Справа № 569/28605/25
15 квітня 2026 року Рівненський міський суд
Рівненської області
в особі судді - Ковальова І.М.
при секретарі - Білецькій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, стягнення судових витрат,-
В Рівненський міський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, стягнення судових витрат звернувся представник ТзОВ «Рівнетеплоенерго» у якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Рівнетеплоенерго» заборгованість за надані послуги з централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання в сумі 77745,62 грн., суму пені в розмірі 2780,81 грн., суму інфляційних витрат в розмірі 14183,81 грн., суму трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 4239,12 грн. та понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 3028,00 грн.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала та просить суд їх задоволити з підстав, викладених у позовній заяві та з врахуванням відповіді на відзив представника відповідача.
В судове засідання відповідач не з'явилась. Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву у якій представник просить суд застосувати наслідки пропуску позовної давності до вимог позивача ТзОВ «Рівнетеплоенерго» про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а також нарахованих на неї пені, інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.04.2013 року по 30 грудня 2022 року включно; у задоволенні позовної заяви ТзОВ «Рівнетеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення загальної суми у розмірі 98949,36 грн. (що складається з основного боргу у сумі 77745,62 грн. та сума в розмірі 21203,48 грн. (пеня, інфляційні витрати, трьох процентів річних від прострочених) - відмовити в частині вимог, що нараховані поза межами трирічного строку позовної давності; у задоволенні решти позовних вимог відмовити у зв'язку з їх недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами; судові витрати у вигляді судового збору покласти на позивача пропорційно до розміру незадоволених позовних вимог. 09 квітня 2026 року представник відповідача подав до суду письмове клопотання у якому просив розгляд справи №569/28605/25 за позовом ТзОВ «Рівнетеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги центрального теплопостачання та гарячого водопостачання, стягнення суми пені, суми інфляційних витрат, суми трьох процентів річних від простроченої суми провести 14.04.2026 року за його відсутністю та відсутністю відповідача в залі судового засідання Рівненського міського суду Рівненської області. Позовні вимоги позивача не визнає в повному обсязі, підтримує доводи, викладені у відзиві та запереченні, та просить відмовити позивачу в задоволенні позову.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та подані письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Судом встановлено, що ТОВ «Рівнетеплоенерго» здійснює відпуск теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання у житлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 квартиронаймачем (власником) якого є відповідач по справі.
Дана обставина підтверджується дослідженою в судовому засіданні Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №450780399 від 05.11.2025 з якого вбачається, що квартира (реєстраційний номер майна: 33135888); тип майна: квартира; адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1 ; ВІДОМОСТІ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ: дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 08.04.2011; дата внесення запису: 08.04.2011; ПІБ: ОСОБА_1 ; форма власності: приватна; частка власності: 1/1; підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, ВРІ № 777778 р № 938, 21.03.2011, приватний нотаріус Філюк В.М. Рівненського міського нотаріального округу.
Розрахунок вартості наданих Товариством послуг з теплопостачання здійснюється відповідно до тарифів затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради №137 від 09 жовтня 2008 року, №6 від 04 січня 2011 року та постановами НКРЕКП «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТзОВ «Рівнетеплоенерго» №449 від 23 квітня 2014 року, №569 від 23 травня 2014 року, №664 від 13 червня 2014 року, №792 від 27 червня 2014 року, №146 від 17 жовтня 2014 року, №1171 від 31 березня 2015 року, №174 від 21 травня 2015 року, №1101 від 09 червня 2016 року та №1536 від 28 грудня 2017 року, №1791 від 11 грудня 2018 року та Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 29 жовтня 2021 року №99 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12 жовтня 2021 року №98 «Про встановлення тарифів ТОВ «Рівнетеплоенерго».
Надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води здійснювалося у відповідності до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630, якими визначений порядок надання послуг, порядок їх обліку, оплати, права та обов'язки споживача і виконавця, а також інші питання.
Як вбачається з дослідженої в судовому засіданні оборотної відомості за період з 04.2013 по 11.2025, особовий рахунок № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , опалювальна плаща - 29,9 кв.м., кількість прописаних: 1. Заборгованість станом на 01.12.2025 р. становить 77745,62 грн. (за період з 01.04.2013р. по 30.11.2025р.).
При цьому наявна інформація про проведення часткової оплати за надані послуги.
Крім того, представником позивача долучено розрахунки пені, інфляційних витрат та 3% річних.
Представником відповідача не було спростовано тієї обставини, що відповідачка по справі ОСОБА_1 являється одноособовим власником квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов'язує.
Відповідно до ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний оплачувати такі послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2055 року №630 передбачено, що оплата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до постанови Верховного Суду України у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду у справі №757/29813/17-ц від 02 квітня 2020 року «Не проживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві власності та факт відсутності її реєстрації у цій квартирі не звільняє від обов'язку нести витрати з оплати житлово-комунальних послуг».
Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» та частинами 1,2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що утримання приватизованих квартир здійснюється за рахунок коштів їх власників, квартиронаймач (власник) зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги, у строки встановлені договором або законом.
Відповідно до пунктів 35,36 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», затверджених постановою кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №810 розрахунковим періодом для оплати споживчої послуги є календарний місяць.
Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, інші правочини, а також юридичні факти, зокрема і факт надання послуг.
Як слідує з Постанови Великої палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц «Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги».
01 травня 2021 року набрав чинності Закон України від 03.12.2020 № 1060 «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» (надалі - Закон № 1060), відповідно до якого внесені зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зокрема, до статті 13, якою передбачено запровадження публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1060 визначено, що договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішення Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії». Постанова опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» 2021, № 190 від 01.10.2021.
Текст типового договору було розміщено на офіційному сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» http://rivneteploenergo.com/ 28.09.2021.
Відтак, з набранням чинності постанови КМУ від 08.09.2021 №1022, типові договори з індивідуальними споживачами про надання послуги з постачання теплової енергії вважаються укладеними з відповідною категорією споживачів.
Вказані дії повністю узгоджуються з вимогами пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону №1060, якими визначено, що публічні договори приєднання вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
У розумінні статті 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Отже, з усіма фізичними або юридичними особами, які є власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та станом на 29 жовтня 2021 року не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, вважається укладеним публічний договір приєднання за формою, встановленою Правилами затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 № 830, з урахуванням змін, внесених КМУ від 08.09.2021 № 1022.
Якщо у фізичної особи, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору на поставку (купівлі - продажу) теплової енергії, укладеного відповідно до вимог Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198, одночасно має житлове чи/або нежитлове приміщення у багатоквартирному будинку, до яких поставляється теплова енергія за цим договором, такий договір вважається припиненим, в частині постачання теплової енергії, а замість нього вважатиметься укладеним типовий публічний договір приєднання про надання комунальної послуги постачання теплової енергії.
Відтак, з відповідачкою після набуття права власності, згідно договору купівлі-продажу ВРІ №777778 р №938 від 21.03.2011 на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 , вважається укладеним типовий Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022).
У зв'язку із вищевикладеним, договірні відносини між сторонами регулюються умовами типового Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022).
Відповідно до п.38 Типового індивідуального договору «Про надання послуги з постачання теплової енергії» споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення цього договору.
Відповідно до п.5 Типового індивідуального договору «Про надання послуги з постачання теплової енергії» (далі - типовий договір) виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Відповідно до п.31 Типового договору вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця http://rivneteploenergo.com/.
Розрахунок вартості наданих Товариством послуг з теплопостачання встановлювала Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до Закону України «Про національну комісію», а з липня 2021 року дані повноваження передані до органу місцевого самоврядування.
Розрахунок вартості наданих Товариством послуг з теплопостачання здійснюється відповідно до тарифів затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради №6 від 04 січня 2011 року та постановами НКРЕКП «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТзОВ «Рівнетеплоенерго» № 442 від 23 квітня 2014 року зі змінами затвердженими постановою НКРЕКП № 569 від 23 травня 2014 року, постановою НКРЕКП № 664 від 13 червня 2014 року та № 1171 від 31 березня 2015 року. Постановою НКРЕКП № 1101 від 09 червня 2016 року та № 1536 від 28 грудня 2017 року, № 1791 від 11 грудня 2018 року та Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 29.10.2021р. № 99 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12.10.2021р. № 98 «Про встановлення тарифів ТОВ «Рівнетеплоенерго».
У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору. Виконавець зобов'язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті.
У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачу з посиланням на рішення відповідного органу.
Пунктом 32 Типового договору передбачено: розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця.
Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Пунктом 34 Типового договору передбачено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Відповідно до п.6 ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.
Надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води здійснювалося у відповідності до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також «Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №830, якими визначений порядок надання послуг, порядок їх обліку, оплати, права та обов'язки споживача і виконавця, а також інші питання.
Представником відповідача не було надано суду жодного письмового доказу можливого неналежного надання позивачем послуг з централізованого опалення або постачання гарячої води.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростовані відповідачкою, а тому вони підлягають до повного задоволення.
Що стосується клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
ЄСПЛ, практика якого є обов'язковою для застосування національними судами, зауважує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу" (див. mutatis mutandis рішення у справах "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" від 20 вересня 2011 року ("OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia", заява N 14902/04, § 570), "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року ("Stubbings and Others v. the United Kingdom", заяви N 22083/93 і N 22095/93, § 51)).
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.
У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); 4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); 6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу); 8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Позовна давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Згідно з частинами першою, п'ятою ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як було встановлено в судовому засіданні позивачем раніше вживалися заходи щодо стягнення заборгованості. Зокрема, подавалася заява про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , який укладав договір з ТОВ «Рівнетеплоенерго» №100596 від 22.03.2010 року, та на момент подання заяви про видачу судового наказу вважався належним боржником, адже інших документів щодо споживача наданих послуг за спірною адресою не було. Однак зазначений судовий наказ по справі № 569/4557/20 був скасований у встановленому законом порядку 16.07.2025 року, відповідно до резолютивної частини ухвали від 16.07.2025 року вказано «…Роз'яснити стягувачу, що заявлені ним вимоги можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову». Лише 05.11.2025 року позивач отримав офіційну інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що фактичним власником квартири є саме ОСОБА_1 . До цього моменту позивач об'єктивно не мав можливості встановити належного відповідача у справі. Таким чином, звернення до суду з даним позовом саме до ОСОБА_1 обумовлене моментом отримання достовірної інформації про власника майна.
Вказані обставини свідчать про поважність причин звернення до суду саме у зазначений період та спростовують доводи представника відповідача щодо зловживання правом чи бездіяльності позивача. Крім того, сам по собі факт попереднього звернення до суду із заявою про видачу судового наказу підтверджує належну процесуальну активність позивача та свідчить про відсутність наміру штучно затягувати стягнення заборгованості.
Щодо доводів про застосування строків позовної давності, слід зазначити, що вони не підлягають безумовному застосуванню у даному випадку, оскільки позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися до належного відповідача через відсутність інформації про фактичного власника майна.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки при подачі позову до суду представником позивача було сплачено судовий збір в розмірі 3028,00 грн. згідно платіжного доручення, рішення прийнято на користь позивача, тому дані судові витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263-265,268,273, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, стягнення судових витрат - задоволити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ТзОВ «Рівнетеплоенерго» заборгованість за надані послуги з централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання в розмірі 77745,62 грн. на IBAN: НОМЕР_3 в АТ КБ «Приватбанк», МФО 305299, код ЄДРПОУ 36598008, ТОВ «Рівнетеплоенерго».
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» суму пені в розмірі 2780,81 грн., суму інфляційних витрат в розмірі 14183,81 грн., суму трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 4239,12 грн. та понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 3028,00 грн. на IBAN: НОМЕР_4 в Філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк», МФО 333368, код ЄДРПОУ 36598008, ТОВ «Рівнетеплоенерго».
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ТзОВ «Рівнетеплоенерго», м.Рівне, вул.Д.Галицького, 27, код ЄДРПОУ 36598008
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2
Суддя Рівненського
міського суду І.М.Ковальов