Справа № 420/35343/25
15 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 156050029245 від 18.09.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII, починаючи з дати звернення, тобто з 11 вересня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Головне управління ПФУ в Черкаській області протиправно відмовило їй у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно зі ст. 55 Закону № 796-XII. Позивачка наголошує, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія), та надала докази проживання в зоні гарантованого добровільного відселення протягом 7 років 7 місяців. Вказує на суперечність у рішенні відповідача: визнавши факт її проживання в третій зоні понад 3 роки станом на 01.01.1993, орган ПФУ водночас безпідставно заперечив наявність права на пільговий вихід на пенсію. Позивачка зазначає, що початкове зниження віку на 3 роки та додаткове (по 1 року за кожні 2 роки проживання) сумарно становлять 6 років. Таким чином, досягши 54-річного віку при необхідному страховому стажі понад 33 роки, вона набула право на пенсійне забезпечення. Також підкреслює, що помилкове тлумачення закону відповідачем порушує її конституційне право на соціальний захист.
Ухвалою судді від 22.10.2025 відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін згідно з ст. 262 КАС України.
27.10.2025 до суду від ГУ ПФУ в Черкаській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що у позивачки відсутнє право на призначення пенсії у віці 54 роки. Відповідач стверджує, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які проживали в зоні забруднення з моменту аварії до 31 липня 1986 року, чого у випадку ОСОБА_1 не зафіксовано. З огляду на це, управління вважає, що зниження віку має відбуватися на загальних підставах - на 1 рік за кожні 3 роки проживання. За розрахунком фонду, підтверджений період проживання позивачки в 3-й зоні (7 років 7 місяців 26 днів) дає право на зниження пенсійного віку лише на 3 роки, що дозволяє вихід на пенсію тільки після досягнення 57 років. Відповідач наголошує, що на момент звернення (54 роки) позивачка ще не набула відповідного права, а тому рішення про відмову є законним.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України та має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Даний статус підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 13 серпня 2020 року.
Згідно з довідкою Рокитнівської селищної ради № 465 від 08.09.2025 року, позивачка була зареєстрована та постійно проживала в смт Томашгород Рокитнівського району Рівненської області. Цей населений пункт, відповідно до чинного законодавства, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (3-тя зона).
Станом на 1 січня 1993 року (дата, визначена ст. 55 Закону № 796-XII для встановлення права на пільгу) період проживання ОСОБА_2 у зазначеній зоні склав 3 роки 6 місяців та 28 днів, що перевищує мінімально необхідний трирічний поріг.
Загальний підтверджений період проживання позивачки в смт Томашгород тривав з 04.06.1989 року по 28.01.1997 року. Таким чином, сукупний час перебування у зоні гарантованого добровільного відселення становить 7 років 7 місяців та 26 днів.
11 вересня 2025 року, після досягнення віку 54 роки та 4 місяці, ОСОБА_1 звернулася до пенсійного управління із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (зі зниженням пенсійного віку).
За результатами розгляду заяви позивачки 18 вересня 2025 року Головне управління ПФУ в Черкаській області прийняло рішення № 156050029245 про відмову у призначенні пенсії.
Відповідно до цього рішення, підтверджено період постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (селище Томашгород Рокитнівського району Рівненської області) згідно довідки від 08.09.2025 № 465, виданої Рокитивською селищною радою, станом на 01.01.1993 - 3 роки 6 місяців 28 днів, загальний період проживання в 3 зоні складає 7 років 7 місяців 26 днів, що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (при досягненні віку 57 років). Вирішено: відмовити у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України від 9 березня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Пунктом 2 статті 9 Закону № 796-ХІІ визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Відповідно до вимог статті 49 Закону № 796-ХІІ, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до абзацу першого статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно частини першої статті 26 Закону №1058-IV, (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII встановлено, зокрема, що:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років;
*Відповідно до примітки початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення на 1 січня 1993 роки не менше 3 років. При цьому пенсійний вік такої особи зменшується на 1 рік за кожні два роки проживання, роботи, але не більше 6 років у вказаній зоні. При цьому, на застосування початкової величини зменшення пенсійного віку на 3 роки мають особи, які проживали або працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-IV і Закону №796-XII.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 1 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 1 січня 1993 року. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
За умовами частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Положення Закону №796-ХІІ за дотриманням умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше 6 років.
Системний аналіз вказаних правових норм дає підстави вважати, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Отже, норми спеціального закону - Закону №796-XII застосовуються субсидіарно із нормами загального Закону №1058-ІV, доповнюють і конкретизують їх.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року №13-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом дев'ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:
- документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII).
Як встановлено судом, у позивачки наявне посвідчення потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 (дублікат замість НОМЕР_3 від 05.03.1993), виданим Одеською облдержадміністрацією.
Відтак, позивачка має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ для осіб, які постійно проживають та постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, в тому числі і право на пенсію зі зниженням пенсійного віку.
Згідно з довідкою Роктинівської селищної ради Роктинівського району Рівненської області від 08.09.2025 № 465, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала та була зареєстрована в Рівненській області Рокитнівського району смт. Томашгород з 04.06.1989 по 28.01.1997.
Дана територія відповідно до постанови КМУ № 106 від 23.07.1991 відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона).
Згідно з довідкою Томашгородської гімназії від 26.05.2025 № 02-12/185, ОСОБА_3 (зміна прізвища на « ОСОБА_4 » згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 від 05.08.1989) навчалася в Крутослобідській восьмирічній школі з 01.09.1981 по 10.06.1986. Томашгородська гімназія Роктинівської селищної ради є правонаступником Крутослобіднської восьмирічної школи.
Виходячи із системного аналізу правовідносин, обов'язковий період проживання чи роботи, який дає право на пільгу, починає свій перебіг саме від дати аварії на Чорнобильській АЕС з 26 квітня 1986 року. Це зумовлено тим, що сам статус потерпілої особи та встановлення меж зон радіоактивного забруднення є прямим наслідком катастрофи та нерозривно пов'язані з моментом її виникнення.
Суд наголошує, що встановлена законом вимога щодо проживання у зоні гарантованого добровільного відселення (3-тя зона) не менше 3 років станом на 1 січня 1993 року повинна розглядатися через призму примітки до статті 55 Закону № 796-XII, що цілком обґрунтовано враховано ГУ ПФУ в Черкаській області при вирішенні порушеного позивачкою питання щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Згідно з цією приміткою, початкова величина зниження пенсійного віку (у даному випадку 3 роки) встановлюється лише тим особам, які постійно проживали або працювали у зазначеній зоні в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року.
Оскільки позивачка почала проживати в смт Томашгород лише з 04.06.1989 року, вона не належить до категорії осіб, яким початкове зниження віку надається автоматично за сам факт перебування в зоні на контрольну дату.
Досліджуючи надану довідку Томашгородської гімназії від 26.05.2025 № 02-12/185, суд зазначає, що факт навчання позивачки (на той час ОСОБА_3 ) у Крутослобідській школі в період з 01.09.1981 по 10.06.1986 підтверджує її перебування в даній місцевості на момент аварії.
Однак, згідно з іншою наявною у справі довідкою Рокитнівської селищної ради № 465, офіційний період постійного проживання та реєстрації позивачки в смт Томашгород зафіксований лише з 04.06.1989 року.
Відсутність належних доказів безперервного проживання в зоні з липня 1986 року по червень 1989 року свідчить про розрив у часі, що не дозволяє органу ПФУ поєднати ці періоди для надання права на початкову величину зниження віку.
Доводи позивачки щодо наявності у неї права на зниження пенсійного віку на 6 років є необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, зокрема примітки до ст. 55 Закону № 796-XII, яка чітко пов'язує право на початкову величину зниження віку (3 роки) виключно з фактом постійного проживання особи в зоні з моменту аварії до 31 липня 1986 року.
Хоча факт навчання позивачки в Крутослобідській школі підтверджує її перебування в зоні на момент аварії, надана нею ж довідка про реєстрацію свідчить про початок постійного проживання лише з 04.06.1989 року, що за відсутності доказів безперервного проживання в період між 1986 та 1989 роками виключає можливість застосування початкової пільги.
Відтак, враховуючи перервний (відповідно до документальних доказів) характер проживання та відсутність статусу постійного мешканця зони у період після аварії, зниження віку має розраховуватися лише пропорційно фактичному строку проживання (1 рік за кожні 3 роки), що в сукупності становить лише 2 роки зниження та робить звернення за пенсією у віці 54 роки передчасним.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі “Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме “небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
У позовній заяві ОСОБА_1 вказала, що звільнена від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», що не відповідає дійсності.
Так, згідно з доданою до позову копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 13 серпня 2020 року, ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 3 категорії.
Тоді як за п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Беручи до уваги судовий розсуд про відмову в задоволенні адміністративного позову, на підставі статті 139 КАС України судовий збір у розмірі, встановленому законом, підлягає стягненню з позивачки в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23; ЄДРПОУ 21366538) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судовий (ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101; ЄДРПОУ 37607526; ККДБ 22030101) збір в сумі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять грн. 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк
.