Справа № 712/14967/25
Провадження № 2/712/917/26
15 квітня 2026 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Пономаря В.О.,
за участю секретаря судового засідання Рясик Д.Д.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника третьої особи Молчанович Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування м. Черкаси про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
І. Описова частина
1.1. Короткий виклад позиції позивача, відповідача та третьої особи
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування м. Черкаси, у якому просить: позбавити відповідача батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 усіх видів її доходу (заробітку), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня надходження позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Як зазначено у позовній заяві, сім'я неповнолітнього ОСОБА_3 на обліку в Службі у справах дітей не перебувала, негативної інформації щодо родини не надходило. Разом із тим, 23.05.2022 неповнолітній був влаштований працівниками поліції до КЗ «Черкаський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей Черкаської обласної ради» як дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах, оскільки залишився без піклування батьків, а місце перебування останніх встановити не вдалося.
Позивачка вказує, що батько дитини, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено відповідний актовий запис про смерть. У зв'язку з неможливістю встановити місце перебування матері, 12.08.2022 працівниками поліції за участю представників відповідних служб складено акт органу внутрішніх справ та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку. Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 05.09.2022 № 677 неповнолітньому ОСОБА_5 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, а рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 20.09.2022 № 712 дитину влаштовано до дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_6 .
У позовній заяві зазначено, що відповідачка після вилучення дитини її життям не цікавиться, із сином не спілкується, участі у його вихованні не бере, не піклується про його фізичний, духовний та моральний розвиток, не зверталася до органу опіки та піклування чи служби у справах дітей із заявами щодо повернення сина на виховання в сім'ю. Позивачка посилається на те, що неодноразові спроби працівників служби вирішити питання щодо подальшої долі дитини відповідачка ігнорує, спілкування уникає.
На думку позивачки, така поведінка свідчить про ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини, що є підставою для позбавлення її батьківських прав. Позивачка вважає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки дитина не повинна страждати через байдужість матері та покладення нею своїх обов'язків на інших осіб.
Відповідачка ОСОБА_2 правом на подання відзиву не скористалася.
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги, Орган опіки та піклування м. Черкаси правом на подання пояснень щодо позову також не скористалася.
1.2. Рух справи в суді та процесуальні рішення
Позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування м. Черкаси про позбавлення батьківських прав 29.10.2025 надійшла до Соснівського районного суду м. Черкаси.
Ухвалою судді від 07.11.2025 позовна заява залишена без руху, позивачу надано семиденний строк для усунення недоліків з дня отримання ухвали.
Позивачем ОСОБА_1 01.12.2025 подано заяву про усунення недоліків з відповідними додатками.
Ухвалою судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 02.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито позовне провадження. Розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 04.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Суд 07.04.2026 перейшов до стадії ухвалення рішення.
1.3. Позиція сторін у судовому засіданні
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково пояснила, що неповнолітній ОСОБА_7 тривалий час проживав разом із батьком та бабусею, які померли. Після цього дитина залишилася без належного батьківського піклування та близько чотирьох років проживає у дитячому будинку сімейного типу ОСОБА_6 . Також зазначила, що минулого року ОСОБА_8 бачився з матір'ю один раз, при цьому остання, зі слів позивачки, не має постійного місця проживання та зловживає алкогольними напоями. Позивачка звернулася до суду з цим позовом з метою підтвердження статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, оскільки неповнолітній перебуває на державному забезпеченні, однак мати дитини батьківських прав не позбавлена.
Відповідачка ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, у судові засідання не з'явилася, відзиву на позов не подала, про причини неявки суд не повідомила.
Представник третьої особи Молчанович Н.О. у судовому засіданні пояснила, що Службою у справах дітей упродовж минулого року проводилися заходи, спрямовані на встановлення місця перебування матері неповнолітнього ОСОБА_9 , а також на з'ясування її ставлення до дитини та можливості виконання нею батьківських обов'язків. Зі слів представника третьої особи, мати дитини відвідала Службу у справах дітей та повідомила, що не має можливості забрати сина на виховання, однак на засідання комісії з питань захисту прав дитини, незважаючи на дворазове запрошення, не з'явилася. Сам неповнолітній ОСОБА_7 під час засідання комісії повідомив, що з матір'ю не спілкується, а в родині ОСОБА_6 почувається добре. Представник третьої особи зазначила, що на цей час постало питання щодо належного правового підтвердження статусу дитини, позбавленої батьківського піклування. На її думку, ухвалення рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відповідатиме найкращим інтересам дитини, оскільки забезпечить її правову захищеність, належне державне утримання та проживання у стабільних і комфортних умовах. Також представник третьої особи звернула увагу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» акт про покинуту чи знайдену дитину є підставою для тимчасового надання статусу дитини позбавленої батьківського піклування, тоді як остаточне вирішення питання щодо її правового статусу, зокрема у зв'язку з позбавленням матері батьківських прав, здійснюється на підставі судового рішення.
ІІ. Мотивувальна частина рішення
2.1. Фактичні обставини, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, актовий запис № 572 від 26.05.2009.
Згідно з копією свідоцтва про смерть, батько дитини ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 09.08.2022 складено актовий запис № 2488.
Із висновку виконавчого комітету Черкаської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав від 20.05.2025 № 9995-01-21 вбачається, що сім'я проживала за адресою: АДРЕСА_1 . На обліку в службі у справах дітей сім'я не перебувала, негативна інформація щодо неї до служби не надходила.
Водночас 23.05.2022 неповнолітній ОСОБА_3 був влаштований працівниками поліції до КЗ «Черкаський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей Черкаської обласної ради» як дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах. Підставою для такого влаштування стала інформація адміністрації Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4 про те, що дитина залишилась без піклування батьків. На той час неповнолітній протягом п'яти днів проживав сам, а місце перебування батьків установити не вдалося.
Працівниками поліції Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області 12.08.2022 у присутності представника служби у справах дітей, понятих та представника закладу охорони здоров'я було складено акт органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку.
Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 05.09.2022 № 677 ОСОБА_3 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Надалі рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 20.09.2022 № 712 ОСОБА_3 влаштовано до дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_6 .
Відповідно до листа Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4 від 04.03.2025 № 98, біологічна мати ОСОБА_2 контакту із школою та класним керівником не підтримує, успішністю сина не цікавиться, з учителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. Натомість навчанням та успіхами дитини цікавляться батьки-вихователі ОСОБА_1 та ОСОБА_10 .
Згідно з характеристикою Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4 м. Черкаси від 16.09.2024, ОСОБА_3 навчається у цій школі з першого класу, зарекомендував себе як старанний учень, має навчальні досягнення достатнього та середнього рівня, виявляє логічне та образне мислення, активний на уроках, має здібності до вивчення біології, історії, географії, любить читати художню літературу, вивчає військову справу. За характером дитина скромна, стримана, дисциплінована, самостійна, користується повагою серед однокласників, має багато друзів. У характеристиці також зазначено, що ОСОБА_8 виховують ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , які відповідально ставляться до його виховання та навчання, створили вдома всі необхідні житлово-побутові умови для нормального розвитку дитини, підтримують постійний зв'язок зі школою та належним чином дбають про дитину.
З висновку органу опіки та піклування також убачається, що після влаштування дитини до дитячого будинку сімейного типу відповідачка з сином не спілкується, не зустрічається, не цікавиться його життям, здоров'ям, духовним та моральним розвитком, до органу опіки та піклування чи служби у справах дітей із заявами щодо повернення дитини на виховання не зверталась, а спроби працівників служби вирішити питання щодо подальшої долі дитини ігнорувала.
У висновку виконавчого комітету Черкаської міської ради від 20.05.2025 № 9995-01-21 зазначено, що наявними документами підтверджується ухилення ОСОБА_2 від виконання покладених на неї обов'язків щодо виховання, утримання та піклування про дитину, а обставин, які б об'єктивно унеможливлювали виконання нею батьківських обов'язків, не встановлено. Орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3 .
Під час з'ясування думки неповнолітнього ОСОБА_3 останній пояснив, що не заперечує проти задоволення позову, оскільки мати не бере участі в його утриманні, а спілкування з нею не створює для нього відчуття комфорту та безпеки. Неповнолітній зазначив, що почувається добре у сім'ї ОСОБА_6 . Також пояснив, що востаннє спілкувався з матір'ю близько трьох місяців тому, а телефонне спілкування між ними відбувається періодично, приблизно один раз на два місяці.
2.2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків з сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною, а також в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Також у ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із ч. 2 та 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (про що стверджує позивач у цій справі); 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
За положенням ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 цієї ж статті - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд у справі № 459/3411/18 в постанові від 29.09.2021 вказав, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено ст. 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
З урахуванням установлених обставин та наведених норм права суд дійшов такого висновку.
Надані у справі докази підтверджують, що відповідачка протягом тривалого часу не проживає разом із сином, не бере належної участі у його щоденному вихованні, не забезпечує його утримання, не цікавиться належною мірою станом його здоров'я, навчанням та розвитком. Також матеріалами справи підтверджується, що на даний час неповнолітній проживає та виховується у дитячому будинку сімейного типу ОСОБА_6 , де йому забезпечено належні умови для проживання, навчання та розвитку, а батьки-вихователі фактично здійснюють його виховання та піклування про нього.
Разом із тим для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, самого лише встановлення факту неналежного виконання відповідачкою батьківських обов'язків недостатньо. Для цього необхідно встановити саме винну поведінку матері, її свідоме, тривале, стійке та фактично остаточне ухилення від виконання батьківських обов'язків, а також неможливість зміни її поведінки у кращий бік. Такий захід не може застосовуватися автоматично лише з огляду на тривале окреме проживання матері від дитини або те, що дитина фактично виховується іншими особами.
Оцінивши зібрані у справі докази відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд не знаходить достатніх підстав для висновку про доведеність саме такої винної, свідомої, стійкої та безповоротної поведінки відповідачки.
Так, із пояснень неповнолітнього ОСОБА_3 вбачається, що, хоча мати не бере участі в його утриманні, він все ж підтримує з нею телефонний зв'язок, хоч і епізодично, приблизно один раз на два місяці, а востаннє спілкувався з нею близько трьох місяців тому. Отже, матеріали справи не підтверджують повного припинення контакту між матір'ю та дитиною чи остаточного розриву сімейних зв'язків.
Крім того, представник третьої особи у судовому засіданні пояснила, що Службою у справах дітей протягом минулого року вживалися заходи щодо встановлення місця перебування матері та з'ясування її ставлення до дитини. При цьому мати дитини відвідала Службу у справах дітей та повідомила, що не має можливості забрати сина на виховання. Хоча така поведінка не свідчить про належне виконання нею материнських обов'язків, вона разом із тим не дає достатніх підстав для беззаперечного висновку про повне, свідоме й остаточне самоусунення відповідачки від виконання обов'язків щодо дитини.
Суд також ураховує, що матеріали справи не містять достатніх та переконливих доказів того, що до відповідачки до звернення до суду вживалися інші заходи впливу, спрямовані на спонукання її до належного виконання батьківських обов'язків, і що такі заходи виявилися безрезультатними. У справі відсутні дані про притягнення відповідачки до відповідальності за невиконання обов'язків щодо виховання дитини, відсутні також відомості про вичерпання всіх можливостей для відновлення належного контакту матері з дитиною та зміни її поведінки в кращий бік.
Суд критично оцінює доводи позивачки та представника третьої особи в тій частині, що позбавлення відповідачки батьківських прав необхідне для належного правового підтвердження або збереження статусу дитини, позбавленої батьківського піклування. Сам по собі такий мотив не є передбаченою законом підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки це питання вирішується виключно за наявності підстав, визначених ст. 164 СК України, з урахуванням найкращих інтересів дитини. Позбавлення батьківських прав не може застосовуватися лише з метою формального впорядкування правового статусу дитини чи остаточного документального оформлення вже існуючих відносин.
Також суд ураховує, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав має рекомендаційний характер і сам по собі не звільняє суд від обов'язку надати самостійну оцінку всім зібраним у справі доказам. У цій справі, попри наявність доказів неналежного виконання відповідачкою батьківських обов'язків, їх сукупність не дає підстав для висновку про доведеність саме такої винної поведінки, яка б свідчила про неможливість збереження правового зв'язку між матір'ю та дитиною.
Позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який тягне істотні правові наслідки як для матері, так і для дитини. За змістом практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини такий захід є допустимим лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращий бік неможливо, а збереження сімейного зв'язку суперечить якнайкращим інтересам дитини.
У контексті цієї справи суд виходить із того, що якнайкращі інтереси дитини полягають не лише в забезпеченні стабільного та безпечного середовища проживання, яке на даний час забезпечене в дитячому будинку сімейного типу Гармашів, а й у збереженні сімейних зв'язків, якщо не встановлено виняткових обставин, які б свідчили про небезпечність, явну непридатність або шкідливість такого зв'язку для дитини. Таких виняткових обставин судом у цій справі не встановлено.
З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності та з урахуванням принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку, що у цій справі не доведено наявності передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, а саме винної, свідомої, стійкої та фактично безповоротної поведінки відповідачки, яка б свідчила про ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини та неможливість зміни її поведінки у кращий бік.
За таких обставин суд вважає, що застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення відповідачки батьківських прав у цій справі є передчасним, непропорційним та недостатньо обґрунтованим, у зв'язку з чим у задоволенні позову потрібно відмовити.
Одночасно суд вважає за доцільне попередити відповідачку ОСОБА_2 про необхідність зміни її ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , що узгоджується з п. 18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».
Крім цього, суд бере до уваги, що згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей».
Частиною 3 ст. 183 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Положеннями ч. 1 ст. 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 з 20.09.2022 влаштований до дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_6 та фактично проживає і виховується у сім'ї позивачки. Законні представники дітей, які виховуються у дитячому будинку сімейного типу, здійснюють представництво їхніх прав та інтересів.
Отже, ОСОБА_1 як один із батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу та законний представник дитини має належне процесуальне право на звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 . Сам факт перебування дитини у дитячому будинку сімейного типу та отримання державної підтримки не припиняє і не підміняє обов'язку матері брати участь у матеріальному забезпеченні сина, оскільки така державна підтримка існує поряд з правом дитини на аліменти, а не замість нього.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачка належної та регулярної матеріальної допомоги на утримання сина не надає.
Суд також ураховує, що вимога про стягнення аліментів не є похідною від вимоги про позбавлення батьківських прав та не залежить від результатів розгляду справи про позбавлення батьківських прав. Право дитини на утримання не може бути поставлене в залежність від тривалості або результату іншого судового провадження.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 212/1496/24.
При визначенні розміру аліментів суд виходить із положень ст. 182, 183 СК України, бере до уваги вік дитини, її потреби, тривале проживання у дитячому будинку сімейного типу, відсутність доказів надання відповідачкою добровільного утримання, а також відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів того, що відповідачка через стан здоров'я, наявність інших утриманців чи інші обставини об'єктивно позбавлена можливості брати участь в утриманні сина. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За таких обставин суд доходить висновку, що позов у частині стягнення аліментів підлягає задоволенню. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 потрібно стягнути аліменти у розмірі 1/4 усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду, тобто з 29.10.2025, і до досягнення дитиною повноліття.
2.3. Щодо розподілу судових витрат
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що судові витрати у справі складаються із судового збору, сплаченого позивачкою при зверненні до суду в розмірі 1 211,20 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у цій справі суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав, понесений позивачкою судовий збір за подання позову щодо цієї вимоги необхідно залишити за нею. Водночас позовна вимога про стягнення аліментів підлягає задоволенню, а позивачка при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору в цій частині, тому з відповідачки на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 7, 9, 11-13, 81-82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування м. Черкаси про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29.10.2025 і до досягнення дитиною 18-річного віку.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 (двадцять) коп.
У частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - відмовити.
Попередити відповідачку ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 15.04.2026.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Третя особа: Орган опіки та піклування м. Черкаси, ЄДРПОУ 04061547, адреса: вул. Б. Вишневецького, 36, м. Черкаси.
Суддя В.О. Пономар