вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"18" березня 2026 р. Справа № 810/6041/14
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1
до Бориспільської міської ради Київської області
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні
відповідача Приватного акціонерного товариства "Агробудмеханізація"
про скасування рішення та державної реєстрації
за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа № 810/6041/14 за позовом заступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 до Бориспільської міської ради Київської області, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства "Агробудмеханізація" про скасування рішення від 29.05.2008 р. № 3898-34-V "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0,5226 га в оренду закритому акціонерному товариству "Агробудмеханізація" під будівництво багатоповерхового житлового будинку в соцмістечку (навпроти житлового будинку №160) у м. Борисполі (землі житлової та громадської забудови)" та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером № 3210500000:07:002:0036.
Провадження у зазначеній справі закрито постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 р. з огляду на те, що справа № 810/6041/14 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Поряд із зазначеним, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2020 р. заяву Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України про направлення справи за встановленою юрисдикцією - задоволено.
Справу № 810/6041/14 за позовом заступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 до Бориспільської міської ради Київської області, третя особа: приватне акціонерне товариство "Агробудмеханізація" про скасування рішення передано на розгляд до господарського суду Київської області.
Матеріали вказаної справи надійшли до господарського суду Київської області 10.08.2020 р.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 810/6041/14 передано для розгляду судді Лопатіну А.В.
Ухвалою господарського суду Київської області від 17.08.2020 р. відкрито провадження у справі № 810/6041/14 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 07.10.2020 р.
01.10.2020 р. через канцелярію суду ПрАТ "Агробудмеханізація" подано пояснення у справі.
05.10.2020 р. до суду від військової прокуратури Дарницького гарнізону надійшла заява про залишення без розгляду заяви про зміну позовних вимог.
06.10.2020 р. через канцелярію суду ПрАТ "Агробудмеханізація" подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду Київської області від 07.10.2020 р. продовжено строк підготовчого провадження, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 02.12.2020 р.
02.12.2020 р. через канцелярію суду від Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
Ухвалою господарського суду Київської області від 02.12.2020 р. розгляд клопотання Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України про зупинення провадження у справі призначено, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 03.02.2021 р.
Ухвалою господарського суду від 03.02.2021 р. клопотання позивачів про зупинення провадження у справі задоволено, зупинено провадження у справі господарського суду Київської області № 810/6041/14 до набрання законної сили судовим рішенням за результатами перегляду постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 р. у справі № 810/6041/14 у касаційному порядку, зобов'язано сторін повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у даній справі.
Постановою Верховного Суду України від 16.01.2024 р. касаційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України залишено без задоволення, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 р. залишено без змін.
13.10.2025 р. через систему "Електронний суд" від представника Київського квартирно-експлуатаційного управління надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.
24.10.2025 р. через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на клопотання щодо поновлення провадження у справі.
Ухвалою господарського суду від 21.10.2025 р. розгляд клопотання представника Київського квартирно-експлуатаційного управління про поновлення провадження у справі призначено на 12.11.2025 р.
24.10.2025 р. матеріали справи були повернуті до господарського суду Київської області.
Ухвалою господарського суду від 12.11.2025 р. поновлено провадження у справі, розгляд справи у підготовчому засіданні суду призначено на 21.01.2026 р.
21.11.2025 р. через систему "Електронний суд" від Бориспільської міської ради надійшли додаткові пояснення.
05.01.2026 р. через систему "Електронний суд" від ПрАТ "Агробудмеханізація" надійшли додаткові пояснення.
12.01.2026 р. через систему "Електронний суд" від Бориспільської міської ради надійшли додаткові пояснення.
20.01.2026 р. через систему "Електронний суд" від Міністерства оборони України надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
20.01.2026 р. через систему "Електронний суд" від Київського квартирно-експлуатаційного управління надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду від 21.01.2026 р. закрито підготовче провадження; призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 04.03.2026 р.
У судовому засіданні 04.03.2026 р. оголошено перерву на 18.03.2026 р.
16.03.2026 р. через систему "Електронний суд" від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення у справі.
У судове засідання 18.03.2026 р. з'явилися уповноважені представники прокуратури, позивачів, відповідача та третьої особи.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
Заступник військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом у якому просив:
- скасувати рішення Бориспільської міської ради Київської області від 29.05.2008 р. № 3898-34-У "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0,5226 га в оренду закритому акціонерному товариству "Агробудмеханізація" під будівництво багатоповерхового житлового будинку в соцмістечку (навпроти житлового будинку АДРЕСА_1 (землі житлової та громадської забудови)";
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:07:002:0036.
Як встановлено Київським окружним адміністративним судом та судами вищих інстанцій, що переглядали рішення Київського окружного адміністративного суду, постановою Ради Міністрів УРСР від 19.07.1947 р. № 1189/036 Міністерству збройних сил СРСР для розширення території аеродрому першої групи " ІНФОРМАЦІЯ_1 відведено 79 га землі із землекористування колгоспу "Перемога" Бориспільського району Київської області.
У подальшому на вказаній земельній ділянці розміщено Військову частину НОМЕР_2 , що не заперечується учасниками справи.
Згідно фотокопії листа Управління земельних ресурсів Київської обласної державної адміністрації від 08.10.1993 р. № 1-498 убачається, що відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18.12.1990 р. № 563-ХІІ "Про земельну реформу" та на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 22.01.1993 р. № 829/4, проведено інвентаризацію земель, що знаходяться, зокрема, в користуванні Міністерства оборони України.
Інвентаризацію земель проведено комісіями, що створені райдержадміністраціями та виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) Рад народних депутатів.
У ході інвентаризації виявлено, що станом на 01.01.1993 р. у користуванні військових частин, підрозділів і установ Міністерства оборони України рахується 15 034,7 га земель, з яких 5 808,5 га - не використовується для потреб оборони.
Комісіями внесено пропозиції щодо припинення права користування землями площею 5 765 га та повернення їх у народне господарство із зарахуванням до земель запасу та подальшим перерозподілом.
Представники окремих військових частин і підрозділів Міністерства оборони України, зокрема - Білоцерківського, Броварського, Васильківського, Києво-Святошинського та Макарівського районів Київської області заперечували проти передачі у народне господарство відповідних площ. Представники в/ч НОМЕР_2 таких заперечень не подавали.
Згідно розпорядження Бориспільської РДА, Виконавчого комітету міської Ради народних депутатів від 09.04.1994 р. № 118 Київським відділенням інституту землеустрою Української академії аграрних наук проведено інвентаризацію земель в/ч НОМЕР_2 Дарницької КЕЧ МО України в межах Бориспільського району Київської області.
До складу комісії входили, зокрема, представник землекористувача в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_1 та представник КЕЧ ОСОБА_2 .
У ході інвентаризації встановлено, що земельна ділянка Військової частини НОМЕР_2 виділена із земель основного масиву військового аеродрому, право користування якому надано на підставі рішення Київського обласного виконавчого комітету депутатів трудящих від 10.02.1947 р. № 2191-С.
Також комісією встановлено, що з 125.1 га земель, які знаходяться у користуванні в/ч НОМЕР_2 , земельна ділянка площею 91.1 га використовується за цільовим призначенням, а земельна ділянка площею 34 га, на якій розміщене житлове містечко військових - не використовується для потреб оборони, тому її слід передати у постійне користування Бориспільській міській раді.
Комісією складено Акт інвентаризації земель Міністерства оборони України на території в/ч НОМЕР_2 Бориспільського району, який підтверджує висновки інвентаризації, та підписаний всіма її членами без зауважень.
Отже, згідно з інвентаризацією земель Міноборони та інших відомств на території області від 08.10.1993 р. № 1-498, проведеною Управлінням земельних ресурсів Київської обласної державної адміністрації Державного комітету України по земельним ресурсам, останнім встановлено, що:
- станом на 01.01.1993 р. в користуванні військових частин, підрозділів і установ рахується 15 034,7 га земель (сільськогосподарських угідь - 4 226,3 га, лісових площ - 4 733,4 га, інших земель - 6 075 га);
- в ході інвентаризації земель встановлено, що за цільовим призначенням використовується - 9 226,2 га (сільгоспугідь - 1227,9 га, лісових площ - 2557,6 га, інших земель - 5440,7 га); не використовується для потреб оборони 5 808,5 га (сільгоспугідь - 2 998,2 га, лісових площ - 2 175,8 га, інших земель - 634,3 га);
- комісії внесли пропозиції припинити право користування землею на площі 5 765 га і повернути їх в народне господарство, зарахувавши до земель запасу з подальшим їх перерозподілом.
За наслідками розгляду матеріалів вказаної інвентаризації розпорядженням представника Президента України в Київській області від 12.10.1993 р. № 412 затверджено її результати та припинено право користування землями, які використовуються не для своїх потреб та не за цільовим призначенням, зокрема, Міністерства оборони України - 5 765.0 га.
ЗАТ "Агробудмеханізація" (яке реорганізовано у ПрАТ "Агробудмеханізація"), що є третьою особою у даній справі, розробило та погодило з відповідними органами місце розташування земельної ділянки, площею 0,5226 га під будівництво багатоповерхового житлового будинку в районі Соцмістечка навпроти двоповерхового будинку АДРЕСА_1 , а саме з:
- Бориспільським міським відділом земельних ресурсів Київського обласного головного управління земельних ресурсів Держкомзему України (висновок від 20.02.2007 р. № 279);
- Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області (висновок від 20.09.2007 р. №т06-13/6959);
- Управлінням культури і туризму Київської обласної державної адміністрації (висновок від 27.02.2007 р. № 3/160);
- Бориспільською районною санітарно-епідеміологічною станцією Міністерства охорони здоров'я України (висновок від 20.02.2007 р. № 01/01-04-411);
- Управлінням містобудування та архітектури Бориспільського міського виконавчого комітету (висновок від 14.02.2007 р. № 284/1-14).
Рішенням Бориспільської міської ради Київської області від 31.05.2007 р. № 1415-18-V затверджено матеріали погодження місця розташування земельної ділянки, та надано дозвіл ЗАТ "Агробудмеханізація" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди під будівництво багатоповерхового житлового будинку в соцмістечку навпроти житлового будинку № 160 у м. Борисполі.
На підставі зазначеного рішення розроблено проект землеустрою.
За результатами розгляду Проекту Бориспільською міською радою Київської області прийнято рішення 29.05.2008 р. № 3898-34-V "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0,5226 га в оренду ЗАТ "Агробудмеханізація" під будівництво багатоповерхового будинку в соцмістечку (навпроти житлового будинку № 160) у місті Борисполі (землі житлової та громадської забудови)".
У зв'язку з необхідністю перенесення в натуру меж переданої в оренду земельної ділянки ЗАТ "Агробудмеханізація" розроблено Технічну документацію із землеустрою щодо перенесення меж земельної ділянки в натуру та передачі її в оренду під будівництво вказаного багатоповерхового житлового будинку.
Рішенням Бориспільської міської ради Київської області № 4323-38-V від 31.07.2008 р. надано дозвіл на складання Технічної документації без погодження меж суміжним землекористувачем - Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України.
У подальшому, на підставі рішення Бориспільської міської ради Київської області № 3898-34-V від 29.05.2008 р. між ЗАТ "Агробудмеханізація" та Бориспільською міською радою укладено Договір оренди землі від 29.09.2008 р., відповідно до якого передано в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,5226 га у м. Борисполі Київської області, в соцмістечку (напроти житлового будинку № 160) для будівництва багатоповерхового житлового будинку.
Цей договір зареєстровано в Бориспільському міському відділенні Київської регіональної філії центру Державного земельного кадастру, про що у реєстрі земель вчинено запис від 02.10.2008 р. № 0040833700153.
Разом із цим, рішенням господарського суду міста Києва від 23.11.2018 р. у справі № 910/31767/15 (яке набрало законної сили 14.03.2019 р.) позов Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України, за участю військової прокуратури Дарницького гарнізону України про скасування розпорядження задоволено, визнано недійсним Розпорядження виконуючого обов'язки глави Київської обласної державної адміністрації представника Президента України від 12.10.1993 р. № 412 "Про наслідки інвентаризації земель оборони та інших відомств на території області" в частині припинення права користування землями по Міністерству оборони України загальною площею 4 885,33 га.
При цьому, господарським судом міста Києва у межах розгляду справи № 910/31767/15 встановлено, що в Київському квартирно-експлуатаційному управлінні обліковувались земельні ділянки оборонного відомства загальною площею 4 885,33 га, у тому числі - земельна ділянка площею 34 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі рішення Київського обласного виконавчого комітету депутатів трудящих від 10.11.1947 р. № 2191-С "Про відновлення права користування ВПС КВО (Військово-повітряні Сили Київського воєнного округу) земельною ділянкою площею 1 135 га, відведеної до Вітчизняної війни під аеродром "Бориспіль" та авіамістечко" із земель основного масиву військового аеродрому (розташована в межах Бориспільського району Київської області, на той час використовувалась для потреб оборони та закріплена за військовою частиною НОМЕР_2 (наразі НОМЕР_1 ), яка за цільовим призначенням відноситься до земель оборони, а за формою власності - до державної.
Вважаючи рішення Бориспільської міської ради Київської області від 29.05.2008 р. № 3898-34-У "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0,5226 га в оренду закритому акціонерному товариству "Агробудмеханізація" під будівництво багатоповерхового житлового будинку в соцмістечку (навпроти житлового будинку № 160) у м. Борисполі (землі житлової та громадської забудови)" протиправним прокурор звернувся до суду з цим позовом.
В свою чергу представники позивачів позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та просили його задовольнити. Стверджували, що рішення Міністерством оборони про передачу земельної ділянки площею 34 га під раніше переданим житловим фондом Бориспільській міській раді (відповідачу) не приймалось.
Представник відповідача позовних вимог не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову. Стверджував, що оскаржуване рішення є обґрунтованим та правомірним, оскільки спірна земельна ділянка передана у користування Бориспільській міській раді за наслідками інвентаризації земель Військової частини НОМЕР_2 (наразі НОМЕР_1 ) та Дарницької КЕЧ МО України у межах Бориспільського району Київської області.
Представник третьої особи також просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, зокрема зазначав, що право користування спірною земельною ділянкою було оформлено у встановленому законом порядку: отримано необхідні дозволи та погодження уповноважених органів, після чого на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування укладено договір оренди земельної ділянки.
За результатами розгляду вказаного спору Київський окружний адміністративний суд постановою від 27.08.2015 р. відмовив у задоволенні позову, з підстав того, що ПрАТ "Агробудмеханізація", належним чином отримавши всі необхідні дозволи та погодження, на підставі рішення Бориспільської міської ради Київської області від 29.05.2008 р. № 3898-34-У та договору оренди землі оформило право користування спірною земельною ділянкою.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 р. апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України задоволено частково, постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2015 р. скасовано, провадження в справі закрито, оскільки суд дійшов висновку, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.03.2016 р. касаційні скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 задоволено; ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 р. скасовано; справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10.06.2020 р. скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким закрив провадження у справі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірні правовідносини пов'язані із захистом майнових прав позивача, зокрема права користування земельною ділянкою. Відтак такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки стосується захисту цивільного права, а не прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2020 р. заяву Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України про направлення справи за встановленою юрисдикцією - задоволено; справу № 810/6041/14 за позовом заступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 до Бориспільської міської ради Київської області, третя особа: приватне акціонерне товариство "Агробудмеханізація" про скасування рішення передано на розгляд до господарського суду Київської області.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.01.2024 р. касаційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України залишено без задоволення; постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 р. залишено без змін.
Отже, на даний час справа № 810/6041/14 перебуває у провадженні господарського суду Київської області. За період перебування справи у суді від учасників справи надійшла низка додаткових письмових пояснень та заяв по суті спору.
Зі змісту поданих матеріалів вбачається, що прокурор та позивачі підтримують заявлені позовні вимоги у повному обсязі та наполягають на їх задоволенні. Водночас відповідач, а також третя особа на стороні відповідача, заперечують проти задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість та відсутність належних правових підстав для задоволення заявлених вимог.
Окремо відповідач та третя особа звертають увагу суду на застосування строків позовної давності, зазначаючи, що позивачем такі строки пропущено, що, на їхню думку, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того, вони вказують на невірне визначення позивачем способу захисту порушеного права, обґрунтовуючи свою позицію відповідними правовими висновками Верховного Суду.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що наведені позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).
Наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Згідно ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічні положення містить і ст. 4 ГПК України, згідної якої право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав - це передбачені законом способи охорони прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Аналогічні висновки викладені і в частині першій статті 5 ГПК України.
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 р. у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 р. у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 р. у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.01.2021 р. у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 р. у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 р. у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 р. у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 р. у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 р. у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11.01.2022 р. у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25.01.2022 р. у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 р. у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22.02.2022 р. у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 09.02.2022 р. у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13.07.2022 р. у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13.07.2022 р. у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20.07.2022 р. у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 03.08.2022 р. у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).
Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Крім того, встановлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає ст. 13 Конвенції.
Верховний Суд звертає увагу на те, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим, а також не спричиняти порушення/обмеження законних прав та інтересів відповідачів, тобто бути адекватним наявним обставинам, і призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків). Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 р. у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 р. у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
При цьому обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту.
Розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19).
Так, предметом позову в цій справі є скасування рішення Бориспільської міської ради Київської області від 29.05.2008 р. № 3898-34-У "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0,5226 га в оренду закритому акціонерному товариству "Агробудмеханізація" під будівництво багатоповерхового житлового будинку в соцмістечку (навпроти житлового будинку № 160) у м. Борисполі (землі житлової та громадської забудови)" та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:07:002:0036.
Як стверджує позивач, спірна земельна ділянка належить до земель, що перебувають у власності Міністерства оборони України, при цьому останнім не вчинялося жодних дій, спрямованих на відмову від права користування вказаною земельною ділянкою. У зв'язку з цим, на думку позивача, Бориспільська міська рада Київської області (відповідач), приймаючи рішення про передачу вказаної земельної ділянки в оренду третій особі під будівництво багатоповерхового житлового будинку, діяла поза межами наданих їй повноважень, чим порушила вимоги чинного законодавства.
Згідно із частинами першою та другою статті 84 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою. Право власності на земельні ділянки, відчужені у державну власність відповідно до закону, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого зареєстроване право державної власності.
Особливості правового режиму земель оборони регулюються, зокрема, статтею 77 ЗК України, за частиною першою якої землями оборони визнаються земельні ділянки, призначені для забезпечення діяльності Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства оборони України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, для розміщення військових частин, військових навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, що перебувають у сфері управління зазначених органів та/або входять до структури Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також для розміщення господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток) належать державі та функції з управління корпоративними правами держави у статутних капіталах яких здійснюють зазначені органи, за винятком господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, набуті в результаті примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану відповідно до Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються земельні ділянки, призначені для забезпечення діяльності Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства оборони України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, а також для розміщення військових частин, військових навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, що перебувають у сфері управління зазначених органів та/або входять до структури Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань (далі - військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації. Військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.
У свою чергу стаття 14 Закону України "Про Збройні Сили України" відносить землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, до державної власності, а вказаним військовим частинам та установам надає право оперативного управління ними. При цьому вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі і земельних ділянок, стаття 9 вказаного Закону відносить до повноважень Кабінету Міністрів України.
Стаття 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" врегульовує повноваження Міністерства оборони України як центрального органу управління військовим майном у Збройних Силах України. Цим законом встановлено, що Міністерство оборони України здійснює відчуження військового майна через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства і організації, а також здійснює управління військовим майном та забезпечує використання земельних ділянок державної власності, виділених для потреб Збройних Сил України.
Відповідно до положень частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 р. у справі № 923/466/17 (пункт 64) зазначила, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування; на підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 р. у справі № 916/1979/13 сказано, що судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб; неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України; у такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред'явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень; рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Мотивування цих суджень не наведене.
Водночас пізніше Велика Палата Верховного Суду сформулювала вмотивований висновок про те, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 р. у справі № 922/614/19, від 02.02.2021 р. № 925/642/19, від 28.09.2022 р. справі № 483/448/20, від 05.07.2023 р. у справі № 912/2797/21 (пункти 8.13- 8.15).
Великою Палатою Верховного Суду у наведених постановах вказано, що серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392) (глава 29 ЦК України).
За висновками Великої Палати Верховного Суду власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 р. у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 15.10.2019 р. у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 р. у справі № 911/3680/17, від 01.02.2020 р. у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 50).
Отже, оскільки позивачі, які не є сторонами спірних правочинів, обґрунтовують свої вимоги тим, що право власності на земельну ділянку належить на праві власності державі, то єдиною належною позовною вимогою є вимога про витребування земельної ділянки від її кінцевого набувача, а решта позовних вимог (зокрема тих, які пред'явлені у справі, що переглядається) є неналежними (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 21.11.2024 р. у справі № 910/10986/18).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини, які виникли на підставі рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в оренду, у подальшому були реалізовані.
Як встановлено, на земельній ділянці було збудовано багатоповерховий житловий будинок, який введено в експлуатацію, і в подальшому фізичні особи отримали право власності на квартири в цьому будинку. Договір оренди земельної ділянки було виконано, після чого розірвано за взаємною згодою сторін на підставі рішення Бориспільської міської ради від 03.08.2017 р. № 2186-29-VII.
Отже, зобов'язання сторін припинено у зв'язку з його виконанням та подальшим розірванням, а об'єкт житлового будівництва зведено і передано для користування та прав власності третім особам.
Таким чином, спірні правовідносини припинені, а відповідне рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію.
За таких обставин оскаржуваний акт є актом індивідуальної дії, який був виконаний, а тому його скасування не призведе до відновлення прав позивача. Водночас при розгляді справи суд має оцінити ефективність обраного способу захисту, оскільки обрання неналежного або неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Аналогічні правові підходи викладені у практиці Верховного Суду, зокрема у постановах від 02.03.2021р. у справі № 640/2957/19 та від 17.02.2022 р. у справі № 826/18318/18, в яких зазначено про неможливість скасування актів, що вже виконані та втратили юридичну силу; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 13/51-04 - щодо відсутності предмета спору у разі припинення спірних правовідносин; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19 та Верховного Суду від 07.07.2021 р. у справі № 905/1562/20 - щодо наслідків обрання неналежного способу захисту.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 р. у справі № 912/2797/21 вказано, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору оренди, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (п. 8.13. постанови); задоволення позову прокурора в цій справі призвело до недотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном та порушило справедливий баланс між інтересами держави, пов'язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає такого втручання, що є несумісним із вказаними гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 8.54. постанови).
Щодо вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки суд зазначає, що позивачем не наведено належного обґрунтування того, яким чином скасування рішення міської ради про передачу земельної ділянки в оренду зумовлює необхідність скасування державної реєстрації самої земельної ділянки. Водночас скасування державної реєстрації земельної ділянки є юридичною процедурою, яка тягне виключення відомостей про неї з Державного земельного кадастру та втрату кадастрового номера, внаслідок чого така ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав.
Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка є сформованою, має кадастровий номер, а також на ній збудовано та введено в експлуатацію багатоквартирний житловий будинок, у якому зареєстровані права власності співвласників. За таких обставин скасування державної реєстрації земельної ділянки фактично призведе до припинення існування об'єкта цивільних прав та може вплинути на права осіб, які не є учасниками даного спору.
Крім того, кадастрова реєстрація земельної ділянки має обліковий характер і сама по собі не створює та не припиняє речових прав, а відтак її скасування не забезпечує відновлення порушеного права позивача та не досягає мети звернення до суду.
Такий підхід узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц, відповідно до яких вимоги про скасування реєстраційних дій після внесення відповідних відомостей до реєстрів не є належним способом захисту.
З огляду на викладене, заявлена позовна вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки також не є належним та ефективним способом захисту порушеного права.
Висновуючи щодо обрання позивачем неналежного способу захисту, суд виходить із того, що сама по собі невідповідність або неповна відповідність заявлених позовних вимог належному способу захисту не може автоматично зумовлювати відмову в позові виключно з формальних підстав. Визначальним у цьому контексті є здатність обраного способу захисту забезпечити реальний, ефективний та повний захист порушеного права. Отже, у випадку, коли зміст позовних вимог допускає їх тлумачення у спосіб, що відповідає належному способу захисту, а їх задоволення може призвести до відновлення порушеного права та досягнення мети звернення до суду, підстави для відмови в позові лише з формальних міркувань відсутні.
Разом із тим, дослідивши матеріали справи та зміст заявлених вимог, суд встановив, що позовні вимоги, викладені у прохальній частині позовної заяви прокурора, за своїм змістом та спрямованістю не забезпечують досягнення тієї правової мети, задля якої заявлено позов, а саме - відновлення порушеного права позивача на здійснення повноважень щодо розпорядження належним йому майном. Зокрема, прокурор просить усунути перешкоди у здійсненні права розпорядження майном шляхом скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в оренду, а також шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Однак такий спосіб захисту не перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку із відновленням порушеного права, на яке посилається прокурор. Саме по собі скасування рішення органу місцевого самоврядування та державної реєстрації земельної ділянки не зумовлює автоматичного відновлення можливості позивача реалізовувати повноваження власника щодо спірного майна, не створює належного правового механізму для фактичного поновлення такого права та не усуває усіх перешкод у його здійсненні. Відтак навіть у разі задоволення позову заявлені вимоги не призведуть до реального відновлення порушеного права та не забезпечать ефективного захисту інтересів позивача.
За таких обставин суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є не лише неналежним, але й неефективним, оскільки заявлені позовні вимоги не можуть бути витлумачені у спосіб, який би відповідав належному способу захисту, і, як наслідок, не здатні забезпечити ефективне поновлення порушеного права позивача та досягнення мети звернення до суду.
При цьому обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 р. у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 р. у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 р. у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 р. у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 р. у справі № 143/591/20 та від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц.
Таким чином, з урахуванням наведених правових позицій, а також положень статей 395, 396 Цивільного кодексу України, відповідно до яких право користування земельною ділянкою є речовим правом на чуже майно та підлягає судовому захисту, суд дійшов висновку, що заявлені у цій справі позовні вимоги Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 про скасування рішення Бориспільської міської ради Київської області від 29.05.2008 р. № 3898-34-У та скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке було реалізоване та вичерпало свою дію, не призведуть до поновлення порушеного права користування земельною ділянкою та не забезпечать досягнення мети звернення до суду, оскільки не створюють юридичних підстав для фактичного відновлення такого права, а відтак обраний позивачем спосіб захисту є неефективним і відповідно до усталеної судової практики є підставою для відмови у задоволенні позову.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильне вирішення даного спору.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Виходячи з вищенаведеного, за результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування та аналізу аргументів сторін і поданих на їх підтвердження документів, суд відмовляє в задоволенні наведеного позову, у зв'язку з тим, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування рішення та державної реєстрації не відповідає належному способу захисту та не призводить до відновлення його прав, оскільки є неефективним.
Стосовно заяв відповідача та третьої особи про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За умовами ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі № 369/6892/15-ц); постанова ВП ВС від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18).
Враховуючи, що суд дійшов висновку про неналежність та неефективність обраного позивачем способу захисту, підстав для окремого розгляду питання про застосування позовної давності суд не вбачає.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 ГПК України, покладається судом на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. В задоволенні позову відмовити.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання повного тексту рішення 15.04.2026 р.
Суддя А.В. Лопатін