з питань заміни сторони правонаступником
14 квітня 2026 року справа №380/49/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Карп'як О.О., розглянувши у м. Львові заяву представника позивача про заміну відповідача в порядку процесуального правонаступництва у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії. Рішенням суду від 16.02.2026 року позов задоволено повністю, а саме:
- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 рішення залишено без змін.
10.04.2026 року від представника позивача надійшла заява про заміну в порядку процесуального правонаступництва відповідача у справі з Військової частини НОМЕР_1 на Військову частину НОМЕР_2 .
Вказує на те, що зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 вказує на те, що Військова частина НОМЕР_1 вибула з відносин, щодо яких виник спір. Натомість, передання компетенції щодо звільнення позивача з військової служби перейшло до Військової частини НОМЕР_2 . Зміна місця проходження військової служби не змінює обсягу та змісту встановленого судом права позивача на звільнення з військової служби, а також не може бути підставою для унеможливлення виконання судового рішення. Невиконання рішення суду з підстав щодо визначення боржника суперечило б принципу обов'язковості судових рішень та завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи.
При вирішенні даної заяви, суд керується наступним.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.
Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.
Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Відповідно до ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Отже, виходячи зі змісту наведеної вище норми, правонаступництво передбачено не лише у зв'язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов'язанні. Відтак, закон, окрім процесуального правонаступництва, визначає також компетенційне правонаступництво, яке допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.
Правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
У такому випадку також відбувається вибуття суб'єкта владних повноважень із публічних правовідносин.
Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов'язків, що відбувається із суб'єктами владних повноважень, сама по собі має бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.
Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок: ліквідації органу чи посади суб'єкта владних повноважень, припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.
Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції (окрім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб'єктом, коли права та обов'язки суб'єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб'єкта владних повноважень, а також можливість суб'єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити у судовий процес як сторона чи третя особа.
При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суду слід залучити до участі у справі їх правонаступників.
У разі ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
Отже, коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб'єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення вибувшого з публічних правовідносин суб'єкта владних повноважень як юридичної особи.
Повертаючись до обставин справи №380/49/26, судом зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи. Відтак, суд констатував наявність у позивача підстав для звільнення з військової служби.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 21.02.2026 №56 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 .
Зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 вказує на те, що військова частина НОМЕР_1 вибула з відносин, щодо яких виник спір. Натомість, передання компетенції щодо звільнення позивача з військової служби перейшло до військової частини НОМЕР_2 .
Враховуючи викладене вище, забезпечуючи виконання судового рішення у цій справі в цілях сприяння реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення, суд дійшов висновку щодо необхідності заміни відповідача - Військової частини НОМЕР_1 на його правонаступника у спірних правовідносинах - Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Окрім того, суд звертає увагу, що згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №2а/0612/649/11, заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можливе на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред'явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.
Керуючись ст. ст. 52, 248, 256 КАС України, суд, -
постановив:
Клопотання представника позивача про заміну в порядку процесуального правонаступництва відповідача - задовольнити.
Замінити первісного відповідача військову частину НОМЕР_1 на правонаступника - військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Копію ухвали надіслати (надати) учасникам справи (їх представникам).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення (проголошення).
Суддя Карп'як О.О.