15 квітня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/1460/26
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Управління державного нагляду (контролю) у Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій просить: визнати протиправною постанову Управління державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті №061783 від 03.02.2026.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було проведено рейдову перевірку, в ході проведення якої посадовими особами відповідача встановлено порушення позивачем вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", оскільки він не є перевізником, а також суб'єктом господарювання.
16 лютого 2026 ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, залучено до участі у справі в якості другого відповідача у цій справі Управління державного нагляду (контролю) у Полтавській області.
04 березня 2026 через "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач вказує, що під час перевірки позивача було виявлено порушення ним вимог статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", про що складено акт та винесено оскаржувану постанову №061783 від 03.02.2026. За змістом Акту проведення перевірки №ОАР064365 від 19.12.2026 посадовою особою Відповідача було перевірено транспортний засіб марки Renault, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 (Позивач), та виявлено порушення перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме "ст. 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт"; при перевезенні вантажів згідно ТТН №94 від 18.12.2025 транспортним засобом, який не обладнано тахографом, на момент перевірки у водія відсутні документи, на підставі яких здійснюється дане перевезення, а саме індивідуальна контрольна книжка водія, передбачена п. 6.3 наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010 (індивідуальна контрольна книжка не ведеться)", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ - перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому, водій транспортного засобу ( ОСОБА_1 , Позивач) зі змістом вказаного акту та виявлених порушень ознайомлений, що засвідчив власним підписом, копію отримав, надав пояснення: "Книжку придбав 19.12.2025 в м. Красноград та не вспів заповнити".
09 березня 2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що не є перевізником або суб'єктом господарювання, тому на нього, як на власника транспортного засобу не може бути покладена відповідальність за порушення законодавства в сфері автомобільних перевезень. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
19.12.2025 на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №ОНР002341 від 12.12.2025 (копія додається) посадовими особами Укртрансбезпеки було проведено перевірку додержання перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення вантажних перевезень, за результатами якої встановлено порушення перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено відповідний Акт проведення перевірки №ОАР064365 від 19.12.2026.
Під час перевірки позивача було виявлено порушення ним вимог статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", про що складено акт та винесено оскаржувану постанову №061783 від 03.02.2026.
За змістом Акту проведення перевірки №ОАР064365 від 19.12.2026 посадовою особою Відповідача було перевірено транспортний засіб марки Renault, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 (Позивач), та виявлено порушення перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме "ст. 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт"; при перевезенні вантажів згідно ТТН №94 від 18.12.2025 транспортним засобом, який не обладнано тахографом, на момент перевірки у водія відсутні документи, на підставі яких здійснюється дане перевезення, а саме індивідуальна контрольна книжка водія, передбачена п. 6.3 наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010 (індивідуальна контрольна книжка не ведеться)", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ - перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому, водій транспортного засобу ( ОСОБА_1 , Позивач) зі змістом вказаного акту та виявлених порушень ознайомлений, що засвідчив власним підписом, копію отримав, надав пояснення: "Книжку придбав 19.12.2025 в м. Красноград та не вспів заповнити"
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 03.02.2026 відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №061783 від 03.02.2026 щодо ОСОБА_1 за порушення, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", у розмірі 17000,00 грн.
Позивач не погоджується із вказаною постановою відповідача, вважає її протиправною, у зв'язку із чим звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про транспорт" №232/94-ВР нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов'язковими для власників транспорту і громадян, які
користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.
Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон №2344-ІІІ).
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Положення Закону №2344-ІІІ визначають можливість застосування штрафів до осіб, які порушують визначені законодавством вимоги.
Відповідно до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103) Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, одним із основних завдань якого є здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 Положення №103).
Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (далі - рейдова перевірка) визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).
Положеннями Порядку №1567 врегульовано, що:
- рейдовим перевіркам підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України (пункт 2);
- рейдові перевірки на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення і направлення на рейдову перевірку (пункт 3);
- рейдова перевірка проводиться на підставі направлення на рейдову перевірку (у паперовій або електронній формі (за наявності технічної можливості) із зазначенням посадових осіб за формою згідно з додатком 1 (далі - направлення), що складається та підписується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу (пункт 4);
- під час проведення рейдової перевірки перевіряється дотримання автомобільними перевізниками та водієм вимог законодавства про автомобільний транспорт; вичерпний перелік питань щодо дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, який перевіряється під час проведення рейдової перевірки посадовими особами, розробляється Укртрансбезпекою і затверджується Мінрозвитку (пункт 5);
- рейдова перевірка проводиться у строк, зазначений у направленні, що не перевищує сім календарних днів (пункт 7);
- рейдова перевірка проводиться шляхом зупинення транспортного засобу або без такого зупинення; рейдова перевірка без зупинення транспортного засобу проводиться на автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, у місцях посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, у зонах габаритно-вагового контролю, на інших об'єктах, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту (пункт 8).
Крім того, відповідно до пункту 6 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки посадові особи мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі, на яких розміщений напис "Укртрансбезпека"; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку, встановлених законодавством України та Європейською угодою щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР); використовувати спеціальне обладнання, призначене для здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та їх блокування; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, зокрема в автоматичному режимі; використовувати пристрої для копіювання, сканування інформації, що свідчить про правопорушення; здійснювати опитування водія та пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути; здійснювати супроводження автомобільного транспортного засобу, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більш як 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також заборони подальшого руху такого автомобільного транспортного засобу.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16.04.2025 №703 затверджено Вичерпний перелік питань щодо дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, який перевіряється під час проведення рейдової перевірки посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Перелік №703, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 розділу ІІ Переліку №703 передбачено, що одним із питань для перевірки під час здійснення перевезення вантажів у внутрішньому сполученні є наявність та надання водієм для перевірки документів, на підставі яких виконується перевезення, зокрема, для вантажних автомобілів з повною масою до 3,5 тонн включно: індивідуальну контрольну книжку водія або копію графіка змінності водіїв, або картку водія, або інформацію з діючого та повіреного тахографа (заповнені реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти у кількості, встановленій ЄУТР), або у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом - роздруковану на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водія (підпункт 7).
Окрім того, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Переліку №703 одним із питань для перевірки є дотримання водієм вимог праці та відпочинку.
Згідно з положеннями статті 34 Закону №2344-ІІІ, автомобільний перевізник повинен, зокрема:
виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;
забезпечувати безпеку дорожнього руху.
Таким чином, положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов'язок з забезпечення дотримання вимог чинного законодавства у сфері перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Відповідно до статті 18 Закону №2344-ІІІ, зокрема, визначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху.
Відповідно до вимог статті 48 Закону №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Формулювання "інші документи, передбачені законодавством" передбачає необхідність звернення до інших нормативно-правових актів, якими регулюються ті чи інші суспільні відносини в сфері перевезень, для визначення необхідних для здійснення внутрішніх вантажних перевезень документів. Відтак, перелік документів, наведений у статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", не є вичерпним.
Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 11.02.2020 по справі №820/4624/17.
Таким чином, положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов'язок з забезпечення, а на водія - пред'явлення для перевірки відповідних документів.
Відповідно до положень пункту 13 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки транспортного засобу порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою, яка провела перевірку, складається акт проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за формою згідно з додатком 2 (далі - акт проведення перевірки).
Порушення норм, визначених положеннями Закону №2344-ІІІ, на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті №ОАР064365 від 19.12.2026.
Відтак, під час перевірки було виявлено порушення вимог статті 48 Закону №2344-ІІІ, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 цього Закону. Як наслідок, за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову №061783 від 03.02.2026.
Щодо фактичних обставин вчиненого порушення та розгляду справи 19.12.2025 на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №ОНР002341 від 12.12.2025 (копія додається) посадовими особами Укртрансбезпеки було проведено перевірку додержання перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення вантажних перевезень, за результатами якої встановлено порушення перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено відповідний Акт проведення перевірки №ОАР064365 від 19.12.2026.
За змістом Акту проведення перевірки №ОАР064365 від 19.12.2026 посадовою особою Відповідача було перевірено транспортний засіб марки Renault, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 (Позивач), та виявлено порушення перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме "ст. 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт"; при перевезенні вантажів згідно ТТН №94 від 18.12.2025 транспортним засобом, який не обладнано тахографом, на момент перевірки у водія відсутні документи, на підставі яких здійснюється дане перевезення, а саме індивідуальна контрольна книжка водія, передбачена п. 6.3 наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010 (індивідуальна контрольна книжка не ведеться)", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ - перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому, водій транспортного засобу (ОСОБА_1, Позивач) зі змістом вказаного акту та виявлених порушень ознайомлений, що засвідчив власним підписом, копію отримав, надав пояснення: "Книжку придбав 19.12.2025 в м. Красноград та не вспів заповнити".
В свою чергу, Верховний Суд в постанові від 22.05.2020 по справі №825/2328/16 зазначив, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 справа №813/1790/18.
При цьому, відповідно до частини 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
В свою чергу, відповідно до пункту 16 Порядку №1567 матеріали, складені за результатами рейдової перевірки, формуються у справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт (далі - справа про порушення) та розглядаються керівником або заступником керівника територіального органу Укртрансбезпеки в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою автомобільного перевізника або його уповноваженої особи) протягом двох місяців з дня його виявлення.
За змістом положень пункту 17 Порядку №1567 справа про порушення розглядається у присутності автомобільного перевізника або уповноваженої ним особи.
Про час і місце розгляду справи про порушення автомобільному перевізнику або його уповноваженій особі повідомляється не пізніше ніж за сім календарних днів до дня розгляду особисто під підпис чи шляхом надсилання повідомлення засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або на адресу електронної пошти (за наявності) з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру".
У разі неявки автомобільного перевізника або його уповноваженої особи справа про порушення розглядається без їх участі.
На виконання зазначеного Відповідачем 02.01.2026, завчасно за 18 днів до призначеної дати розгляду справи про порушення, на поштову адресу Позивача АДРЕСА_1, що зазначена в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу та підтверджена самим Позивачем в позовній заяві, направлено повідомлення за вих. №86/36.2/24-26 від 02.01.2026 про призначення розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 20.01.2026 та необхідність з'явитися до Управління державного нагляду (контролю) у Полтавській області для участі у розгляді справи та надання відповідних пояснень/заперечень.
20.01.2026 за заявою Позивача розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт згідно акту проведення перевірки №ОАР064365 від 19.12.2026 було відкладено на 03.02.2026, повідомлення про що за вих. №197/36.2/23-26 від 21.01.2026 (копії додаються) було направлено на електронну адресу Позивача ІНФОРМАЦІЯ_1, вказану в запереченнях на акт.
Відповідно до пункту 19 Порядку №1567 за результатами розгляду справи про порушення керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник за наявності порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за які передбачена частиною першою статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", виносить постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу за формою згідно з додатком 5.
З огляду на зазначене та зважаючи на допущене порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ, 03.02.2026 Управлінням державного нагляду (контролю) у Полтавській області винесено постанову №061783 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн. за допущене перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону №2344-ІІІ.
Відповідно до пункту 21 Порядку №1567 копія постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, постанови про закриття справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт не пізніше ніж протягом трьох робочих днів після її винесення вручається автомобільному перевізнику або уповноваженій ним особі під підпис або надсилається засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) чи на адресу електронної пошти (за наявності).
На виконання зазначеного 03.02.2026 вказана постанова була отримана представником Позивача.
При цьому, факт отримання повідомлення про призначення розгляду справи та постанови не заперечується Позивачем за змістом позовної заяви. Відтак, Управлінням державного нагляду (контролю) у Полтавській області в повній мірі дотримано вимог Порядку №1567 щодо належного повідомлення автомобільного перевізника про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та направлення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
В свою чергу, в частині доводів Позивача в позовній заяві про те, що розгляд справи проведено без урахування заперечень Позивача, вважаємо за доцільне зазначити про безпідставність вказаних тверджень та їх виключно суб'єктивний характер, що ґрунтується лише на незгоді з притягненням до відповідальності, адже розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт передбачає повне та всебічне дослідження усіх обставин проведення перевірки та виявленого порушення, а також наявних у справі доказів. Відповідно, лише за наявності підстав для притягнення перевізника до відповідальності виноситься постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу.
В свою чергу, письмові та/або усні заперечення перевізника під час розгляду справи не мають заздалегідь встановленої сили і оцінюються керівником територіального органу Укртрансбезпеки разом із іншими наявними у справі доказами та матеріалами.
Так, у даній справі під час розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт було встановлено факт наявності в діях Позивача порушення в частині здійснення перевезення вантажів за відсутності обов'язкових документів, а також встановлено, що доводи Позивача не спростовують факту наявності порушення, у зв'язку з чим Відповідачем було прийнято постанову №071783 від 03.02.2026 про застосування до Позивача адміністративно-господарського штрафу.
Щодо суті виявленого порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт в частині здійснення перевезень вантажів за відсутності на момент проведення перевірки обов'язкових документів, визначених статтею 48 Закону №2344-ІІІ, як підстави для застосування адміністративно-господарського штрафу відповідно до постанови від 03.02.2026 №061783 суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 34 Закону №2344-ІІІ, автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати контроль їх технічного і санітарного стану, забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно до вимог статті 48 Закону №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Формулювання "інші документи, передбачені законодавством" передбачає необхідність звернення до інших нормативно-правових актів, якими регулюються ті чи інші суспільні відносини в сфері перевезень, для визначення необхідних для здійснення внутрішніх вантажних перевезень документів. Відтак, перелік документів, наведений у статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", не є вичерпним.
Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 11.02.2020 по справі №820/4624/17.
Відповідно до положень статті 49 Закону №2344-ІІІ водій транспортного засобу зобов'язаний, серед іншого, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Таким чином, положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов'язок з забезпечення, а на водія - пред'явлення для перевірки відповідних документів.
Відповідно до пункту 1.2 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340 (далі - Положення №340), це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Дане Положення розроблено, у тому числі, відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті та Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), що також перевіряється під час проведення рейдової перевірки (перевірки надорозі) відповідно до Порядку №1567.
Згідно пункту "а" частини 1 статті 10 даної Конвенції компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Приписи пункту "а" частини 1 статті 10 вказаної Конвенції, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
Пунктом 6.1 Положення №340 передбачено, що, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Водночас, відповідно до пункту 6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, на автобусних маршрутах протяжністю до 50 км включно, вантажними автомобілями з повною масою до 3,5 тонн включно, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв, або використовувати діючий та повірений тахограф.
Пункт 6.3 Положення №340 поширюється на всі транспортні засоби, що не обладнані тахографом, але використовуються для здійснення перевезень пасажирів та/або вантажів.
Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.
Зокрема, обов'язок перевізника забезпечувати належні умови праці та здійснювати контроль та дотриманням водіями встановлених режимів праці та відпочинку водіями транспортних засобів не залежить від того, на якій правовій основі такі водії залучаються до виконання робіт з керування транспортними засобами - як наймані працівники, за цивільно-правовими угодами чи на інших
умовах. Зокрема, норми Порядку №1567, не передбачають обов'язку посадових осіб Укртрансбезпеки під час проведення перевірки встановлювати наявність тих чи інших зв'язків, зокрема, трудових чи цивільно-правових, між автомобільним перевізником та водієм.
Пункт 7.1 Положення №340 визначає, що органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
Таким чином, нормами чинного законодавства чітко передбачено обов'язок автомобільного перевізника із забезпечення, а водія - пред'явлення для перевірки відповідних обов'язкових документів для здійснення перевезень пасажирів та/або вантажів, зокрема, індивідуальної контрольної книжки водія. Відсутність вказаних документів та/або ненадання їх для перевірки є порушенням вимог законодавства про автомобільний транспорт та є підставою для притягнення перевізника до відповідальності.
Водночас, під час проведення перевірки 19.12.2025 у водія транспортного засобу (Позивача) були відсутні (не велися) відповідні документи на підтвердження дотримання встановлених режимів праці та відпочинку, зокрема, за змістом акту №ОАР064365 під час проведення перевірки посадовими особами Відповідача було виявлено відсутність у водія транспортного засобу (Позивача) документів щодо обліку режиму праці та відпочинку - індивідуальної контрольної книжки водія у разі необладнання транспортного засобу тахографом, що, в свою чергу, унеможливлює здійснення контролю за дотриманням таким водієм встановлених режимів праці та відпочинку (така книжка Позивачем не велася та дані до неї не вносилися). Відтак, в ході проведення рейдової перевірки посадовими особами Відповідача було встановлено, що перевізником (Позивачем) жодним чином не виконано встановлені законодавством вимоги щодо здійснення обліку та контролю за дотриманням режимів праці та відпочинку водієм транспортного засобу та забезпечення останнього відповідними обов'язковими для здійснення перевезень документами.
Натомість, Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування фактів виявлених порушень, зокрема, не надано доказів на підтвердження наявності у водія транспортного засобу на момент проведення перевірки належним чином заповненої індивідуальної контрольної книжки з відомостями щодо режиму роботи та відпочинку водія транспортного засобу.
Відповідно до положень чинного законодавства виявлення факту порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт та встановлення наявності підстав для притягнення особи до відповідальності за виявлене порушення відбувається саме на момент проведення рейдової перевірки на основі пред'явлених водієм документів.
Зокрема, формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути наявні у водія, саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи, на підставі яких здійснюється перевезення, та саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини, зокрема, щодо перевізника.
Носієм доказової інформації щодо встановлених таким чином обставин, є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом, акти, довідки - відповідно до зазначених вище правил і процедур, передбачених вищезгаданими профільними нормативно-правовими актами.
Тобто, визначальним при вирішенні питання щодо наявності у діях перевізника складу порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт в частині здійснення перевезень пасажирів чи вантажів автомобільним транспортом за відсутності обов'язкових для здійснення таких перевезень документів є не просто встановлення наявності у перевізника того чи іншого документу, а й встановлення факту відсутності його саме на момент проведення перевірки.
Таким чином, оскільки на момент проведення рейдової перевірки 19.12.2025 у водія (Позивача) під час керування транспортним засобом, необладнаним тахографом, була відсутня індивідуальна контрольна книжка, зазначене формує в діяльності Позивача склад порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт та є підставою для застосування адміністративно-господарського штрафу згідно абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ.
Факт відсутності у водія вказаних документів не заперечується Позивачем за змістом позовної заяви, останнім лише стверджується про нібито відсутність у нього статусу автомобільного перевізника у спірних правовідносинах.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає про те, що у спірних правовідносинах він не є автомобільним перевізником в розумінні Закону №2344-ІІІ, оскільки не є фізичною особою-підприємцем.
За вищевикладених обставин Позивач вважає, що не є суб'єктом відповідальності за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, адже у спірних відносинах не являється автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-ІІІ, а тому не може нести відповідальність на підставі статті 60 цього Закону, оскільки за порушення законодавства про автомобільний транспорт адміністративно-господарські штрафи застосовуються саме до автомобільних перевізників.
Як вбачається з матеріалів, 19.12.2025 водієм транспортного засобу ОСОБА_1 (Позивачем) було пред'явлено посадовим особам Укртрансбезпеки посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а також товарно-транспортну накладну №94 від 18.12.2025, відповідно до якої вказано: автомобільний перевізник - ФОП ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 ; водій - ОСОБА_1 ., посвідчення водія - НОМЕР_3 вантажовідправник - ТОВ "Марс-Пласт"» (ЄДРПОУ 40476659) вантажоодержувач - ТОВ "Светоприбор" (ЄДРПОУ 40482767).
Товарно-транспортна накладна містить підпис водія транспортного засобу Позивача.
Факт здійснення Позивачем спірних перевезень 19.12.2025 в інтересах третіх осіб жодним чином не заперечується самим Позивачем за змістом позовної заяви.
Положеннями статті 1 Закону №2344-ІІІ (абзац 83) встановлено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Статтею 48 Закону №2344-ІІІ передбачено перелік відомостей, що підлягають обов'язковому зазначенню в товарно-транспортній накладній, у тому числі щодо учасників правовідносин з перевезення, зокрема, щодо автомобільного перевізника.
Відповідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 №363 (далі - Правила №363), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені Законом України "Про автомобільний транспорт" та цими Правилами.
Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі №815/3310/17 зазначив, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг.
Таким чином, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах. Жодним нормативним актом не визначено обов'язку оформити ТТН для здійснення перевезення для власних потреб.
Відтак, товарно-транспортна накладна, оформлена відповідно до положень чинного законодавства, є належним доказом для встановлення особи автомобільного перевізника.
Відповідний підхід щодо визначення автомобільного перевізника відповідно до відомостей зазначених в товарно-транспортній накладній відображено в постановах Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду, а саме: постанова Верховного Суду у справі № 240/22448/20 від 22.02.2023 року; постанова Верховного Суду у справі № 640/39442/21 від 01.06.2023 року; постанова Верховного Суду у справі № 560/514/22 від 06.07.2023 року; постанова Верховного Суду у справі № 600/1407/22-а від 23.08.2023 року; постанова Верховного Суду у справі № 280/3520/22 від 12.10.2023 року.
Так в постанові Верховного Суду від 22.02.2023 по справі №240/22448/20, де зокрема суд виснував:
"Звертає увагу, приміром, те, що інформація про ФОП ОСОБА_1 як автомобільного перевізника не була зазначена у товарно-транспортній накладній від 5 листопада 2020 року № 110328, якою оформлено перевезення вантажу. Суди попередніх інстанцій зауважили, що перевізником вантажу, відповідно до цього документа, є ТОВ "Вест солді транс", замовником - ТОВ "Овочева технологічна компанія"; з'ясовано також, що власником транспортного засобу, яким перевозився
вантаж, є гр. ОСОБА_3 , одначе, як уже мовилося, ця обставина має значення для з'ясування питання законності користування транспортним засобом для перевезення вантажу, але не особи, яка має відповідати за перевищення встановлених габаритно-вагових норм вантажу. Щодо останнього, то ним, повторимося, є автомобільний перевізник, визначити якого можна на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу. В обсязі встановлених обставин у цій справі таким документом була товарно-транспортна накладна (принаймні відомо тільки про цей документ), проте відповідач зосередив увагу на реєстраційних документах на транспортний засібй відомостях акта перевірки від 5 листопада 2020 року № 251719, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи (ФОП ОСОБА_1 ), причетність якої до перевезення вантажу визначена зі слів водія на місці проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу".
Аналогічно, у постанові Верховного Суду від 01.06.2023 по справі №640/39442/21 суд висловив позицію щодо документів, на підставі яких встановлюється автомобільний перевізник: "Крім того, аналізуючи наведені вище положення законодавства узіставленні з обставинами цієї справи колегія суддів виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом чотирнадцятим частини першої статті 60 Закону N2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Колегія суддів погоджується з доводами Укртрансбезпеки про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону №2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу. Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (назаконних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але цяобставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах,особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом чотирнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися), як на тому акцентує відповідач. В товарно-транспортній накладній від 23 жовтня 2021 року №82410350 зазначено автомобільним перевізником саме ТОВ "СТРІТ КОМПАНІ", а тому позивач у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника, та не може бути суб'єктом відповідальності передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону N2344-III".
В постанові Верховного Суду від 06.07.2023 по справі №560/514/22суд, зокрема, зазначив наступне: "… Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Одночасно, суд касаційної інстанції звертає увагу, що перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 цього Закону визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи міститься товарно-транспортна накладна ХМБ №031765 від 15 вересня 2021року, яка складена про те, що перевізником товару, здійсненого транспортним засобом марки DAF XF 105.460, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 з напівпричіпом державний номер НОМЕР_3, за вказаною ТТН є ТОВ "ПоділляТехпостач. Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей,
оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами. Аналіз вищезазначених положень Правил та форми яка наведена в додатку 7 до цих Правил, свідчить, що у будь-якому разі товарно-транспортна накладна має містити обов'язкову інформацію (обов'язкові реквізити) визначену цими Правилами та відображену у додатку. Суд звертає увагу, що інформація про ОСОБА_1 як автомобільного перевізника не була зазначена у товарно-транспортній накладній ХМБ №031765 від 15 вересня 2021 року, якою оформлено перевезення вантажу. Натомість, у вказаній товарно-транспортній накладній саме ТОВ "Поділля-Техпостач" визначено автомобільним перевізником".
З аналізу вищевказаних рішень слідує, що автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися), товарно-транспортна накладна є саме тим документом на підставі даних якої встановлюють особу автомобільного перевізника.
В свою чергу, виявлення факту порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт та встановлення наявності підстав для притягнення особи до відповідальності за виявлене порушення відбувається саме на момент проведення рейдової перевірки на основі пред'явлених водієм документів.
Зокрема, формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути наявні у водія, саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи, на підставі яких здійснюється перевезення, та саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини, зокрема, щодо перевізника.
Носієм доказової інформації щодо встановлених таким чином обставин, є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом, акти, довідки - відповідно до зазначених вище правил і процедур, передбачених вищезгаданими профільними нормативно-правовими актами. Таким чином, у даному випадку, на місці події (зупинки) за наданими водієм транспортного засобу (Позивачем) матеріалами та відомостями складено акт №ОАР064365 від 19.12.2025, який є носієм доказової інформації (доказової бази), та встановлено, що перевізником у даному випадку є Позивач.
Під час перевірки водієм транспортного засобу (Позивачем) не було надано інспекторам жодних заперечень з приводу здійснення ним як автомобільним перевізником комерційних перевезень, так само як і не надано інших документів, які б підтверджували використання транспортного засобу будь-якою іншою особою, відмінною від Позивача, як автомобільним перевізником.
В свою чергу, чинне законодавство, зокрема, Закон №2344-ІІІ в статті 1, даючи визначення автомобільного перевізника, ключовою ознакою даного статусу чітко передбачає здійснення перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами як на комерційній основі, так і за власний кошт.
Так, відповідно до статті 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник визначається як фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
В свою чергу, абзацом 3 частини 1 Закону №2344-ІІІ визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону.
Зокрема, чинна редакція абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ передбачає ширше коло осіб, до яких можуть бути застосовані адміністративно-господарські штрафи - "особи, які здійснюють перевезення пасажирів та вантажів", а не лише "особи, які надають послуги з перевезень пасажирів та вантажів" (відповідна редакція абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ втратила чинність ще 01.10.2021, тобто більше ніж за 3 роки до дати проведення перевірки).
Приписи вищевказаного закону не обмежують набуття особою статусу автомобільного перевізника виключно випадками надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів спеціалізованим суб'єктом господарювання на підставі укладеного договору, а поширюються також і
на випадки здійснення перевезень для власних потреб.
При цьому, договірні умови здійснення перевезень включають не тільки укладення безпосередньо договору про надання відповідних послуг, а й зобов'язання сторони щодо перевезення (доставки) товару в рамках інших господарських правовідносин, у тому числі щодо реалізації товару чи подальшої його переробки.
Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Та обставина, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань певна особа не є фізичною особою-підприємцем, не позбавляє її можливості здійснювати перевезення вантажів.
З огляду на наведене, автомобільними перевізниками є також фізичні особи, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, відсутність у Позивача статусу суб'єкта господарювання (фізичної особи-підприємця) на момент перевірки не звільняє Позивача від відповідальності, оскільки під час перевірки встановлено, що ним здійснювались вантажні перевезення без обов'язкового документа.
Діюче законодавство чітко визначає підстави для відповідальності автомобільного перевізника, як то порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Матеріалами справи підтверджується, що підставою для висновків Відповідача про порушення Позивачем вимог статті 48 Закону №2344-ІІІ слугувала відсутність на час проведення перевірки відповідних документів.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, до осіб, які здійснюють такі перевезення, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Непред'явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону №2344-ІІІ, а тому Відповідачем правомірно було складено спірну постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, оскаржувана постанова від 03.02.2026 №061783, винесена Управлінням державного нагляду (контролю) у Полтавській області, про застосування до Позивача адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ, винесена відповідно до чинного законодавства уповноваженим державним органом, в рамках повноважень, визначених Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), та щодо належного суб'єкта за наявності встановленого факту порушення.
Водночас, в частині доводів Позивача про неправомірність оскаржуваної постанови з огляду на невідповідність її змісту вимогам обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії, оскільки остання не містить мотивувальної частини, вважаємо за доцільне звернути увагу суду на абсолютну безпідставність вказаних тверджень, адже постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу за своїм змістом є документом, що засвідчує тільки факт притягнення до відповідальності за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт та виноситься за формою згідно додатку 5 до Порядку №1567.
При цьому, вказаним додатком не передбачено зазначення в постанові всіх фактичних обставин проведення перевірки та виявлення порушення. Відтак, постанова №061783 від 03.02.2026 в повній мірі відповідає вимогам додатку 5 до Порядку №1567.
Натомість, формою фіксації виявленого порушення та обставин його вчинення є акт проведення перевірки.
Зокрема, фактичні обставини перевірки та суть виявленого порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт зафіксовані в акті перевірки №ОАР064365 від 19.12.2026, посилання на який зазначено безпосередньо в оскаржуваній постанові.
Відтак, доводи позивача про невідповідність оскаржуваної постанови визначеним законодавством вимогам спростовуються дійсними обставинами справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов'язку доказування протилежного.
Позивачем до позовної заяви не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів Відповідача, викладених у даному відзиві.
З огляду на зазначене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Управління державного нагляду (контролю) у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови №061783 від 03.02.2026 про застосування адміністративно-господарського штрафу не підлягають задоволенню з огляду на їх безпідставність та
необґрунтованість.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року, будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. На необхідності застосування вказаних норм та надання сторонам у справі свободи під час вибору аргументів на підтвердження своєї позиції також неодноразово було наголошено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 07.02.2019 (справа № 9901/682/18) та від 19.12.2019 (справа № 9901/610/18).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Розподіл судового збору не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 12, 72, 77,90, 246, 255,295,297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича, 51, м.Київ, код ЄДРПОУ 39816845), Управління державного нагляду (контролю) у Полтавській області (вул. Європейська 155, м. Полтава, 36008) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко