Іменем України
15 квітня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/113/26
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
За позовом: Дочірнього підприємства «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівській плодоовочевий комбінат»,
код ЄДРПОУ 24554051, вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів, 14037
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «М-ЛАЙТ»,
код ЄДРПОУ 38590084, вул. Першої Танкової бригади, буд. 28, м. Чернігів, 14034
Предмет спору: про стягнення 27 451,60 грн,
не викликались,
Дочірнє підприємство «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат» звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «М-ЛАЙТ», у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 27 451,60 грн заборгованості за користування наданим в оренду приміщенням.
Процесуальні дії у справі.
У зв'язку з недодержанням позивачем вимог, викладених у ст. 164 ГПК України, ухвалою суду від 16.02.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 23.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.
Ухвала суду від 23.02.2026 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС 23.02.2026 о 14:00, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву на позов є 10.03.2026.
11.03.2026 позивач подав до суду заяву, у якій виклав додаткові обставини протиправної поведінки відповідача
Ухвалою суду від 19.03.2026 вказану заяву позивача залишено без розгляду.
Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем коштів за користування частиною складського приміщення площею 144 кв. м, у якому ТОВ «М-Лайт» зберігає дитячий розважальний комплекс.
Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.01.2005, виданого Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради, ДП «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат» є власником об'єкта нерухомості, який складається з складського приміщення, З-1, 265,7 кв. м; автовагів, И-1, 28,9 кв. м; адміністративного приміщення, охолоджувального сховища, надбудови, К-3, К1-1, К2, К3, К4, К5, 3270,2 кв. м; будівлі засолцеху, підвалу, Л-1, Л2-1, Л3-1, Л4-1, Л1, 3235,4 кв. м; будівлі-навісу, м, 453,9 кв. м.
У позовній заяві позивач зазначає, що: « 31 серпня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «М-ЛАЙТ» (далі - ТОВ «М-ЛАЙТ») придбало у ТОВ «Голлівуд Кепітал» дитячий розважальний комплекс, який розмістило на тимчасове зберігання у складському приміщенні загальною площею 288 кв.м, розміщеному по вул. Інструментальній, 5, м. Чернігова, що на праві власності належить ДП «ЧПК-Трейд-01».
На тимчасове зберігання дитячого розважального комплексу ДП «ЧПК-Трейд-01» дало згоду і з тих підстав, що фізична особа-підприємець Бокач А.Ф., він же чоловік директора ТОВ «М-ЛАЙТ» Мисник В.С., ще у 2020 році підписав договір про проведення поточного ремонту офісного приміщення ДП «ЧПК-Трейд-01», а тому взаємозалік понесених витрат по зберіганню комплексу та витрат, пов'язаних з ремонтними роботами, мав відбутись по їх закінченню».
Проте доказів на підтвердження зазначених обставин позивач суду не надав.
15.05.2023 ДП «ЧПК-Трейд» (далі - Орендодавець) та ФОП Мисник Валентина Сергіївна (далі - Орендар) уклали договір оренди приміщення №14 (далі - Договір оренди №14), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар бере в тимчасове володіння на правах безоплатної оренди складське приміщення площею 144 м2, яке знаходиться за адресою: вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів, для зберігання гуманітарного вантажу.
Термін оренди приміщення - з 15.05.2023 по 31.12.2023. Якщо жодна із сторін в термін за 1 місяць до закінчення дії даного Договору не заявить про намір щодо його розірвання, договір автоматично пролонгується на наступний рік (п. 3.1, 3.2 Договору оренди №14).
Позивач надав договір оренди приміщення №16 від 01.10.2025, у якому зазначено що Орендодавець (ДП «ЧПК-Трейд-01») передає, а Орендар (Волонтерський штаб Захисту України в особі Мисник Валентини Сергіївни) бере в тимчасове володіння на правах оренди складське приміщення площею 119 м2, яке знаходиться за адресою: вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів, для зберігання товару, особистого майна та обладнання.
Вказаний договір оренди приміщення №16 від 01.10.2025 не підписаний з боку Орендаря.
Також позивач надав договір оренди приміщення №17 від 15.10.2025 (далі - Договір оренди №17), у якому зазначено що Орендодавець (ДП «ЧПК-Трейд-01») передає, а Орендар (ТОВ «М-Лайт» в особі директора Мисник Валентини Сергіївни) приймає в тимчасове володіння на правах оренди частину складського приміщення площею 144 м2, яке знаходиться за адресою: вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів, для зберігання дитячого майданчика та обладнання, яке належить ТОВ «М-Лайт».
У п. 3.1 Договору оренди №17 зазначено термін оренди приміщення - з 20.10.2025 по 31.12.2025, а у п. 4.1 вказаний розмір орендної плати, який становить 11 500,00 грн за один місяць оренди.
15.10.2025 позивач направив на адресу Мисник В. С. (яка зазначена як адреса ФОП Мисник В. С. в Договорі оренди №14 від 15.05.2023) два екземпляри договору оренди №17 від 15.10.2025 складського приміщення площею 144,00 кв. м, який пропонує укласти з 20 жовтня 2025 року по 31 грудня 2025 року між ДП «ЧПК-Трейд-01» та ТОВ «М-Лайт», що отримані адресатом 18.10.2025.
Вказаний договір оренди приміщення №17 від 15.10.2025 не підписаний з боку Орендаря.
Позивач надав лист від 02.12.2025 №24/25, адресований ФОП та директору ТОВ «М-Лайт» Мисник В. С., у якому зазначено про розірвання Договору оренди №14 від 15.05.2023 в односторонньому порядку з 01.01.2026. Доказів направлення цього листа адресату позивач суду не надав.
Позивач стверджує, що у період з 20.10.2025 по 31.12.2025 у користуванні ТОВ «М-Лайт» перебувало складське приміщення площею 144,0 кв. м., у якому відповідач зберігав дитячий розважальний комплекс, проте не сплатив орендну плату, розмір якої становить 27 451,60 грн.
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Позивач стверджує, що з 2021 року у належному йому складському приміщення загальною площею 288 м2 зберігається майно (дитячий розважальний комплекс) ТВ «М-Лайт», директором якого є Мисник В. С.; частина цього приміщення площею 144 м2 з 15.05.2023 перебуває в оренді Мисник В. С., але як фізичної особи-підприємця.
Крім зазначеного майна, з початку війни у цьому приміщенні зберігалась гуманітарна допомога для здійснення волонтерської діяльності Мисник В. С., що у жовтні 2025 року була перенесена до суміжного складського приміщення площею 119 м2.
Також позивач стверджує, що оскільки дитячий розважальний комплекс ТОВ «М-Лайт» продовжував зберігатися у складському приміщенні загальною площею 288 м2, між ним та відповідачем був укладений договір оренди приміщення №17 від 15.10.2025 щодо другої частини усього цього приміщення, а саме на 144 м2.
Незважаючи на те, що зазначений договір не підписаний орендарем (відповідачем), позивач вважає його укладеним, посилаючись на мовчазну згоду відповідача з умовами запропонованого договору та його фактичне виконання - користування відповідачем спірним приміщенням у період з 20.10.2025 по 31.12.2025.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
Частиною 2 ст. 640 ЦК України визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За загальним правилом предметом договору є дії, які повинна виконати (або утриматися від виконання) зобов'язана сторона; ціна договору є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), які реалізують суб'єкти господарювання; строком дії є період часу, на який встановлюється договірний зв'язок між сторонами і протягом якого договір підлягає виконанню у повному обсязі.
У ч. 1 та 2 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з ч. 1 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).
За змістом норм статті 642 ЦК України прийняття пропозиції щодо укладення договору може відбутися не лише шляхом направлення акцепту у вигляді листа (документу, що відображає повне і безумовне погодження, зазначених та відображених у оферті, істотних умов), а й шляхом вчинення дії (дій) з боку акцептанта, зміст та характер якої (яких) відповідає умовам пропозиції укласти договір.
За приписами ч. 1, 2 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.
Згідно з ч. 1 ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Здійснюючи аналіз вказаних норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду висновувала таке:
- загальною істотною умовою договору оренди є предмет договору. Також істотними умовами договору оренди є плата, яка стягується з наймача за користування майном (орендна плата) та строк дії договору. Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц);
- не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17);
- за змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах гл. 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав. Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц);
- фактом початку та, відповідно, припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц).
Проте позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт виконання договору оренди № 17 від 15.10.2025 будь-якою зі сторін, а саме: акта приймання-передачі спірного приміщення, підписаного сторонами; доказів фактичного користування відповідачем спірним приміщенням у спірний період; доказів фактичної сплати відповідачем орендної плати та її прийняття позивачем; доказів вчинення відповідачем будь-яких конклюдентних дій, які б засвідчували його волю на укладення договору на умовах, запропонованих позивачем.
Мовчазна згода, яка, на думку позивача, полягає у ненаданні відповідачем заперечень щодо запропонованого позивачем договору, не може свідчити про його укладеність, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 642 ЦК України акцепт повинен бути повним і безумовним. Саме лише мовчання особи, якій адресована оферта, не є акцептом і не може вважатися прийняттям пропозиції укласти договір, зважаючи на те, що закон пов'язує акцепт або з направленням відповідної відповіді, або з вчиненням конкретних дій, що відповідають умовам пропозиції. Отже, відсутність заперечень з боку відповідача не може замінювати собою волевиявлення, необхідного для укладення договору, і не породжує жодних договірних зобов'язань між сторонами.
Разом з тим, як встановив суд, у власності позивача перебуває складське приміщення, З-1, площею 265,7 м2, а не площею 288 м2.
Крім того, сам позивач стверджує, що складське приміщення площею 119 м2 було передане для здійснення волонтерської діяльності Волонтерським штабом Захисту України в особі Мисник Валентини Сергіївни.
Незважаючи на те, що позивач не надав доказів відправлення листа від 02.12.2025 №24/25 Мисник В. С., його зміст свідчить, що щонайменше до 31.12.2025 продовжував діяти Договір оренди №14 між ним і ФОП Мисник В. С. на оренду частини складського приміщення площею 144 м2.
Позивач не довів ані наявності у нього складського приміщення площею 288 м2, ані наявності інших складських приміщень. Оскільки, за його доводами, в користуванні ФОП Мисник В. С. та Волонтерського штабу Захисту України вже перебувало 263 м2 складу (144+119), що найбільш вірогідно свідчить про перебування в оренді інших осіб всього належного йому складського приміщення площею 265,7 м2.
Зазначені обставини також виключають наявність юридичних підстав перебування в оренді у ТОВ «М-Лайт» частини такого складського приміщення і саме площею 144 м2.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами ані факту укладення між сторонами договору оренди приміщення № 17 від 15.10.2025, ані факту його виконання сторонами, ані навіть юридичних підстав для його укладення, що виключає можливість кваліфікації спірного правочину як укладеного, а відтак не довів і виникнення між сторонами орендних правовідносин та обов'язку у відповідача сплачувати орендну плату за користування спірним нерухомим майном.
У позовній заяві позивач зазначив, що у спірному складському приміщенні зберігається дитячий розважальний комплекс, який належить відповідачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
За приписами ч. 1 ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.
Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Положення абзацу 3 частини 1 статті 937 Цивільного кодексу України свідчать, що нею закріплено орієнтовний перелік конкретних письмових документів, що підтверджують факт укладення договору зберігання, який не є вичерпним, а чинним законодавством не встановлено обмежень щодо укладення договору зберігання у спрощений спосіб. Визначальним в оцінці дотримання письмової форми договору зберігання є наявність документа, який підтверджує передачу поклажодавцем та прийняття зберігачем речі на зберігання.
Однак жодних доказів, які підтверджують передачу відповідачем на зберігання дитячого розважального комплексу, позивач суду також не надав, а відтак і не довів виникнення між сторонами правовідносин зі зберігання речей.
Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами укладення з відповідачем як договору оренди спірного приміщення та виникнення у останнього обов'язку зі сплати спірних коштів, так і укладення договору зберігання спірного товару, а отже не довів порушення прав позивача саме відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун