П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/12607/25
Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.,
повний текст судового рішення
складено 07.01.2026, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - ГУПФ в Кіровоградській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУПФ в Миколаївській області) та просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ в Кіровоградській від 24 червня 2025 року №143650006111 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ГУПФ в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ в Кіровоградській від 24 червня 2025 року №143650006111 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано ГУПФ в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , а саме з 30.07.1984 по 07.09.1998 та з 08.12.1998 по 03.09.1999.
Зобов'язано ГУПФ в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17.06.2025 року, з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 17.06.2025 року позивачка звернулася до ГУПФ в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі- Закон №1058).
На підтвердження стажу позивачкою до заяви було надано копії трудової книжки НОМЕР_1 , копії архівних довідок: №13-160/07-04-05 від 20.06.2022, №1 від 21.06.2022, №112 від 08.05.2022.
24.06.2025 року за принципом екстериторіальності ГУПФ в Кіровоградській області було розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058 та прийнято рішення №143650006111, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Врахований страховий стаж позивача склав 08 років 08 місяців 22 дні.
До страхового стажу позивачки не зараховано:
- періоди роботи згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ), оскільки ім'я вказане в трудовій книжці “ ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним;
- період роботи трудової діяльності з 30.07.1984 по 07.09.1998, згідно довідки від 21.06.2022 (виданої КП “Вознесенська друкарня»), період отримання допомоги по бузробіттю з 08.12.1998 по 03.09.1999 згідно довідки від 08.06.2022 №2/50/22, оскільки ім'я вказане в довідках “ ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним.
Вважаючи такі дії та рішення відповідачів протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому, не може впливати на його особисті права. Так, перша сторінка вказаної трудової книжки заповнювалася в 1980 році російською мовою. А невірний переклад імені громадянина України на іншу мову в офіційних документах не може бути підставою для визнання таких документів не чинними або для не застосування їх.
Також суд зазначив, що належним та ефективним способом захисту права позивача є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 26 Закону №1058 починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком досягла 62 років. Таким чином, для призначення пенсії позивачці необхідно мати 32 роки страхового стажу. Саме відсутність 32 років страхового стажу стала підставою для відмови у призначенні пенсії.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Закону №1058 питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788), відповідно до ст.56 якого, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст.62 Закону України №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993 р. №637 (далі - Порядок №637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
У трудовій книжці позивача у всіх спірних періодах роботи зазначені номери і дати наказів, на підставі яких вони зроблені. Записи про звільнення з роботи засвідчені підписами відповідальних осіб та печатками підприємств.
Трудова книжка позивачки серії НОМЕР_1 вперше заповнювалась 25.09.1980 р. На той час діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 р. №162. За приписами вказаної Інструкції заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР та КЦСПС від 06.09.1973 р. №656 “Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
З 29.07.1993 року порядок ведення трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно п.1.5 Інструкції №58, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються Постановою КМУ від 27.04.1993 року №301 “Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства (далі - Постанова №301).
Пунктом 4 Постанови №301 встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому, не може впливати на його особисті права.
Тобто, помилка в написанні ім'я позивачки в трудовій книжці не є її виною. Неналежне виконання своїх обов'язків відповідальними особами не може покладати на позивача відповідальність у вигляді відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи та, відповідно, відмови у призначенні пенсії за віком.
Колегія суддів також наголошує, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. по справі №754/14898/15-а.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач до заяви про призначення пенсії додала копію своєї трудової книжки та архівні довідки: №13-160/07-04-05 від 20.06.2022 видана архівним відділом Вознесенської міської ради , №1 від 21.06.2022 видана КП “Вознесенська друкарня», №112 від 08.05.2022 видана Вознесенським професійним ліцеєм.
Як вже зазначалось вище, підставою для незарахування до страхового стажу відповідних періодів роботи позивачки в оскаржуваному рішенні вказано те, що ім'я вказане в трудовій книжці “ ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним.
При цьому, у трудовій книжці НОМЕР_1 , виданій 25.09.1980, зазначено дату народження її володільця ІНФОРМАЦІЯ_1 . Така ж дата народження вказана і в паспорті громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 , виданого Вознесенським МРВ УМВС України в Миколаївській області 11.06.1997.
З наведеного вбачається, що трудова книжка НОМЕР_1 належить позивачці, а її зміст підтверджує трудовий стаж саме позивачки.
При цьому, як вірно зауважено судом 1-ї інстанції, перша сторінка вказаної трудової книжки заповнювалася в 1980 році російською мовою. А невірний переклад імені громадянина України на іншу мову в офіційних документах не може бути підставою для визнання таких документів не чинними або для не застосування їх.
Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи пенсійного органу, що у наданих довідках вказане ім'я “ ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним, оскільки у цих довідках вказується реєстраційний номер облікової картки платника податків позивачки ( НОМЕР_3 ) та/або дата її народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що відповідає наданим позивачкою даним картки платника податків ОСОБА_1 та паспорту громадянина України Позивачки серія НОМЕР_2 , виданого Вознесенським МРВ УМВС України в Миколаївській області. А отже, довідки видані саме ОСОБА_1 і їх зміст підтверджує трудовий стаж саме позивачки.
Резюмуючи усе вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, щодо протиправності незарахування періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , а саме з 30.07.1984 по 07.09.1998 та з 08.12.1998 по 03.09.1999 до страхового стажу позивача, а ГУПФ від 24.06.2025 року №143650006111 не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, та належить скасуванню.
Також апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що належним та ефективним способом захисту права позивачки є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути її заяву, з урахуванням висновків суду.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк