15 квітня 2026 р. Справа № 480/11155/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2025, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, повний текст складено 22.12.25 по справі № 480/11155/24
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
третя особа Головне управління Національної гвардії України
про визнання дій протиправними, скасування наказів та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Головне управління Національної гвардії України, в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просять суд: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України під час проведення службового розслідування на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №693 від 30.09.2024 «Про призначення службового розслідування за фактом відкритої відмови виконувати законний наказ командира»; визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №1009 від 03.12.2024 «Про підсумки службового розслідування»; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , штаб-сержанту ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 премію та додаткову винагороду за вересень 2024 року у повному обсязі; визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 249 від 30.09.2024 в частині накладення на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 дисциплінарного стягнення - «попередження про неповну службову відповідність».
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно. Вказує, що 30.09.2024, після оголошення наказу, позивачі повідомили про неможливість його виконання за станом здоров'я. Стверджує, що факт потреби позивачів у медичному огляді та проходження лікування підтверджується медичною документацією останніх та листом №2/22/12-3056 від 07.12.2024 за підписом т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 , де зазначено про наявність захворювань у військовослужбовців та яка медична допомога надавалась військовослужбовцям в період з вересня по жовтень 2024 року. Звертає увагу, що особи, які проводять службове розслідування, є відповідальними за повноту, усебічність та об'єктивність висновку службового розслідування та не повинні допускати розголошення інформації, яка стосується службового розслідування, до його завершення. Зауважує, що з матеріалів службового розслідування вбачається, що встановлюючи обставини, які підтверджували неможливість виконання позивачами оголошеного наказу за станом здоров'я (зокрема довідки ВЛК про придатність військовослужбовців до певного виду військової служби) члени комісії ігнорували дану інформацію, оскільки вона суперечила висновкам службового розслідування. Наголошує, що комісією, яка проводила службове розслідування також не вчинено жодних дій, які б сприяли реалізації прав, наданих військовослужбовцям, зокрема подавати пояснення, отримувати копії документів, порушувати клопотання, висловлювати зауваження, оскаржувати рішення тощо. Зазначає, саме висновками ВЛК встановлено придатність останніх до військової служби у військових частинах забезпечення, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку оперативного забезпечення, охорони, що виключає їхню можливість у виконання бойового завдання. Вказує, що військовою частиною виносились накази щодо притягнення військовослужбовців до дисциплінарної відповідальності ще до завершення службового розслідування. Більше того, як вбачається з копій даних наказів, останні датовані тією ж датою, що і наказ про призначення службового розслідування 30.09.2024.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проходили військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, перебуваючи на відповідних військових посадах у підрозділах цієї військової частини. Підставою проходження ними військової служби є укладені контракти про проходження військової служби та накази командування про зарахування до списків особового складу військової частини та призначення на відповідні посади.
У вересні 2024 року позивачі виконували службові обов'язки у складі підрозділів Військової частини НОМЕР_1 , які тимчасово дислокувалися на території Сумської області. На момент подій 30.09.2024 позивачі перебували у місці тимчасової дислокації підрозділу в АДРЕСА_1 .
30.09.2024 до особового складу підрозділу доведено бойове розпорядження (наказ) щодо здійснення маршу особового складу Військової частини НОМЕР_1 до району виконання бойових завдань у АДРЕСА_2 . З матеріалів справи вбачається, що вказаний наказ доводився майором ОСОБА_8 , який на той момент виконував обов'язки посадової особи командного складу та діяв від імені командування військової частини.
Після доведення зазначеного бойового розпорядження окремі військовослужбовці, у тому числі позивачі, повідомили посадових осіб військової частини про неможливість виконання зазначеного наказу з наступних підстав:
- головний сержант ОСОБА_1 : за станом здоров'я (після поранення та контузії);
- головний сержант ОСОБА_6 : за станом здоров'я;
- молодший лейтенант ОСОБА_3 : за станом здоров'я;
- головний сержант ОСОБА_5 : за станом здоров'я;
- штаб-сержант ОСОБА_4 : за сімейними обставинами (хвороба дружини) та за станом здоров'я;
- головний сержант ОСОБА_2 : за сімейними обставинами (невиліковна хвороба матері - аутоімунний тиреоїдит).
Відповідно до підпункту 5.2 витягів з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2024 №249, оголошено про накладання дисциплінарного стягнення «попередження про неповну службову відповідність» за порушення вимог статей 11, 16, 17, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, що виразилося у відкритій відмові виконувати наказ командира та заступати на позицію на:
- старшого контролера (водія) групи вогневої підтримки 1-го взводу спеціального призначення роти спеціального призначення головного сержанта ОСОБА_5 (Г-036680). Підстава: донесення від 30.09.2024 №2/22/2/2-2186;
- сержанта з матеріального забезпечення роти спеціального призначення головного сержанта ОСОБА_1 (Г-042134). Підстава: донесення від 30.09.2024 №2/22/2/2-2186;
- командира 2-го взводу спеціального призначення роти спеціального призначення молодшого лейтенанта ОСОБА_3 (Г-156913) Підстава: донесення від 30.09.2024 №2/22/2/2-2186;
- старшого контролера (головного сержанта) 3-го взводу спеціального призначення роти спеціального призначення головного сержанта ОСОБА_6 (Г-024470). Підстава: донесення від 30.09.2024 №2/22/2/2-2186;
- старшого контролера (водія) групи захоплення 1-го взводу спеціального призначення роти спеціального призначення головного сержанта ОСОБА_2 (Г-042210). Підстава: донесення від 30.09.2024 №2/22/2/2-2186;
- старшого контролера (командира групи) групи охорони 1-го взводу спеціального призначення роти спеціального призначення штаб-сержанта ОСОБА_4 (Г-019030). Підстава: донесення від 30.09.2024 №2/22/2/2-2186.
У вказаному донесенні від 30.09.2024 №2/22/2/2-2186 зазначено, що 30.09.2024 близько 08:10 від командира спеціального призначення капітана ОСОБА_9 надійшла інформація про те, що 30.09.2024 молодший лейтенант ОСОБА_3 , штаб-сержант ОСОБА_4 , головний сержант Косулін Максим Олегович, головний сержант Шпірко Олександр Михайлович, головний сержант Казібеков Богдан Замирович, старший сержант ОСОБА_5 , перебуваючи в тимчасовому місті дислокації за адресою: н.п. Гаї Роменського району Сумської області, відкрито відмовилися виконувати законний наказ командира щодо здійснення маршу в район виконання завдань, що підпадає під дію статті 402 КК України. За даним фактом наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2024 №693 для проведення службового розслідування було призначено комісію у складі: начальника відділення по роботі з особовим складом секції персоналу майора ОСОБА_10 , старшого офіцера відділення по роботі з особовим складом секції персоналу капітана ОСОБА_11 , юрисконсульта молодшого лейтенанта юстиції ОСОБА_12 , начальника медичного пункту ОСОБА_13 . Командиром військової частини НОМЕР_1 направлено повідомлення до Державного бюро розслідування.
Також у вказаному повідомленні були зазначені дані на позивачів, як осіб, причетних до правопорушення. Вказане повідомлення підписано оперативним черговим чергової служби Військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_14 та затверджено т.в.о командира Військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_15 .
На підставі наказу командира Військової частини від 02.10.2024 №693 «Про призначення службового розслідування за фактом відкритої відмови виконувати законний наказ командира» призначено службове розслідування щодо обставин відкритої відмови виконати законний наказ свого командира, щодо здійснення маршу в район виконання завдань, що підпадає під дію ст.402 КК України. Вказаним наказом визначено склад комісії, а також визначено термін до 30.10.2024.
Наказом від 29.10.2024 №788, у зв'язку з перебуванням військовослужбовців на військово-лікарській комісії, продовжено строк проведення службового розслідування до 30.11.2024.
За результатами проведеного службового розслідування комісією було складено висновок службового розслідування, в якому зазначено, що окремі військовослужбовці, у тому числі позивачі, після доведення бойового розпорядження відмовилися від його виконання. У висновку службового розслідування дії позивачів кваліфіковано як відкриту відмову від виконання наказу командира.
Зазначений висновок службового розслідування затверджено командиром військової частини 29.11.2024.
На підставі вказаного висновку командиром військової частини прийнято наказ від 03.12.2024 №1009 «Про підсумки службового розслідування», яким копію матеріалів службового розслідування вирішено направити до Територіального управління ДБР, розташованого у м.Полтава, для прийняття процесуального рішення.
Також, у зв'язку з накладенням вищезазначених дисциплінарних стягнень на позивачів, їх не було включено до переліку військовослужбовців, яким виплачувалася премія та додаткова винагорода за вересень 2024 року в повному обсязі.
Не погоджуючись із проведенням службового розслідування, його висновками, застосованими до них дисциплінарними стягненнями та наслідками у вигляді невиплати премії і додаткової винагороди, позивачі звернулися до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності дій відповідача під час проведення службового розслідування, спірних наказів та наслідків у вигляді невиплати премії і додаткової винагороди.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб, правил внутрішнього порядку у військовій частині визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджено Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі по тексту - Статут №548-XIV).
Відповідно до ст.3 Статуту №548-XIV військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст.9 Статуту №548-XIV військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.11 Статуту №548-XIV необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Статтею 14 Статуту №548-XIV визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно зі ст.16 Статуту №548-XIV кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов'язки. Ці обов'язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України (ст.17 Статуту №548-XIV).
Положеннями ст.ст. 26, 27 Статуту №548-XIV передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від інших видів відповідальності за ці правопорушення.
Відповідно до ст.28 Статуту №548-XIV єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Згідно зі ст.30 Статуту №548-XIV начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Відповідно до ст.36 Статуту №548-XIV командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.
Статтею 37 Статуту №548-XIV встановлено, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Статтею 58 Статуту №548-XIV визначено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Обов'язок командира з приводу вмілого керування ввіреним військовим підрозділом згаданий законодавцем і у приписах ст.59 Статуту внутрішньої служби.
Спеціальним нормативним актом в сфері регулювання відносин при проходженні військової служби є Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі по тексту - Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
За змістом ст.3 Дисциплінарного статуту військова дисципліна досягається шляхом, зокрема: особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих.
Отже, правова категорія «військова дисципліна» поглинає критерій «якість виконання наказу військового командира вищого рівня».
Тому порушення військової дисципліни може мати прояв у формі діяння (як вчинку, так і бездіяльності) з приводу дотримання вимог чинного національного закону України, з приводу неуспішних/непозитивних/негативних результатів виконання наказу військового командира вищого рівня, з приводу неналежного виконання обов'язків за штатною посадою в організаційній структурі відповідного органу військового управління, військового з'єднання, військової частини тощо.
Статтею 45 Дисциплінарного статуту передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Статтею 48 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Згідно зі ст.ст. 83-85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягнути військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником).
У відповідності до ст.85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Згідно зі ст.86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
За правилами ст.87 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Таким чином, підставою для застосування дисциплінарного стягнення є вчинення дисциплінарного проступку. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини військовослужбовця, з'ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого командир вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні порушника складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтувавши при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення серед установлених законом.
Суд відмічає, що за змістом статті 84 Дисциплінарного статуту не стосовно кожного дисциплінарного проступку військовослужбовця має бути обов'язково призначено службове розслідування, але приписи статті 86 Дисциплінарного статуту вимагають щоби на момент винесення наказу про накладення на військовослужбовця дисциплінарного покарання подія, склад та вина військовослужбовця були повністю доведені.
За матеріалами справи, позивачі проходили військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на відповідних посадах та перебували у безпосередньому підпорядкуванні командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, який у межах наданих йому повноважень, довів до особового складу бойове розпорядження про здійснення маршу 30.09.2024.
Факт доведення наказу, його зміст, а також факт повідомлення позивачами про відмову від його виконання підтверджуються матеріалами справи, зокрема відеозаписом («Відео відмова справа 480 (11155) 24.mp4.»), дослідженим судом.
Із зазначеного відеозапису вбачається, що кожен із позивачів особисто, відкрито та безпосередньо повідомив посадових осіб військової частини про відмову виконувати наказ - здійснити марш, посилаючись при цьому на стан здоров'я, а окремі з них - також на сімейні обставини.
Оцінюючи дії головного сержанта ОСОБА_1 , суд виходить із того, що позивач послався на наслідки поранення та контузії. Разом з тим, матеріали справи не містять жодного медичного документа, який би підтверджував наявність у нього саме 30.09.2024 такого стану здоров'я, що об'єктивно унеможливлював виконання наказу про марш. Надані медичні документи датовані пізнішими періодами та не містять висновків лікаря щодо заборони проходження служби або виконання бойових завдань у день віддання наказу (30.09.2024).
Аналогічним чином суд оцінює дії головного сержанта ОСОБА_6 , молодшого лейтенанта ОСОБА_3 та головного сержанта ОСОБА_5 , які також посилалися виключно на стан здоров'я. Судом встановлено, що жоден із зазначених позивачів не надав доказів звернення за медичною допомогою у день до надання відмови від виконання наказу, не був направлений на військово-лікарську комісію та не мав медичного висновку, який би прямо підтверджував неможливість виконання маршу 30.09.2024. Сам по собі факт амбулаторного відвідування лікаря до або після цієї дати без встановлення конкретних обмежень щодо проходження служби не може вважатися поважною причиною невиконання наказу.
Щодо штаб-сержанта ОСОБА_4 , суд зазначає, що він послався як на стан здоров'я, так і на сімейні обставини, пов'язані з хворобою дружини. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що зазначені сімейні обставини об'єктивно унеможливлювали виконання наказу або що позивач звертався до командування з рапортом про надання звільнення від виконання завдання у встановленому порядку до моменту відмови від наказу.
Щодо головного сержанта ОСОБА_2 , який посилався на невиліковну хворобу матері, суд зазначає, що наявність сімейних обставин сама по собі не звільняє військовослужбовця від обов'язку виконувати накази командира, якщо такі обставини не підтверджені відповідними документами та не стали підставою для прийняття командиром рішення про зміну порядку проходження служби.
Суд також враховує, що з дослідженого відеозапису не вбачається жодних зовнішніх ознак такого фізичного стану позивачів, який би свідчив про гостре погіршення здоров'я або необхідність негайної медичної допомоги. Позивачі не заявляли вимог про направлення їх на медичний огляд або ВЛК до моменту відмови від виконання наказу.
Суд звертає увагу, що 30.09.2024 до моменту доведення наказу усі позивачі були працездатними та на лікарняних не перебували.
Оцінюючи повноваження відповідача щодо притягнення позивачів до дисциплінарної відповідальності, суд виходить із положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, якими передбачено право командира застосовувати дисциплінарні стягнення за факт невиконання наказу.
При цьому, як зазначено вище, норми чинного законодавства не встановлюють обов'язковості проведення службового розслідування у кожному випадку притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, якщо факт дисциплінарного проступку є очевидним та підтверджується належними доказами.
У даному випадку таким доказом є відеозапис відкритої відмови від виконання наказу, що дало командиру підстави прийняти накази про притягнення позивачів до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну службову відповідність на підставі доповідної записки без проведення попередньої перевірки.
За цим, посилання апеляційної скарги позивачів на те, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №249 про накладення на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 дисциплінарного стягнення - «попередження про неповну службову відповідність» датується тією ж датою, що і наказ про призначення службового розслідування 30.09.2024, тому підлягає скасуванню, колегія суддів вважає помилковими, з вищенаведеним підстав.
Матеріалами справи підтверджено, що службове розслідування призначене наказом командира військової частини від 02.10.2024 №693 «Про призначення службового розслідування» з метою встановлення обставин можливого вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного з невиконанням бойового розпорядження, та вирішення питання щодо направлення матеріалів до Державного бюро розслідувань.
При цьому, дисциплінарні стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність були застосовані до позивачів до призначення та проведення зазначеного службового розслідування, на підставі доповідної записки та зафіксованого факту відкритої відмови від виконання наказу.
Тобто, службове розслідування не замінювало дисциплінарне провадження та не впливало на правомірність раніше прийнятих дисциплінарних наказів, а мало іншу мету та правову природу.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність дисциплінарних наказів з мотивів нібито порушення процедури службового розслідування є безпідставними, оскільки чинне законодавство не встановлює обов'язковості проведення службового розслідування як передумови застосування дисциплінарного стягнення у разі очевидного дисциплінарного проступку, підтвердженого належними доказами.
Посилання позивачів на те, що під час службового розслідування у них не відбиралися письмові пояснення, колегія суддів вважає такими, що не впливають на спірні правовідносини, оскільки цей факт сам по собі не свідчить про протиправність дій відповідача та не впливає на правомірність оскаржуваних дисциплінарних наказів, оскільки зазначені накази приймалися поза межами та незалежно від результатів службового розслідування.
Оцінюючи доводи позивачів про те, що у жовтні - листопаді 2024 року вони перебували на лікарняних, суд зазначає, що предметом спору у даній справі є правомірність рішень відповідача, прийнятих у зв'язку з відмовою позивачів від виконання наказу 30.09.2024. Обставини тимчасової непрацездатності позивачів у подальші періоди не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з подіями 30.09.2024 та не можуть свідчити про наявність поважних причин невиконання наказу саме у день його доведення.
Як установлено судом, матеріали справи не містять доказів перебування позивачів на лікарняному або визнання їх тимчасово непридатними до проходження військової служби станом на 30.09.2024. Надані позивачами листки непрацездатності та медичні довідки охоплюють пізніші часові періоди та не підтверджують об'єктивну неможливість виконання наказу у момент його доведення.
Аналогічну правову оцінку суд надає довідкам та висновкам військово-лікарських комісій, складеним у листопаді 2024 року. Зміст зазначених документів свідчить про оцінку стану здоров'я позивачів у період їх складання та не містить висновків про непридатність або обмежену придатність до військової служби станом на 30.09.2024. Такі документи не мають зворотної дії у часі та не можуть бути використані як доказ поважності причин невиконання наказу у спірну дату.
Також, колегія суддів враховує, що з дослідженого відеозапису встановлено, що під час відмови від виконання наказу позивачі не мали зовнішніх ознак стану здоров'я, який би об'єктивно унеможливлював виконання бойового розпорядження, а також не надали командуванню жодних медичних документів, що підтверджували б таку неможливість на момент відмови.
За наведених обставин, колегія суддів вважає доводи позивачів щодо порушень під час службового розслідування, перебування на лікарняних у жовтні - листопаді 2024 року та наявності висновків ВЛК, складених у листопаді 2024 року, такими, що не спростовують установленого факту відмови від виконання наказу 30.09.2024 та не є підставою для визнання оскаржуваних наказів протиправними.
Оцінюючи доводи позивачів щодо їх права на нарахування та виплату премії та додаткової грошової винагороди за вересень 2024 року у повному обсязі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі по тексту - Порядок №260), грошове забезпечення військовослужбовців складається з основних та додаткових видів грошового забезпечення, до яких, зокрема, належить премія.
Згідно з пунктом 1 розділу XVI Порядку №260 преміювання здійснюється з метою стимулювання військовослужбовців до сумлінного виконання обов'язків військової служби та додержання військової дисципліни, а відповідно до пункту 2 розділу XVI Порядку № 260 премія виплачується за результатами службової діяльності у межах наявного фонду грошового забезпечення.
Відповідно до пунктів 6, 7 розділу XVI Порядку №260 премія не виплачується або може бути зменшена у разі наявності у військовослужбовця дисциплінарного стягнення, а рішення щодо преміювання або непреміювання приймається командиром (начальником) з урахуванням стану військової дисципліни та результатів виконання службових обов'язків.
Як установлено судом, на момент прийняття наказів про грошове забезпечення за вересень 2024 року позивачі мали чинні дисциплінарні стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, накладені за відкриту відмову від виконання наказу командира, які не були скасовані у встановленому порядку.
Щодо додаткової грошової винагороди, колегія суддів зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 виплата додаткової грошової винагороди безпосередньо пов'язана з належним виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби та виконанням покладених на нього службових (бойових) завдань. Притягнення позивачів до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з відмовою від виконання наказу є правовою підставою для невиплати такої винагороди.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що відповідач, приймаючи накази в частині не преміювання позивачів та невиплати додаткової грошової винагороди за вересень 2024 року, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а зазначені накази є похідними від дисциплінарних наказів і правомірними за своїм змістом.
Інші доводи і заперечення сторін по суті спору на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивачів, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 по справі № 480/11155/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко