14 квітня 2026 р. № 400/8781/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дерев'янко Л.Л. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомМиколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, вул. Марка Кропивницького, 17,м. Миколаїв,54005,
до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю ""ДС Карго Логистик", шосе Херсонське, 100,м. Миколаїв,54028,
простягнення 69 969,60 грн,
І. Зміст позовних вимог
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Карго Логистик» (далі - відповідач) з вимогами:
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Карго Логистик» на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році у розмірі 69969,60 грн, з яких: адміністративно-господарські санкції складають 65 947,26 грн, пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій складає 4 022,34 грн.
ІІ. Виклад позицій учасників справи
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним розраховано адміністративно-господарські санкції за не виділення та не створення відповідачем робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, так як саме це діяння у формі бездіяльності призводить до позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, сформованого та надісланого відповідачу до його електронного кабінету, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, у 2024 році, склала 8 осіб, таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону № 875, повинна складати 1 особу.
Відповідач проти позову заперечив, у відзиві, який надійшов до суду 22.09.2025, зазначив, що на підприємстві впродовж 2024 року троє працівників працювали за сумісництвом, а тому у відповідності до підпункту 2.6.1 пункту 2.6 Інструкції зі статистики кількості працівників не повинні були включатись до облікової кількості штатних працівників. Про те, що вищевказані працівники були прийняті на роботу за сумісництвом додатково свідчать відповідні повідомлення про прийняття працівника на работу/укладення гіг-контракту з квитанціями про їх доставку. В графі « 5» цих повідомлень вказана ознака « 2» - працівники за сумісництвом. Також, з посиланням на позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21, відповідач зазначає, що позивачем не дотримана встановлена процедура застосування адміністративно-господарських санкцій.
Позивач не погодився з відзивом з тих мотивів, що з 06.11.2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-ІХ, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці, що робить правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21, неактуальною для спірних правовідносин через зміни в правовому регулюванні. Відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до зазначених реєстрів покладається на роботодавця як джерело такої інформації. Відповідно до даних з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2024 рік склала 8 осіб. Відтак, Фонд має всі підстави вважати, що норматив не виконано, і накласти санкції відповідно до статті 20 Закону № 875.
ІІІ. Рух справи
Ухвалою суду від 20.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено строки для подання учасниками справи заяв по суті.
Справу розглянуто у спрощеному провадженні.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом
Відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі Розрахунок), у 2024 році по ТОВ «ДС Карго Логистик»:
середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік - 8 осіб;
середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 0 осіб;
норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа;
фонд оплати праці штатних працівників 1055156,22 грн;
середня річна заробітна плата штатного працівника 131894,53 грн;
сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 65947,26 грн.
Судом встановлено, що Розрахунок направлено відповідачу шляхом розміщення в електронному кабінеті роботодавця на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 04.03.2025 о 12:09:45.
Крім того, на адресу відповідача засобами поштового зв'язку 20.03.2025 направлено лист № 06.2-10/02/609, за змістом якого повідомлено про суму розрахованих адміністративно-господарських санкцій, реквізити для оплати, а також можливість подати уточнюючий звіт Податковий розрахунок за 2024 рік до 31.03.2025.
Лист відповідачем отримано 21.03.2025.
Також, в матеріалах справи є копії наказу (розпорядження) № 1 від 04.01.2023 про прийняття на роботу за сумісництвом ОСОБА_1 , наказу (розпорядження) № 7 від 29.09.2023 про прийняття на роботу за сумісництвом ОСОБА_2 , наказу (розпорядження) № 8 від 29.09.2023 про прийняття на роботу за сумісництвом ОСОБА_3 .
У зв'язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2024 році у добровільному порядку, Миколаївське обласне відділення Фонду звернулось із даним позовом до суду.
При звернення до суду позивачем також заявлено про стягнення з позивача пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 4022,34 грн.
V. Джерела права і оцінка суду
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно із ст.20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України (діючого на час виникнення спірних правовідносин), підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно із ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Щодо врахування працівників, які працюють за сумісництвом, суд зазначає наступне.
Порядок визначення середньооблікової кількості працівників визначається Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №286 від 28.09.2005.
Згідно з п. 1.8 Інструкції №286, показник середньої кількості усіх працівників в еквіваленті повної зайнятості характеризує умовну кількість працівників (робочих місць), що відпрацювали повний робочий день, яка необхідна для виконання встановленого (визначеного) підприємством обсягу робіт (послуг). Методика його визначення базується на перерахунку оплаченого робочого часу усього персоналу (штатні працівники, сумісники, працюючі за договорами), що залучався до роботи у звітному періоді й отримував відповідну заробітну плату, в умовну кількість працівників, яких було б достатньо підприємству для виконання фактичного обсягу роботи за умови роботи всіх працівників упродовж повного робочого дня, виходячи зі встановленої його тривалості.
За положенням пп. 2.1.1 п.2.1 Інструкції №286, фонд основної заробітної плати включає нарахування винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). До його складу належать: винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за тарифними ставками (окладами), відрядними розцінками робітників та посадовими окладами керівників, фахівців, технічних службовців, включаючи в повному обсязі внутрішнє сумісництво.
Згідно з пп. 2.6.1 п. 2.6 Інструкції №286, не включаються до облікової кількості штатних працівників такі категорії: прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств.
Працівник, який отримує на одному підприємстві дві, півтори ставки, тобто оформлений за сумісництвом на тому самому підприємстві, де й основне місце роботи (внутрішнє сумісництво), або менше однієї ставки, в обліковій кількості штатних працівників враховується як одна фізична особа.
Згідно з п. 3.1 Інструкції №286, середня кількість працівників підприємства за період (місяць, квартал, з початку року, рік) визначається як сума таких показників: середньооблікової кількості штатних працівників; середньої кількості зовнішніх сумісників; середньої кількості працюючих за цивільно-правовими договорами.
Згідно з п.1.5. Інструкції №5, програми державних статистичних спостережень передбачають облік фонду оплати праці, нарахованого всім працівникам, а також виділення фонду штатних працівників, які перебувають в обліковому складі підприємства, та поділ його на складові.
Фонд оплати праці інших категорій працівників (сумісників або тих осіб, які зайняті за договорами цивільно-правового характеру) розподіляється на складові на загальних підставах згідно з Інструкцією. При цьому суми оплати праці вищезгаданих категорій у формах державних статистичних спостережень відображаються у фонді оплати працівників позаоблікового складу та не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати штатних працівників облікового складу підприємства.
За положенням пп. 2.1.1 п.2.1 Інструкції №5, фонд основної заробітної плати включає нарахування винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). До його складу належать: винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за тарифними ставками (окладами), відрядними розцінками робітників та посадовими окладами керівників, фахівців, технічних службовців, включаючи в повному обсязі внутрішнє сумісництво.
Отже, Інструкція №286 містить вичерпний перелік осіб, які не враховуються до середньооблікової та облікової кількості штатних одиниць.
Таким чином, для визначення середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу на рік враховуються всі категорії працівників облікового складу за виключенням працівників, які прийняті на роботу за сумісництвом.
Судом встановлено, що у відповідача протягом 2024 року працювало 3 співробітника за сумісництвом, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Відповідачем до суду надані копії наказів про прийняття на роботу вказаних осіб за сумісництвом.
Відповідач пояснює, що при поданні звітності з ПДФО та нарахування ЄСВ по вказаним працівникам проставлена позначка « 2» - робота за сумісництвом, в підтвердження чого відповідачем до суду надано копії такої звітності.
Отже, оскільки особи, які працювали за сумісництвом у відповідача у 2024 році не повинні були включатися до розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, фактично у відповідача працювали менше 8 осіб протягом звітного року.
Відтак, відповідач у 2024 році не мав обов'язку щодо виконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативів, встановлених Законом. Отже, підстави для нарахування та сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу були відсутні.
VІ. Висновки суду
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Миколаївського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення з відповідача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік є необґрунтованими, а тому вони не підлягають задоволенню.
VІІ. Розподіл судових витрат
Відповідачем у відзиві заявлено про наявність витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, які відповідач просить стягнути з позивача.
В матеріалах справи є договір про надання правничої допомоги № 17/09/2025 від 17.09.2025 між адвокатом Глушаниця А.Л. та відповідачем. З аналізу пунктів 1.1, 1.2, 3.1 зазначеного договору вбачається, що гонорар адвоката за надання правничої допомоги у справі № 400/8781/25, становить 5000,00 грн.
За актом приймання-передачі виконаних робіт від 26.09.2025 адвокат передав, а ТОВ «ДК Карго Логистик» прийняло послуги з правничої допомоги. До складу послуг ввійшли дії адвоката з складання відзиву. Вартість послуг складає 5000,00 грн.
Позивач у відповіді на відзив заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу з огляду на їх недоведеність. Також, просив зменшити їх розмір до 0,00 грн
Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат, згідно ч. 7 ст. 134 КАС України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суд зауважує, що він не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі/WestAllianceLimited проти України, заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Застосовуючи ці приписи до обставин справи і надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 КАС України, суд зазначає, що дана справа відноситься до справ незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не є резонансною, чи такою, що може мати значне репутаційне значення для відповідача, не пов'язана з необхідністю збирати і досліджувати значний обсяг доказів. Суд враховує, що справу було вирішено без проведення судових засідань у спрощеному провадженні.
Також, суд звертає увагу, що в договорі № 17/09/2025 від 17.09.2025 правнича допомога, яка оцінена сторонами в 5000,00 грн, не обмежена лише відзивом. Проте, в акті виконаних робіт сторони визначили, що 5000,00 грн - вартість послуг з складання відзиву.
Проаналізувавши складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає умовам співмірності, а відтак судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, понесені позивачем у зв'язку із розглядом даної справи, підлягають відшкодуванню у розмірі 2000,00 грн.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Марка Кропивницького, 17,м. Миколаїв,54005 ЄДРПОУ 20917114) до Товариства з обмеженою відповідальністю ""ДС Карго Логистик" (шосе Херсонське, 100,м. Миколаїв,54028 ЄДРПОУ 45154503) відмовити.
2. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ""ДС Карго Логистик" (шосе Херсонське, 100,м. Миколаїв,54028 ЄДРПОУ 45154503) за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Марка Кропивницького, 17,м. Миколаїв,54005 ЄДРПОУ 20917114) судові витрати в розмірі 2000,00 (дві тисячі гривень) грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Л.Л. Дерев'янко