Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про продовження процесуального строку
15 квітня 2026 року Справа №200/2186/26
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка
Олега Миколайовича ознайомившись з позовною заявою
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Державної екологічної інспекції у Донецькій області (85114, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Театральна, 18а),
про визнання протиправним та скасування наказу
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника Івченка А.В. звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Донецькій області, у якому просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ Державної екологічної інспекції у Донецькій області про призначення на посаду ОСОБА_1 №62-о від 28.08.2023.
30 березня 2026 року залишено без руху залишено позовну заяву та надано позивачу строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
Постановляючи означену ухвалу суд встановив, що адміністративний позов скеровано до суду 24.03.2026 року.
29.08.2023 позивача було призначено на посаду заступника начальника відділу організаційно-аналітичної діяльності, взаємодії з громадськістю та ЗМІ, документування контролю та забезпечення діяльності - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Донецької області, наказ від 28.08.2023 р. №62-о “Про призначення на посаду ОСОБА_1 ».
Наказом №28-о від 22.03.2024 позивача було звільнено з посади головного спеціаліста відділу екологічного нагляду (контролю) водних ресурсів та морського середовища Донецької області - державного інспектора з охорони навколишнього природнього середовища Донецької області за угодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України “Про державну службу».
Стосовно строку звернення до суду сторона позивача зазначила, що про порушення своїх прав позивачеві стало відомо, в межах строків, передбачених Кодексом адміністративного судочинства, однак, у разі якщо суд дійде висновку про пропуск строку на подання цих додаткових пояснень, Позивач просить врахувати положення частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства, відповідно до якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Мотивуючи ухвалу про залишення позовної заяви без руху суд зазначив, що відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 86 Закону України “Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Згідно наказу №28-о від 22.03.2024 підставою звільнення позивача була його власна заява.
Відтак, позивач мав можливість набути достовірної обізнаності про обставини виникнення та припинення спірних правовідносин, проте не виявив належної зацікавленості щодо стану своїх прав та ініціював питання щодо отримання необхідної інформації тільки у 2026 році, тобто через 2 роки після свого звільнення та через 2 роки 7 місяців після винесення оскаржуваного наказу.
13 квітня 2026 року від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, у якій останній зазначив, що під час вступу на посаду в Державній екологічній інспекції Донецької області позивача не було повідомлено про всі істотні умови щодо здійснення робочого процесу, що є порушенням його прав передбачених Кодексом законів про працю. Водночас, у подальшому відсутність виконання будь-якої роботи за передбаченою посадою, переведення на іншу посаду та відправку у відпустку за власний рахунок викликали у позивача сумніви щодо первісних умов праці, на які він розраховував та які передбачені законодавством, в тому числі щодо можливості здійснення праці, отримання заробітку за здійснення такої праці, кар'єрного зростання, здійснення діяльності на користь держави. Однак, ці очікування не виправдались, що змусило позивача звільнитись з Державної екологічної інспекції Донецької області.
Ще однією підставою для звільнення було те, що матір позивача є інвалідом ІІ групи з 2003 року, що підтверджується пенсійними посвідченнями, в якому відображено групу інвалідності, проживає сама, оскільки не перебуває в шлюбі та, з огляду на поважний вік і стан здоров'я, потребує постійного догляду.
В період з 2023 по 2025 рік неодноразово була на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, що підтверджується лікарськими висновками та виписками з медичної картки хворого. Також, у грудні 2024 року матір позивача перенесла інфаркт головного мозку. Як наслідок, позивач не міг покинути матір та надавав їй постійний догляд, як під час її перебування в закладах охорони здоров'я, так і при подальших обстеженнях, реабілітації.
Факт порушення прав позивачу став відомим у 2026 р., внаслідок чого він звернувся до суду з метою їх поновлення та захисту у тридцятиденний строк з моменту, коли позивач дізнався про наявність таких порушень.
Дослідивши доводи клопотання представника позивача суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Так, за висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі Хаджіанастасіу проти Греції , пункти 32-37).
При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).
Верховний суд в постанові від 22.12.2021 року по справі № 200/17683/21 зазначив, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
В постанові від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Водночас колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 виснувала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій. (Постанова КАС ВС від 9 листопада 2020 року у справі № 420/1813/19).
Суд критично оцінює доводи сторони позивача відносно того, що про порушення своїх прав позивач дізнався у 2026 році, оскільки як зазначив сам позивач невиправдання його очікувань щодо умов праці у зв'язку з прийняттям наказу Державної екологічної інспекції у Донецькій області про призначення на посаду ОСОБА_1 №62-о від 28.08.2023 стало однією з причин його звільнення, такі доводи свідчать про те, що позивачу було достеменно відомо про винесення оскаржуваного наказу на момент звільнення.
Відтак, строк оскарження спірного наказу закінчився не пізніше 23.05.2024 року.
Суд також критично оцінює доводи позивача щодо того, що підставою для звільнення було те, що матір позивача є інвалідом ІІ групи з 2003 року та потребує постійного догляду, оскільки позивачем не надано до суду висновку МСЕК щодо дати встановлення інвалідності, а також висновку МСЕК щодо потреби у сторонньому постійному догляді, а також того, що саме позивач здійснює такий догляд.
Згідно висновку з медичної карти стаціонарного хворого № 86587, домашня адреса ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 , натомість позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Доказів, що матір позивача перебувала на лікуванні у 2023 році та до 22.03.2024 року позивачем не надано.
З наданих позивачем медичних документів суд встановив, що консультаційні висновки датовані 17.12.2024 року, 11.12.2025 року, на лікуванні матір позивача перебувала з 17.12.2024 по 24.12.2024, з 26.12.2024 по 09.01.2025, з 14.07.2025 по 28.07.2025, впродовж періоду з грудня 2024 року по квітень 2026 року загалом 38 днів.
Вказані обставини виникли після закінчення строку звернення до суду з позовною заявою.
Також суд ураховує, що свою участь у справі позивач реалізує через представника та не вказує, що завадило йому звернутись за правовою допомогою раніше.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 121 КАС України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість продовження строку на усунення недоліків в межах строків, визначених ст. 169 КАС України, надавши позивачу 10 днів на усунення недоліків позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 121, 160, 161, 169, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду.
Продовжити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви на строк не більше 5 днів.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, за сторінкою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки ://court.gov.ua/).
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко