номер провадження справи 5/106/25
08.04.2026 Справа № 908/2466/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О. розглянувматеріали заяви Фізичної особи-підприємця Кияниці Ніни Володимирівни від 19.03.2026р. про розстрочення виконання рішення суду у справі №908/2466/25
За позовом: Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (вул. Якова Новицького, буд. 5, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 02909973) в інтересах держави в особі:
Позивача: Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105; код ЄДРПОУ 04053915)
До відповідача: Фізичної особи-підприємця Кияниці Ніни Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 134 355,20 грн.,
за участі представників сторін:
від прокуратури: не з'явився;
від позивача (стягувача): Прокоп'єва Т.О. - посвідчення № 2021 від 09.10.2025р.
від відповідача (заявника, боржника): не з'явився;
19.03.2026 через підсистему “Електронний суд» ЄСІКС до суду від Фізичної особи-підприємця Кияниці Ніни Володимирівни надійшла заява від 19.03.2026 про розстрочення виконання рішення суду у справі №908/2466/25. Заява надійшла з електронного кабінету та за підписом представника заявниці адвоката Монько Є.М., що діє на підставі ордеру серії АР № 1275948 від 10.11.2025р.
Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.03.2026, вказану заяву передано на розгляд судді Проскурякова К.В.
Ухвалою суду від 20.03.2026 прийнято вказану заяву до розгляду, судове засідання призначено на 08.04.2026 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін, явка представників сторін визнана необов'язковою.
27.03.2026 від Запорізької міської ради та Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя через підсистему “Електронний суд» ЕСІКС надійшли письмові пояснення (заперечення) на заяву ФОП Кияниці Н.В. про розстрочення виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 08.04.2026 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою підсистеми “Електронний суд» ЄСІКС.
Представник боржника (заявника) у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце призначеного судового засідання повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали суду від 20.03.2026 до електронного кабінету підсистеми “Електронний суд» ЄСІКС представника заявниці адвоката Монько Є.М. 23.03.2026р.
Як вбачається із заяви про розстрочення виконання рішення суду, відповідач (боржник) просить суд розстрочити виконання судового рішення щодо сплати залишку заборгованості у розмірі 84 355,20 грн. строком на 12 місяців. При цьому зазначає, що вона має намір повністю виконати рішення суду і вже здійснив добровільну часткову оплату боргу у розмірі 50 000,00 грн. та посилається, яку на підставу надання розстрочки, скрутний матеріальний стан, вказуючи, що Відповідач не отримує доходу від підприємницької діяльності, оскільки його фізкультурно-оздоровчий центр у Запоріжжі не приносить прибутку через воєнний стан та відсутність попиту. При цьому єдиним джерелом доходу залишається скромна заробітна плата. Також звертає увагу суду на високе фінансове навантаження, оскільки змушена сплачувати високі комунальні платежі за утримання приміщення, а також паралельно виконувати інше судове рішення про стягнення понад 304 тис. грн. (справа № 908/1496/24). Заявниця зобов'язується своєчасно здійснювати щомісячні платежі за графіком, використовуючи свою зарплату та фінансову допомогу від родичів. Наголошує, що розстрочення є необхідним механізмом для забезпечення реального виконання судового рішення і дозволить уникнути фінансового колапсу та банкрутства боржника.
Представник позивача підтримав письмові пояснення від 27.03.2026 та заперечив проти задоволення заяви боржника про розстрочення виконання судового рішення, вказуючи на те, що боржник не надав суду жодних документальних підтверджень свого скрутного матеріального стану, відсутності грошей на банківських рахунках чи іншого майна. Сама лише вказівка на відсутність коштів не є достатньою підставою для затримки виконання рішення. Також заявник не продемонстрував жодних доказів наявності джерел доходу або комерційної активності у період пропонованого розстрочення, які б гарантували погашення боргу. Вказане свідчить про бажання боржника ухилитися від виконання рішення, а не про реальний намір його виконати. Також зазначає, що несплата заборгованості з орендної плати за землю порушує інтереси територіальної громади та позбавляє місцевий бюджет надходжень. Наголошує, що в умовах воєнного стану ці кошти є критично необхідними для фінансування оборони та функцій місцевого самоврядування. Надання розстрочки без дотримання балансу інтересів порушує права стягувача. Відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України, розстрочення не може перевищувати одного року з дня ухвалення судового рішення. Оскільки рішення ухвалене 17.10.2025 року, а заяву про розстрочку на 12 місяців подано 19.03.2026 року, то такий графік виходить за межі дозволеного законом річного строку.
Прокурор також проти заяви про надання розстрочки заперечив, вказавши у свої поясненнях, що відповідач надав лише податкову декларацію про відсутність доходів, однак не надав довідок з банків про відсутність грошей на рахунках чи довідок про відсутність майна. Сама лише нестача коштів не є винятковою обставиною для надання розстрочки, оскільки комерційні ризики несе сам підприємець. Всупереч твердженням про відсутність попиту на оренду, відкриті джерела (соцмережа Instagram) вказують, що у спірному приміщенні нині функціонує центр дитячої освіти «juliet.school». Крім того, значні рахунки за електроенергію (понад 17 тис. грн. у грудні 2025 року та понад 31 тис. грн. у лютому 2026 року) опосередковано підтверджують активне використання об'єкта. Заява боржника про те, що він паралельно сплачує понад 304 тис. грн. за іншим судовим рішенням (справа № 908/1496/24), не підкріплена жодними доказами здійснення таких оплат. Орендна плата за землю є важливим джерелом місцевого бюджету. В умовах воєнного стану ці кошти критично необхідні для забезпечення обороноздатності держави та функціонування громади Запоріжжя. Розстрочення дозволить відповідачу і надалі користуватися безпідставно збереженими коштами громади. Вважає, що відстрочення чи розстрочення має базуватися на принципах співмірності та враховувати інтереси стягувача, який має «легітимні сподівання» на отримання свого майна (боргу). Загальні труднощі, такі як воєнний стан чи оплата комунальних послуг, стосуються всіх громадян і не звільняють від обов'язку виконувати судові рішення.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути заяву по суті.
Розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання судового рішення, дослідивши матеріали справи та письмові пояснення учасників спору, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Запорізької області суду від 17.10.2025 у справі № 908/2466/25, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.03.2026, позов задоволено у повному обсязі та з ФОП Кияниці Н.В. стягнуто на користь Запорізької міської ради дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, у сумі 134355,20 грн.
На виконання вищевказаного судового рішення, 24.03.2026 Господарським судом Запорізької області видано наказ про стягнення з Фізичної особи-підприємця Кияниці Ніни Володимирівни на користь Запорізької міської ради доходу отриманого від безпідставно набутого майна в сумі 134 355,20 грн. Крім того, 24.03.2026 видано судовий наказ про стягнення з Фізичної особи-підприємця Кияниці Ніни Володимирівни на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області кошти, витрачені у 2025 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 2 422,40 грн.
Як свідчать матеріали справи, Кияницею Н.В. (Боржником) було частково виконано рішення суду у добровільному порядку, що підтверджується наступними документами:
- Платіжною інструкцією № ПН2786901 від 16.03.2026 року на суму 2 422,50 грн. (призначення платежу: судовий збір зг. спр. №908/2466/25), що свідчить про повну сплату суми судового збору, визначену рішенням суду, на рахунок Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області.
- Платіжною інструкцією № ПН28264C1 від 17.03.2026 року на суму 50 000,00 грн. (призначення платежу: з доход. отрим. від безпідставно набутого майна зг. спр. 908/2466/25), що свідчить про часткову сплату суми заборгованості, визначену рішенням суду, на рахунок Запорізької міської ради.
Оцінивши доводи сторін та прокурора, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно зі ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч. 1). Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч. 2).
У ч. 1 ст. 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Із змісту ч.ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України вбачається, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до положень статті 331 ГПК України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (тяжке захворювання фізичної особи або членів її сім'ї, її матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Вищенаведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.
У рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Відповідно частини 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України від 26.07.2012 суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Рішенням Суду у справі Глоба проти України від 05.07.2012 зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України).
Конституційний Суд України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
У пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 “Конвенції про захист прав людини та основних свобод» відповідно до якої “кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.
Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення або відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.
Тобто, можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.
Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати рішення суду, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Розстрочення виконання судового рішення, що набрало законної сили та підлягає негайному виконанню, у свою чергу, має сприяти реальному його виконанню на користь стягувача та в найкоротший термін.
Дослідивши надані відповідачем в обґрунтування заяви про розстрочення виконання судового рішення докази та обставини, на які він посилається, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення цієї заяви частково, з урахуванням наступного.
Як вбачається з Податкової декларації платника єдиного податку ФОП Кияниці Н.В. за 2025р. вона подана 12.03.2026р. до органу ДПС з порожніми графами.
Крім цього заявниця додала витяг з Реєстру застрахованих осіб форми ОК-5 Держреєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо Кияниці Н.В. за період з 1998 р. по 2026р. з якої вбачається, що розмір заробітку для нарахування пенсії становив: у 2024 році - 225211,49 грн., у 2025р. - 244209,18 грн., за 2 місяці 2026р. - 53247,84 грн.
Вказане свідчить про те, що відповідачка не отримувала у 2025р. доходу від здійснення підприємницької діяльності, а розмір її щомісячного заробітку в середньому складав: у 2024р. - 18 767,62 грн., у 2025р. - 20 350,77 грн., у 2026р. - 26 623,92 грн.
Разом з тим, подані заявницею рахунки на оплату електричної енергії від 07.01.2026р. за грудень 2025р. в обсязі 1643 кВт*год на суму 17020,96 грн., та від 06.03.2026р. за лютий 2026р. в обсязі 2305 кВт*год на суму 31269,96 грн. свідчить про значне споживання електричною енергії належним їй об'єктом нерухомості, а саме, як вбачається з рішення суду у справі № 908/2466/25, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22.09.2015 за Кияницею Ніною Володимирівною (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 22.09.2015 № 939 зареєстровано право власності на будівлю фізкультурно-оздоровчого центру літ. А-2, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 77.
Отже, суд критично оцінює доводи заявниці щодо відсутності доходів від здачі в оренду належного їй об'єкту нерухомості, що також підтверджується дослідженим у судовому засідання наданого прокурором посилання на сторінку в соціальній мережі Instagram https://www.instagram.com/juliet.school/, з якого вбачається що за адресою: вул. Перемоги, 77, м. Запоріжжя, розташовується Центр дитячої освіти Запоріжжя «juliet.school», який здійснює свою діяльність за вказаною адресою і на теперішній час. Іншого нерухомого майна по вул. Перемоги, 77 у м. Запоріжжі, окрім фізкультурно-оздоровчого центру, який належить Кияниці Н.В., не має. Оскільки сама Кияниця Н.В., згідно її пояснень, підприємницьку діяльність у вказаному приміщенні не здійснює, значний то рівень споживання електричної енергії свідчить про її споживання іншими особами, які його використовують.
Разом з тим, суд приймає до уваги той факт, що рішенням господарського суду Запорізької області від 17.10.2025 № 908/2466/25 стягнуто з відповідача на користь Запорізької міської ради дохід отриманий від безпідставно набутого майна за період з 03.04.2017р. по 12.03.2018р. та з 01.03.2024р. по 31.08.2024 у сумі 134355,20 грн., що свідчить про те, що відповідачка протягом значного періоду часу не сплачувала Запорізькій міській раді дохід у вигляді орендної плати.
Частину цієї заборгованості відповідачка добровільно сплатила 17.03.2026 року на суму 50 000,00 грн. на рахунок Запорізької міської ради, що свідчить про її добросовісне бажання виконати вказане рішення суду.
Однак, на переконання суду, відповідачем не в достатній мірі доведена винятковість обставин для надання розстрочення виконання судового рішення у цій справі саме на 12 місяців.
Так, вирішуючи питання щодо строку розстрочення виконання рішення, суд враховує нормативні приписи ч. 5 ст. 331 ГПК України, згідно з якою розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Тобто, господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.
Суд зазначає, що визначений ч. 5 ст. 331 ГПК України строк для розстрочки або відстрочення виконання судового рішення є присічним, та чинним законодавством не передбачена можливість його поновлення чи продовження.
Отже, розстрочення або відстрочення судового рішення не може перевищувати одного року з дня його ухвалення та однорічний строк обраховується з дня ухвалення такого рішення, а не з дати прийняття відповідної ухвали про розстрочення виконання рішення суду.
ФОП Кияницею Н.В. 19.03.2026 подано заяву про надання розстрочки виконання рішення суду, тобто за 7 місяців до спливу річного строку, визначеного ч.5 ст. 331 ГПК України (рішення суду від 17.10.2025).
Також суд враховує, що неповернення Запорізькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та недоотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, які можуть бути використані для задоволення її нагальних потреб. Крім того, в умовах воєнного стану та погіршення економічної ситуації в Україні, сплата податків, в тому числі і орендної плати за земельні ділянки, є обов'язком суб'єктів господарювання, який безпосередньо впливає на обороноздатність Держави, забезпечення фінансування заходів з розвитку територіальної громади міста Запоріжжя, виконання функцій місцевого самоврядування.
З огляду на викладене, оцінивши у сукупності надані докази, враховуючи фінансовий стан та баланс інтересів сторін, суд дійшов висновку, що розстрочення виконання рішення у даній справі про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна у розмірі 84 355,20 грн. на три (три) місяці не порушить баланс інтересів сторін. Одночасно розстрочення виконання судового рішення не сприятиме ухиленню від його виконання та не вплине на фінансовий стан позивача.
Суд роз'яснює сторонам, що відповідно до статті 330 ГПК України сторони можуть укласти мирову угоду в процесі виконання рішення суду та подати її на затвердження до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 7 ст. 331 ГПК України, про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе заяву ФОП Кияниці Н.В. задовольнити частково та розстрочити виконання рішення господарського суду Запорізької області від 17.10.2025 № 908/2466/25 в частині стягнення з відповідача 84 355,20 грн. строком на 3 (три) місяці, шляхом сплати відповідачем коштів рівними частинами за наступним графіком: до 20.04.2026 - 28 118,40 грн., до 20.05.2026 - 28 118,40 грн., до 20.06.2026 - 28 118,40 грн.
Керуючись ст.ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Заяву ФОП Кияниці Н.В. про розстрочення виконання рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/2466/25 від 17.10.2025 - задовольнити частково.
2. Розстрочити виконання рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/2466/25 від 17.10.2025 в сумі 84 355,20 грн. терміном на три (три) місяці, зі сплатою щомісячно рівними частинами, а саме: до 20.04.2026 - 28 118,40 грн., до 20.05.2026 - 28 118,40 грн., до 20.06.2026 - 28 118,40 грн.
3. В іншій частині відмовити.
4. Ухвалу суду направити до електронних кабінетів підсистеми “Електронний суд» ЄСІКС учасників справи.
5. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до статті 255 ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.