14 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/3254/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОПІЙКА-ЦЕНТР»
на рішення Господарського суду Одеської області від 11.09.2025
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2026
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОПІЙКА-ЦЕНТР»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «PASTIFICIO GALLO NATALE Е F.LLI» S.R.L
про стягнення 26 417,83 євро,
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОПІЙКА-ЦЕНТР» (далі - ТОВ «КОПІЙКА-ЦЕНТР», позивач, скаржник) 03.04.2026 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 у справі №916/3254/24 скасувати повністю; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «PASTIFICIO GALLO NATALE Е F.LLI» S.R.L (далі - ТОВ «PASTIFICIO GALLO NATALE Е F.LLI» S.R.L, відповідач) на користь ТОВ «КОПІЙКА-ЦЕНТР» 26 417,83 євро.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2026 для розгляду справи №916/3254/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
З матеріалів касаційної скарги та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ТОВ «КОПІЙКА-ЦЕНТР» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ТОВ «PASTIFICIO GALLO NATALE Е F.LLI» S.R.L основного боргу у розмірі 24 689,56 євро та штрафних санкцій у розмірі 1 728,27 євро, що в загальному розмірі становить 26 417,83 євро.
Позов обґрунтовано порушенням відповідачем умов контракту на поставку товару.
Господарський суд Одеської області рішенням від 11.09.2025, яке Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 10.03.2026 у справі №916/3254/24 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ТОВ «КОПІЙКА-ЦЕНТР» в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов подано у липні 2024 року. Предметом позову у справі №916/3254/24 є стягнення з відповідача 26 417,83 євро, що еквівалентно 1 182 707,76 грн (на момент звернення з позовом, за інформацією сайту Національного банку України, офіційний курс гривні до євро станом на 24.07.2024 становив 44,7693 грн за 1 євро), а отже, ціна позову у цій справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2024 рік - 1 514 000,00 грн).
Колегія суддів зауважує, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
У касаційній скарзі ТОВ «КОПІЙКА-ЦЕНТР» не погоджується із оскаржуваними рішенням та постановою у справі №916/3254/24, вважає їх незаконними, такими, що підлягають скасуванню у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у спірних судових рішеннях, обставинам справи; зазначає про те, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема, положень Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року; порушенням норм процесуального права, що полягає у неправильному застосуванні стандарту доказування, та недослідженості доводів сторін; відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів у подібних правовідносинах, що зумовлює необхідність формування єдиної правозастосовної практики.
Також скаржник у касаційній скарзі зазначає про наявність виключного випадку, для перегляду спірних судових рішень, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вказує на те, що справа містить виключне правове питання, яке має значення для формування єдиної судової практики щодо якого відсутній правовий висновок Верховного Суду, а саме: чи несе сторона відповідальність за наслідки використання її корпоративних електронних засобів комунікації третіми особами, якщо інша сторона обґрунтовано покладалася на такі комунікації при виконанні зобов'язання; у цій справі оплата була здійснена на підставі банківських реквізитів, отриманих через офіційні канали комунікації відповідача; суди попередніх інстанцій фактично переклали ризики компрометації електронної пошти відповідача на позивача.
Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадку передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги і доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність випадку для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики є оціночним поняттям і означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути, з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Скаржник не наводить аргументованих обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Отже, недоведений якісний показник наявності фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. При цьому доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для ухвалення нового рішення про задоволення позову. Отже, відсутні доводи щодо якісного показника фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшла висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї із сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, підстави заявлених позовних вимог, обставини справи, нормативно правове регулювання спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій урахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду цієї справи, які мали повну юрисдикцію.
Отже, Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся, справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено.
Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьою статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Окремо Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження, які передбачені частиною другою статті 287 ГПК України не є тотожними з випадками можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Оскільки скаржником не доведено випадків за частиною третьою статті 287 ГПК України, які передбачають можливість оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то й відповідно Суд доходить висновку, що ТОВ «КОПІЙКА-ЦЕНТР» не дотрималося вимог «подолання» «процесуальних фільтрів», як передумов які б могли вимагати касаційного розгляду справи.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже, застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України було прередбачуваним, скаржник у касаційній скарзі обґрунтовано аргументовано не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Отже, скаржником у касаційній скарзі не наведено обставин, які б з огляду на викладені мотиви свідчили про необхідність перегляду цієї справи у касаційному порядку.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «КОПІЙКА-ЦЕНТР» на рішення Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 у справі №916/3254/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КОПІЙКА-ЦЕНТР» на рішення Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 у справі №916/3254/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов