Справа № 580/14027/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ
14 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Попової О.Г.,
суддів: Оксененка О.М. та Чуприни О.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Кущенко К.В.,
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, третя особа: керівник служби розгляду звернень та надання інформації Верховного Суду та Великої Палати Апарату Верховного Суду Максим Меткий про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Верховного суду (надалі по тексту також - відповідач), третя особа: керівник служби розгляду звернень та надання інформації Верховного Суду та Великої Палати Апарату Верховного Суду Максим Меткий, в якому просила:
- визнати протиправними дії Верховного Суду щодо незаконного розповсюдження інформації про ОСОБА_1 , яка міститься у листі 61/0/20-25 від 10.12.2025;
- зобов'язати Верховний Суд відкликати лист 61/0/20-25 від 10.12.2025.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Верховного суду, третя особа: керівник служби розгляду звернень та надання інформації Верховного Суду та Великої Палати Апарату Верховного Суду Максим Меткий про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Роз'яснено позивачці, що вказана справа підлягає розгляду та вирішенню за правилами цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_1 спрямовані на захист її особистих немайнових прав, тому позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі доводи, позивачка вказує, що відповідач вчинив протиправні дії саме як суб'єкт владних повноважень, порушивши норми Конституції України та законодавство, яким регулюються спірні правовідносини, під час виконання владних повноважень.
Також, позивачка зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На думку апелянта, вищевикладене дає підстави вважати, що оскаржувана ухвала суду спрямована на створення штучних перешкод для доступу до правосуддя в адміністративній справі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026 відкрито апеляційне провадження та витребувано матеріали адміністративної справи із Черкаського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2026 призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Від Верховного Суду надійшов відзив на апеляційну скаргу. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що мотиви та підстави, зазначені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, рішення суду першої інстанції винесено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи. На думку відповідача, судом вірно застосовано норми процесуального і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму судовому рішенні, надано належну оцінку всім доказам.
Також, відповідач вважає, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового оскарження.
У судове засідання на розгляд справи судом апеляційної інстанції з'явилася ОСОБА_1 , яка надала свої пояснення та аргументи.
Представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились З урахуванням належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив із того, що доводи, наведені у позовній заяві, дають підстави вважати, що позовні вимоги спрямовані на захист особистих немайнових прав позивачки, а тому даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів,
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі відповідно до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 170 КАС України із роз'ясненням позивачці, що заявлений спір має розглядатися судом в порядку цивільного судочинства.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 підкреслив значимість положень ст.55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій або ж бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Так, за приписами п.6 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або ж відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
У той же час, п.1, 3 ч.1 ст.170 КАС України регламентовано що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; настала смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, яка не є суб'єктом владних повноважень, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позовну заяву, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Положення зазначеної норми передбачають чіткий перелік умов, за яких суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.
Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 24.12.2025 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху для уточнення яке саме право позивачки було порушено, чи відноситься спір до публічно-правових відносин, чи є способом захисту цивільних прав та інтересів, оскільки позивачка не окреслила зміст і характер порушеного права. Крім того, у позовній заяві не вказано, які саме персональні дані щодо неї були розголошені та яке її право порушено.
На виконання вимог ухвали від 24.12.2025 позивачка 30.12.2025 (вх.65334/25) надіслала до суду заяву, в якій вказала, що статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. На думку позивачки, суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу. Суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження в справі на підставі наданих позивачем позовної заяви і доданих до неї доказів. Питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, відповідно до пункту 1 частин першої статті 244 КАС, вирішується судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по суті справи, а оцінка наданих стороною позивача обґрунтувань та доказів на предмет їх достатності на стадії відкриття провадження у справі законом не передбачена.
Наразі, приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не надав оцінку поясненням позивачки, викладеним у заяві від 30.12.2025 на ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху від 24.12.2025, а виходив лише з того, що з наведених у позовній заяві доводів встановлено, що позовні вимоги спрямовані на захист особистих немайнових прав позивачки.
Колегія суддів з висновком суду першої інстанції не погоджується і вважає його необґрунтованим та передчасним, з огляду на наступне.
Завданням адміністративного судочинства, за приписами ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає і обґрунтовує у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які ж саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Визначення змісту та обсягу позовних вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2023 року по справі №990/114/23 наголосила, що Кодекс адміністративного судочинства не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог і спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу.
Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених адміністративним процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засіданні, у якому мають бути з'ясовані всі питання, визначені статтею 173 КАС, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, тощо.
Крім того, суд першої інстанції має право у разі необхідності будь-якого уточнення, залишити такий позов без руху і надати позивачу можливість привести позов та вимоги у відповідність до норм чинного законодавства.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 встановлено, що підставою для звернення до суду стала її незгода щодо розповсюдження персональних даних, а саме: відповідач, при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій, порушив її права та інтереси, надавши адвокату Віталію Моспану інформацію про кількість справ, у яких стороною по справі чи представником сторони є позивачка.
Правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, врегульовані Законом України від 01 червня 2010 року №2297-VI "Про захист персональних даних" (далі - Закон № 2297-VI), який спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних.
Закон № 2297-VI регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Положеннями статті 2 Закону № 2297 визначено, що володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом.
Статтею 8 Закону № 2297 визначені права суб'єкта персональних даних, які має кожна фізична особа, як невід'ємні і непорушні.
Суб'єкт персональних даних має право, в тому числі,: знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом; отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані; пред'являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду; застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20 січня 2012 року 2-рп/2012 надав офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України: інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану із здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування.
Отже, враховуючи вищенаведене, позивачка мала право на звернення до суду за захистом, на її думку, порушених прав та законних інтересів, а суд зобов'язаний був ретельно вивчити матеріали справи, в тому числі надати оцінку заяві ОСОБА_1 від 30.12.2025, заслухати пояснення позивачки та відповідача, третьої особи, і лише тоді прийняти обґрунтоване рішення щодо вимог позивачки, в тому числі і щодо юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Із змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним". Для того щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права" (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Враховуючи викладені обставини та докази у їх сукупності, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до обмеження права позивачки на судовий захист, регламентованого, зокрема, статтею 55 Конституції України та статтею 5 КАС України, а також передчасного висновку про відмову у відкритті провадження.
У відповідності до ч.3 ст.312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи, що доводи апелянта стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції у апеляційного суду немає.
Керуючись статтями 229, 242, 308, 311, 312, 320, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, третя особа: керівник служби розгляду звернень та надання інформації Верховного Суду та Великої Палати Апарату Верховного Суду Максим Меткий про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі № 580/14027/25 - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О.Г. Попова
Судді О.М. Оксененко
О.В. Чуприна