14 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 753/24146/24
провадження № 61-4856ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний комплекс «Імпульс» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «НТК «Імпульс», в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо збереження за ним місця роботи і посади на ТОВ «НТК «Імпульс»;
- зобов'язати відповідача зберегти за ним місце роботи і посаду на ТОВ «НТК «Імпульс» на строк до закінчення особливого періоду або до дня його фактичного звільнення з військової служби.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що постановою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 753/1969/23 його було поновлено на посаді заступника генерального директора з безпеки Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» з 12 січня 2023 року.
25 вересня 2024 року він надіслав на адресу ДП «НТК «Імпульс» вказану постанову суду разом із заявою про її виконання з вимогою, зокрема, зберегти за ним місце роботи і посаду відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, оскільки він проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою за формою 5 від 25 вересня 2024 року № 1919/114.
Вказану заяву відповідач отримав, однак відповідь на неї в частині збереження за ним місця роботи і посади на підприємстві не надав. Водночас у листопаді 2024 року ДП «НТК «Імпульс» було перетворено на ТОВ «НТК «Імпульс» та є його правонаступником.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року позов задоволено частково.
Зобов'язано ТОВ «НТК «Імпульс» зберегти за ОСОБА_1 місце роботи і посаду на ТОВ «НТК «Імпульс» на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
В задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що 20 та 21 листопада 2024 року позивач надіслав на електронну та поштову адреси ТОВ «НТК «Імпульс» запит про надання інформації (відомостей) щодо продовження дії трудового договору з товариством з копією наказу про продовження дії трудового договору/призначення на посаду, однак станом на дату звернення до суду з позовом відповідач не вчинив дій щодо збереження за позивачем місця роботи і посади, відповідних розпорядчих актів не видав, що порушує трудові права позивача.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 липня 2025 року заяву ТОВ «НТК «Імпульс» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року апеляційну скаргу ТОВ «НТК «Імпульс» задоволено.
Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право позивача на працю відповідачем не було порушене, а тому не підлягає судовому захисту. Суд апеляційної інстанції врахував, що наказом № 28 від 25 вересня 2024 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді заступника генерального директора з безпеки ДП «НТК «Імпульс» з 12 січня 2023 року. Між сторонами укладений трудовий договір, який оформлений відповідним наказом, і позивачу, як особі, яка перебуває на військовій службі у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, гарантовано право на збереження місця роботи і займаної посади, згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України. КЗпП України не передбачено окремого порядку оформлення роботодавцем збереження за працівником місця роботи і посади. Збереження посади гарантується, а порушенням цих гарантій з боку роботодавця є лише переведення працівника на іншу посаду або звільнення з роботи. І саме в такому разі право працівника буде порушене і потребуватиме судовому захисту.
11 квітня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року (повний текст постанови складено 30 березня 2026 року) і залишити в силі заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії», № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції, підкресливши, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення ЄСПЛ у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шамоян проти Вірменії»).
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, де державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством вартісного порогу для скарг, що подаються на розгляд суду касаційної інстанції, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 дійшов висновку, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, який встановлює один з «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис ЦПК України також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції з перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів.
Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом позову в цій справі є визнання протиправною бездіяльності щодо збереження за позивачем місця роботи і посади та зобов'язання відповідача зберегти за позивачем місце роботи і посаду, до предмету доказування входить питання щодо порушення відповідачем права позивача на працю.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 було поновлено на роботі та за ним в силу закону зберігається місце роботи і посада.
Виходячи з вищевказаного, ця справа може бути віднесена до категорії справ незначної складності. Вона не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Таким чином, судові рішення у цій справі незначної складності не підлягають касаційному провадженню.
Касаційна скарга не містить прямих посилань на наявність обставин, які передбачені підпунктами а-г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Колегія суддів враховує мотиви оскарження постанови суду апеляційної інстанції і доводи касаційної скарги та вважає, що з огляду на встановленні судом апеляційної інстанції усіх обставин справи (поновлення відповідачем позивача на роботі та збереження за ним місця роботи та посади на час проходження військової служби за призовом під час мобілізації в силу закону) та надання обґрунтованої правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, незгода позивача з ухваленим у цій справі судовим рішенням не свідчить про те, що така справа має виняткове значення для учасника справи, становить суспільний інтерес або має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи та переоцінки доказів, яким було надано належну оцінку апеляційним судом.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Отже, випадків, за наявності яких судові рішення у справі незначної складності підлягають касаційному оскарженню, не встановлено Верховним Судом.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подавкасаційну скаргу на судове рішення, що згідно з приписами ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, не обґрунтував наявності виключних обставин, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний комплекс «Імпульс» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали надіслати заявнику.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович