Справа № 752/5462/26
Провадження № 2-з/752/88/26
13 квітня 2026 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва Хоменко В.С., розглянувши заяву представника позивача - Гриценка Івана Івановича про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
встановив:
в провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебуває вищезазначена цивільна справа.
Представник позивача - ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме:
-жилий будинок, загальною площею 81,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
-земельну ділянку: Кадастровий номер: 7121583501 020010104 площею 0,2158 га; розташована: с. Дмитрівка, Золотоніського району, Черкаської області, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №994450.
В обгрунтування заяви представник позивача зазначає, що в провадженні суду перебуває вищезазначена справа.
Так, 24.08.2025 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в борг у розмірі 27 000,00 (двадцять сім тисяч доларів США), які зобов'язалася повернути до 31.12.2025 року. Разом з тим, відповідач ухиляється від виконання зобов'язання, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом.
Представник позивача просить врахувати те, що сума яка підлягає стягненню з відповідача є значною, тому існує реальна загроза щодо унеможливлення виконання рішення суду у майбутньому та вказане може зумовити приховування грошових коштів з метою унеможливлення фактичного виконання судового рішення.
Представник позивача зазначає, що дієвим видом забезпечення позову, в даному випадку, є накладення арешту на все майно відповідача, і такий спосіб забезпечення позову, на думку сторони позивача, є адекватним та співмірним до позовних вимог.
Дослідивши заяву про забезпечення позову, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Види забезпечення позову визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України.
Відповідно до ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Забезпечення позову - це сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо існує ймовірність невиконання судового рішення у майбутньому або виникнення складнощів під час його виконання.
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову є заходом забезпечення в майбутньому виконання судового рішення.
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17 зазначено, що конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Тобто, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ст. 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Разом з тим, представник позивача на підтвердження належності майна (жилий будинок, загальною площею 81,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка: Кадастровий номер: 7121583501 020010104 площею 0,2158 га; розташована: с. Дмитрівка, Золотоніського району, Черкаської області) відповідачу, надає копії договорів купівлі-продажу зазначеного майна датовані 2007 роком та державний акт на право власності на земельну ділянку від 19.05.2008 року. Будь-яких доказів належності зазначеного майна відповідачу, станом на момент подачі заяви про забезпечення позову, суду не надано.
Також, не доведені обставини та конкретні причини, з посиланням на докази, які підтверджують намір відчуження зазначеного у заяві майна, та не доведена загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 149-153, 258-261, 353-355 ЦПК України суддя, -
постановив:
у задоволенні заяви представника позивача - ОСОБА_3 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, відповідно до вимог, встановлених ст. 353-356 ЦПК України.
Суддя В.С. Хоменко