичерпного переліку підстав для відсторонення працівників від роботи. Крім того, якщо відсторонення від роботи обумовлене виною чи бездіяльністю працівника, час відсторонення оплаті не підлягає згідно з ч. 4 ст. 113 КЗпП України.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.07.2023 р. відповідачем відносно Малого колективного підприємства «БІЛФЕД-ВМ» складено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ПЗ/1/3106-23, а саме ч. 1 та ч. 2 ст. 10 Закону №2136 та ч. 1 ст. 115 КЗпП України, зафіксованих в акті від 20.07.2023 р. №ПЗ/ЧВ/7327/23/0060.
За результатами проведеного позапланового заходу посадовими особами відповідача складено акт від 05.04.2024 р. №ПЗ/ЧВ/4025/0175, в якому зафіксовано невиконання припису від 20.07.2023 р. №ПЗ/1/3106-23, а саме-відсторонення ОСОБА_1 від роботи без нарахування та виплати йому заробітної плати за період з січня 2023 року і по даний час (20.07.2023р.)
Поряд з цим, матеріали справи містять накази МКП «Білфед-ВМ»:
-від 01.01.2023 р. № 4, яким зупинено діяльність підприємства відповідно до ст. 34 КЗпП України в зв'язку із відсутністю технічних умов (самовільним вилученням печаток та касового апарата товариства ОСОБА_1 ) та оголошено простій;
-від 02.01.2023 р. № 5 «Про нарахування заробітної плати на час простою». Пунктом 1 даного наказу керівник підприємства керуючись ч. 4 ст. 113 КЗпП України припиняє на час простою нараховувати та виплачувати заробітну плату ОСОБА_1 - п. 2 даного наказу.
Також у справі наявні докази звернення директора МКП «Білфед-ВМ» із заявою про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, визначене ст. 356 КК України, заволодіння касовим апаратом та печатками МКП «Білфед-ВМ», виконання обов'язки керівника підприємства, чим вчиняє самоправство. На підставі вказаного звернення до єдиного реєстру досудових розслідувань внесено 10.02.2023 р. відомості та зареєстроване кримінальне провадження №42023266100000013.
Крім того, під час розгляду справи з'ясовано, що внаслідок виявлених та зафіксованих у приписі від 20.07.2023 р. №ПЗ/1/3106-23 порушень, відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення №ПЗ/ЧВ-7327/23/0060/П/ПТ відносно директора МКП «Білфед-ВМ»- ОСОБА_2 .
В свою чергу, позивачем надано суду копію постанови Хотинського районного суду Чернівецької області від 06.09.2023 у справі №724/1691/23, прийнятого за результатами розгляду протоколу від 21.07.2023 про адміністративне правопорушення №ПЗ/ЧВ-7327/23/0060/П/ПТ.
Вказаним судовим рішенням провадження по справі про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_2 - директора МКП «Білфед-ВМ», за ч. 1 ст. 41 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Мотивами прийняття такого рішення слугували висновки суду про те, що з досліджених наказів №4 від 01.01.2023 та №5 від 02.01.2023 встановлено, що у зв'язку з тим, що простій було запроваджено з вини працівника ОСОБА_1 (самовільне вилучення печаток та касового апарату товариства), останньому відповідно до ч.4 ст.113 КЗпП України, припинено на час простою нарахування та виплата заробітної плати. Отже, накази №4 від 01.01.2023 та №5 від 02.01.2023 не є такими, що суперечать вимогам ст. 46 КЗпП України, оскільки працівника ОСОБА_1 звільнено від виконання обов'язків (відсторонено від роботи) на час простою, який запроваджений з вини останнього. При цьому жодний з цих наказів підприємства ОСОБА_1 не оскаржений та не скасований, а тому будь-яких порушень ч.1 та ч.2 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ч.1 ст.115 КЗпП України в частині своєчасності виплати заробітної плати, як вказано у протоколі, з боку директора МКП «Білфред-ВМ» не вбачається.
Слід зазначити, що ЄДРСР не містить відомостей про оскарження відповідачем чи ОСОБА_1 постанови Хотинського районного суду Чернівецької області від 06.09.2023 у справі №724/1691/23.
За вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність відповідачем правомірності оскаржуваної постанови.
Що стосується витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн., стягнутих судом першої інстанції за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, колегія суддів вказує на таке.
Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18, від 19.12.2019 у справі №520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі №520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Подібний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
За визначенням, наведеним у статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу, останнім надано договір про надання правової допомоги, з додатковою угодою де визначено фіксовану суму гонорару в розмірі 5000 грн та квитанцію до прибуткового касового ордера від 27.03.2023 р. на суму 5000 гривень.
При визначенні суми відшкодування суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають задоволенню у вищезазначеній сумі.
В свою чергу, колегія суддів, вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у КАС, вказує на таке.
Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20 зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір-обґрунтованим.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Колегія суддів, оцінюючи співмірність заявлених позивачем до відшкодування судових витрат, колегія суддів враховує, що даний спір не відноситься до категорії складних справ, які потребують додаткового вивчення судової практики та опрацювання значного обсягу доказової бази. Поряд з цим, спір у справі не є нестандартним або нетиповим з юридичної точки зору, у позивача в наявності були всі документи, необхідні для підготовки пояснень у справі, а тому від адвоката не вимагалося додаткових дій щодо їх збирання (витребування), великого обсягу часу і значних зусиль для підготовки відповідних документів до суду.
Отже, враховуючи наведені обставини, а також фактичний обсяг виконаної роботи та незначну складність справи, колегія судів вважає, що розумно обґрунтованими є заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача у розмірі 3000 грн.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити частково.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року змінити.
Абзац третій рішення суду першої інстанції викласти наступним чином:
"Стягнути на користь Малого колективного підприємства «БІЛФЕД-ВМ» за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці а витрати на правничу допомогу в сумі 3000 гривень."
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.