14 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5197/25
Перша інстанція: суддя Брагар В. С.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.
суддів - Бойка А.В., Єщенка О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок №44);
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022, включно;
- зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію - різницю грошового забезпечення у щомісячному розмірі 4463,15 грн за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації 09.05.2025 грошових 23 доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження служби відповідач не в повному обсязі нараховував та виплачував грошове забезпечення, зокрема, індексацію грошового забезпечення, попри те, що це прямо передбачено Законом України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ). Мотивуючи вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити поточну індексацію за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, позивач просить врахувати, що місяцем обчислення індексу споживчих цін (базовим місяцем) у цей період має бути січень 2008 року, оскільки на законодавчому рівні, посадові оклади військовослужбовців були підвищені з 01.01.2008 та до 01.03.2018 підвищення не відбувалося. Стосовно вимог про обов'язок відповідача нарахувати та виплатити індексацію з 01.03.2018 позивач зазначає, що розмір підвищення доходу в березні 2018 року був меншим за суму індексації грошового забезпечення, яка склалася в тому місяці, тож в силу абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 відповідач був зобов'язаний із 01.03.2018 виплачувати фіксовану індексацію грошового забезпечення, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в розмірі - 3184,29 грн за кожний місяць починаючи за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення в розмірі - 3184,29 грн. за кожний місяць починаючи за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.
В апеляційній скарзі, А2920 посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Мотивуючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права апелянт зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду із позовом, встановлений статтею 233 КЗпП, у зв'язку з чим, на думку апелянта, суд першої інстанції мав би застосувати наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду та залишити заявлений позов без розгляду.
Далі апелянт зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції в частині задоволення вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення та взагалі заперечує право позивача на виплату індексації у спірний період. Посилаючись на положення Порядку №1078, апелянт не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо застосування місяцем обчислення індексу споживчих цін під час розрахунку індексації грошового забезпечення за цей період - січень 2008 року. Присутні в апеляції також доводи про помилковість висновків суду першої інстанції щодо задоволення вимог в частині нарахування позивачу фіксованої індексації грошового забезпечення, за період з 01.03.2018 по 31.12.2022. З огляду на викладене вище, на переконання апелянта, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у період з 20.07.2004 по 06.01.2025 проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 06.01.2025 № 4 ОСОБА_1 звільнений з військової служби Наказом командувача Збройних Сил України від 22.12.2024 № 319 за пп. «б» п.3 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я), виключений з усіх видів забезпечення військової частини з 06.01.2025 (а.с.19).
Під час проходження служби ВЧ НОМЕР_1 не в повному обсязі нараховувала та виплачувала позивачу грошове забезпечення, а саме, у спірний період не виплачувала індексацію грошового забезпечення.
ОСОБА_1 07.04.2025 звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 та індексацію-різниці грошового забезпечення у фіксованій величині за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, включно відповідно до приписів Порядку №1078.
У відповідь на вказану заяву відповідач листом від 30.04.2025 повідомив, що нарахування та виплата грошового забезпечення у зазначений період здійснювалась відповідно до вимог чинного законодавства, та відповідно відсутні підстави для задоволення звернення та виплати індексації.
Також відповідач надав довідку від 25.04.2025 №39, з якої вбачається, що індексація грошового забезпечення у спірний період не виплачувалася
Вважаючи, бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що позивачу у спірний період індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася, а відтак, спираючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, суд дійшов висновку, що така бездіяльність є протиправною. Суд вважав, що у період 01.01.2016 по 28.02.2018 нарахування та виплата індексації мають бути проведені із застосуванням місяцем обчислення індексу споживчих цін (базовим місяцем) - січень 2008 року. Також, виходячи з положень Порядку № 1078, суд визнав, що за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 3184,29 грн. щомісяця. Суд зауважив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на встановлені положеннями Порядку №1078 правила й умови нарахування індексації, відповідач повинен був здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Водночас суд відмовив в задоволенні вимог щодо виплати індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, оскільки вважав такі вимоги передчасними.
Колегія суддів керуючись положеннями статті 308 КАС України, переглядає висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в оцінку та обговорення висновків суду в тій частині, яка не оскаржена.
Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі і вище - Закон №1282-ХІІ).
Положення статті 1 Закону №1282-XII передбачають, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Перелік об'єктів індексації установлений частиною 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
До таких об'єктів індексації в силу абзацу 4 частини 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ належить оплата праці (грошове забезпечення).
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
На підставі аналізу вищенаведених положень законодавства, можливо дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Суд першої інстанції встановив, що позивачу у спірний період індексація не нараховувалася та не виплачувалася, а тому обґрунтовано визнав таку бездіяльність з боку відповідача протиправною, адже відсутність фінансової можливості щодо проведення таких виплат не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, а обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Таке твердження знайшло своє відображення в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), в якому Суд наголосив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.
В апеляційній скарзі відповідач також не погоджується із висновком суду про зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяцем, за яким починається обчислення індексу споживчих цін січень 2008 року.
Оцінюючи вказаний довід, колегія суддів враховує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, висловив правову позицію стосовно правильності визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період з 27.07.2017 по 28.02.2018.
Верховний Суд виснував, що у спірний період відповідно до Порядку №1078, базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення є січень 2008 року.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі і вище - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку № 1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Тобто, необхідно встановити в якому місяці відбулося підвищення грошового забезпечення військовослужбовців.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», затверджені підвищені схеми посадових окладів військовослужбовців. Відповідно до пункту 13 указаної Постанови, вона набрала чинності з 01.01.2008.
Наведена постанова діяла до дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01.03.2018.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку, що у спірний період базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення є січень 2008 року.
Колегія суддів зауважує, що у постанові від 26.01.2022 у справі №400/1118/21 Верховний Суд дійшов аналогічного висновку, яка в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідач зобов'язаний був нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяцем обчислення індексу споживчих цін січень 2008 року.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги в іншій частині позовних вимог, колегія суддів враховує сталу практику Верховного Суду, зокрема, висновки викладені в постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 щодо підстав виплати та розміру так званої «фіксованої» індексації грошового забезпечення та наявності/відсутності у військової частини дискреційних повноважень у цьому питанні.
У цій справі Верховний Суд зазначив, що системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, Суд касаційної інстанції також виснував, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Провівши системне і цільове тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078, Верховний Суд також відзначив, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача, військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
Досліджуючи, в цій справі, обставини наявності у позивача права на отримання індексації - різниці з 01.03.2018 по 31.12.2022, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано провів співвідношення розміру підвищення грошового доходу позивача в березні 2018 року (всіх складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру) та суми індексації, що мала скластися в цьому місяці.
Так, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
При цьому, відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У березні 2018 року прожитковий мінімум становив 1762 грн.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до приписів абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078, даних Мінстатистики щодо індексів споживчих цін, сума індексації за березень 2018 року розраховується: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 слід помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1762,*253,30%/100), та становить 4 463,15 грн.
Суд першої інстанції на підставі довідки про розміри нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення та з урахуванням приписи абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, здійснив розрахунок сталого щомісячного розміру індексації починаючи з березня 2018 року до 31.12.2022 та дійшов правильного висновку, що він становить 3184,29 грн.
За такого правового регулювання, є підстави вважати обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за спірні періоди.
Стосовно доводів апелянта про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, зокрема, не застосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.
Частина 1 статті 122 КАС України передбачає, що позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини перша і друга статті 233 КЗпП України викладені в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як мовилося вище, ОСОБА_1 з 20.07.2004 по 06.01.2025 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , наказом від 22.12.2024 № 319 звільнений з військової служби та відповідно до наказу ВЧ НОМЕР_1 від 06.01.2025 № 4 останній виключений з усіх видів забезпечення з 06.01.2025.
Також колегія суддів враховує, що листом від 30.04.2025 у відповідь на звернення позивача відповідач надав довідку від 25.04.2025 №39 з якої вбачається, що індексація грошового забезпечення у спірний період не виплачувалася, при цьому з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 21.05.2025.
Враховуючи, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні тримісячний строк рахується з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, колегія суддів вважає, що строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП позивачем не пропущений.
З огляду на викладене, посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду є помилковими, а тому слід констатувати, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, та не містять аргументів яким би не була надана оцінка судом першої інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційної скарги та не вбачає підстав для її задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України
Головуюча суддя О. А. Шевчук
суддя А. В. Бойко
суддя О. В. Єщенко