ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.04.2026Справа № 910/800/26
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» (01601, місто Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, будинок 18, ідентифікаційний код юридичної особи 00957838)
до проКабінету Міністрів України (01008, м.Київ, вул.Михайла Грушевського,12/2, ідентифікаційний код юридичної особи 00031101) стягнення заборгованості у розмірі 390 296 грн. 57 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Акціонерне товариство «УКРТЕЛЕКОМ» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 390 296 грн. 57 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 року відкрито провадження у справі № 910/800/26, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
16.02.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
20.02.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла відповідь на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.02.2026 року була направлена до електронного кабінету Позивача у у порядку, визначеному законом, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Позивача, та була направлена на адресу Відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 09.02.2026 року уповноваженому представнику Відповідача.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Акціонерне товариство «УКРТЕЛЕКОМ», як оператор електронних комунікацій, надає електронні комунікаційні послуги споживачам згідно із Законом України "Про електронні комунікації" та Законом України "Про зв'язок" та іншими законодавчими актами України.
Як зазначає Позивач, він у період з 01.10.2022 року по 31.10.2025 року надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах мешканцям Уманської міської територіальної громади на загальну суму в розмірі 387 926 грн. 50 коп., підтверджується Додатком до листа №80С914.012-259/1 від 20.11.2025 року, а саме зведеним розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг за послуги зв'язку по Уманській міській територіальній громаді за період з 01.10.2022 року по 31.10.2025 року (включно). (а.с.35-44)
Рішенням господарського суду Черкаської області від 27.02.2024 року по справі №925/1743/23 позов АТ «Укртелеком» до Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.10.2022 по 30.06.2023 в сумі 141 040,77 грн задоволено. (а.с.25-30)
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 року по справі № 925/1743/23 рішення господарського суду Черкаської області від 27.02.2024 року по справі №925/1743/23 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Укртелеком» відмовлено. У вказаній постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що пільги, введені Законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах. (а.с.19-24)
26.11.2025 року Позивач надіслав на адресу Відповідача лист №80С914.012-259/1 від 20.11.2025 року з вимогою відшкодувати понесені витрати внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.10.2022 року по 31.10.2025 року (включно) на суму 387 926 грн. 50 коп., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 26.11.2025 року, списку згрупованих відправлень, роздруківкою з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта». (а.с.45-47)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що оскільки держава не визначила законом головного розпорядника таких видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до п. 6 ст. 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України. Проте, Відповідачем не було відшкодовано витрати, понесені внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Кабінету Міністрів України перед Позивачем складає 387 926 грн. 50 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд також стягнути з Кабінету Міністрів України інфляційні у розмірі 775 грн. 85 коп., 3% річних у розмірі 1 594 грн. 22 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що у Кабінету Міністрів України відсутня компетенція щодо розроблення проєкту Державного бюджету України на відповідний рік з урахуванням фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій із державного бюджету.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до норми 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як зазначає Позивач, він у період з 01.10.2022 року по 31.10.2025 року надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах мешканцям Уманської міської територіальної громади на загальну суму в розмірі 387 926 грн. 50 коп., підтверджується Додатком до листа №80С914.012-259/1 від 20.11.2025 року, а саме зведеним розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг за послуги зв'язку по Уманській міській територіальній громаді за період з 01.10.2022 року по 31.10.2025 року (включно). (а.с.35-44)
За положеннями статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Акціонерне товариство «УКРТЕЛЕКОМ» є оператором електронних комунікацій, який надає електронні комунікаційні (телекомунікаційні) послуги споживачам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.
Метою діяльності Позивача як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 Господарського кодексу України (який був чинний до 28.08.2025 року).
Отже, у Позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг, наданих особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.
Наведене відповідає правовому висновку щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів із метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Відповідно частин другої та третьої статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Частиною першою статті 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.
Пільги з оплати користування послугами зв'язку та комунікаційними послугами передбачено низкою законодавчих актів України. Так, перелік категорій громадян, яким державою встановлені державні соціальні гарантії у вигляді пільг, встановлено, зокрема, Законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Згідно із частиною першою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до статті 143 Конституції України та статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.
Здійснення зазначених соціальних виплат відноситься саме до делегованих і має супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення частини третьої статті 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
За положеннями пункту "а" частини першої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення.
Тобто, встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.
Зазначене відповідає положенням частини третьої статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Згідно з підпунктом "є" пункту 9 частини першої статті 87 БК України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п. 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
В той же час, Суд зазначає, що на теперішній час такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм у галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
Положення пункту 6 статті 92 Конституції України та наведених вище статей Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" у сукупності свідчать про те, що покладання обов'язків із відшкодування спірних витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.
Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Наведена правова позиція з питань встановлення соціальних пільг і гарантій та суб'єктів, які зобов'язані фінансувати таки пільги, наведена в численних постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21 та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава як замовник послуг є боржником у цих правовідносинах.
Отже, стороною зобов'язання з компенсації витрат Позивачу за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава.
Стягнення компенсації витрат за рахунок видатків місцевих бюджетів було б можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Вказане відповідає правовому висновку, викладеному в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.08.2023 у cправі №922/1418/22 та від 06.10.2023 у справі № 916/429/23.
Проте, Законами України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", "Про Державний бюджет України на 2024 рік", "Про Державний бюджет України на 2025 рік", які діяли у спірний період, міжбюджетні трансферти (субвенції/дотації) із Державного бюджету України місцевому бюджету на видатки на пільги з послуг зв'язку не передбачалися, а тому відповідні кошти з державного бюджету до місцевого бюджету не надходили.
З урахуванням зазначеного вище, Суд зазначає, що оскільки матеріали справи не містять інформації та доказів надання відповідних субвенцій з Державного бюджету України місцевому бюджету, посилання Відповідача на те, що відшкодування витрат, понесених позивачем унаслідок надання мешканцям Уманської міської територіальної громади послуг зв'язку на пільгових умовах, повинен здійснювати орган місцевого самоврядування за рахунок видатків із місцевого бюджету, є необґрунтованими.
При цьому Суд враховує те, що рішенням господарського суду Черкаської області від 27.02.2024 року по справі №925/1743/23 позов АТ «Укртелеком» до Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.10.2022 по 30.06.2023 в сумі 141 040,77 грн задоволено. (а.с.25-30)
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 року по справі № 925/1743/23 рішення господарського суду Черкаської області від 27.02.2024 року по справі №925/1743/23 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Укртелеком» відмовлено. У вказаній постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що пільги, введені Законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах. Таким чином, стороною зобов'язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава, а тому відповідач не може бути боржником за такими зобов'язаннями. (а.с.19-24)
Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (частина 1 статті 45 ГПК України).
Приписами частин 3, 4 вказаної норми визначено, що позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 09.02.2021 у справі №635/4741/17. Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини 3 статті 162 ГПК України).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).
З огляду на викладене, Суд зазначає, що належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені Позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Таким чином, Суд приходить до висновку, що належним Відповідачем у даній справі є саме Кабінет Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, Позивач у період з 01.10.2022 року по 31.10.2025 року надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах мешканцям Уманської міської територіальної громади на загальну суму в розмірі 387 926 грн. 50 коп., підтверджується Додатком до листа №80С914.012-259/1 від 20.11.2025 року, а саме зведеним розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг за послуги зв'язку по Уманській міській територіальній громаді за період з 01.10.2022 року по 31.10.2025 року (включно), розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг за послуги зв'язку по Уманській міській територіальній громаді (поіменний список пільговиків) за період з 01.10.2022 року по 31.10.2025 року (включно). (а.с.35-44, 84-203)
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При цьому, Суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.
За таких підстав, у Позивача, який надав послуги зв'язку особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, виникло право на відшкодування частини вартості таких послуг зв'язку за рахунок держави як платника, а у Відповідача - обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані послуги.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи те, що нормами чинного законодавства України не визначені строки для здійснення оплати з відшкодування наданих послуг Позивачем, в даному випадку підлягають застосуванню норми частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.
26.11.2025 року Позивач надіслав на адресу Відповідача лист №80С914.012-259/1 від 20.11.2025 року з вимогою відшкодувати понесені витрати внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.10.2022 року по 31.10.2025 року (включно) на суму 387 926 грн. 50 коп., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 26.11.2025 року, списку згрупованих відправлень, роздруківкою з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта». (а.с.45-47)
Як встановлено Судом, лист №80С914.012-259/1 від 20.11.2025 року був отриманий уповноваженим представником Кабінету Міністрів України 01.12.2025 року, що підтверджується роздруківкою з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта», а тому обов'язок Відповідача з відшкодування наданих телекомунікаційних послуг на пільгових умовах мешканцям Уманської міської територіальної громади на загальну суму в розмірі 387 926 грн. 50 коп. настав 08.12.2025 року.
Таким чином, заборгованість Кабінету Міністрів України перед Акціонерним товариством «УКРТЕЛЕКОМ» з відшкодування наданих телекомунікаційних послуг на пільгових умовах становить 387 926 грн. 50 коп.
Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Акціонерному товариству «УКРТЕЛЕКОМ» в розмірі 387 926 грн. 50 коп.
Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив оплату наданих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 387 926 грн. 50 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 09.12.2025 р. по 27.01.2026 р. у розмірі 1 594 грн. 22 коп. та інфляційні у розмірі 775 грн. 85 коп.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за надані послуги за загальний період прострочки з 09.12.2025 р. по 27.01.2026 р. у розмірі 1 594 грн. 22 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 09.12.2025 р. по 27.01.2026 р. у розмірі 775 грн. 85 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.
Таким чином, з Кабінету Міністрів України на користь Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 387 926 грн. 50 коп., 3% річних у розмірі 1 594 грн. 22 коп. та інфляційні у розмірі 775 грн. 85 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» - задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Кабінету Міністрів України (01008, м.Київ, вул.Михайла Грушевського,12/2, ідентифікаційний код юридичної особи 00031101) на користь Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» (01601, місто Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, будинок 18, ідентифікаційний код юридичної особи 00957838) заборгованість у розмірі 387 926 (триста вісімдесят сім тисяч дев'ятсот двадцять шість) грн. 50 коп., 3% річних у розмірі 1 594 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 22 коп., інфляційні у розмірі 775 (сімсот сімдесят п'ять) грн. 85 коп. та судовий збір у розмірі 4 683 (чотири тисячі шістсот вісімдесят три) грн. 56 коп.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 15 квітня 2026 року.
Суддя О.В. Чинчин