15 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/1512/26
категорія 112030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.03.2025 р. №25/д (затверджене 28.03.2025 р.), в частині повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 для призначення одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським їх сім'ям під час дії воєнного стану», у зв'язку із загибеллю його батька, ОСОБА_2 , та призначити відповідну одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000000 грн (п'ятнадцять мільйонів гривень).
В обґрунтування позову вказує, що відповідачем було застосовано неналежну редакцію нормативно-правового акту, а саме ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також не було здійснено повного та всебічного розгляду заяви позивач, що призвело до порушення його прав, а саме права на отримання ОГД за смерть батька, який загинув, захищаючи територіальну цілісність та незалежність нашої Батьківщини. Просить позов задовольнити.
До позову додано клопотання про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду вказує, що оскаржуване рішення отримав у січні 2026 року.
Суддя своєю ухвалою від 16.01.2026 прийняла позовну заяву до розгляду, відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи та зобов'язала відповідача надати докази вручення ОСОБА_1 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 березня 2025 року №25/д, затвердженого 28.03.2025. Окрім того, ухвалою судді постановлено заяву про поновлення строків звернення до суду вирішити після надходження до суду витребуваних у відповідача доказів.
До суду відповідачем подано заяву (вх. №5697/26 від 23.01.2026) про виконання ухвали суду. До заяви додано супровідні листи: №9/2025 від 17.04.2025 та №5387 від 10.04.2025 за вх. №9/4158 від 16.04.2025.
Відповідач 23.01.2026 надіслав до суду відзив (вх. від 26.01.2026 ). Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначає, що на момент загибелі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) чинною була редакція частини першої статті 16-1 Закону №2011-XII (у редакції станом на 20.09.2023), згідно з якою: "…право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого)». Позивач є повнолітнім (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) і не належить до категорії “дітей, які не досягли повноліття». Водночас він не надав жодних підтверджуючих документів, які б свідчили про його перебування на утриманні загиблого батька. Відсутні як рішення суду про встановлення факту утримання, так і документи з Пенсійного фонду, які б підтверджували право позивача на пенсію у разі втрати годувальника. Відповідно, Комісія МОУ діяла правомірно, повернувши документи на доопрацювання. Відповідач зазначає, що з огляду на те, що: загибель військовослужбовця настала до 29.03.2024; на момент загибелі позивач був повнолітнім; документів, які підтверджують його утримання, не надано; Закон №3515-IX не має зворотної дії; Комісія МОУ діяла правомірно, а підстав для застосування нової редакції закону не існувало. Просить відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив у якій зазначає, що зазначаємо, що на момент звернення із заявою про отримання ОГД у зв'язку із загибеллю батька та на момент винесення відповідачем свого рішення вже діяла редакція статті 16-1 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачає право повнолітніх дітей на отримання такої допомоги. Таким чином, визначальним для правильного вирішення спору є не календарна дата, на яку припав момент загибелі військовослужбовця і чинне станом на цю дату законодавство, а правова природа соціальної гарантії на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця як грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок загибелі військовослужбовця у зв'язку із втратою годувальника чи як грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок загибелі військовослужбовця у зв'язку із втратою члена родини під час виконання конституційного військового обов'язку. Представник позивача вважає, що при прийнятті рішення Комісія повинна була застосовувати ті нормативно-правові акти, які були чинні на момент прийняття відповідного рішення. Просить позов задовольнити.
Додаткові пояснення представника позивача надійшли до суду 30.01.2026. У своїх поясненнях представник позивача зазначає про поважність причин пропуску строку звернення до суду, обґрунтовуючи при цьому надані відповідачем на вимогу суду докази.
У період із 23.03.2026 по 06.04.2026 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, судом встановлено наступне.
Щодо строків звернення до суду.
Відповідно до положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом спору у даній адміністративній справі є рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.03.2025 №25/д (затверджене 28.03.2025).
Представник позивача до позову додав клопотання про поновлення строку звернення до суду в якому зазначає, що про оскаржуване рішення позивачу стало відомо в січні 2026 року, після отримання рішення ( вих. від 13.01.2016 №220/13/395).
Суддя своєю ухвалою від 16.01.2026 прийняла позовну заяву до розгляду, відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи та зобов'язала відповідача надати докази вручення ОСОБА_1 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 березня 2025 року №25/д, затвердженого 28.03.2025.
До суду відповідачем подано заяву (вх. №5697/26 від 23.01.2026) про виконання ухвали суду. До заяви додано супровідні листи: №9/2025 від 17.04.2025 та №5387 від 10.04.2025 за вх. №9/4158 від 16.04.2025.
Судом досліджено надані відповідачем докази та встановлено наступне.
До суду не надано документально підтвердженої інформації про дату направлення та вручення позивачу листа №9/2025 від 17.04.2025, додатком до якого вказано оскаржуване рішення.
Окрім того, власноручно зроблений запис з проставлянням підпису "Витяг з протоколу №25/д від 21.03.2025 отримав особисто" на листі №5387 від 10.04.2025 за вх. №9/4158 від 16.04.2025, не містить інформації про дату отримання такого протоколу.
Інших документів, які б містили інформацію щодо дати вручення ОСОБА_1 оскаржуваного рішення, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано до суду доказів, що про порушення своїх прав позивач дізнався раніше, ніж при отриманні кореспонденції від Міністерства оборони України за вих. від 13.01.2016 №220/13/395.
З огляду на вказані обставини, суд висновує, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Щодо суті спору.
Встановлено, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 18).
З матеріалів справи вбачається, що 24 грудня 2023 року ОСОБА_2 отримав травму: "Інші уточнені травми з залученням декількох ділянок тіла. Вибухова травма. Ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та уламків", яка призвела до смерті.
У Витягу з протоколу №722 від 22.02.2024 засідання комісії 20 регіональної ВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця: причина смерті ОСОБА_2 : Травма, яка призвела до смерті, та причина смерті, так, пов'язана із захистом Батьківщини.
На підставі актового запису про смерть, видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , у якому вказано, що він помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 18 на звороті).
Належними доказами підтверджується, що ОСОБА_1 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою від 24.12.2024 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю батька, ОСОБА_2 (а.с. 21 на зороті - 22).
Розглянувши подані ОСОБА_1 документи, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум протоколом від 21.03.2025 №25/д, документи повернуто на доопрацювання "з метою надання документів, які відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" підтверджують, що він перебував на утриманні загиблого військовослужбовця (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), що дають право на отримання одноразової грошової допомоги" (а.с. 15).
Вважаючи таке рішення протиправним, а свої права - порушеними, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин другої, третьої, п'ятої статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Згідно статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.
Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закону №2011-ХІІ) регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначено у статті 16-1 Закону № 2011-XII.
Так відповідно до ст. 16-1 Закону №2011-ХІІ в редакції, чинній на дату смерті батька позивача, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб'єктами низки стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких пов'язане з небезпекою для життя і здоров'я.
Конституційний Суд України ухвалив рішення від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022, у якому вказав на необхідності посиленого з боку Держави соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії рф проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а також зазначив про неможливість обмеження або скасування права на соціальний захист цієї особливої категорії осіб із спеціальним юридичним статусом.
Також у вказаному рішенні зазначено, що за змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019).
Так, на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року прийняв постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Пунктом 1 Постанови №168 установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Абзацами 1-4, 6 п.2 Постанови № 168 установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.
Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім'ям осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).
Отже, що після введення в Україні воєнного стану та оголошення загальної мобілізації у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на період дії воєнного стану, для сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, які брали безпосередню участь у бойових діях або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, Постановою № 168 передбачена виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000 гривень.
Суд зазначає, що умовою виплати одноразової грошової допомоги на момент смерті військовослужбовця є належність до певної категорії осіб, передбачених п.1 Постанови №168 та загибель в період дії воєнного стану.
Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 11.09.2024 по справі № 160/14225/23.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено "Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (далі - Порядок № 975, в редакції, чинній на дату загибелі батька позивача).
Порядок № 975 визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Відповідно до пп.1 п. 4 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
Відповідно до п. 5 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста.
При цьому, відповідно до п. 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Пунктом 10 Порядку №975 визначено перелік документів, які члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії, в тому числі - заяву кожного повнолітнього члена сім'ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги.
Як вже зазначалось, правовідносини з приводу виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця унормовані ст.16-1 Закону №2011-ХІІ.
Згідно з частиною першою статті 16-1 Закону №2011-ХІІ (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ, набрав чинності - 29.03.2024) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Згідно з частиною третьою статті 16-1 Закону №2011-ХІІ (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ, набрав чинності - 29.03.2024) у разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.
За правилами частини четвертої статті 16-1 Закону №2011-ХІІ (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ; набрав чинності - 29.03.2024) до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Між тим, до набрання чинності Законом України від 09.12.2023 №3515-ІХ (набрав чинності - 29.03.2024) згідно з частиною першою статті 16-1 Закону №2011-ХІІ у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Таким чином, до 29.03.2024 право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належало, зокрема, дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які не досягли повноліття або дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які є утриманцями загиблого (померлого) у розумінні Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням субсидіарного застосування норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині змісту юридичної категорії "непрацездатні особи" (тобто або неповнолітнім дітям загиблого або дітям загиблого, які є утриманцями і після досягнення повноліття).
Після 29.03.2024 законодавцем сформульовано нове правило, згідно з яким право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належить дітям загиблого (померлого військовослужбовця) безвідносно до будь-яких кваліфікуючих умов.
При цьому суд зазначає, що виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця є грошовим еквівалентом саме соціальної гарантії, пов'язаною із втратою члена родини - військовослужбовця під час виконання конституційного військового обов'язку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначає, що на момент звернення із заявою про отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю батька (24.12.2024) вже діяла редакція статті 16-1 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачає право повнолітніх дітей на отримання такої допомоги.
Суд при цьому зазначає, що реалізація права на виплату одноразової грошової допомоги передбачена абз. 2 п. 2 Постанови №168 та визначається з дати загибелі, визначеної у свідоцтві про смерть військовослужбовця, а також обмежується відповідно до п. 9 ст. 16-3 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" строком у три роки з дня виникнення такого права.
Оскільки датою смерті ОСОБА_2 є 24.12.2023, тобто з цієї дати виникає у позивача право саме на звернення із заявою про отримання ОГД.
Оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою у грудні 2024, тому він дотримався строку, обумовленого п. 9 ст. 16-3 Закону №2011.
В спірному випадку визначальним для правильного вирішення спору є не календарна дата, на яку припав момент загибелі військовослужбовця і чинне станом на цю дату законодавство, а правова природа соціальної гарантії на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця як грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок загибелі військовослужбовця у зв'язку із втратою годувальника чи як грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок загибелі військовослужбовця у зв'язку із втратою члена родини під час виконання конституційного військового обов'язку.
У постанові від 17.03.2025 у справі № 280/2749/24 Верховний Суд виснував, що на відміну від Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, Постанова № 168 містить звужений перелік підстав для виплати допомоги у збільшеному розмірі, через те, що розмір допомоги у сумі 15 000 000 грн передбачений лише на період дії воєнного стану та виключно для сімей загиблих військовослужбовців, а також померлих, але внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовців.
З матеріалів справи вбачається, що батько позивача є загиблим у період дії воєнного стану, і його смерть пов'язана із захистом Батьківщини.
Спірне рішення Комісії приймалося за нового правового регулювання, яким в силу приписів ч. 4 ст. 16-1 Закону №2011-ХІІ (у редакції Закону від 09.12.2023 №3515-ІХ; набрав чинності 29.03.2024) обумовлено право дітей ( без зазначення "які не досягли повноліття" або " які є утриманцями загиблого (померлого)") на отримання ОГД у зв'язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця, з огляду на що суд висновує, що оскаржуване рішення, яким документи позивача повернуто на доопрацювання "з метою надання документів, які відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" підтверджують, що він перебував на утриманні загиблого військовослужбовця, - протиправне.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal проти Об'єднаного королівства" (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України").
Враховуючи встановлені судом обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку, що рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 21.03.2025 №25/д в частині п. 3, яким документи ОСОБА_1 повернуті на доопрацювання є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, належним способом захисту порушених право позивача є зобов'язати Комісію повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю його батька - військовослужбовця ОСОБА_2 та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення позову у спосіб, визначений позивачам в частині зобов'язального характеру, а саме: призначити відповідну одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000000 грн (п'ятнадцять мільйонів гривень).
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог та сплатою судового збору за одну позовну вимогу немайнового характеру, суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03049, ЄДРПОУ: 00034022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправним і скасувати п. 3 рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 березня 2025 року №25/д (затверджене 28.03.2025), в частині повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 для призначення одноразової грошової допомоги.
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.12.2024 про виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським їх сім'ям під час дії воєнного стану», у зв'язку із загибеллю його батька, ОСОБА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 1331 ( одна тисяча триста тридцять одну ) гривню 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
15.04.26