П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 640/14600/19
Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С. Дата і місце ухвалення: 11.02.2026р., м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, визнання протиправним та скасування рішення про результати розгляду скарги,-
В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу, в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019р. №Ф-42158-17, винесену Головним управлінням ДПС у м.Києві на загальну суму 18 270,90 грн.;
- визнати протиправним та скасувати рішення ДПС України від 15.07.2019р. №32942/499-99-11-05-02-25 про результати розгляду скарги.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 2000 року він не вів підприємницької діяльності, звітність не подавав, у зв'язку з чим не отримував жодної соціальної вигоди та, відповідно, не мав обов'язку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Незважаючи на це, Головним управлінням ДПС у м.Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019р. №Ф-42158-17 на загальну суму 18 270,90 грн. (станом на 30.04.2019р.). При цьому, визначена вказаною вимогою сума недоїмки є не коректною. Також, позивач посилався на те, що з 2013 року він є найманим працівником, займає посаду директора ТОВ «ЯКІСНІ МЕБЛІ» (код ЄДРПОУ 38824200). Щомісячно при виплаті заробітної плати вказане підприємство сплачувало за ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок. Фактично шляхом виставлення спірної вимоги про сплату боргу Головне управління ДПС у м.Києві намагається повторно стягнути з позивача єдиний соціальний внесок. Рішенням ДПС України від 15.07.2019р. №32942/499-99-11-05-02-25 про результати розгляду скарги неправомірно відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 на спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019р. №Ф-42158-17, винесену Головним управлінням ДПС у м.Києві.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, просить скасувати рішення від 11.02.2026р., з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення його позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів його працевлаштування та сплати за нього єдиного соціального внеску у 2017-2018р.р. роботодавцем, а також не надано витягу з індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форми ОК-5, ОК-7). Апелянт стверджує, що вказані докази ним не було подано з поважних причин, оскільки починаючи з 25.09.2023р. по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в ЗСУ, виконує бойові (спеціальні) завдання, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та довідкою про перебування на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебував на обліку в Головному управління ДПС у м. Києві з 01.01.2012р. по 30.06.2019р. на загальній системі оподаткування та з 01.07.2019р. до 13.02.2020р. на спрощеній системі оподаткування.
Згідно з даними інтегрованих карток платника податків у позивача станом на час розгляду справи обліковуються автоматичні нарахування по єдиному внеску згідно обраної системи оподаткування в розмірі мінімального страхового внеску за 2017, 2018, 2019р.р., а саме:
- за 2017 рік по терміну сплати 09.02.2018р. в сумі 8448,00 грн.;
- за І-ІV квартали 2018 року по термінах сплати: 19.04.2018р. - 2457,18 грн., 19.07.2018р. - 2457,18 грн., 19.10.2018р. - 2457,18 грн., 21.01.2019р. - 2457,18 грн.;
- І-ІV квартали 2019 року по термінах сплати: 19.04.2019р. - 2754,18 грн., 19.07.2019р. - 2754,18 грн., 21.10.2019р. - 2754,18 грн., 20.01.2020р. - 2754,18 грн.
ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачено єдиний внесок в сумі 8268,38 грн., у зв'язку з чим наразі в ІКП обліковується заборгованість в розмірі 21025,06 гривень.
Згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві станом на 30.04.2019р. в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 18 270,90 грн.
У зв'язку з наявністю у позивача боргу з єдиного внеску, 15.05.2019р. Головним управлінням ДПС у м.Києві сформовано та направлено ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-42158-17 на суму 18 270,90 грн.
Зазначену вимогу позивач оскаржив в адміністративному порядку до ДПС України, яка своїм рішенням від 15.07.2019р. №32942/499-99-11-05-02-25 скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення.
Не погоджуючись з правомірністю вимоги Головного управління ДПС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019р. №Ф-42158-17 та рішення ДПС України від 15.07.2019р. №32942/499-99-11-05-02-25 про результати розгляду скарги, ОСОБА_1 оскаржив їх в судовому порядку.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , аналізуючи положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449, зазначив, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Суд не прийняв до уваги посилання позивача на його працевлаштування та сплати за нього ЄСВ роботодавцем у період 2017, 2018, 2019 років, зазначивши, що наданий позивачем витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про юридичну особу ТОВ «Якісні меблі» не підтверджує сплату за ОСОБА_1 ЄСВ. При цьому, позивачем не надано до суду витягу з Індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форми ОК-5, ОК-7).
Таким чином, за висновками суду, вимога Головного управління ДПС в м.Києві від 15.05.2019р. №Ф-42158-17 та рішення ДПС України від 15.07.2019 року № 32942/499-99-11-05-02-25 є правомірними.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року по справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у багатьох інших постановах, в т.ч. у постановах від 05 листопада 2020 року по справі №460/2442/19, від 03 грудня 2020 року по справі №140/2122/19, від 02 лютого 2023 року по справі №340/10342/21 та ін.
За встановленими обставинами справи, дійсно у період з 01.01.2012р. по 30.06.2019р. ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем.
Поряд з цим, у 2017-2019р.р. (період, за який спірною вимогою позивачу нараховано до сплати єдиний соціальний внесок) ОСОБА_1 працює у ТОВ «Якісні меблі», тобто був найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується наданим апелянтом витягом з індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форми ОК-5, ОК-7).
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві на позовну заяву, а так само у письмовій заяві по суті справи під час її розгляду судом першої інстанції про наявність таких доходів не зазначало.
А відтак, обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2019 років доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від ТОВ «Якісні меблі», не спростовано.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 - 2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Що ж до посилання суду першої інстанції на не надання ОСОБА_1 витягу з Індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форми ОК-5, ОК-7), з якого б являлося за можливе встановити сплату за нього ЄСВ роботодавцем, то колегія суддів зазначає, що на виконання приписів частини 4 статті 9 КАС України суд зобов'язаний був вжити визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019р. №Ф-42158-17, винесену Головним управлінням ДПС у м.Києві на загальну суму 18 270,90 грн., не можна вважати правомірною, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.
Поряд з цим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення ДПС України від 15.07.2019р. №32942/499-99-11-05-02-25 про результати розгляду скарги.
Відповідно до ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод чи інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи не можливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Рішення за результатами розгляду скарги само по собі не створює нових правових наслідків чи порушень, оскільки лише підтверджує законність попереднього акта. Адміністративний позов має бути спрямований на скасування основного рішення (в даному випадку вимоги про сплату боргу), яке безпосередньо зачіпає права особи.
За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправним та скасування рішення ДПС України від 15.07.2019р. №32942/499-99-11-05-02-25.
Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є не повне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що постановлене Миколаївським окружним адміністративним судом рішення від 11.02.2026р. підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового судового рішення - про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Частиною шостою статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
При зверненні з даним позовом до суду першої інстанції позивачем сплачено 768,40 грн. судового збору (квитанція від 01.08.2019р.), а при поданні апеляційної скарги - 1331,20 грн. судового збору (квитанція від 19.03.2026р.).
А відтак, у зв'язку із частковим задоволенням позову, на підставі ч.3 ст.139 КАС України, з Головного управління ДПС у м.Києві на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1049,80 грн. судового збору, що є пропорційним задоволеним вимогам.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. «а»-«г» п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019р. №Ф-42158-17, винесену Головним управлінням ДПС у м.Києві.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС у м.Києві (код ЄДРПОУ 44116011) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1049,80 грн. (одна тисяча сорок дев'ять гривень 80 копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 15 квітня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук