15 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 199/5940/20
провадження № 61-4176ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Департамент патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої органом Національної поліції України,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Департамент патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої органом Національної поліції України.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня
2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду
від 06 червня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Департамент патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої органом Національної поліції України задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 06 жовтня 2023 року доповнено рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2022 року, ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Департамент патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої органом Національної поліції України.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені витрати на проведення експертизи у розмірі 17 000 грн.
Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Департаменту патрульної поліції Національної поліції України задоволено частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня
2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2023 року у частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, змінено, визначено розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає до стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , у розмірі 65 000 грн (провадження № 61-9804св23).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2025 року апеляційні скарги Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області задоволено частково.
Додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 06 жовтня 2023 року скасовано.
Заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої органом Національної поліції України направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 13 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2026 року, заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Павелка С. М., про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Департамент патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої органом Національної поліції України задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені витрати на проведення експертизи у розмірі 17 000 грн.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
У березні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року, у якій заявник, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що розрахунок послуг адвоката є завищеним та неспівмірним, з огляду на складність справи, ціну позову. Зазначає, що присуджена сума становить надмірний тягар для відповідача .
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Як визначено у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За змістом частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частин третьої - шостої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, ЦПК України передбачено основні критерії, які підлягають врахуванню при визначенні та розподілі судових витрат у вигляді правничої допомоги: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру та співмірність зі складністю справи і пропорційність до ціни позову.
Аналогічний висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Таке тлумачення норм процесуального закону також узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
Частиною першою статті 81 ЦПК України також визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Такий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
З огляду на зміст оскаржуваної постанови, на підтвердження витрат, понесених на правничу допомогу, були надані довіреність від 21 листопада 2025 року №22/25, Договір про надання правової допомоги від 21 листопада 2025 року №22/25, Додаткова угоди №1 до Договору про надання правової допомоги від 21 листопада 2025 року №22/25.
Відповідно до акту про надані правові послуги від 26 листопада 2025 року № 1 до договору про надання правової допомоги від 21 листопада 2025 року №22/25, загальна вартість виконаних робіт склала 5 000 грн.
Здійснюючи розподіл між сторонами понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу адвоката, суд керувався критерієм реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерієм розумності їхнього розміру, взявши до уваги конкретні обставини справи, складність даної справи та обсяг наданих адвокатом послуг, виконаних робіт, таку позицію підтримала і судова колегія апеляційного суду.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності відповідного заперечення іншої сторони, яка вказує на неспівмірність витрат та наводить відповідне обґрунтування, за потреби - з наданням доказів невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Схожі висновки зроблені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 серпня 2021 року у справі № 520/5311/2020, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 серпня 2018 року у справі № 916/1283/17 та інших.
Отже, суд врахував принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, урахували обсяг та зміст наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення з Державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу.
Доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки судом першої інстанції надано оцінку доказам, наданим на підтвердження понесених витрат на правову допомогу та застосовано критерії розумності та реальності адвокатських витрат, відтак відсутні підстави вважати, що оскаржуване судове рішення суперечить вказаному правовому висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З огляду на зміст оскаржуваного судового рішення та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди ухвалили судові рішення відповідно до таких висновків, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності ухвалених судами рішень.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Департамент патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої органом Національної поліції України відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник