14 квітня 2026 р. № 400/641/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагар В. С. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаМіністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовслужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, просп. Повітряних Сил, 6,м. Київ,03049,
третя особаКвартирно - експлуатаційний відділ міста Миколаїв, просп. Миру, 62А,м. Миколаїв,54056,
провизнання протиправним та скасування рішення, оформлене протоколом від 26.12.2025 року № 348; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України в особі Комісії контролю за забезпеченням військовослужбовців та членів їх сімей службовими приміщеннями про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сили України та членів їх сімей жилими приміщеннями, оформлене протоколом від 26.12.2025 року №348, про відмову в погодженні надання ОСОБА_1 та членам його сім'ї житла (квартири АДРЕСА_2 ) для постійного проживання шляхом виключення з числа службового житла; зобов'язання Міністерство оборони України в особі Комісії контролю за забезпеченням військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями погодити надання ОСОБА_1 та членам його сім'ї житла (квартири АДРЕСА_2 ) для постійного проживання.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Житловим кодексом України, Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ«Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 та Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31.08.2018№380 держава взяла на себе обов'язок забезпечення військовослужбовців (військовослужбовців запасу) жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення, на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. З протоколу відповідача № 348 від 26.12.2025 вбачається, що Комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями відмовлено позивачу в погодженні надання постійного житла з посиланням на рішення Міністра оборони України від 17.12.2025 року №7571/з/2. При цьому у рішенні відповідача жодним чином не конкретизовано, яким саме вимогам чинного законодавства: нормам законів чи підзаконних нормативно-правових актів, не відповідає пропозиція ОСОБА_1 . У даній ситуації прийняття спірного рішення призводить до стану правової невизначеності, оскільки будь-яке правове обґрунтування чому позивачу не погоджено надання житла для постійного проживання у рішенні відповідача, викладеного в протоколі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями, відсутнє.
Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що порядок забезпечення військовослужбовців житлом та виключення житлових приміщень із числа службових чітко врегульований Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Житловим кодексом Української РСР, постановою КМУ №1081 та Інструкцією, затвердженою наказом Міністерство оборони України №380, якими передбачено послідовну процедуру розгляду питання житловими комісіями, квартирно-експлуатаційними органами та Комісією з контролю із подальшим прийняттям відповідного рішення. Також відповідач зазначив, що комісія з контролю прийняла законне та обгрунтоване рішення про повернення без реалізації облікової справи позивача, як такого, що не підпадає під категорії осіб визначених у рішенні Міністра оборони України від 17 грудня 2025 року №7571/з/2.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача надала суду пояснення.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд
Наказом начальника квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв від 29.12.2019 року №220 та відповідно до положення 1 пункту 9 розділу IV "Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями", протоколу житлової комісії Миколаївського гарнізону від 09.12.2019 №8 та наказу начальника Миколаївського гарнізону від 09.12.2019 №70 позивачу надано службове житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 .
03.12.2025 року позивач відповідно до вимог п. 9 ст. 12 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на підставі п. 29 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2006 №1081, звернувся до начальника Південного Квартирно-експлуатаційного управління, начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв, Начальника Миколаївського гарнізону та голови житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із рапортом про забезпечення його та членів його родини житловим приміщенням для постійного проживання, яке утримує за адресою: АДРЕСА_3 .
09.01.2026 року від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв позивач отримав повідомлення №137 про повернення матеріалів облікової житлової справи разом з копією Протоколу зсідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Смл України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 26.12.2025 №348 без реалізації так як не підпадає під категорії, визначені у рішенні Міністра оборони України від 17.12.2025 року №7571/з/2.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Спірні правовідносин між сторонами по даному спору регулюються Житловим кодексом України (далі ЖК України), Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ«Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081та Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31.08.2018№380.
Частиною першою статті 9 ЖК України передбачено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово- будівельних кооперативів.
Згідно статті 43 ЖК України громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Статтею 48 ЖК України врегульовано, що жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.
Згідно статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Питання щодо забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями врегульоване положеннями статті 12 Закону №2011-ХІІ.
Пунктом І статті 12 Закону №2011-ХІІ визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно абзацу четвертого пункту 1 статті 12 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Пунктом 9 статті 12 Закону №2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров'я або якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла.
Згідно статті 12 Закону №2011-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1081, який визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил.
Постановою Кабінету Міністрів від 6 січня 2023 р. № 15 внесено зміни до порядків, затверджених постановами Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1081 і від 2 вересня 2015 р. № 728. Змінено пункт 29 «Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» № 1081, яким передбачено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку: зокрема, у разі звільнення у зв'язку із скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або, за їхнім бажанням, грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу VI Інструкції №380житловими приміщеннями для постійного проживання забезпечуються військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набули права та не забезпечувалися постійним житлом протягом усього часу проходження військової служби і мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, зареєстровані в населеному пункті дислокації військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу та перебуває на відповідному обліку. Військовослужбовці та члени їх сімей визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, відповідно до статті 34 Житлового кодексу Української УРСР. Потребуючими поліпшення житлових умов також визнаються: військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають в одній квартирі по дві і більше сім'ї незалежно від родинних відносин, та особи різної статі старші за 9 років, крім подружжя (у тому числі, якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати); військовослужбовці з числа осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначених у пунктах 11, 12 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та члени їх сімей; члени сімей загиблих, визначені абзацами шостим та восьмим пункту 1 статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; військовослужбовці та члени їх сімей, які були забезпечені житловими приміщеннями на територіях, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження,- із урахуванням вимог законодавства України щодо тимчасово окупованих територій.
Згідно пунктів 2, 4, 5розділу І Інструкції №380 забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від Міністерства оборони України здійснюється за рахунок: новозбудованого, вивільненого або придбаного житла; надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (за згодою військовослужбовця); переобладнання нежилих приміщень фонду Міноборони у жилі (крім приміщень, розташованих на територіях, які використовуються за призначенням військовими частинами). Військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Житлові приміщення для постійного проживання та грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла. Військовослужбовці мають право здати отримане за рахунок Міноборони постійне житло або рівнозначне житло, яке відповідає санітарно-технічним вимогам, у населених пунктах, регіонах, в яких воно було отримане, та за умови потреби Міноборони в такому житлі із подальшим правом на забезпечення житлом від Міноборони у встановленому законодавством порядку.
Пунктом 1 розділу VII Інструкції №380 встановлено, що особи, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, забезпечуються жилим приміщенням згідно з чергою у військовій частині, що визначається часом зарахування на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень, або до списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень) за рішенням житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії), яке затверджується наказом командира військової частини.
Згідно розділу 3-5 VII Інструкції №380 для прийняття рішення про надання жилих приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) протягом одного місяця з дня затвердження командиром військової частини протоколу з питань, вказаних у пункті 7 розділу ІІІ цієї Інструкції, розглядає документи облікових справ військовослужбовців.
Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.
Затверджений у встановленому законодавством порядку протокол засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) є підставою для підготовки наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, який видається протягом трьох робочих днів з дня затвердження протоколу.
Протягом трьох робочих днів з дня видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання облікова справа військовослужбовця разом з витягом із затвердженого у встановленому законодавством порядку протоколу засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) та зазначеного наказу направляються військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району.
На підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району протягом п'яти робочих днів з дня їх надходження готує список надання жилої площі для постійного проживання , який затверджується командиром військової частини.
Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) невідкладно в межах строку, визначеного абзацом першим цього пункту, направляються до ЦУІІЗ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.
За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про:
погодження надання постійного житла;
відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.
Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.
У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Рішення Комісії з контролю є обов'язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, ТЦК та СП та військовими частинами.
Суд погоджується з доводами позивача, що відповідачем у оскаржуваному протоколі засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями № 348 від 26.12.2025 не зазначено які саме норми і якого саме законодавства при цьому було порушено.
Посилання відповідача у протоколі № 348 від 26.12.2025 на рішення заступника Міністра Оборони України від 17 грудня 2025 року №7 571/з/2 не є обгрунтованим, оскільки даний документ не є нормативно-правовим актом, містить пропозиції та роз'яснення, не є рішенням, яке підлягає обов'язковому виконанню та відповідач в спірних правовідносинах має керуватися не роз'ясненнями і пропозиціями, а нормами законодавства.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення..
Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
У спірному рішенні не зазначено підставі, з яких відмовлено позивачу, тому його не можна вважати таким, що відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості.
Отже, невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
З огляду на вищезазначене, спірне рішення про відмову прийнято без наведення належних мотивів та обґрунтувань, тому не може вважатися таким, що відповідає засадам належного урядування, визначеним, зокрема частиною другою статті 2 КАС України, а тому не може вважатися правомірним. (постанова ВС від 11.09.2023 по справі № 420/14943/21).
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сили України та членів їх сімей жилими приміщеннями, оформлене протоколом від 26 грудня 2025 року № 348, в частині не погодження надання ОСОБА_1 та членам його сім'ї житла (квартири АДРЕСА_2 ) для постійного проживання шляхом виключення з числа службового житла та зобов'язання Міністерство оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями повторно розглянути матеріали облікової житлової справи ОСОБА_1 щодо погодження у наданні житла для постійного проживання шляхом виключення його зі службового житла з урахуванням висновків суду у цьому рішенні - належить задовольнити. При повторному розгляді відповідач повинен прийняти або позитивне рішення стосовно позивача, або відмовити, зазначив при цьому мотиви та обґрунтування такої відмови.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача погодити надання позивачу та членам його сім'ї житла квартира АДРЕСА_2 для постійного проживання - задоволенню не підлягають, оскільки відповідач не зазначив у спірному рішенні підстав для відмови у задоволенні пропозиції, правових обґрунтувань, яким суд мав можливість надати належну правову оцінку, тому належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах буде зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача про надання для постійного проживання житла та прийняти мотивоване та обґрунтоване рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тому позов належить задовольнити частково.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України в особі Комісії контролю за забезпеченням військовослужбовців та членів їх сімей службовими приміщеннями (проспект Повітряних Сил, 6,м. Київ,03049, код ЄДРПОУ 00034022), за участю у справі третьої особи Квартирно - експлуатаційний відділ міста Миколаїв(просп. Миру, 62А,м. Миколаїв,54056, код ЄДРПОУ 08029523) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сили України та членів їх сімей жилими приміщеннями, оформлене протоколом від 26.12.2025 року №348, про відмову в погодженні надання ОСОБА_1 та членам його сім'ї житла (квартири АДРЕСА_2 ) для постійного проживання шляхом виключення з числа службового житла.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (проспект Повітряних Сил, 6,м. Київ,03049, код ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути матеріали облікової житлової справи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо погодження у наданні житла для постійного проживання шляхом виключення його зі службового житла з урахуванням висновків суду у цьому рішенні
4. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. С. Брагар