79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
14.04.2026 Справа № 914/238/26
Господарський суд Львівської області в складі головуючої судді Бургарт Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вулиця Шолуденка, 1, місто Київ, 04116; код ЄДРПОУ 42399676);
до відповідача: Комунальне некомерційне підприємство «Городоцька центральна лікарня» Городоцької міської ради Львівської області (вулиця Михайла Коцюбинського, 18, місто Городок, Львівська область, 81500; код ЄДРПОУ 01997863);
про: стягнення коштів в розмірі 70 160,26 грн, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Городоцька центральна лікарня» Городоцької міської ради Львівської області про стягнення коштів в розмірі 70 160,26 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29 січня 2026 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Аргументи позивача
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу, згідно з яким позивач (далі також - постачальник) поставив відповідачу (далі також - споживач) у період 01 січня - 30 квітня 2025 року природний газ на суму 2 212 096,21 грн, а споживач - прийняв його, однак не оплатив в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 60 090,51 грн.
У зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов'язань позивач нарахував пеню в розмірі 8 522,97 грн, три проценти річних у розмірі 824,80 грн та інфляційні втрати в розмірі 721,98 грн, які, одночасно з основною сумою боргу, є предметом позову.
Аргументи відповідача
Належним чином повідомлений про розгляд справи відповідач своїм правом на висловлення заперечень проти позову не скористався та не подав до суду у встановлений процесуальним законом строк відзиву на позовну заяву.
03 лютого 2026 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 29 січня 2026 року про відкриття провадження у справі №914/238/26 доставлено в електронний кабінет відповідача в підсистемі «Електронний суд» (а.с.41).
Відповідно до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті без поданого відповідачем відзиву на позовну заяву.
Фактичні обставини справи
18 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Комунальним некомерційним підприємством «Городоцька центральна лікарня» Городоцької міської ради Львівської області укладено договір №12-8091/24-БО-Т постачання природного газу (далі - договір), відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити споживачу природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах, визначених договором (а.с.12-17).
Договір набрав чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення підписів печаткою та діє в частині поставки газу до 30 квітня 2025 року (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (пункт 13.1 договору).
Пунктом 2.1 договору сторони погодили обсяг (об'єм) замовленого споживачем природного газу на період 01 січня 2025 - 30 квітня 2025 року (включно) в кількості 130 000 кубічних метрів.
Судом встановлено, що загальний обсяг використаного відповідачем за визначений договором період природного газу становить 129 721,96 кубічних метрів, що підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» та доданими до нього витягами з інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача.
Зокрема, згідно із наведеними даними, у січні 2025 року спожито 42 510,15 кубічних метрів природного газу, у лютому 2025 року - 36 947,16 кубічних метрів, у березні 2025 року - 35 511,45 кубічних метрів, у квітні 2025 року - 14 753,20 кубічних метрів (а.с.25, 27-28).
Відповідно до пункту 3.5 договору, передача природного газу від постачальника до споживача у відповідному розрахунковому періоді оформлюється актом приймання-передачі, при цьому обсяг газу, визначений у такому акті, вважається фактично використаним за договором.
Укладеним між сторонами договором передбачено можливість здійснення документообігу в електронній формі. При цьому сторони погодилися, що до переліку документів, які можуть оформлюватися та передаватися в електронному вигляді, належать, зокрема, акти приймання-передачі (пункт 13.1 договору).
На підставі отриманих від споживача даних та даних остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника (пункт 3.5.2 договору).
Позивачем щомісячно складалися та надсилалися акти приймання-передачі природного газу відповідно до спожитих обсягів. Акти приймання-передачі природного газу за січень, лютий та березень 2025 року скріплені підписами та печатками сторін. Акт приймання-передачі за квітень 2025 року містить підпис лише уповноваженої особи позивача, який надав докази його надсилання на електронну пошту відповідача (gorcrl@ukr.net) 12 травня 2025 року та поштовим зв'язком 14 травня 2025 року (а.с.18-21).
Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акта зобов'язувався повернути постачальнику один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (пункт 3.5.3 договору).
У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акта до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору (пункт 3.5.4 договору).
В разі відсутності акта приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до даних Інформаційної платформи оператора ГТС та переданим у власність споживачу природного газу, що передбачено пунктом 5.1 договору.
Згідно з пунктом 4.3 договору, загальна вартість договору на дату його укладання становила 2 152 005,70 грн з ПДВ.
При цьому, ціна газу за 1000 кубічних метрів становить 16 553,89 грн та включає:
- ціну природного газу за 1000 кубічних метрів в розмірі 13 658,33 грн;
- тариф на послуги транспортування в розмірі 124,16 грн;
- коефіцієнт на рівні 1,1, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед;
- та ПДВ в розмірі 20%.
Сторони узгодили, що у разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу він є обов'язковим для сторін за договором з дати набрання чинності відповідних змін (пункт 4.2 договору).
30 грудня 2024 року тариф на послуги транспортування газу на період 2025-2029 років встановлено на рівні 501,97 грн за 1000 кубічних метрів на добу без ПДВ, відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30 грудня 2024 року №2387.
Вартість фактично спожитого відповідачем природного газу становить всього 2 212 096,21 грн, в тому числі:
- у січні 724 908,43 грн;
- у лютому 630 045,00 грн;
- у березні 605 562,42 грн;
- у квітні 251 580,36 грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу за вдповідні періоди споживання (а.с.18-20).
Згідно з пунктом 5.1 договору оплата природного газу за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Пунктом 5.3 договору сторони визначили, що споживач зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 договору.
Відповідач оплатив поставлений природний газ частково в розмірі 2 152 005,70 грн, що підтверджується платіжними інструкціями (14 лютого 2025 року - 724 908,43 грн; 14 березня 2025 року - 630 045,00 грн; 17 квітня 2025 року - 605 562,42 грн; та 27 травня 2025 року - 191 489,85 грн (а.с.10, 30-31)).
Таким чином, частина поставленого у квітні газу на суму 60 090,51 грн залишилася неоплаченою (а.с.26).
Відповідно до пункту 7.1 договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством України і договором.
В разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику три проценти річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 7.2 договору).
У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання за послуги постачання 2025 року по 30 листопада 2025 року (всього 167 днів) нарахував пеню за неналежне виконання відповідачем умов договору в розмірі 8 522,97 грн від суми простроченого платежу за кожен день прострочення; три проценти річних у розмірі 824,80 грн та інфляційні втрати у розмірі 721,98 грн (а.с.9).
Оцінка суду
Постачанням природного газу визнається господарська діяльність, що полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів (стаття 1 Закону України «Про ринок природного газу»).
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються наведеним Законом, Цивільним кодексом України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частина 3 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу»).
Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2496.
Постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором (пункту 2 розділу 2 Правил постачання природного газу).
Судом встановлено, що правовідносини сторін виникли на підставі укладеного між ними договору постачання природного газу, який за своєю правовою природою є договором постачання енергетичних ресурсів через приєднану мережу та підпадає під правове регулювання норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про ринок природного газу», а також Правил постачання природного газу, у зв'язку з чим сторони зобов'язані належним чином виконувати взяті на себе договірні зобов'язання, зокрема щодо поставки та оплати природного газу відповідно до погоджених умов договору.
Відповідно до частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України, до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Предметом позову у справі є вимоги, що випливають із неналежного виконання умов договору постачання природного газу, зокрема щодо своєчасної та повної оплати поставленого ресурсу.
Відтак, до обставин, що входять в предмет доказування у даній справі, належать, окрім наявності договірних відносин між сторонами, також: належність виконання постачальником своїх зобов'язань щодо поставленого ресурсу; правильність обчислення позивачем вартості поставленого товару, наявність та розмір заборгованості відповідача за спожитий природний газ; дотримання сторонами встановлених договором строків та порядку розрахунків та наявність підстав для нарахування штрафних санкцій у заявлених до стягнення розмірах.
З огляду на викладене, оцінюючи умови укладеного між сторонами договору та фактичні обставини його виконання, суд зазначає таке.
Пунктом 2.1 договору сторони погодили обсяг поставки природного газу на період 01 січня - 30 квітня 2025 року в кількості 130 000,00 кубічних метрів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору щомісячно у визначений період постачання формувалися акти приймання-передачі природного газу відповідно до фактичних обсягів його споживання та направлялися відповідачу відповідно до пункту 13.1 договору.
При цьому, фактичний загальний обсяг спожитого відповідачем природного газу згідно складених актів приймання - передачі за вказаний період становить 129 721,96 кубічних метрів, що не перевищує визначений договором обсяг споживання.
Відповідач повернув підписані та скріплені печатками акти приймання-передачі природного газу за січень, лютий та березень 2025 року. Водночас, всупереч вимогам пункту 3.5.3 договору, акта приймання-передачі за квітень 2025 року відповідач не повернув.
Разом з тим, фактична передача природного газу відповідачу за квітень підтверджується обсягами його споживання, відображеними в Інформаційній платформі оператора газотранспортної системи.
При цьому суд зазначає, що позивачем вжито усіх передбачених договором заходів, спрямованих на належне оформлення поставки природного газу, зокрема, шляхом своєчасного формування актів приймання-передачі відповідно до фактичних обсягів споживання та їх направлення відповідачу у порядку, визначеному пунктом 13.1 договору.
Неповернення відповідачем підписаного акта приймання-передачі природного газу за квітень 2025 року не спростовує факту здійснення поставки, оскільки обсяг поставки зафіксовано оператором ГТС, а відповідно до пункту 3.5.4 договору у випадку неповернення акту приймання-передачі із зауваженнями, обсяг спожитого природного газу вважається погодженим сторонами та переданим у власність споживача.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач виконав передбачені договором обов'язки, зокрема, здійснив поставку природного газу у погодженому сторонами обсязі, в тому числі за квітень 2025 року, та вжив усіх необхідних дій для належного документального оформлення такої поставки у спосіб, передбачений умовами договору.
Відтак, у відповідача виник обов'язок щодо оплати спожитого природного газу у фактично спожитому обсязі - 129 721,96 кубічних метрів.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 4.3 договору загальна вартість договору на дату його укладення становила 2 152 005,70 грн з ПДВ.
Разом з тим, вартість спожитого відповідачем природного газу становить 2 212 096,21 грн, що перевищує первинно визначену сторонами загальну вартість договору, хоча споживання здійснено в межах первинно узгоджених обсягів.
Дослідивши зміст актів приймання-передачі в частині розрахунків вартості спожитого газу, суд встановив, що позивач здійснив нарахування за спожитий природний газ відповідно до умов пункту 4.3 договору, застосовуючи при цьому узгоджені
- ціну природного газу за 1000 кубічних метрів в розмірі 13 658,33 грн;
- коефіцієнт на рівні 1,1, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед;
- та ПДВ в розмірі 20%.
Однак, тариф на транспортування газу при здійснений позивачем розрахунку його варстості застосовано в розмірі 501,97 грн за 1000 кубічних метрів, тоді як умовами договору передбачено тариф на послуги транспортування в розмірі 124,16 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою НКРЕКП від 30 грудня 2024 року №2387 встановлено новий тариф на послуги транспортування природного газу на період 2025- 2029 років у розмірі 501,97 грн за 1000 кубічних метрів на добу без ПДВ.
Пунктом 4.2 договору прямо передбачено, що у разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу такий тариф є обов'язковим для сторін з дати набрання чинності відповідними змінами.
З цього приводу суд зазначає, що застосування позивачем при розрахунку вартості спожитого природного газу тарифу на послуги транспортування у розмірі 501,97 грн за 1000 кубічних метрів є таким, що відповідає умовам укладеного між сторонами договору та вимогам чинного законодавства, оскільки вказаний тариф встановлений уповноваженим органом - НКРЕКП - та підлягає обов'язковому застосуванню сторонами з дати набрання ним чинності.
При цьому збільшення загальної вартості договору порівняно з його початковою ціною зумовлено не зміною погоджених сторонами обсягів споживання природного газу чи довільним підвищенням ціни позивачем, а саме об'єктивною зміною складової ціни - тарифу на транспортування природного газу, яка прямо передбачена умовами договору як така, що може змінюватися в регульованому порядку.
Враховуючи, що пунктом 4.2 договору сторони погодили обов'язковість застосування зміненого тарифу на послуги транспортування природного газу без необхідності внесення додаткових змін до договору, суд вважає, що позивач правомірно здійснив нарахування вартості спожитого природного газу із застосуванням нового тарифу, встановленого постановою НКРЕКП від 30 грудня 2024 року №2387.
Суд враховує, що перевищення загальної вартості фактично спожитого природного газу над початково визначеною у договорі сумою зумовлене зміною тарифу на транспортування природного газу, яка є обов'язковою для сторін відповідно до умов договору.
Отже, обмеження обсягу грошових зобов'язань відповідача сумою, визначеною договором на момент його укладення, не є безумовним, оскільки така сума не є фіксованою остаточною вартістю спожитого ресурсу, а визначається з урахуванням фактичного обсягу споживання та чинних на відповідний період тарифів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вартість природного газу у сумі 2 212 096,21 грн визначена позивачем правомірно та підтверджена наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідач сплатив позивачу визначену первинно умовами договору загальну вартість поставки в сумі 2 152 005,70 грн з ПДВ. Однак, фактична вартість спожитого відповідачем природного газу становить 2 212 096,21 грн, що перевищує первинно визначену сторонами ціну договору. Отже, вартість поставленого та фактично спожитого природного газу у сумі 60 090,51 грн залишилася неоплаченою відповідачем, що свідчить про невиконання відповідачем належним чином свого обов'язку щодо повної та своєчасної оплати отриманого ресурсу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про доведеність позивачем порушення його майнового права на отримання оплати за поставлений товар, яке відповідно до вимог чинного законодавства України підлягає судовому захисту.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про ринок природного газу», споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
За приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
У відповідача виникло зобов'язання прийняти та оплатити за визначеною ціною фактично поставлений газ шляхом сплати 70% вартості до кінця місяця, наступного за місяцем постачання, та остаточного розрахунку до 15 числа місяця, що йде за місяцем, в якому мало бути здійснено часткову оплату. Відповідачем виконано умови договору по оплаті природного газу за період січня-березня 2025 року, однак за квітень 2025 року оплату здійснено не в повному обсязі.
З огляду на те, що спірна заборгованість виникла щодо природного газу, поставленого у квітні 2025 року, загальна вартість поставки склала 251 580,36 грн, з яких:
70% від вартості - 176 106,25 грн, які підлягали оплаті до 31 травня 2025 року;
30% від вартості - 75 474,11 грн, які підлягали оплаті до 15 червня 2025 року включно.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не виконав зобов'язання щодо сплати за товар в розмірі 60 090,51 грн, прострочення за яке настало з 16 червня 2025 року.
Відповідно до пункту 7.2 договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику три проценти річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розрахована від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в Постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Окрім цього, статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши правильність нарахування позивачем штрафних санкцій за порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання, суд зазначає таке: позивач нарахував пеню за період з 17 червня 2025 року по 30 листопада 2025 року, хоча відповідно до умов договору та фактичного виникнення прострочення право на нарахування пені виникало з 16 червня 2025 року за сумою 60 090,51 грн. Таким чином, позивач при нарахуванні штрафних санкцій не врахував повний період прострочення. У зв'язку з цим позивачем заявлено до стягнення меншу, ніж належить, суму штрафних санкцій.
Однак, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти.
До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 01 жовтня 2025 року №910/18257/23.
Також, суд зазначає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 вересня 2025 року у справі №910/794/25.
Хоча позивач і застосував період нарахування менший за фактичний строк прострочення, суд вважає, що в межах обраного ним періоду розрахунки є правомірними та обґрунтованими. Так, позивач нарахував пеню за 167 днів у сумі 8 522,97 грн, три проценти річних у розмірі 824,80 грн та інфляційні втрати в сумі 721,98 грн, що відповідає умовам договору та положенням чинного законодавства щодо компенсації збитків, завданих простроченням виконання грошового зобов'язання.
Отже, з урахуванням викладеного, суд бере до уваги поданий позивачем розрахунок штрафних санкцій та вважає, що вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позовна заява подана позивачем за допомогою підсистеми «Електронний суд». Як передбачено частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Зважаючи на це, при зверненні до суду із позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №0000030153 від 22 січня 2026 року. Вказана сума визначена з урахуванням коефіцієнту пониження розміру ставки судового збору (а.с.36).
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 2 662,40 грн.
Керуючись статтями 2, 42, 46, 74, 73, 76-78, 80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Городоцька центральна лікарня» Городоцької міської ради Львівської області (вулиця Михайла Коцюбинського, 18, місто Городок, Львівська область, 81500; код ЄДРПОУ 01997863) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вулиця Шолуденка, 1, місто Київ, 04116; код ЄДРПОУ 42399676) 70 160,26 грн заборгованості за договором постачання природного газу та 2 662,40 грн судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня підписання судового рішення в порядку, передбаченому статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України.
6. Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Бургарт Т.І.