15 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/23073/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року (суддя 1-ї інстанції Турова О.М.) в адміністративній справі №160/23073/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просив суд:
1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (рішення територіального органу відповідача « 4705 Кам'янське об'єднане управління ПФУ» №047050027829 від 09.07.2024 року) щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці:
- період з 28.04.1978 року по 13.06.1980 року - проходження позивачем строкової військової служби в армії, який становить 2 роки 1 місяць 15 днів;
- половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, який становить 2 роки 6 місяців (згідно копії диплому НОМЕР_1 повний строк навчання становив 5 років - з 1986 року по 28.06.1991 року);
- період з 04.05.1990 року по 25.07.1991 року - робота позивача на посаді заступника голови по правовим питанням кооперативу «Пламя», який становить 1 рік 2 місяці 21 день;
- період з 25.07.1991 року по 31.01.1992 року - робота позивача на посаді начальника кадрів в кооперативі «Пламя» та посаді юрисконсульта за сумісництвом, який становить 6 місяців 6 днів;
- період з 28.01.1992 року по 01.10.1992 року на посаді виконувача обов'язків народного судді Тернівського районного народного суду Дніпропетровської області, який становить 8 місяців 3 дні;
- період з 01.10.1992 року по 12.03.1993 року на посаді помічника голови Тернівського районного народного суду Дніпропетровської області, який становить 5 місяців 11 днів.
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на підставі наданих документів здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням відповідно стажу - 37 років 11 місяців 4 дні, зарахувавши до судового стажу:
- період з 28.04.1978 року по 13.06.1980 року - проходження позивачем строкової військової служби в армії, який становить 2 роки 1 місяць 15 днів;
- половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, який становить 2 роки 6 місяців (згідно копії диплому серії НОМЕР_1 повний строк навчання становив 5 років - з 1986 року по 28.06.1991 року);
- період з 04.05.1990 року по 25.07.1991 року - робота позивача на посаді заступника голови по правовим питанням кооперативу «Пламя», який становить 1 рік 2 місяці 21 день;
- період з 25.07.1991 року по 31.01.1992 року - робота позивача на посаді начальника кадрів в кооперативі «Пламя» та посаді юрисконсульта за сумісництвом, який становить 6 місяців 6 днів;
- період з 28.01.1992 року по 01.10.1992 року на посаді виконувача обов'язків народного судді Тернівського районного народного суду Дніпропетровської області, який становить 8 місяців 3 дні;
- період з 01.10.1992 року по 12.03.1993 року на посаді помічника голови Тернівського районного народного суду Дніпропетровської області, який становить 5 місяців 11 днів, встановивши щомісячне грошове утримання у розмірі 84% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а також здійснити виплату різниці між належною до сплати сумою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та фактично нарахованою, починаючи з 25 квітня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що на підставі наказу управління юстиції Дніпропетровської області від 28.01.1992р. № 5 позивач призначений виконувачем обов'язків народного судді Тернівського районного народного суду Дніпропетровської області, а рішенням Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 12.03.1993р. обраний суддею Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Постановою Верховної Ради України від 19.06.2003р. № 1016-ІУ позивач обраний на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області безстроково. Рішенням Вищої ради правосуддя № 1706/0/15-24 від 04.06.2024р. позивач звільнений з посади судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у відставку. На момент звільнення у відставку з посади судді позивач отримував суддівську винагороду з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 80% від посадового окладу судді. 01.07.2024р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, однак, рішенням Кам'янського об'єднаного управління ПФУ № 047050027829 від 09.07.2024р. позивачу обчислений спеціальний стаж судді, що дає право на щомісячне грошове утримання - 31 рік 0 місяців 21 день та встановлений загальний процент розрахунку пенсії від заробітку - 72%. З Розрахунком спеціального стажу позивач не погоджується, оскільки вважає, що у нього наявний стаж роботи 37 років 11 місяців 4 дні. За наведених обставин, позивач вважає оскаржуване рішення відповідача протиправним та таким, що призводить до порушення його конституційного права на належний соціальний захист, а тому вважає, що заявлені ним позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року позов задоволено.
Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі пенсійний орган зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема частину 2 статті 47 та частину 1 статті 44 Закону України №1058-IV. Скаржник посилається на те, що рішенням від 09.07.2024 №047050027829 позивачу було обґрунтовано відмовлено у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки відповідно до частини 4 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» такий перерахунок здійснюється виключно у разі зміни розміру складових суддівської винагороди діючого судді, а інші підстави законом не передбачені. Також пенсійний орган звертає увагу, що право на перерахунок виникає лише за умов, визначених статтею 142 Закону №1402, зокрема щодо проходження кваліфікаційного оцінювання або призначення за конкурсом. Вказує, що розмір суддівської винагороди обчислюється з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законами про Державний бюджет України, які є чинними та підлягають застосуванню. З огляду на наведене, на думку пенсійного органу, підстави для перерахунку відсутні, оскільки він здійснюється лише у разі підвищення суддівської винагороди діючого судді та проводиться автоматично з відповідної дати.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 25.04.2024 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як отримувач довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
01.07.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, долучивши до заяви рішення Вищої ради правосуддя № 1706/0/15-24 від 04.06.2024, розрахунок стажу судді від 24.04.2024, який дає право на відставку і отримання щомісячного довічного грошового утримання, та довідку № Б-с-942 від 27.06.2024, видану Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Рішенням від 09.07.2024 № 047050027829 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці проводиться відповідно до частини 4 статті 142 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Інших перерахунків Законом не передбачено.
Позивач, вважаючи протиправними дії щодо незарахування до стажу, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість.
Переглядаючи судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 126 Конституції України унормовано, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
У статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VIII) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною першою статті 116 Закону №1402-VIIІ передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Згідно із статтею 137 Закону №1402-VIIІ до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Приписами пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІ визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Як вбачається з матеріалів справи, на день призначення позивача на посаду судді зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-ХІІ) та Указом Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Відповідно до частини першої статті 43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Також відповідно до абзацу другого статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», в редакції чинній на момент призначення позивача на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Таким чином, законодавством, яке діяло на момент призначення позивача суддею, було зокрема передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання у вищому навчальному закладі, періоду проходження строкової служби.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 27.02.2018 у справі №127/20301/17, від 06.03.2018 у справі №308/6953/17, від 20.03.2018 у справі № 520/5814/17, від 22.03.2018 року справа № 520/5412/17, від 22.05.2018 у справі №490/1719/17, від 12.07.2019 у справі №404/5988/17, від 31.10.2019 №766/17221/16-а, від 15.01.2020 у справі №683/600/17, від 12.05.2020 у справі №303/1504/17-а, від 29.04.2020 у справі №426/12415/16-а, від 31.03.2021 у справі № 235/7316/16-а, від 23.06.2022 у справі №420/1987/21, від 31.08.2022 у справі №695/2602/17, від 30.03.2023 у справі №280/2167/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 18.05.1977 він у період з 28.04.1978 по 13.06.1980 проходив строкову військову службу, що також підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 .
У 1986 році позивач вступив до Московського юридичного інституту та у 1991 році закінчив його за спеціальністю «правознавство», що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 .
З 04.05.1990 по 25.07.1991 позивач працював заступником голови з правових питань кооперативу «Пламя» з виконанням обов'язків юрисконсульта.
З 25.07.1991 по 31.01.1992 обіймав посаду начальника відділу кадрів у кооперативі «Пламя» та за сумісництвом - заступника голови, юрисконсульта і начальника відділу кадрів.
З 31.01.1992 по 01.10.1992 виконував обов'язки народного судді Тернівського районного народного суду Дніпропетровської області.
З 01.10.1992 по 12.03.1993 працював помічником голови Тернівського районного народного суду Дніпропетровської області.
Згідно довідки Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області загальний стаж позивача на посаді судді становить 35 років 5 місяців 4 дні, що підтверджується відповідними розрахунками.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 07.11.2023 у справі №520/475/19 та від 28.08.2023 у справі №360/6255/21, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, визначається Вищою радою правосуддя під час розгляду заяви про відставку та застосовується як для прийняття рішення про звільнення, так і для визначення розміру відповідного утримання.
З рішення Вищої ради правосуддя від 04.06.2024 №1706/0/15-24 вбачається, що стаж роботи позивача на посаді судді, з урахуванням періоду виконання обов'язків народного судді, становить 31 рік 9 місяців 14 днів.
Водночас суд першої інстанції з урахуванням наведених вище правових норм, обґрунтовано зазначив, що до вказаного стажу підлягають зарахуванню: стаж роботи в галузі права тривалістю 1 рік 10 днів, період проходження строкової військової служби - 2 роки 1 місяць 15 днів, а також половина строку навчання у вищому навчальному закладі - 2 роки 6 місяців. З урахуванням наведеного, загальний стаж роботи позивача, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 37 років 11 місяців 4 дні.
Водночас із розрахунку Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вбачається, що страховий стаж позивача визначено у розмірі 31 рік 0 місяців 21 день, що не відповідає встановленим у цій справі обставинам та рішенню Вищої ради правосуддя.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених норм законодавства, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо незарахування позивачу до стажу, що враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періодів проходження строкової військової служби, половини строку навчання у вищому навчальному закладі, а також відповідних періодів роботи. Враховуючи, що у сукупності зазначені періоди формують загальний стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку і отримання щомісячного довічного грошового утримання, у розмірі 37 років 11 місяців 4 дні, а не 31 рік 0 місяців 21 день, як помилково визначено відповідачем, суд першої інстанції також дійшов до обґрунтованого висновку, що відповідачем також неправильно визначено розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача, який відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII має становити 84% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (50% + 2% за кожний повний рік понад 20 років), а не 72%, як безпідставно встановлено.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції відповідно до приписів ст. 77 КАС України відхиляє доводи відповідача, на підтвердження доводів скарги, щодо правильності розрахунку та виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки такі доводи не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Розподіл судового збору не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року в адміністративній справі №160/23073/24 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 15 квітня 2026 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак