м. Вінниця
15 квітня 2026 р. Справа № 120/5146/26
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н. Л.,
розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви
13.04.2026 до Вінницького окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, до подання позовної заяви, в якій остання просить забезпечити позов шляхом:
-зупинення дії рішення Вінницької міської ради №1192 від 19.06.2007 року, рішення Вінницької міської ради №2054 від 27.02.2015 року та рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради №637 від 14.03.2024 року - до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі.
-заборони суб'єктам державної реєстрації прав (в тому числі державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам, працівникам Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна (реєстрація права власності, перехід права власності, виділ, поділ, об'єднання, передача в іпотеку, зміна функціонального призначення) та щодо земельної ділянки за адресою: м. Вінниця, вул. В. Іпатова (колишні назви: вул. Константиновича, вул. Болгарська, пров. 2-й Болгарський), 49 (49/1, 49/2, 57-а), - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
-заборони Комунальному підприємству «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (КП «ВМБТІ») та будь-яким іншим суб'єктам технічної інвентаризації проводити інвентаризацію, виготовляти нові технічні паспорти, вносити зміни до матеріалів інвентаризаційної справи №3118 щодо об'єктів нерухомості за вказаною вище адресою - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
-заборони Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області та державним кадастровим реєстраторам формувати нові земельні ділянки, здійснювати поділ чи об'єднання, або присвоювати кадастрові номери земельним ділянкам (або їх частинам) за вищевказаною адресою - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
-заборони Третій особі ( ОСОБА_2 ) та будь-яким іншим фізичним чи юридичним особам вчиняти дії щодо відчуження (продаж, дарування, міна), передачі в заставу, оренду, а також проводити будь-які будівельні, земляні, ремонтні роботи, реконструкцію чи знесення існуючих об'єктів нерухомості (будівель, споруд, гаражів, парканів, сходів, фундаментів) на земельній ділянці за адресою: м. Вінниця, вул. В. Іпатова ( АДРЕСА_1 , - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те що очевидно та беззаперечно доводиться, що рішення Вінницької міської ради №1192 від 19.06.2007, рішення №2054 від 27.02.2015 та рішення Виконавчого комітету ВМР №637 від 14.03.2024 р. наразі активно та агресивно використовуються Третіми особами як "законні" правовстановлюючі документи для легалізації рейдерського захоплення її спадкової земельної ділянки. Невжиття заходу забезпечення позову шляхом зупинення їх дії дозволить Третій особі та її представникам продовжувати маніпулювати цими документами в державних органах, у нотаріусів та в судах загальної юрисдикції як беззаперечним доказом своїх "прав" на спільну сумісну власність, встановлення "порядку користування" чи легалізацію самобудів. Більше того, на думку заявника, існує критичний ризик, що не зупиненим рішенням ВМР №1192 ОСОБА_2 здійснить відчуження (продаж, дарування, міну) своєї "частки" на користь пов'язаних осіб.
Також вказує, що нагальна необхідність заборонити будь-яким суб'єктам державної реєстрації речових прав (в тому числі державним реєстраторам Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, приватним та державним нотаріусам Вінницького міського нотаріального округу) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна (житлового будинку, господарських будівель, споруд) та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (49/1, 49/2, 57-а). За відсутності прямої судової заборони на вчинення реєстраційних дій, існує ризик того, що ЦНАП ВМР, діючи у змові з приватними нотаріусами здійснить незворотну перереєстрацію.
Також вказує на необхідність заборони Комунальному підприємству «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (КП «ВМБТІ») та будь-яким іншим суб'єктам технічної інвентаризації проводити поточну інвентаризацію, виготовляти нові технічні паспорти або вносити зміни до матеріалів історичної інвентаризаційної справи №3118 щодо об'єктів за вказаною вище адресою та необхідність заборони Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області та державним кадастровим реєстраторам формувати нові земельні ділянки, вносити зміни до Державного земельного кадастру (ДЗК), здійснювати поділ чи об'єднання, або присвоювати кадастрові номери земельним ділянкам (або їх частинам) за вищевказаною адресою.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Беручи до уваги те, що матеріалів заяви достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, заяву про забезпечення позову суд розглядає без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Визначаючись щодо заяви про забезпечення позову, суд керується такими мотивами.
Інститут забезпечення позову регламентовано статтями 150 - 153 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову під час здійснення адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч. 2 ст. 150 КАС України).
Надаючи оцінку аргументам заяви про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Забезпечення позову - це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили.
Згідно з ч. 2 ст. 151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Водночас, заявником не наведено обґрунтування того, яким чином невжиття судом заходів забезпечення позову створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду справи.
Щодо твердження позивача про очевидну протиправність рішень міської ради, як і «можливість» вчинення дій щодо земельної ділянки та будинку що знаходиться на ній, то заявником не надано жодних доказів на підтвердження цих обставин, що свідчить про передчасний характер поданої заяви. Більше того, такі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджених документально.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав та законних інтересів позивачів (фізичних та юридичних осіб) в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Натомість розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачами) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваних рішень (дій) та порушення такими рішеннями (діями) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дій) та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті. Тому твердження заявника про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є тим висновком, до якого суд ставиться з певною пересторогою, оскільки він може свідчити про правову позицію суду наперед.
Відтак, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у лише виключних випадках, доведених "поза обґрунтованим сумнівом".
У постанові від 07.04.2020 у справі № 826/13413/18 Верховний Суд зазначив, що суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Суд зауважує, що наявність чи відсутність протиправних дій відповідача під прийняття рішень та надання таким правової оцінки, визнання їх протиправними та його скасування є судовим дослідженням в межах розгляду справи по суті.
З приводу заходу забезпечення адміністративного позову як "заборона суб'єктам державної реєстрації прав (в тому числі державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам, працівникам Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради), Комунальному підприємству «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (КП «ВМБТІ») та будь-яким іншим суб'єктам технічної інвентаризації, Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області та державним кадастровим реєстраторам Третій особі (Супрун Тетяні Іванівні) та будь-яким іншим фізичним чи юридичним особам вчиняти дії щодо відчуження (продаж, дарування, міна), передачі в заставу, оренду, а також проводити будь-які будівельні, земляні, ремонтні роботи, реконструкцію чи знесення існуючих об'єктів нерухомості (будівель, споруд, гаражів, парканів, сходів, фундаментів) на земельній ділянці» не підлягає задоволенню, оскільки заявником не надано, а судом не здобуто жодних доказів, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його законним правам та інтересам з боку такого невизначеного кола осіб.
Також, представник позивача в заяві просить заборонити вчиняти певні дії не лише конкретним особам, а взагалі невизначеному колу осіб «іншим особам, суб'єктам державної реєстрації прав (в тому числі державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам, працівникам Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради), комунальному підприємству «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (КП «ВМБТІ») та будь-яким іншим суб'єктам технічної інвентаризації, Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області та державним кадастровим реєстраторам, будь-яким іншим фізичним чи юридичним особам».
Відтак, ці вимоги є не співмірними із позовними вимогами.
Щодо можливого настання негативних наслідків, на що також звертає увагу заявник у своїй заяві, то такі доводи не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються на припущеннях. Більше того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна Правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2019 у справі № 826/13306/18.
Отже, надані позивачем докази не доводять того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Відтак, твердження заявника, визначені у заяві як обґрунтування необхідності вжиття забезпечувальних заходів, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтується тільки на припущеннях.
Інших доказів у розумінні статей 73, 76 КАС України на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду надано не було.
З огляду на викладені обставини, станом на день постановлення цієї ухвали в суду відсутні підстави для висновку щодо неможливості захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, як і неможливість відновлення таких прав в майбутньому.
Підводячи підсумок вищевикладеному, суд враховує, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову.
Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.
Інших обставин існування небезпеки порушення прав позивача, обґрунтованих відповідними доказами, позивачем не зазначено та судом не встановлено.
З огляду на вищевикладене та, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку, що подана заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, - відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом
Суддя:
Секретар: