15 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/36363/25
Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.,
повний текст судового рішення
складено 13.01.2026, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Димерлія О.О.,
суддів - Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №420/36363/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
27.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у поновленні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити виплату пенсії з 01.08.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про протиправність припинення органом Пенсійного фонду виплати пенсії в разі втрати годувальника.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, вказуючи, що до відповідних заяв позивачем не додано скан-копію паспорту в кольровому зображенні та повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф. Також, суб'єктом владних повноважень роз'яснено порядок входу до особистого кабінету на Вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України. Крім того, відповідач не погоджується із позовною вимогою ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №420/36363/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо припинення з 01.08.2025 ОСОБА_1 виплати пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з 01.08.2025 поновити ОСОБА_1 виплату пенсії в разі втрати годувальника.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Приймаючи означене рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанції вказав про протиправність припинення органом Пенсійного фонду виплати пенсії ОСОБА_1 .
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог органом Пенсійного фонду подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області зазначяє, що ОСОБА_1 до органу Пенсійного фонду подано заяву довільної форми. Натомість, мав подати звернення за формою затвердженою Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1. Також, скаржник зауважує, що позивач особисто повідомив орган Пенсійного фонду про перебування на території російської федерації, а тому припинення виплати пенсії є правомірним. Крім того, на думку відповідача, вирішуючи даний спір окружний адміністративний суд втрутився в дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду. До того ж, суб'єкт владних повноважень вважає, що оскаржуваний судовий акт не відповідає приписам ст.242 КАС України, оскільки в ньому не надано оцінки аргументам кожної із сторін.
Скориставшись наданим, приписами чинного процесуального законодавства, правом ОСОБА_1 до апеляційного адміністративного суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач вказує, що він перебуває на території Німеччини. Також, ОСОБА_1 відмічає, що скаржником не наведено жодного міжнарнодного договору за яким його може бути позбавлено пенсії.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.
Зокрема, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію в разі втрати годувальника, як особа з інвалідністю з дитинства, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
01.08.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області припинено виплату пенсії ОСОБА_1 .
З метою з'ясування підстав припинення виплати пенсії ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду із відповідною заявою.
За наслідком розгляду даного звернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області надано відповідь (лист від 05.08.2025 №21896-20834/Ц-02/8-1500/25), у якій зазначено, що виплату пенсії припинено у зв'язку з повідомленням про перебування на території російської федерації. Поновити виплату пенсії можливо за умови надання інформації про неотримання соціальних виплат в російській федерації.
У подальшому, ОСОБА_1 звертався до органу Пенсійного фонду із заявами про поновлення виплати пенсії.
Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовлено (лист від 17.09.2025 №26503-25807/Ц-02/8-1500/25) ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії, оскільки до заяви не додано скан-копію паспорту в кольоровому зображенні, а також повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф.
Уважаючи порушеним своє право на пенсійне забезпечення позивач звернувся до суду з даним позовом.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
Зазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України названого рішення.
Як зазначено в пункті 3.3. рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У пункті 3 резолютивної частини рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Однак, таких змін наразі не внесено.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 та Верховним Судом у постанові від 14.02.2019 у справі №766/15025/16-а.
У справі №766/15025/16-а суд касаційної інстанції сформулював наступні висновки:
1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;
2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;
3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;
4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;
5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);
8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.
У подальшому, Верховним Судом підтримано вказану позицію в постановах від 13.06.2019 у справі № 204/1134/17 (2а/204/91/17), від 30.09.2019 у справі № 475/164/17, від 01.10.2019 у справі №804/3646/18.
Відтак, колегія колегія суддів зазначає, що проживаючи за межами України позивач, як громадянин України не втратив набутих конституційних прав, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
До того ж, як правильно вказав окружний адміністративний суд, згідно із приписами ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Водночас, у досліджуваній ситуації суб'єктом владних повноважень не надано ані рішення територіального органу Пенсійного фонду, ані рішення суду лише з наявністю яких законодавець пов'язує можливість припинення виплати пенсії.
Суд апеляційної інстанції уважає безпідставним зазначення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області в листі від 17.09.2025 №26503-25807/Ц-02/8-1500/25 про необхідність подання ОСОБА_1 скан-копії паспорту в кольоровому зображенні, оскільки суб'єктом владних повноважень не зазначено, а колегією суддів не установлено, якими саме закондавчими приписами передбачено необхідність подання пенсіонером до органу Пенсійного фонду скан-копії паспорту в кольоровому зображенні.
Є безпідставними доводи відповідача щодо неподання ОСОБА_1 повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф, адже згідно фактичних обставин справи позивач неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявами про поновлення виплати пенсії, у яких, зокрема, вказував, що він ніколи не отримував пенсію від органів пенсійного забезпечення російської федерації (заяви від 24.06.2025, 15.09.2025, 09.10.2025).
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач отримав та/або отримує пенсію в органах пенсійного забезпечення рф.
Не є юридично спроможним також зазначення в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 05.08.2025 №21896-20834/Ц-02/8-1500/25 про повідомлення ОСОБА_1 щодо його перебування на території російської федерації, оскільки жодних доказів на підтвердження означеного матеріали справи не містять.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на території Німеччини.
Стосовно доводу скаржника про те, що позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявої довільної форми, а не за формою затвердженою Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (додаток 3), колегія суддів зазначаєтаке.
Відповідно до ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Здійснюючи розгляд справи з подібними правовідносинами Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 вказала, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, законодавцем чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
До того ж, у контексті досліджуваного аргументу відповідача апеляційний адміністративний суд додатком 3 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, затверджено форму заяви про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а не про поновлення виплати пенсії.
Колегія суддів вказує, що жоденим із додатків Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, не передбачено форми заяви про поновлення виплати пенсії.
Означене спростовує доводи відповідача у відповідній частині апеляційної скарги.
Апеляційний адміністративний суд вказує про безпідставність припущень скаржника відносно наявності в органу Пенсійного фонду в досліджуваних правовідносинах дискреційних повноважень, з огляду на таке.
Згідно із пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» дискреційне повноваження - це повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Комітетом Міністрів Ради Європи у рекомендаціях № R (80) 2 сформульовано принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями: дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які - стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою: приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку так, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Під дискреційним повноваженням слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Повноваження суду при вирішенні справи визначено статтею 245 КАС України, відповідно до якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, у тому числі, про зобов'язання вчинити певні дії.
За наслідком дослідження законодавчих приписів у контексі спірних правовідносин, апеляційним судом установлено, що в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не наділено повноваженнями самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
У досліджуваних правовідносинах у суб'єкта владних повноважень був лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки, зокрема, поновити ОСОБА_1 виплату пенсій.
З урахуванням наведеного, на думку колегії суддів, судом першої інстанції правильно обрано спосіб захисту порушеного права позивача.
Відносно посилання відповідача на те, що судом першої інстанції не надано оцінки усім аргументам сторін, то колегія суддів зазначає, що перелік підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення наведено у статті 317 КАС України.
Такий перелік не містить вказаної скаржником підстави для скасування рішення окружного адміністративного суду.
У контексті означеного слід також зауважити, що достатність мотивації та оцінки усіх аргументів сторін визначається практичними потребами вирішення спору.
Крім того, недоліки мотивації рішення суду першої інстанції, яке є предметом даного апеляційного перегляду, усунуті під час апеляційного розгляду справи.
Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи.
З урахуванням наведеного колегія суддів уважає правильним висновок окружного адміністративного суду про часткове задовлення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені відповідачем в апеляційній скарзі твердження не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №420/36363/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька