14 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 86/1-08
провадження № 61-3361ас26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації «Торговців нерухомістю -V» від 06 червня 2008 року у справі №86/1 -08 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та клопотання про поновлення пропущеного строку для подання цієї заяви ,
У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації «Торговців нерухомістю -V» від 06 червня 2008 року у справі №86/1 -08 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та клопотання про поновлення пропущеного строку для подання цієї заяви.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2026 року у поновленні ОСОБА_1 пропущеного строку для подання заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації «Торговців нерухомістю -V» від 06 червня 2008 року відмовлено.
Заяву ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації «Торговців нерухомістю -V»
від 06 червня 2008 року у справі №86/1 -08 за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу залишено без розгляду.
16 березня 2026 рокудо Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2026 року з пропуском строку на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки відправлена до суду 10 березня 2026 року.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 18 березня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху та запропоновано заявнику подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення та надати докази поважності причин його пропуску. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У наданий суддею Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду строк заявник направила матеріали на усунення недоліків, вважаючи, що вимоги ухвали виконано.
Однак, вимоги ухвали Верховного Суду від 18 березня 2026 року виконано заявником не у повному обсязі, оскільки у порушення частини третьої статті 357 ЦПК України, заявником не подано до суду касаційної інстанції належних доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
У клопотанні заявник просить поновити строк на апеляційне оскарження, зазначаючи, що процесуальний строк пропущено з поважних причин, оскільки копію ухвали Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2026 року заявник отримала
19 лютого 2026 року, тобто у день постановлення оскаржуваної ухвали. Зазначає, що не проживає за адресою, за якою суд направив кореспонденцію. Доказів, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваної ухвали не надає.
Отже, заявником не подано до суду належних доказів на підтвердження обставин, що об'єктивно перешкоджали подати апеляційну скаргу в передбачений ЦПК України строк, оскільки заявник, як сторона у справі, зобов'язана добросовісно користуватися процесуальними правами, усвідомлюючи наслідки вчинення або невчинення дій на захист своїх прав.
Обставини, наведені у клопотанні, не можуть визнаватися поважними причинами пропуску строку, оскільки не є об'єктивно непереборними та такими,
що не залежали від волевиявлення заявника чи пов'язаними з перешкодами, труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Отже, заявник мав реальну можливість реалізувати свої процесуальні права на подання апеляційної скарги.
Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію таких процесуальних прав
та належне виконання процесуальних обов'язків, зокрема, вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на виконання своїх процесуальних обов'язків щодо оскарження судових рішень у апеляційному порядку, заявник не надав.
Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного проміжку часу, є порушенням принципу юридичної визначеності та «права на суд», гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справах «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року та «Трух проти України»
від 14 жовтня 2003 року).
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
Відповідно до вимог частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Згідно із частиною третьою статті 185, частини другої статті 357 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.
Оскільки у відведений судом строк, станом на 13 квітня 2026 року, вимоги ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2026 року заявником не виконано, що перешкоджає Касаційному цивільному суду у складі Верховного Суду вирішити питання про відкриття апеляційного провадження, тому апеляційну скаргу потрібно вважати неподаною та повернути.
Повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення (частина сьома статті 185 ЦПК України).
Керуючись статтями 185, 354, 356, 357 ЦПК України, Верховний Суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації «Торговців нерухомістю -V» від 06 червня 2008 року у справі №86/1 -08 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та клопотання про поновлення пропущеного строку для подання цієї заяви вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник