вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" квітня 2026 р. Справа№ 911/457/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання Місюк О.П.
за участю представників:
позивача - не з'явилися;
відповідача - Герасимової Т.І.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Універсал" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.03.2026
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Десна-2" про забезпечення позову
у справі №911/457/26 (суддя - Демидова М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Десна-2"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Універсал"
про стягнення заборгованості.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Десна-2" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Універсал" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 691129,93 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Десна-2" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Універсал" укладено договір №1-з про надання послуг з приймання відходів на зберігання з подальшою передачею на оброблення. На виконання умов договору позивач у період з березня по липень 2025 року надав відповідачу відповідні послуги, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі наданих послуг, актами приймання-передачі відходів, податковими накладними та іншими первинними документами. Загальна вартість наданих і прийнятих послуг становить 3359901,60 грн. Разом з тим відповідач прийнявши надані послуги у повному обсязі їх не оплатив, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 663789,60 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 16750,07 грн та 3% річних у розмірі 10584,26 грн.
Разом з позовною заявою Товариством з обмеженою відповідальністю "Десна-2" подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Універсал" у межах суми позовних вимог 691123,93 грн, що знаходяться на рахунках у банківських установах.
В обґрунтування поданої заяви позивач вказав, що між сторонами наявний інший судовий спір щодо виконання цього ж договору, що свідчить про небажання відповідача добровільно виконувати зобов'язання та підтверджує ризик утруднення виконання майбутнього судового рішення. Зокрема, відповідач прийнявши надані послуги за актами без зауважень, здійснивши часткову оплату та сформувавши податковий кредит на підставі отриманих податкових накладних, у подальшому почав заперечувати факт належного виконання договору та відмовлятися від повної оплати.
Така суперечлива поведінка, що полягає у одночасному використанні результатів господарської операції та запереченні обов'язку її оплати, на переконання позивача, свідчить про недобросовісне користування процесуальними правами та створює обґрунтовані сумніви щодо готовності відповідача виконувати судове рішення добровільно.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2026 у справі №911/457/26 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Десна-2" про забезпечення позову задоволено.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи предмет та підстави позову, а саме вирішення спору щодо стягнення грошових коштів у розмірі 691123,93 грн, обґрунтованими є посилання позивача щодо можливості накладання арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на банківських рахунках в межах суми позову, з огляду на те, що невжиття зазначеного заходу забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених майнових прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У разі ж, якщо до закінчення розгляду справи у відповідача будуть відсутні кошти у необхідному розмірі, то захист або поновлення прав позивача в межах одного судового провадження без нових звернень до суду стане неможливим, що ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів останнього, запобігти яким можливо шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Універсал" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Десна-2" у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала порушує права та законні інтереси товариства, постановлена без з'ясування всіх обставин справи.
Відповідач наголошує на необґрунтованості заяви про забезпечення позову, відсутності доказів на підтвердження викладених у ній тверджень, а також відсутності доказів щодо існування реальної загрози невиконання рішення суду. При цьому відповідач вказує, що статутний капітал товариства складає 4500000 грн, він має достатню кількість активів за рахунок яких можливо погасити заборгованість перед позивачем у разі ухвалення рішення на його користь.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2026 апеляційну скаргу у справі №911/457/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Універсал" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.03.2026 у справі №911/457/26, справу призначено до розгляду на 14.04.2026, надано позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
09.04.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Десна-2" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач заперечує проти скарги відповідача.
Окрім того позивач просить суд долучити до матеріалів справи нові докази, а саме: ухвалу Господарського суду Київської області від 25.03.2026 у справі №911/3742/25; повістку про виклик посадової особи, директора позивача, на допит від 24.03.2026; клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Десна-2" подане до суду 02.04.2026 про долучення нових доказів разом із доданими до нього доказами.
У судове засідання 14.04.2026 з'явився представник відповідача, натомість представники позивача не з'явився, про час та місце судового розгляду позивач повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Зокрема, залучено судом до справи довідку про доставку електронного документа до його електронного кабінету.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.
Розглянувши питання стосовно долучення до матеріалів справи доказів доданих позивачем до відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів відмовила у їх долученні, з огляду на наступне.
Статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за ч. 2 вказаної статті позивач повинен подати суду докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 4, 5 вказаної статті).
У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги (у тому числі клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням), мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена до суду та належним чином обґрунтована.
У свою чергу, ст. 269 ГПК України якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз ст. ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази в підтвердження позову повинні існувати на момент звернення до суду з позовною заявою, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовом (в разі неможливості подання доказів у встановлений строк позивач повинен повідомити, який доказ не може бути подано). Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).
Проте, у даному випадку, позивач просить суд долучити докази, які датовані вже після постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції (13.03.2026), тобто докази, яких взагалі не існувало на момент розгляду заяви судом першої інстанції.
Отже, така обставина, як відсутність існування доказів на момент постановлення ухвали суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі №922/393/18.
За наведеного, враховуючи, що станом на дату постановлення місцевим господарським судом оскаржуваної ухвали наданих позивачем доказів не існувало, вони не можуть бути прийняті судом та долучені до матеріалів справи.
Представник скаржника надав пояснення по суті спору, вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представника скаржника, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22, від 18.05.2023 у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21, від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Окрім того колегія суддів враховує, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такого висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.
Аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 22.04.2024 у справі №922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
Разом з тим необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватися до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватися для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні ст. 163 ГПК України.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 07.11.2024 у справі №915/538/24, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема: спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто, спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі, в разі задоволення позову, у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми.
Колегія суддів зауважує, що відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).
При цьому, у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постановах від 07.01.2025 у справі №910/1/21, від 06.10.2025 у справі №907/312/25.
Матеріали справи свідчать, що предметом позову у цій справі є майнова вимога про стягнення 663789,60 грн основного боргу, інфляційних втрат у розмірі 16750,07 грн та 3% річних у розмірі 10584,26 грн.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позву Товариство з обмеженою відповідальністю "Десна-2" вказувало, зокрема, на наявність ризиків неможливості виконання судового рішення, поставленого на користь позивача, з огляду на наявність іншого судового спору між сторонами щодо виконання цього ж договору, що свідчить про небажання відповідача добровільно виконувати зобов'язання та підтверджує ризик утруднення виконання майбутнього судового рішення.
У той же час заперечуючи проти забезпечення позову відповідач стверджував про відсутність доказів щодо існування реальної загрози невиконання рішення суду, а також на наявність у нього можливості погасити заборгованість перед позивачем у разі ухвалення рішення на його користь, в підтвердження чого надав суду фінансові звітність товариства станом на 31.12.2025.
Північний апеляційний господарський суд дослідивши наданий відповідачем фінансовий звіт зауважує, що вказаний доказ не усуває процесуальної підстави застосування забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів, оскільки забезпечення позову застосовується, зокрема, з огляду на об'єктивну можливість вільного розпорядження відповідачем грошовими коштами до завершення розгляду справи по суті, а не виключно з огляду на формальну платоспроможність.
Разом з тим наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Універсал" статутного капіталу у розмірі 4500000 грн не є доказом беззаперечного виконання рішення суду та не замінює заходи забезпечення позову. Розмір капіталу свідчить лише про номінальну вартість часток, а не про наявність реальних коштів чи майна, достатніх для виконання зобов'язань.
За наведеного, зважаючи на наявність між сторонами тривалого спору щодо виконанням спірного договору (існує інший судовий спір з приводу виконання спірного договору), а також відсутність належних доказів в підтвердження перебування на рахунках відповідача суми коштів, що рівна ціні позову, або ж наявність майна, що перевищує його розмір, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову (691123,93 грн) відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Застосування заходів забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів будь-яких осіб, а лише запровадить законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом позову.
При цьому, місцевий господарський суд слушно врахував, що в разі невжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову відповідач матиме можливість безперешкодно розпорядитися вказаним майном, що, в разі задоволення позову, може реально істотно утруднити захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача та призвести до невиконання відповідного судового рішення.
У той же час скаржником не надано доказів на підтвердження того, що накладення арешту на грошові кошти перешкоджає його господарській діяльності.
Окрім того колегія суддів враховує, що такий вид забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки такі грошові кошти фактично перебувають у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на грошові кошти відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
До того ж, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідач не обмежений в праві звернутися до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову у разі, якщо на його рахунках перебуває сума коштів у розмірі, передбаченому в ухвалі про забезпечення позову, або вартість майна (його частини) перевищує розмір накладеного арешту у порядку, передбаченому ст. 145 ГПК України.
Водночас на даний час відсутня можливість встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також встановити на яке майно (із відповідною вартістю) можливо накласти арешт у межах забезпечення позову, оскільки відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів в підтвердження недоцільності та неспівмірності заходів забезпечення про вжиття яких просить позивач.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що вжиті місцевим господарським судом заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Відтак суд першої інстанції правильно застосував положення статей 136, 137 ГПК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову.
За вказаних обставин, доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали прав відповідача, а також норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищезазначеним.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 13.03.2026 у справі №911/457/26, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Універсал" не підлягає задоволенню.
З огляду на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Універсал" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.03.2026 у справі №911/457/26 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 15.04.2026.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов