15 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/4571/25
Перша інстанція: суддя Дерев'янко Л.Л.,
повний текст судового рішення
складено 16.09.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Димерлія О.О.,
суддів - Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі №400/4571/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
07.05.2025 ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 по 08.04.2025 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 по 08.04.2025 в сумі 433051грн. 36коп.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні Військова частина НОМЕР_1 має виплатити на її користь середнє грошове забезпечення.
Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами відповідачем до суду першої інстанції подано відзив на позовну заяву, в якому акцентовано увагу на тому, що приписи статей 116, 117 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 на спірні правовідносини не поширюються. Механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби врегульовано спеціальним законодавством, яким не передбачено такого виду відповідальності як виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. До того ж, суб'єкт владних повноважень зауважує, що спірний період обмежується шістьма місяцями. Крім того, відповідач не погоджується із визначеною позивачкою сумою середнього заробітку.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі №400/4571/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 по 08.04.2025 включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 по 08.04.2025 в сумі 290270грн. 55коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи таке рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 по 08.04.2025 в сумі 290270грн. 55коп.
Не погодившись із рішенням окружного адміністративного суду в частині задоволених позовних вимог відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що переміщення до нового місця проходження військової служби не є тією умовою з якою законодавець пов'язує можливість виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.
Зокрема, колегією суддів з'ясовано, що капітан-лейтенант ОСОБА_1 військову службу проходила у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.08.2023 №1988 капітан-лейтенанта ОСОБА_1 призначено на посаду офіцера відділу обробки геопросторових даних Військової частини НОМЕР_2 .
У зв'язку з чим, 12.09.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ №255 про виключення капітан-лейтенанта ОСОБА_1 з 12.09.2023 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
За фактичними обставинами справи, капітан-лейтенант ОСОБА_1 справи та посаду у Військовій частині НОМЕР_1 здала і вибула до нового місця служби ( АДРЕСА_1 ).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 13.09.2023 №221 капітана ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення (крім грошового забезпечення) при Військовій частині НОМЕР_3 . Зараховано на грошове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України. З 13.09.2023 капітаном ОСОБА_1 прийнято справи та посаду.
Уважаючи, що під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 не правильно нараховано та не в повному обсязі виплачено індексацію грошового забезпечення, остання звернулась до суду з позовом.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі №400/7180/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 12.09.2023 включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення в сумі 4463грн. 15коп. в місяць за період з 01.03.2018 по 12.09.2023 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
У решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог відповідачем оскаржено його в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 у справі №400/7180/24 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі № 400/7180/24 змінено.
Викладено абзаци четвертий та п'ятий резолютивної частини рішення у такій редакції:
« 4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно.
5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463грн. 15коп. в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078».
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі № 400/7180/24 залишено без змін.
На виконання судових рішень у справі №400/7180/24, Військовою частиною НОМЕР_1 09.04.2025 виплачено на користь позивачки грошові кошти в сумі 190 768грн. 70коп.
Позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою уважаючи, що через несвоєчасний розрахунок при звільненні Військова частина НОМЕР_1 має виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 13.09.2023 по 08.04.2025
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційних скарг колегія суддів виходить із такого.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною дев'ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6- 12 місяців;
- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Частиною сьомою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно із частиною третьою статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.
Згідно із пунктом 233 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (у редакції, чинній на момент видання командиром Військової частини НОМЕР_1 наказу (по стройовій частині) від 12.09.2023 №255), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивачки зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивачки зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивачки зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, пунктом 109 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Згідно із пунктом 112 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.
Верховний Суд, зокрема, й у справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Такі питання унормовано КЗпП України.
З огляду на викладене, у зв'язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.
У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно із яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.
Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначено її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких розпочинає діяти правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Обставини, з настанням яких необхідно застосовувати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
За фактичними обставинами справи, капітан-лейтенант ОСОБА_1 військову службу проходила у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.08.2023 №1988 капітан-лейтенанта ОСОБА_1 призначено на посаду офіцера відділу обробки геопросторових даних Військової частини НОМЕР_2 .
У зв'язку з чим, 12.09.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ №255 про виключення капітан-лейтенанта ОСОБА_1 з 12.09.2023 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
У подальшому, капітан-лейтенант ОСОБА_1 справи та посаду у Військовій частині НОМЕР_1 здала і вибула до нового місця служби ( АДРЕСА_1 ).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 13.09.2023 №221 капітана ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення (крім грошового забезпечення) при Військовій частині НОМЕР_3 . Зараховано на грошове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України. З 13.09.2023 капітаном ОСОБА_1 прийнято справи та посаду.
З огляду на наведені обставини необхідно вказати, що в досліджуваній ситуації виключення військовослужбовця зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 саме по собі не є підтвердженням завершення проходження військової служби як такої.
Натомість, воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) у Військовій частині НОМЕР_1 у зв'язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем.
У такому випадку виплата грошового забезпечення позивачці здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивачки не завершена, оскільки її не звільнено з військової служби. ОСОБА_1 продовжує виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки така норма пов'язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв'язку зі звільненням працівника.
Колегія суддів відмічає, що в даному випадку спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому немає передбаченого законом юридичного складу, з яким стаття 117 КЗпП України пов'язує відповідальність у вигляді середнього заробітку.
За таких обставин застосування до досліджуваної ситуації наведеної норми має наслідком розширене тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, які не охоплюються її змістом і метою запровадження.
Здійснюючи розгляд справи судом апеляційної інстанції враховано правові висновки Верховного Суду, які викладено в постановах від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23, від 03.02.2026 у справі №400/5149/24.
Таким чином, в обсязі установлених обставин справи у системному зв'язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, є безпідставними як доводи позивачки, так і неправильним висновок суду першої інстанції стосовно наявності законодавчо передбачених підстав для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.
Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Як установлено колегією суддів, викладені Миколаївським окружним адміністративним судом в оскаржуваному рішенні від 16.09.2025 у справі №400/4571/25 висновки не відповідають обставинам справи, а тому такий судовий акт підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі №400/4571/25 скасувати.
Прийняти у справі нове судове рішення.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити повністю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька