вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"14" квітня 2026 р. м. Рівне Справа № 569/19812/22
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув матеріали справи
за позовом: керівника Рівненської окружної прокуратури
до відповідача 1: Рівненської міської ради
до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "БНН"
до відповідача 3: ОСОБА_1
до відповідача 4: Товариства з обмеженою відповідальністю "Голд С"
до відповідача 5: ОСОБА_2
про: скасування державну реєстрацію права приватної власності за ТзОВ - фірмою "БНН" (ЄДРПОУ 21090125) на незавершене будівництво, визнання недійним договору купівлі-продажу від 26.02.2016 №292, скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 , скасування державної реєстрації права приватної власності за ТзОВ - фірмою "БНН", визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.06.2016 №1197, скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на незавершене будівництво, визнання незаконним та скасувати рішення Рівненської міської ради від 16.03.2017 №2506, визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 12.09.2017 №1630, витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛД С" земельної ділянки
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради
секретар судового засідання: С.Коваль
представники сторін:
прокурор: І.Гіліс (в залі суду)
від відповідача 1: Т.Кунаш (в залі суду)
від відповідача 2: не з'явився
від відповідача 3: Д.Троянчук (в залі суду)
від відповідача 4: О.Ващишин (в залі суду)
від відповідача 5: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
У грудні 2022 року керівник Рівненської окружної прокуратури звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "БНН", ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Голд С" у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову про скасування державну реєстрацію права приватної власності за ТзОВ - фірмою "БНН" (ЄДРПОУ 21090125) на незавершене будівництво, визнання недійним договору купівлі-продажу від 26.02.2016 №292, скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 , скасування державної реєстрації права приватної власності за ТзОВ - фірмою "БНН", визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.06.2016 №1197, скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на незавершене будівництво, визнання незаконним та скасувати рішення Рівненської міської ради від 16.03.2017 №2506, визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 12.09.2017 №1630, витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛД С" земельної ділянки.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 1 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року провадження у справі закрито.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року вирішено передати справу до Господарського суду Рівненської області, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 1 грудня 2025 року суд прийняв справу до розгляду, підготовче засідання призначив на 23 грудня 2025 року.
22 грудня 2025 року відповідач 4 подав клопотання про залишення позову без руху, клопотання про долучення додаткових доказів.
У судовому засіданні 23 грудня 2025 року суд оголосив перерву до 13 січня 2026 року.
Ухвалою суду від 13 січня 2026 року суд задоволив клопотання прокурора про залучення співвідповідача, залучив до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ), запропонував ОСОБА_2 надати відзив на позовну заяву, а також суд зупинив провадження у справі №569/19812/22 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №910/4258/25.
Ухвалою від 11 березня 2026 року суд поновив провадження у справі, підготовче засідання призначив на 17 березня 2026 року.
У судовому засіданні 17 березня 2026 року суд оголосив перерву до 14 квітня 2026 року.
10 квітня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Голд С" подало до суду клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12.03.2025 №4292-ІХ та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі, ухваленого за результатами такого розгляду.
Щодо вказаного клопотання суд зазначає наступне.
Згідно з правилами частини 6 статті 164 ГПК України, у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Відповідно до частини 2 статті 174 ГПК України, якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму.
Вказані законодавчі зміни були внесені Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12 березня 2025 року № 4292-IX.
Законом № 4292-ІХ також доповнено статтю 390 ЦК України частиною п'ятою наступного змісту:
"5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".
Законом № 4292-ІХ статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: "Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу".
Із системного аналізу вказаних норм видно, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд виносить рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. За таких умов, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Норми, які зобов'язують вносити вартість спірного нерухомого майна на депозитний рахунок суду, мають компенсаційний та забезпечувальний характер, оскільки їхньою метою є захист порушених прав усіх учасників спірних правовідносин, зокрема й добросовісного набувача. Так, компенсація вартості витребуваного майна матиме місце у випадку задоволення позову та вилучення майна з володіння набувача, який є добросовісним, а позивач (держава або територіальна громада) отримує право зворотної вимоги до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп/1997).
Разом з тим, під зворотною (ретроактивною) дією акта розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії визначених у законодавстві норм: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
Надання зворотної дії в часі законам та нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №757/23249/17.
Суд звертає увагу, що пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4292-ІХ унормовано, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: - нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; - нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Отже, можна прослідкувати наявність причинно-наслідкового зв'язку між необхідністю внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна (доповнена Законом № 4292-IX частиною шостою стаття 164 ГПК України) та умовами і порядком їх компенсації (доповнена Законом № 4292-IX частиною тринадцятою стаття 238 ГПК України, частиною п'ятою стаття 390 ЦК України) при ухваленні рішення судом першої інстанції.
Проте аналіз змісту положень Закону № 4292-ІХ дозволяє зробити висновок, що законодавець надав зворотну дію лише окремим положенням вказаного Закону: зворотна дія відповідним нормам матеріального права (статті 390, 391 ЦК України) щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна у справах про витребування майна у добросовісного набувача встановлена лише щодо справ, які розглядаються судами першої інстанції, до дня ухвалення судом рішення; з урахуванням змісту частини третьої статті 3 ГПК України таке зворотне застосування не допускається для норм процесуального права (стаття 164 ГПК України) у разі прийняття судом першої інстанції справи до свого провадження до набрання чинності Законом № 4292-ІХ.
Також, у своїй постанові від 20 лютого 2026 року у справі №910/4258/25 Верховний Суд вказав, що на етапі вирішення питання про відкриття провадження суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати доказові матеріали та надавати правову оцінку обставинам володіння майном. Тому суд не може передчасно застосовувати наслідки, передбачені законом виключно для випадків витребування майна від добросовісного набувача (а саме: вимагати обов'язкового внесення коштів на депозитний рахунок суду згідно з частиною шостою статті 164 ГПК України до початку розгляду справи по суті), особливо у випадку, коли прокурор у позовній заяві прямо обґрунтовує свої вимоги з посиланням виключно на статтю 391 ЦК України.
Разом з тим, з огляду на неможливість встановлення обставин добросовісного чи недобросовісного володіння майном на етапі відкриття провадження у справі нівелюється сама норма якою встановлений обов'язок надання до позовної заяви документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оскільки необхідність внесення вказаних коштів може бути підтверджена/спростована на етапі встановлення добросовісності володільця та відповідно прийняття рішення по суті спору.
Водночас судом установлено, що постановою Пленуму Верховного Суду від 12.09.2025 прийнято рішення звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12.03.2025 №4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача".
Суб'єкт конституційного звернення просив відкрити провадження за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12.03.2025 № 4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача". Перевірити на відповідність приписам статті 58 Конституції України пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12.03.2025 № 4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача".
Згідно з інформацією з офіційного Інтернет сайту Конституційного Суду України https://ccu.gov.ua/ конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12.03.2025 №4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" зареєстроване Конституційним Судом України за вх.№04/373 від 30.09.2025.
Ухвалою Великої Палати Конституційного Суду України від 04.11.2025 №145-4/2025, справа №1-4/2025(373/25) подовжено до 04.12.2025 строк постановлення Третьою колегією суддів Другого сенату Конституційного Суду України ухвали про відкриття або про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача".
Відповідно до відомостей офіційного Інтернет сайту Конституційного Суду України https://ccu.gov.ua/, Велика Палата 22.01.2026 на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядала справу за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача. Суд дослідив матеріали справи та перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
Згідно із інформацією офіційного Інтернет сайту Конституційного Суду України, станом на 31.03.2026 на розгляді Суду перебуває конституційне подання Верховного Суду 4/ 373 (25) від 30.09.2025 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12.03.2025 № 4292-ІХ (https://ccu.gov.ua/novyna/konstytuciyni-podannya-stanom-na-31-bereznya-2026-roku).
Відомості щодо ухвалення рішення на офіційному Інтернет сайті Конституційного Суду України https://ccu.gov.ua/ відсутні.
Тобто, питання конституційності приписів пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12.03.2025 №4292-IX" вирішується Конституційним Судом України.
Таким чином, в межах розгляду вказаної справи Конституційним Судом України, можуть бути надані тлумачення норм матеріального та процесуального права, в тому числі можливості дії певних норм у зворотному часі, порядку визначення добросовісності набувача, або ж взагалі відповідність Конституції України вказаним норм.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
За змістом п. 5 ч. 1 статті 227 ГПК України обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду потрібно у кожному випадку з'ясовувати: 1) як саме пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом; 2) чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи до розгляду іншої справи іншим судом з метою забезпеченням сторонам розумних строків розгляду їх справ (постанови Верховного Суду від 25.02.2019 у справі №910/15364/17, від 04.08.2021 у справі №903/636/20, від 14.09.2022 у справі №911/1977/21, від 14.12.2022 у справі №906/750/21).
Верховний Суд зазначав, що, зважаючи на приписи ч. ч. 4, 6 ст. 75 ГПК України, пов'язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (постанова Верховного Суду від 06.09.2022 у справі №904/4393/21).
При цьому сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду та ухвалення рішення у цій справі, а також саме по собі зазначення про неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування п. 5 ч. 1 статті 227 ГПК України.
Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Тобто, зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 статті 227 ГПК України можливе лише тоді, коли певні обставини, підстави, факти тощо не можуть бути з'ясовані та встановлені судом у даному процесі, проте які мають значення для справи. Натомість вищевказана процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 19.06.2018 у справі №910/13545/17, від 07.08.2018 у справі №906/763/15, від 10.09.2018 у справі №904/6160/17, від 22.04.2019 у справі №922/2381/16.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено (постанова Касаційного господарського суду від 11.10.2021 у справі №904/1210/18).
Таким чином, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення судом рішення за результатом розгляду вказаної справи, їх взаємозв'язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову. Подібний висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №914/2930/21.
Суд зазначає, що 22 грудня 2025 року ТОВ "Голд С" подало до суду клопотання про залишення позову без руху з підстав невнесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.
При цьому відповідач вказує, що є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки оскільки не знав і не міг знати про будь-які порушення про які вказує прокурор.
Таким чином, перед судом постало питання трактування вимог як матеріального так і процесуального закону щодо наявності у позивача обов'язку надання певних доказів, що матиме наслідком прийняття відповідного процесуального рішення, водночас норма якою було запроваджено таку вимогу має посилання на ретроспективну дію у часі що станом на даний час є предметом дослідження Конституційного Суду України.
Як слідує з тексту конституційного подання, Верховний Суд зазначив, що принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (Іех ad praeterian non valet) є значущим аспектом юридичної визначеності як складника принципу верховенства права (правовладдя) , передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України абзац перший підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 12-р(І 1)/2024].
Стаття 58 Конституції України закріплює один із найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє нинішнє становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (преамбула Конституції України).
Виняток із цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи [абзаци перший - четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп/1997] .
За змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування [абзац п'ятий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(І)/2019].
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України неодноразово висловлював також у своїх рішеннях, зокрема від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, від 02.07.2002 № 13-рп/2002, від 26.01 .2011 № 1-рп/2011 та ІНШИХ .
Аналогічний підхід застосовується і щодо дії процесуальної норми права.
За частиною третьою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи , що свідчить про незворотність процесуальної норми в часі.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4292-ІХ передбачено, що його положення мають зворотну дію в часі в частині умов і порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертна-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви , у справах, у яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна в добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності й дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Таким чином, надання пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4292-ІХ зворотної дії в часі суперечить статті 58 Конституції України, оскільки призводить до порушення основного фундаментального елементу принципу верховенства права - правової визначеності. Крім того, ретроспективне застосування положень Закону № 4292-ІХ може свідчити про порушення статті 6 Європейської конвенції з прав людини (право на справедливий суд) через втручання законодавця в процес здійснення правосуддя шляхом прийняття нормативно-правових актів, що наперед визначають результати справи, яка перебуває на розгляді в суді та в якій однією зі сторін є держава [див. рішення ЄСПЛ у справах "Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece" від 09.12.1994 (заява № 13427 /87), Тора І v. The Republic of Moldova» від 03.07.2018 (заява № 12257 /06)].
Відповідно до ст. 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень i висновків.
До повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України (п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції України).
Статтею 1 Закону України "Про Конституційний Суд України" визначено, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
Отже, Конституційний Суд України є єдиним орган конституційної юрисдикції в Україні який вирішує питання про відповідність Конституції України законів України.
Таким чином, вирішення питання про залишення без руху позовної заяви є неможливим без остаточного вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12.03.2025 №4292-IX.
Окрім того, під час вирішення цього спору суд надаватиме оцінку добросовісності/недобросовісності набувача, та у залежності від цього прийматиме відповідне рішення, що не можливо без застосування правової норми пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4292-ІХ стосовно наслідків добросовісності або недобросовісності набувача нерухомого майна, яка і є предметом конституційного подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України.
З урахуванням суд вважає за необхідне зупинити провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12.03.2025 №4292-IX та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі, ухваленого за результатами такого розгляду.
Також, суд бере до уваги, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (п. 51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
В той же час, згідно п. 31 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.02.2007 у справі "Макаренко проти України" суд нагадує, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі
Верховний Суд у постанові від 19.03.2024 у справі №910/4293/22 зазначив, що зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, які перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Згідно з приписами п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи
Керуючись статтями 227-228, 232-235 ГПК України, суд, -
Зупинити провадження у справі №569/19812/22 до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі, ухваленого за результатами такого розгляду.
Ухвала набирає законної сили в прядку статті 235 ГПК України, та може бути оскаржена до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її проголошення.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
повну ухвалу підписано 15.04.2026
Суддя Андрій КАЧУР