Справа № 580/1232/25 Суддя (судді) першої інстанції: Гаращенко В.В.
15 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Єгорової Н.М.,
суддів - Коротких А.Ю., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року позовні вимоги задоволено повністю:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії у сумі 2000 грн, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб";
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01 листопада 2024 року щомісячної доплати до пенсії у сумі 2000 грн, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", з урахуванням вже виплачених сум.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року заяву Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зміну способу і порядку виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №580/1232/25 задоволено частково, змінено спосіб виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі №580/1232/25 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату з 01 листопада 2024 року ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", з урахуванням вже виплачених сум шляхом "Стягнути 14000,00 грн з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 ".
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про встановлення чи зміну способу і порядку виконання судового рішення в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Апелянт зазначив про те, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року нараховано доплату в сумі 14000,00 грн, доплата включена до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, водночас заборгованість з пенсійних виплат за рішенням суду, яка виникла у 2020-2025 роках перевищує видатки передбачені бюджетами Головного управління на її погашення, а тому виплата нарахованої доплати буде здійснена в межах затверджених бюджетних призначень та у порядку черговості у разі наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.
Додатково зазначив про те, що зміна способу та порядку виконання рішення у даній справі призведе до зміни постанови по суті, шляхом виходу за межі позовних вимог.
Позивач подала до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанці.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року позовні вимоги задоволено повністю:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії у сумі 2000 грн, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб";
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01 листопада 2024 року щомісячної доплати до пенсії у сумі 2000 грн, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", з урахуванням вже виплачених сум.
20 червня 2025 року позивачем з метою примусового виконання рішення суду отримано виконавчий лист Черкаського окружного адміністративного суду №580/1232/25.
Постановою головного державного виконавця від 08 серпня 2025 року відкрито виконавче провадження №78806174 на підставі виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року №580/1232/25.
20 листопада 2025 року до Черкаського окружного адміністративного суду надійшла заява Київського міжрегіонального управління юстиції України про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення суду, якою державний виконавець просив змінити спосіб і порядок виконання рішення суду, на підставі якого Черкаським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист від 20 червня 2025 року №580/1232/25 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01 листопада 2024 року щомісячної доплати до пенсії у сумі 2000 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713, з урахуванням вже виплачених сум шляхом винесення рішення про стягнення 14000,00 грн з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 .
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року заяву Київського міжрегіонального управління юстиції України задоволено частково, змінено спосіб виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі №580/1232/25 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату з 01 листопада 2024 року ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", з урахуванням вже виплачених сум шляхом "Стягнути 14000,00 грн з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 ".
Приймаючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі №580/1232/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснило перерахунок пенсії позивача та нарахувало суму доплати в розмірі 14000,00 грн, яка залишилась невиплаченою, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України є правові підстави для зміни саме способу виконання рішення
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянтів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Згідно з ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Приписи абз. 1 ч. 3 ст. 378 КАС України визначать, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
У свою чергу, ч. 3 ст. 378 КАС України згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" від 21 листопада 2024 року №4094-IX, який набрав чинності 19 грудня 2024 року, доповнено абз. 2 наступного змісту: "Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.".
Отже, станом на день постановлення оскаржуваної ухвали від 04 грудня 2025 року законодавцем було прямо передбачено, що невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, зокрема, перерахунку пенсійних виплат протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Матеріали справи свідчать, що на виконання рішення суду у даній справі відповідачем з 01 листопада 2024 року проведено нарахування ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у сумі 2000 грн, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713, загальна сума доплати становить 14000,00 грн, що учасниками справи не заперечується, водночас доказів, що вказана сума виплачена позивачу, матеріали справи не містять.
За таких обставин, оскільки станом як на час подання заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення, так і на день апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції відповідачем не забезпечено виконання рішення суду у справі №580/1232/25 протягом року з моменту набрання ним законної сили, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення поданої державним виконавцем заяви шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Черкаській області користь позивача нараховану, але невиплачену суму доплати до пенсії в розмірі 14000,00 грн.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2025 року у справі №380/7706/22, в якій суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах підкреслив, що наявний факт часткового невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, щодо виплати на користь позивача перерахованої пенсійної виплати, протягом більш ніж двох місяців.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що застосування процесуального механізму, передбаченого абз. 2 ч. 3 ст. 378 КАС України, про зміну способу і порядку виконання судового рішення із зобов'язання вчинити дії на стягнення нарахованої суми є єдиним дієвим та ефективним заходом, спрямованим на реальне поновлення порушених соціальних прав громадянина.
Посилання апелянта на висновки Верховного Суду України у постановах від 11 листопада 2014 року, від 25 листопада 2014 року, від 13 січня 2015 року, від 17 лютого 2015 року, від 14 квітня 2025 року та Верховного Суду, викладені у постанові від 16 лютого 2025 року у справі №640/7827/22, на переконання колегії суддів, є помилковими, оскільки вони є нерелевантними та такими, що не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, адже висновки Верховного Суду України стосувалися застосування положень КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, а позиція Верховного Суду у справі №640/7827/22 висловлена щодо інших правовідносин.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 14, 242-244, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 378 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач Н.М. Єгорова
Судді А.Ю. Коротких
Є.В. Чаку