вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" березня 2026 р. Справа№ 910/3504/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
при секретарі: Реуцькій Т.О.
за участю представників сторін:
від прокуратури: Грищенко М.А., посвідчення № 076399 від 01.03.2023; Конакова В.О., посвідчення № 078880 від 10.01.2024;
від позивача: Штокман А.І., виписка з ЄДР № 37004326 від 02.03.2026;
від відповідача-1: Пономаренко В.С., наказ № 356к від 17.05.2023;
від відповідача-2: Морозова О.О., дов. № 14 від 15.12.2025;
від відповідача-3: Глазков Є.С., ордер АА № 1154019 від 10.05.2025; Очкас Ю.А., директор;
від третьої особи: не з'явився,
розглянувши матеріали апеляційної скарги заступника Генерального прокурора на рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі № 910/3504/18 (суддя - Ковтун С.А.)
за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України
до:
1) Фонду державного майна України
2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву
3) товариства з обмеженою відповідальністю "ППМГ"
третя особа - державне підприємство "Агроінвест"
про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору, витребування майна з чужого незаконного володіння,-
У березні 2018 року заступник Генерального прокурора (далі - прокурор / прокуратура) в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики; ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 замінено на його правонаступника - Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (далі - Мінекономіки)) звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - РВ ФДМУ по м. Києву) та товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ППМГ" про:
- визнання незаконним та скасування наказу ФДМУ № 3714 від 24.10.2012 "Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації";
- визнання незаконним та скасування наказу РВ ФДМУ по м. Києву № 1612 від 09.11.2012 "Рішення про приватизацію нежитлових приміщень (вул. Хрещатик, 24, літ. "А")";
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності від 06.02.2013, укладеного між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ "КПШ" про продаж нежилих приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м, які розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24;
- витребування у ТОВ "ППМГ" на користь Мінагрополітики нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м, які розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватизація нежилих приміщень загальною площею 516,6 кв.м в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 (далі - майно), в рамках процедури якої були прийняті оскаржувані накази та укладено оспорюваний договір між РВ ФДМУ по м. Києву, як продавцем, та ТОВ "КПШ", як покупцем, не відповідає вимогам Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що полягає у відсутності правових підстав для застосування процедури викупу орендарем державного майна без проведення аукціону. Так, викуп майна ТОВ "КПШ", як його орендарем, мав місце внаслідок застосування вимог ст. 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", якою передбачено, що орендар отримає право на викуп майна, якщо він за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Однак на час початку оренди (13.10.2011) дійсна ринкова вартість майна становила 13 774 650,00 грн (без ПДВ), а не 8 243 000,00 грн (без ПДВ), на час приватизації майна - 15 125 200,00 грн (без ПДВ), і, відповідно, 18 150 240,00 грн (з ПДВ), а не 15 582 000,00 грн (з ПДВ), а невід'ємні поліпшення у розмірі 2 527 200,00 грн (з ПДВ), які стали підставою для викупу майна без проведення аукціону, не виконувались. На підтвердження цих обставин прокурор посилався на висновки експертів за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 3086/3087/15-42 від 30.10.2015, проведеної за дорученням слідчого у кримінальному провадженні (далі - КП) (визначає вартість майна станом на 30.11.2012 у розмірі 15 125 200,00 грн (без ПДВ) та станом на 13.10.2011 у розмірі 13 774 650,00 грн (без ПДВ)), та висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 17 від 25.10.2017, проведеної за дорученням слідчого у КП (експертиза вирішувала питання підтвердження факту виконання робіт у березні 2012 року та вересні-листопаді 2012 року, внаслідок яких відбулись невід'ємні поліпшення майна), а також на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва № 761/44915/17 та № 761/44915/17 щодо підроблення документів виконання поліпшень на 2 649 160,99 грн та 15 611,04 грн. Зважаючи на ту обставину, що спірне нерухоме майно вибуло із власності держави всупереч чинному законодавства, у тому числі внаслідок вчинення КП, та волі держави, прокурор просив витребувати спірне майно з чужого незаконного володіння відповідно до положень ст. 388 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Рішенням господарського суду м. Києва від 17.07.2018 (а.с. 106-118 том 5), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 (а.с. 363-383 том 5), у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено обставин порушення процедури приватизації спірного майна шляхом викупу. Відхиляючи доводи прокурора про нездійснення поліпшення спірного майна та заниження його вартості, суди виходили з наявності чинного звіту про оцінку вартості об'єкта приватизації, складеного ТОВ "Консалтинговий центр (далі - КЦ) "Маркон" у 2012 році, який було неодноразово рецензовано на замовлення як РВ ФДМУ по м. Києву, так і ТОВ "КПШ". Наявність інших звітів (дані яких є суперечливими один одному), на які посилався прокурор, не спростовують оцінки вартості об'єкта приватизації, визначеної звітом ТОВ "КЦ "Маркон". Стосовно посилань прокурора на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2018 у справі № 761/44915/17 та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08.02.2018 у справі № 761/1046/2018 якими, на думку прокурора, встановлено факт невиконання робіт ТОВ "Фіброліт 7" та ТОВ "Сана Юг" з поліпшення орендованого ТОВ "КПШ" майна, суди зазначили, що вказаними ухвалами встановлено факт внесення керівниками зазначених товариств завідомо неправдивих відомостей до актів виконаних робіт, зокрема, щодо їх обсягу. Проте, судами не досліджувалось питання проведення будівельних робіт, їх обсяг та не надавалась оцінка зазначеним обставинам, а є лише посилання на висновки експертизи № 17 від 25.10.2017. Суди дійшли висновку, що орендар (ТОВ "КПШ") повністю виконав вимоги п. 1 ч. 1 ст. 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", здійснивши, за згодою орендодавця, поліпшення орендованого майна (об'єкта малої приватизації групи А) загальною вартістю 2 527 200,00 грн, а ФДМУ та РВ при прийнятті спірних наказів було дотримано порядок їх прийняття, тому правові підстави для визнання їх незаконними та скасування відсутні. Враховуючи встановлення обставин відсутності порушення вимог приватизаційного законодавства, відсутні і підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності від 06.02.2013, укладеного між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ "КПШ", а також для витребування майна у ТОВ "ППМГ". При цьому суди зазначили, що на час укладення зазначеного договору власником спірних приміщень була держава Україна в особі РВ ФДМУ по м. Києву, тому витребувати майно в порядку ст. 388 ЦК України може саме ФДМУ. В свою чергу, ані прокурором, ані позивачем не надано доказів які б підтверджували наявність у Мінагрополітики майнових прав на оспорюване майно станом як на момент укладення договору купівлі-продажу, так і на час розгляду справи судом. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених обставин. Щодо заяви ТОВ "ППМГ" про застосування строку позовної давності, суди зазначили про неможливість її застосування з огляду на необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 29.07.2020 (а.с. 39-56 том 7) рішення господарського суду м. Києва від 17.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 скасовано, а справу № 910/3504/18 передано на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається судового дослідження умов договору оренди № 5978 нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного 13.10.2011 між РВ ФДМУ по м. Києву і ТОВ "КПШ", щодо наявності в договорі умов продажу/викупу об'єкта оренди. Як і не встановлено обставин щодо дійсного власника майна на час укладення зазначеного договору оренди. Відповідно до положень ст. 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у редакції, що була чинною на час прийняття спірного рішення про приватизацію, приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: 1) у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна; 2) продаж нежитлових приміщень, будівель та споруд, які згідно із законодавством можуть бути об'єктами приватизації, незалежно від підпорядкування здійснюється державними органами приватизації відповідно до законодавства з питань приватизації. Дотримання зазначених законодавчих вимог є обов'язковою вимогою для виникнення права на приватизацію державного майна, і дотримання цих вимог сторонами, починаючи з умов договору оренди № 5978, підлягало достеменному встановленню судами попередніх інстанцій. Оскаржувані судові рішення не містять належних мотивувань відхилення висновків експертів № 21764/17-45 від 10.11.2017, № 17 від 25.10.2017 та № 3086/3087/15-42 від 30.10.2015, які, за твердженням прокурора, підтверджують те, що невід'ємні поліпшення спірного майна не проводились, а його вартість на момент передачі в оренду та приватизації була заниженою. Водночас суди передчасно відхилили посилання прокурора на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2018 у справі № 761/44915/17 та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08.02.2018 у справі № 761/1046/2018 якими, на думку прокуратури, встановлено факт невиконання робіт ТОВ "Фіброліт 7" і ТОВ "Сана Юг" з поліпшення орендованого ТОВ "КПШ" майна, зазначивши, що вказаними ухвалами встановлено факт внесення керівниками зазначених товариств завідомо неправдивих відомостей до актів виконаних робіт, зокрема, щодо їх обсягу, проте, судами не досліджувалось питання проведення будівельних робіт, їх обсяг та не надавалась оцінка зазначеним обставинам, а є лише посилання на висновки експертизи № 17 від 25.10.2017, оскільки зазначені обставини підлягають оцінці в сукупності з дотриманням вимог приватизаційного законодавства та всіх наявних у справі висновків експертів з належним мотивуванням прийняття чи відхилення кожного з них. Зазначене у сукупності свідчить, що суди неналежним чином дослідили доводи прокуратури, які стосуються основного предмету доказування у даній справі, а саме, чи дійсно мало місце порушення приватизаційного законодавства, яке регулювало спірні правовідносини, при прийнятті оскаржуваних наказів ФДМУ і РВ ФДМУ по м. Києву та укладенні на їх підставі спірного договору купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності від 06.02.2013, та дійшли передчасних висновків про відмову в позові.
Під час нового розгляду справи рішенням господарського суду м. Києва від 10.12.2020 (а.с. 208-218 том 8), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 (а.с. 205-221 том 9), у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, зокрема, дійшов висновку, що прокурор при зверненні до господарського суду з цим позовом невірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у розумінні приписів ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, оскільки належним органом, який здійснює право державної власності в процесі приватизації та виступає продавцем державного майна є ФДМУ та РВ ФДМУ по м. Києву. Крім того, вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" виконані прокурором формально, оскільки позов прокурора та повідомлення позивачеві в порядку зазначеної норми датовані 19.03.2018 за одним і тим самим номером (№ 05/2-10111-18), проте повідомлення надіслано позивачеві 20.03.2018, що підтверджується описом вкладення до поштового відправлення, а позовна заява подана до суду 23.03.2018. Суди звернули увагу на те, що саме РВ ФДМУ по м. Києву видано свідоцтво про право власності від 07.12.2012 серія 777325, відповідно до якого власником спірного майна є держава в особі РВ ФДМУ по м. Києву. З посиланням на правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 826/4509/17, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, суди зазначили, що оспорювані накази належать до ненормативних актів індивідуальної дії, які вичерпали свою дію фактом їхнього виконання шляхом укладення правочину (договору купівлі-продажу), скасування такого акта не породжує наслідків для власника спірного об'єкту, оскільки у такої особи виникло право власності і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний прокурором спосіб захисту порушеного права (оскарження наказів № 3714 від 24.10.2012 та № 1612 від 09.11.2012) не забезпечує його реального захисту, отже вимоги про визнання незаконними та скасування таких наказів є неналежним способом захисту порушеного права. Посилання прокурора на висновки експертиз визнані безпідставними, оскільки зазначені висновки не відповідають вимогам ст.ст. 76, 77, 78 ГПК України щодо належності, допустимості та достовірності доказів, а посилання прокурора на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2018 у справі № 761/44915/17 та від 08.02.2018 у справі № 761/44914/17 визнані такими, що не можуть вважатися достатніми доказами нездійснення ТОВ "КПШ" невід'ємних поліпшень орендованого майна, необхідних для набуття права на викуп такого майна і ці обставини підлягають доказуванню прокурором в загальному порядку. Суди відмовляючи у задоволенні позову, установили, що ФДМУ доведено здійснення приватизації спірного майна в порядку та у спосіб, передбачений приватизаційним законодавством, в той час, як прокурором не доведено належними та допустимими доказами наявності порушень приватизаційного законодавства при здійсненні приватизації спірного майна. Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позовна давність про застосування якої заявлено ТОВ "ППМГ", у цьому випадку не застосовується у зв'язку із встановленням обставин щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог через їх недоведеність та необґрунтованість.
Постановою Верховного Суду від 17.08.2021 (а.с. 145-166 том 10) скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 та рішення господарського суду м. Києва від 10.12.2020, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Верховний Суд дійшов висновку, що ст. 289 Господарського кодексу (далі - ГК) України передбачено положення про те, що орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Водночас порядок та умови реалізації такого права, в тому числі умови прийняття рішення власником майна про застосування такого способу приватизації визначаються Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (постанова Верховного Суду від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19). Проте, здійснюючи повторний розгляд справи суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, вказівки суду касаційної інстанції, викладені у постанові від 29.07.2020 щодо необхідності дослідження умов договору оренди № 5978 нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного 13.10.2011 між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ "КПШ", стосовно наявності в договорі умов продажу/викупу об'єкта оренди не виконали, відповідні обставини не встановили. Верховний Суд у постанові від 29.07.2020 направляючи справу № 910/3504/18 на новий розгляд до суду першої інстанції зазначив, що суди передчасно відхилили посилання прокурора на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2018 у справі № 761/44915/17 та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08.02.2018 у справі № 761/1046/2018 якими, на думку прокуратури, встановлено факт невиконання робіт ТОВ "Фіброліт 7" і ТОВ "Сана Юг" з поліпшення орендованого ТОВ "КПШ" майна, питання проведення будівельних робіт та їх обсяг не досліджувалося, оцінка зазначеним обставинам не надавалася. Зазначені обставини підлягають оцінці в сукупності з дотриманням вимог приватизаційного законодавства та всіх наявних у справі висновків експертів з належним мотивуванням прийняття чи відхилення кожного з них. Проте, суди попередніх інстанцій під час нового розгляду відхилили посилання прокурора на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва у справах № 761/44915/17 та № 761/1046/2018 зазначивши, що ці ухвали не можуть вважатися достатніми доказами нездійснення ТОВ "КПШ" невід'ємних поліпшень орендованого майна, необхідних для набуття права на викуп такого майна і ці обставини підлягають доказуванню прокурором в загальному порядку. Суди не взяли до уваги посилання прокурора на висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 3086/3087/15-42 від 30.10.2015, експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 17 від 25.10.2017, висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-економічної експертизи № 21764/17-45 від 10.11.2017 зазначивши про неповноту зазначених висновків. Водночас вказівки суду касаційної інстанції стосовно необхідності дослідження доводів прокуратури, які стосуються основного предмету доказування у даній справі, а саме, чи дійсно мало місце порушення приватизаційного законодавства, яке регулювало спірні правовідносини, при прийнятті оскаржуваних наказів ФДМУ і РВ ФДМУ по м. Києву та укладенні на їх підставі спірного договору купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності від 06.02.2013 суди попередніх інстанцій не виконали. Суди попередніх інстанцій зазначили, що у цьому випадку прокурор пропустив строк позовної давності при зверненні до суду, оскільки як позивачу так і прокурору було відомо про здійснення приватизації спірного майна та подальше його відчуження саме з моменту прийняття оспорюваних наказів та оспорюваного договору, однак дійшли висновку, що правила про позовну давність судом не застосовуються з тих підстав, що застосування наслідків спливу строку позовної давності мало б місце при наявності порушеного права, яке підлягало б захисту в судовому порядку. Водночас суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи прокурора про те, що ні прокурор, ні позивач не були обізнані про порушення законодавства під час проведення спірної приватизації нерухомого майна, а отже не надали належної оцінки наявності/відсутності пропуску позовної давності.
Під час нового розгляду рішенням господарського суду м. Києва від 30.09.2024 у справі № 910/3504/18 (а.с. 146-172 том 16 том 1) у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступних висновків:
1) доводи прокурора про відсутність здійснення ТОВ "КПШ" невід'ємних поліпшень орендованого майна є доведеними, оскільки матеріалами справи підтверджуються обставини відсутності виконання робіт ТОВ "Фіброліт 7" у березні 2012 року та ТОВ "Сана Юг" у вересні-листопаді 2012 року, що наведені в ухвалах Шевченківського районного суду м. Києва, висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 17 від 25.10.2017, в сукупністю з недостовірними даними про незадовільний технічний стан майна у листопаді 2011 року. Відсутність таких поліпшень, відповідно, унеможливлювало застосування п. 1 ч. 1 ст. 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (право викупу орендарем орендованого майна), що свідчить про те, що приватизація ТОВ "КПШ" нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 кв.м, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, не відповідає вимогам Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", тобто є незаконною;
2) прийняті відповідачем-1 (ФДМУ) та відповідачем-2 (РВ ФДМУ по м. Києву) рішення у вигляді наказу № 3714 від 24.10.2012 "Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації" та наказу № 1612 від 09.11.2012 "Рішення про приватизацію нежитлових приміщень (вул. Хрещатик, 24, літ. "А")", є ненормативними актами, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання (шляхом укладення договору), вимоги про визнання їх недійсними є неефективними способами захисту, що є підставою для відмови у позові в цих частинах вимог;
3) не є ефективним способом захисту вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності від 06.02.2013, укладеного між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ "КПШ" про продаж нежилих приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м, які розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, оскільки договір є повністю виконаним, тож визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині;
4) вимога про витребування у ТОВ "ППМГ" на користь Мінагрополітики нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м, які розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, відповідає критерію ефективності захисту. Разом з цим до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів обізнаності ТОВ "ППМГ" про приватизацію ТОВ "КПШ" нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 кв.м, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що б свідчило про його обізнаність з сумнівністю права ТОВ "КПШ" відчуження майна, а отже ТОВ "ППМГ" є добросовісним набувачем майна. Окрім того набуття ТОВ "ППМГ" майна мало місце за відплатним договором, дійсність, тобто об'єктивність ціни придбання, як кваліфікуючого критерія відплатності, яка була встановлена судом, а вибуття майна з володіння власника, яким була держава, мало місце внаслідок дій РВ ФДМУ по м. Києву як суб'єкта, який від імені держави Україна здійснював право власності, та з його волі. Наведене у сукупності виключає можливість застосування механізму витребування майна у ТОВ "ППМГ", що є підставою для відмови у задоволенні вимоги про витребування у ТОВ "ППМГ" на користь позивача нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м, які розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням заступник Генерального прокурора звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що матеріалами справи підтверджується відсутність здійснених ТОВ "КПШ" невід'ємних поліпшень орендованого майна, у зв'язку з чим у орендаря (ТОВ "КПШ") не виникло права на приватизацію такого майна шляхом викупу в порядку ст. 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ураховуючи також відсутність такого права в умовах договору оренди, з огляду на положення ч. 1 ст. 289 ГК України. Тож державне нерухоме майно відчужено з порушенням вимог законодавства про приватизацію державного майна, за відсутності підстав для його приватизації та права у ТОВ "КПШ" на приватизацію нерухомого майна шляхом викупу у порядку ст. 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", без волевиявлення власника - держави в особі Мінагрополітики, за заниженою вартістю, унаслідок протиправної діяльності посадових осіб Мінагрополітики, ФДМУ, РВ ФДМУ по м. Києву, ТОВ "КПШ", ТОВ "ППМГ" та інших, з урахуванням чого та з огляду на порушення положень ст.ст. 203, 215 ЦК України наявні підстави для скасування оскаржуваних наказів та визнання недійсним оспорюваного договору.
Так, отримавши 06.02.2013 право власності на вказане майно, ТОВ "КПШ" вже 28.02.2013 за договором купівлі-продажу здійснило відчуження його за 16 000 000,00 грн на користь ТОВ "ППМГ", яке відповідно до положень цього договору від 28.02.2013 здійснило упродовж 2012-2013 років фінансування ТОВ "КПШ" на суму 16 000 000,00 грн для реалізації мети придбання нерухомості по вул. Хрещатик, 24 у м. Києві відповідно до попереднього договору від 06.03.2012, укладеного між ТОВ "КПШ" та ТОВ "ППМГ". Після цього ТОВ "КПШ" припинило свою господарську діяльність, про що 27.06.2013 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Ураховуючи викладене, та те, що до наступних набувачів право власності не перейшло, спірне нерухоме майно підлягає витребуванню на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України на користь держави з чужого незаконного володіння від останнього набувача - ТОВ "ППМГ".
За твердженням скаржника, у спірних правовідносинах, пов'язаних з незаконним вибуттям майна із державної власності, наявне порушення права власності держави в особі уповноваженого органу - Мінагрополітики, яке уповноважено державою на управління спірним державним майном, у свою чергу заявлений позов не спрямований на захист прав ФДМУ та РВ ФДМУ по м. Києву як органів приватизації, що унеможливлює визначення цих державних органів як позивачів у справі. Таким чином ФДМУ та його регіональне відділення у спірних правовідносинах згідно зі встановленими законодавством повноваженнями є виключено органами приватизації. При цьому у разі задоволення позовних вимог у справі та скасування наказів щодо приватизації державного майна спірне нежитлове приміщення підлягатиме поверненню Мінагрополітики як уповноваженому органу управління, який до прийняття рішення про приватизацію виконував функції з управління об'єктом.
Прокурор вказував, що положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" застосовуються лише у випадку, якщо право на викуп об'єкта передбачено у договорі оренди. Разом з цим в договорі оренди були відсутні положення щодо можливості викупу нерухомого майна, у тому числі у разі його поліпшення, що неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди. Крім того на час виникнення спірних правовідносин порядок приватизації державного майна визначався Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", відповідно до ст.ст. 11, 182 якого викуп орендарем орендованого ним приміщення можливий лише у тому разі, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів поліпшено орендоване майно, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше ніж 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому випадку приватизація такого приміщення має здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу. Проте всупереч вказаним нормам законодавства спірне приміщення було відчужено в обхід процедури приватизації майна на аукціоні, за відсутності у орендаря права на його викуп, що підтверджується фактичними обставинами справи.
На переконання прокурора, оскаржувані накази ФДМУ та РВ ФДМУ по м. Києву, якими прийнято рішення про приватизацію спірного об'єкта державної власності та здійснено її шляхом викупу, не вичерпують свою дію фактом приватизації спірного майна шляхом викупу, оскільки вони продовжують відображати волевиявлення органу приватизації щодо відчуження цього майна і є складовою приватизаційної процедури. Саме указані накази визначають спосіб приватизації та є обов'язковою передумовою для подальшого укладання договору купівлі-продажу такого майна. У випадку визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу за відсутності скасованого рішення органу приватизації, об'єкт може бути реалізований у майбутньому. Спірні накази суперечать волі та інтересам держави, не відповідають приписам приватизаційного законодавства та порушують інтереси держави та Мінагрополітики як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції щодо розпорядження цим майном у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим спірні накази підлягають визнанню незаконними та скасуванню у судовому порядку. Розпорядившись таким майном, ФДМУ діяв всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який не здійснив невід'ємних поліпшень орендованого майна, і інших потенційних покупців, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації. Отже спірні накази оскаржено прокурором з одночасним заявленням вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, та витребування із незаконного володіння майна, що призведе до реального поновлення порушеного права держави на такий об'єкт.
Прокурор зазначав, що спірне майно вибуло із власності держави всупереч чинному законодавству, в тому числі внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Згода органу управління державним майном - Мінагрополітики не є належним вираженням волі держави на відчуження такого майна, оскільки на час проведення приватизаційної процедури вказаному міністерству не було відомо про порушення законодавства та його прав. Крім того у діях ТОВ "КПШ" відсутній критерій легітимності очікувань набувача об'єкта державної власності, оскільки відчуження відбулось з порушенням вимог приватизаційного законодавства, зокрема, внаслідок вчинення КП та нездійснення набувачем невід'ємних поліпшень спірного майна. Оскільки договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2013 укладено між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ "КПШ" із порушенням вимог приватизаційного законодавства, то відповідно наявні підстави для визнання його недійсним.
Скаржник посилався на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою укладення між ТОВ "КПШ" в особі директора ОСОБА_1 і ТОВ "ППМГ" в особі директора ОСОБА_2 , договору від 28.02.2013 купівлі-продажу спірного нерухомого майна, за умовами п. 2.1 якого продаж вчинено за 16 000 000,00 грн, у т.ч. ПДВ, які отримано ТОВ "КПШ" від ТОВ "ППМГ", а саме: 13 000 000,00 грн - 06.03.2012, як забезпечувальний платіж за попереднім договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 06.03.2012, а плата - 3 000 000,00 грн - до укладання та підписання цього договору купівлі-продажу. При цьому державна реєстрація ТОВ "КПШ" припинена 27.06.2013 через чотири місяці після укладення договору купівлі-продажу спірної нерухомості від 28.02.2013, укладеного між ТОВ "ППМГ" та ТОВ "КПШ", яке придбало його 06.02.2013 за договором купівлі-продажу, укладеним з РВ ФДМУ по м. Києву. На переконання прокурора, зазначене в сукупності з іншими обставинами справи, свідчить про те, що дії ТОВ "КПШ" та ТОВ "ППМГ" були спрямовані на протиправне заволодіння державним майном у порушення приватизаційного законодавства, що у тому числі ставить під обґрунтований сумнів добросовісність ТОВ "ППМГ" у спірних правовідносинах. На переконання прокурора, діяльність ТОВ "КПШ" полягала лише в отриманні в оренду з метою подальшої приватизації нежитлових приміщень по вул. Хрещатик, 24 у м. Києві, про що свідчить відсутність іншої господарської діяльності ТОВ "КПШ", крім отримання від ТОВ "ППМГ" коштів на нібито здійснення ремонту орендованого майна, а також отримання коштів на придбання вказаних приміщень виключно від ТОВ "ППМГ" за попереднім договором між ТОВ "КПШ" та ТОВ "ППМГ" від 06.03.2012. Вказані обставини в сукупності з іншими доказами свідчать про обізнаність керівника ТОВ "ППМГ" ОСОБА_2 про відсутність проведення поліпшень орендованого майна та протиправну приватизацію спірних нежитлових приміщень з метою подальшої її реалізації від ТОВ "КПШ" до ТОВ "ППМГ" та надання у такий спосіб останньому уявних ознак добросовісного набувача.
Обставини щодо незаконної приватизації спірного об'єкту нерухомості та спільної діяльності ОСОБА_3 (колишній міністр аграрної політики та продовольства України), ОСОБА_1 (директор ТОВ "КПШ") та ОСОБА_2 (директор ТОВ "ППМГ") підтверджуються документами наданими Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою листом від 03.04.2025, зокрема, копіями підозри ОСОБА_3 , клопотанням про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, ухвали Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) від 06.09.2023 щодо звільнення ОСОБА_3 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу (далі - КК) України (у редакції від 07.04.2011), від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності, а КП № 42017000000002983 у вказаній частині закрито. Прокурор також посилався на обставини встановлені у ході здійснення досудового розслідування у КП № 42017000000003971 стосовно директора ТОВ "ППМГ" ОСОБА_2 та директора ТОВ "КПШ" ОСОБА_1 , розгляд якого наразі здійснюється Шевченківським районним судом м. Києва. За твердженням прокурора під час досудового розслідування було здобуто первинні документи (докази), що додатково підтверджують фактичні обставини справи стосовно недобросовісності дій ТОВ "ППМГ" під час набуття прав на спірне нерухоме майно, у тому числі щодо наявності даних протиправної участі посадових осіб Мінагрополітики, ФДМУ, РВ ФДМУ по м. Києву при проведенні приватизації спірного майна, а також пов'язаності ТОВ "ППМГ" з попереднім володільцем об'єкта нерухомості - ТОВ "КПШ", які свідчать про недобросовісність дій ТОВ "ППМГ". Зокрема, такими документами є: протокол огляду реєстраційних справ/підприємств від 18.05.2017; матеріали вилучених реєстраційних справ ТОВ "КПШ", ТОВ "ППМГ", ТОВ "Глав Пив Трест" та інших; нотаріально посвідчений попередній договір між ТОВ "КПШ" та ТОВ "ППМГ" від 06.03.2012, протокол огляду матеріалів обшуку від 19.09.2017 з доданими матеріалами банківських установ про рух коштів на рахунках ТОВ "КПШ", ТОВ "ППМГ", ТОВ "Главпив Трест", зокрема, щодо надходження коштів від ТОВ "ПМГ" до ТОВ "КПШ" на придбання орендованої нерухомості; протокол огляду від 13.06.2017 предметів і документів вилучених в ході обшуку автомобіля ОСОБА_2 , перелік яких свідчить про обізнаність директора ТОВ "ППМГ" ОСОБА_2 з обставинами непроведення робіт з поліпшення спірного орендованого ТОВ "КПШ" майна та його протиправної приватизації; копії постанов слідчого та ухвал судів, прийнятих щодо процесуальних питань отримання тимчасового доступу до речей, накладання арешту на майно, вилучене у ОСОБА_2 під час обшуків, зокрема, документів діяльності ТОВ "КПШ" щодо оренди спірної нерухомості, нібито проведення робіт з поліпшення цієї нерухомості, а також підготовки і проведення приватизації (копії додаються до матеріалів апеляційної скарги). Водночас прокурор не мав можливості подати зазначені докази у справі разом із позовом у зв'язку з тим, що вони здобуті процесуальним шляхом у межах досудового розслідування КП, а тому є відомостями досудового розслідування. Ураховуючи, що розгляд зазначеного вище КП стосовно ОСОБА_2 Шевченківським районним судом м. Києва триває, прокурором групи прокурорів у згаданому КП посадовим особам Офісу Генерального прокурора надано дозвіл від 01.04.2025 на розголошення відомостей досудового розслідування, що містяться у зазначених доказах, під час розгляду справи № 910/3504/18 в суді. Крім того, обставини щодо незаконної приватизації спірного об'єкту нерухомості та спільної діяльності колишнього міністра Мінагрополітики ОСОБА_3 , директора ТОВ "КПШ" ОСОБА_1 та директора ТОВ "ППМГ" ОСОБА_2 також підтверджуються документами наданими Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою листом № 07/4-1941ВИХ-25 від 03.04.2025 (з дозволом на розголошення відомостей досудового розслідування), зокрема, копіями підозри ОСОБА_3 , клопотання про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності та ухвали ВАКС. 3 огляду на надання дозволу на використання зазначених доказів в суді під час розгляду господарської справи № 910/3504/18 лише у квітні 2025 року прокурор об'єктивно був позбавлений можливості надати їх до суду першої інстанції, що зумовлено неможливістю подання зазначених доказів, додатково підтверджуючих обставини вказаної протиправної діяльності посадових осіб Мінагрополітики, ТОВ "КПП", ТОВ "ППМГ" та інших, з огляду на таємницю досудового розслідування.
Враховуючи наведене, узагальнено доводи апелянта зводяться до відсутності проведення ТОВ "КПШ" невід'ємних поліпшень орендованого майна та відсутності підстав для проведення органами приватизації приватизаційної процедури щодо спірної орендованої нерухомості, з огляду на відсутність у ТОВ "КПШ" права на приватизацію нерухомого майна шляхом викупу в порядку положень ст. 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та ст. 289 ГК України, оскільки право на викуп орендованого майна не передбачене положеннями договору оренди; відчуження об'єкту за заниженою ціною; реалізацією спірної нерухомості ТОВ "КПШ" на користь ТОВ "ППМГ" за договором купівлі-продажу від 28.02.2013, укладеного менше ніж через місяць після придбання її 06.02.2013 за договором купівлі-продажу, укладеним з РВ ФДМУ по м. Києву, а також припинення 27.06.2013 державної реєстрації ТОВ "КПШ" через чотири місяці після укладення договору купівлі-продажу спірної нерухомості від 28.02.2013, укладеного між ТОВ "КПШ" та ТОВ "ППМГ", та наявністю підстав для витребування на користь держави спірної нерухомості, у томі числі ураховуючи обґрунтовані сумніви щодо добросовісності останнього набувача, яка вбачається з детального аналізу ухвал Шевченківського районного суду м. Києва від 08.02.2018 у справі № 761/44914/17 та від 31.01.2018 у справі № 761/44915/17, положень договорів купівлі-продажу від 06.02.2013 та 28.02.2013; обставин здійснення ТОВ "ППМГ" за договором від 06.03.2013 фінансування діяльності ТОВ "КПШ" з метою придбання спірної державної нерухомості; припинення 27.06.2013 господарської діяльності ТОВ "КПШ", в сукупності з іншими обставинами справи, що свідчить про наявність спільних дій керівника ТОВ "КПШ" ОСОБА_1 та керівника ТОВ "ППМГ" ОСОБА_2 , спрямованих на отримання у приватну власність спірної нерухомості з порушенням вимог законодавства. При цьому, на переконання прокурора, витребування майна у ТОВ "ППМГ" відповідає критеріям правомірного втручання держави у право на мирне володіння майном передбаченим ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025, у складі колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О., зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено розгляд справи на 11.06.2025.
13.05.2025 до апеляційного суду надійшов відзив ТОВ "ППМГ", в якому представник зазначав, що:
- згідно з нормами приватизаційного законодавства, які є спеціальними по відношенню до загальних норм Закону України "Про управління об'єктами державної власності", закріплювалося, що належним органом, який здійснює повноваження власника державного майна саме у процесі приватизації, є ФДМУ та його регіональні відділення, тож віндикаційний позов на підставі ст. 388 ЦК України має бути заявленим, а спірне майно витребуваним лише на користь ФДМУ, як органу, наділеного правомочностями власника державного майна у процесі приватизації. Натомість, ні прокурором, ні позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність у позивача майнових прав на оспорюване майно, а відтак не доведено наявності у позивача правомочностей власника спірного майна, на користь якого останнє може витребовуватися;
- прокурор, звертаючись з даним позовом до суду в інтересах держави в особі позивача, неправильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (адже таким є ФДМУ), а відтак - і не підтвердив наявності підстав для представництва. Більше того, прокурор належним чином не виконав й вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", яка зобов'язує його попередньо, до звернення до суду повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень;
- згідно наказу РВ ФДМУ по м. Києву № 483 від 22.02.2013, було прийнято рішення про завершення приватизації спірного майна, який є чиним та нескасованим, а отже на сьогоднішній день неможлива будь-яка подальша приватизація спірного майна навіть у разі визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу. Водночас рішення які є предметом оскарження не містять положень, які продовжують дію та регулюють правовідносини після завершення приватизації, а отже є такими, що вичерпали свою дію, у зв'язку із завершенням приватизації відповідного майна;
- норма п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" є спеціальною, тобто має пріоритетне значення по відношенню до загальної норми ст. 289 ГК України. Таким чином, сама по собі відсутність у договорі оренди нерухомого майна № 5978 від 13.10.2011 умов викупу орендарем об'єкта оренди, не спростовує виникнення у орендаря права на приватизацію об'єкту оренди шляхом викупу, котре передбачалося спеціальним законодавчим актом;
- експерт Вець В.В. в рамках проведення судової будівельно-технічної експертизи, за результатами якої складено висновок № 17 від 25.10.2017, не здійснював особистий натуральний огляд об'єкту дослідження, за відсутності проєктної документації, робочих, виконавчих креслень, що спростовує можливість використання цього висновку як доказу;
- ухвали Шевченківського районного суду м. Києва № 761/44915/17 та № 761/44915/17 не носять характер преюдиції для цієї справи;
- юридична особа, яка була продавцем спірного майна ТОВ "КПШ" є ліквідованою з 2013 року. Таким чином у разі витребування спірного майна ТОВ "ППМГ" позбавлено можливості вимагати компенсації від продавця майна в порядку передбаченому ч. 1 ст. 661 ЦК України через відсутність зобов'язаної сторони;
- ініційоване прокурором судове провадження не передбачає для ТОВ "ППМГ" отримання компенсації за належне йому майно, у разі його повернення в державну власність. Таким чином задоволення позову накладає непропорційний тягар на власника майна ТОВ "ППМГ", оскільки в цьому випадку фактично відбувається виправлення допущеної представниками держави "помилки", за рахунок власника майна - особи, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади. Це є прямим порушенням ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, оскільки потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу;
- матеріалами справи підтверджується не лише обізнаність органу управління майном, підприємства, якому майно було передане у володіння на праві господарського відання, а також органу, який здійснює повноваження власника державного майна у процесі приватизації, про саму угоду купівлі-продажу спірного майна, а й наявність волі держави в особі уповноважених державних органів на передачу майна товариству;
- стосовно посилання на обставини кримінальних проваджень, то матеріали, на які посилався прокурор збиралися органами досудового розслідування в межах відповідних КП та мають оцінюватися судом саме у межах КП. При цьому значна частина цих доказів долучалася до матеріалів цієї справи до пояснення заступника Генерального прокурора від 18.11.2021 з доданням також дозволу на розголошення відомостей КП із зазначенням, що "інші відомості зазначеного КП розголошенню не підлягають";
- КП № 42013000000000273 від 01.08.2013 та № 42017000000003971 від 16.11.2017 на даний час судом не розглянуті та вироки у даних КП не ухвалені;
- ТОВ "ППМГ" вважає, що суд у цій справі позбавлений можливості надавати кримінально-правову оцінку діям директора ТОВ "ППМГ" на підставі певних матеріалів КП, оскільки такі процесуальні дії можливі лише в рамках діючого кримінально-процесуального законодавства з дотриманням гарантій на захист відповідної особи;
- також не можна вважати обґрунтованими посилання прокурора на долучені до апеляційної скарги матеріали КП № 42017000000002983 від 20.09.2017, а саме повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри відносно ОСОБА_3 , клопотання про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків притягнення особи до відповідальності та ухвали ВАКС про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків притягнення особи до відповідальності, оскільки повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та відповідне клопотання містять лише опис обставин кримінального провадження, які на думку органу досудового розслідування є доведеними;
- ТОВ "ППМГ" є добросовісним набувачем спірних нежитлових приміщень. Набуття ТОВ "ППМГ" спірного майна було відплатним, що виключає безумовність права власника витребувати останнє у добросовісного набувача, обмежуючи його вичерпним переліком випадків, до яких, зокрема, віднесено й вибуття майна з володіння власника поза його волею. Водночас попереднє ознайомлення ТОВ "ППМГ" з наявними на той час документами, дало підставу вважати, що майно яке буде придбане було набуто продавцем (ТОВ "КПШ") на законних підставах. Отже слід вважати, що ТОВ "ППМГ" ознайомившись з цими документами проявило необхідну в цьому випадку особливу обачність і пересвідчилося в законності правочину. ТОВ "ППМГ" не було орендарем спірного майна та немало будь-якого відношення до ремонту або поліпшень цього майна до його приватизації ТОВ "КПШ";
- ТОВ "ППМГ" вважає, що вимоги у даній справі заявлені з пропуском позовної давності і підстави для її поновлення відсутні, оскільки 22.02.2013 РВ ФДМУ по м. Києву було видано наказ № 483 "Про завершення приватизації" та 21.02.2013 РВ ФДМУ по м. Києву повідомляло Мінагрополітики та ДП "Агроінвест" про завершення приватизації спірних нежитлових приміщень, а також відповідно до вимог законодавства розмістило повідомлення про проведену приватизацію в офіційному виданні ФДМУ - віснику "Відомості приватизації", тож саме з вказаної дати позивач міг і повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а відтак саме з 23.02.2013 за правилами ст. 261 ЦК України й розпочався перебіг трирічного строку позовної давності, котрий сплив 23.02.2016, відповідно. Посилання прокурора на те, що про порушення вимог законодавства при приватизації спірного майна та відсутність правових підстав для її проведення шляхом викупу Мінагрополітики стало відомо лише після відкриття у листопаді 2017 року матеріалів досудового розслідування, як потерпілому у КП, жодним чином не спростовує можливості держави в особі позивача дізнатися про вказані обставини раніше, а відтак і не змінює початок перебігу позовної давності з дня, коли Мінагрополітики могло довідатися про нібито порушення свого права, на день, коли це фактично відбулося. Більше того обставини проведення приватизації нежитлових приміщень площею 516,60 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24, прокуратурою досліджувалися в ході проведення у квітні-травні 2013 року перевірки дотримання законодавства, за результатами якої 01.08.2013 розпочато досудове розслідування у КП № 42013000000000273 за фактом перевищення службових повноважень особами Мінагрополітики та службовими особами ФДМУ при приватизації нежитлових приміщень по вул. Хрещатик, 24 у м. Києві, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 365 КК України. До того ж, надані ТОВ "ППМГ" до матеріалів справи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо КП № 42013000000000273 від 01.08.2013, супровідний лист заступника Генерального прокурора В. Білоуса за вих. № 06/1-12785-13 від 02.08.2013 виконувачу обов'язків прокурора м. Києва до матеріалів КП № 42013000000000273 підтверджують, що Генеральна прокуратура була обізнана про нібито допущені порушення законодавства при приватизації спірних приміщень на декілька років раніше, ніж датовані висновки експертиз, що проведені у ході розслідування, на які посилався прокурор.
19.05.2025 до апеляційного суду надійшов відзив ФДМУ, в якому представник зазначав, що умовами п.п. 10.8, 10.12 договору оренди № 5978 нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного 13.10.2011 між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ "КПШ" передбачено умови приватизації орендарем нежитлових приміщень (об'єкту оренди), відтак органами приватизації правомірно здійснено процедуру приватизації, а умовами договору така процедура не заборонялась. Окрім того Фонд діяв відповідно до законодавства при прийнятті оскаржуваних наказів та укладенні на їх підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень державної власності від 06.02.2013. За твердженням ФДМУ прокурором формально дотримані вимоги приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Також позивач міг довідатися про потенційне порушення своїх прав з 23.02.2013, тож перебіг строку позовної давності сплив 23.02.2016.
09.06.2025 до апеляційного суду надійшли пояснення прокурора щодо відзиву ТОВ "ППМГ", в якому зазначалось, що органом, уповноваженим державою на управління спірним державним майном є Мінагрополітики, що також підтверджується наказом ФДМУ № 3714 від 24.10.2012 "Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації", а ФДМУ та його регіональне відділення у правовідносинах, що є предметом спору, згідно зі встановленими законодавством повноваженнями реалізують виключно функцію органів приватизації. Також у випадку відсутності підстав для приватизації об'єкта відповідні повноваження на управління ним та його реалізацію органи приватизації набути не можуть. Водночас незаконна приватизація спірного нерухомого майна призвела до порушення права власності держави на нього. Заявлені позовні вимоги у сукупності є ефективним способом захисту, які призведуть до реального поновлення порушеного права держави. Висновок експерта № 17 від 25.10.2017 є належним доказом, а обставини, які ставить під сумнів ТОВ "ППМГ" не мають значення для результатів експертного дослідження та встановлення обставин у цій справі. Крім того фактичні обставини, які засвідчують не проведення будівельних робіт з поліпшення орендованого майна підтверджуються доказами здобутими під час досудового розслідування КП № 42013000000000273, і виділених з нього КП №№ 42017000000003971, 42017000000002983, 42017000000003440, 42017000000003646. Не проведення будівельних робіт капітального характеру державного нерухомого майна розташованого за адресою: вул. Хрещатик, 24-а, у м. Києві на суму понад 2,7 млн. грн, яке перебувало в сфері управління Мінагрополітики також підтверджується показами свідків, підозрюваних, допитаних під час розслідування вказаних КП. При цьому матеріали одержані в ході досудового розслідування КП мають бути досліджені в межах розгляду даної справи саме у контексті розгляду питань, які на виконання завдання господарського судочинства підлягають до з'ясуванню у межах цієї господарського справи, що не пов'язано з наданням кримінально-правової оцінки. Фактичні обставини справи та зібрані докази свідчать про те, що набувач не міг не знати або принаймні повинен був знати про державну форму власності на майно, а тому не може вважатися добросовісним. Посадові особи та інші особи діяли за певною схемою щодо виведення спірного майна з державної власності і його подальшого продажу з порушенням вимог приватизаційного законодавства. Тож не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном. Перебіг позовної давності пов'язаний не з моментом відповідного порушення прав особи, а з моментом коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а отже лише після отримання та опрацювання висновків судово-економічної експертизи № 21764/17-45 від 10.11.2017, будівельно-технічних експертиз № 17 від 25.10.2017, № 3086/3087/15-42 від 30.10.2015 проведених у КП № 42013000000000273, із жовтня 2017 року Генеральній прокуратурі України стало відомо про порушення вимог законодавства під час приватизації спірного майна та про відсутність підстав для проведення приватизації шляхом викупу, зокрема, про факт нездійснення ТОВ "КПШ" невід'ємних поліпшень орендованого майна та заниження його вартості при продажу. Водночас Мінагрополітики не було стороною договору оренди спірного нерухомого майна, тому не володіло інформацією про умови його виконання, а приватизацію проводили органи приватизації - ФДМУ та РВ ФДМУ по м. Києву. Мінагрополітики як потерпілому у КП про обставини порушення вимог законодавства при приватизації спірного майна стало відомо лише після відкриття у листопаді 2017 року зазначених матеріалів досудового розслідування.
11.06.2025 до апеляційного суду надійшло клопотання ТОВ "ППМГ" про призначення у справі будівельно-технічної експертизи, проведення якої просив доручити експертам Київського відділення (бюро Національного наукового центра "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса"), та на вирішення поставити наступні питання: який перелік та об'єми фактично виконаних будівельних робіт з ремонту (реконструкції) нежитлових приміщень площею 516,6 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24 (літ. "А") за договором № 01/03 від 01.03.2012, укладеним між ТОВ "КПШ" і ТОВ "Фіброліт 7" та договором № 24/09 від 24.09.2021, укладеним між ТОВ "КПШ" і ТОВ "Сана Юг" станом на час проведення дослідження? Якщо за станом на тепер не можливо встановити фактичний обсяг робіт проведених у нежитлових приміщеннях площею 516,6 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24 (літ. "А") за договором № 01/03 від 01.03.2012, укладеним між ТОВ "КПШ" і ТОВ "Фіброліт 7" та договором № 24/09 від 24.09.2021, укладеним між ТОВ "КПШ" і ТОВ "Сана Юг", то чи було можливо встановити обсяг таких робіт станом на 25.10.2017? Клопотання обґрунтоване недоліками експертного висновку № 17 від 25.10.2017, а також заявленням ТОВ "ППМГ" клопотання про призначення експертизи до суду першої інстанції та відмовою суду у задоволенні експертизи щодо цього питання.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 розгляд апеляційної скарги відкладено на 09.07.2025.
08.07.2025 до апеляційного суду надійшли заперечення прокурора на клопотання ТОВ "ППМГ" про призначення експертизи, в яких зазначено, що матеріали справи містять докази, які дозволяють вирішити спір у справі, а призначення експертизи буде свідчити про затягування справи та позбавлення позивача можливості вирішення спору у розумний строк. Потреби у призначенні будівельно-технічної експертизи немає, оскільки у справі відсутні суперечливі докази із цього питання, більш того вона не впливає на можливість суду дати оцінку доводам прокуратури про незаконність приватизації спірного майна шляхом викупу за наявними у справі доказами. Також відповідач-3 уже звертався до суду першої інстанції з клопотанням про призначення комплексної судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертиз, на вирішення яких ставив питання щодо необхідності підтвердження факту виконання ТОВ "Фіброліт 7" та ТОВ "Сана Юг" робіт в орендованих ТОВ "КШП" нежитлових приміщеннях. За результатами розгляду клопотання суд першої інстанції, з яким погодився Північний апеляційний господарський суд, у постанові від 16.08.2022 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105860200), обґрунтовано відхилив клопотання відповідача-3 щодо необхідності призначення експертизи для вирішення цього питання.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2025, у складі колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Сітайло Л.Г., Андрієнко В.В., прийнято справу до провадження у визначеному складі суддів та призначено її до розгляду на 18.09.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2025 оголошено перерву до 22.10.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2025, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суддів та призначено її до розгляду на 24.11.2025.
17.11.2025 до апеляційного суду надійшло клопотання РВ ФДМУ по м. Києву про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 задоволено клопотання РВ ФДМУ по м. Києву про відкладення розгляду справи та справу відкладено на 14.01.2026.
14.01.2026 до апеляційного суду надійшли заперечення ТОВ "ППМГ" на клопотання апелянта про прийняття до розгляду додаткових доказів долучених до апеляційної скарги, в яких представник зазначав, що прокурор не надав доказів звернення до органу досудового розслідування щодо отримання цих доказів під час розгляду справи судом першої інстанції та відмови у їх наданні через таємницю досудового розслідування. При цьому щодо інших доказів які прокурор вважав за доцільне долучити до матеріалів та долучав під час розгляду справи в суді першої інстанції, орган досудового розслідування надавав дозвіл на розголошення таємниці досудового розслідування без будь-яких заперечень. Так протягом судового розгляду справи в суді першої інстанції прокурор неодноразово надавав додаткові пояснення із долученням додаткових доказів у вигляді матеріалів КП № 42013000000000273, тобто прокурор мав доступ до вказаних доказів та мав можливість їх надати суду у встановлені законом строки під час розгляду справи в суді першої інстанції. Окрім того щонайменше з 16.02.2018 (надходження обвинувального акту на розгляд Шевченківського районного суду м. Києва) матеріали КП № 42013000000000273 не містять відомостей досудового розслідування, які неможливо розголошувати без дозволу слідчого. Враховуючи наведене у прокурора не було будь-яких перешкод в отриманні та використанні вказаних доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції.
14.01.2026 до апеляційного суду надійшло клопотання ТОВ "ППМГ" про застосування у даній справі положень Закону України № 4292-ІХ від 12.03.2025 "Про внесення змін до ЦК України" щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" та зобов'язання позивача внести на депозитний рахунок коштів у розмірі вартості спірного майна, яке обґрунтовано тим, що абз. 1 п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 4292-ІХ від 12.03.2025 внесено зміни до ГПК України, зокрема, до ст.ст. 164, 174 ГПК України, а також доповнено ст.ст. 390, 391 ЦК України, із системного аналізу його норм вбачається, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд ухвалює рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, ухвалюючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Отже внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов'язковою умовою для подальшого розгляду справи про витребування майна у добросовісного набувача. Невчинення таких дій унеможливлює винесення позитивного рішення у справі та, як наслідок, поновлення порушеного права держави або територіальної громади, за захистом якого звернувся прокурор.
14.01.2026 судове засідання не відбулось, в зв'язку з перебуванням одного з членів колегії суддів на лікарняному.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 розгляд апеляційної скарги призначено на 11.02.2026.
02.02.2026 до апеляційного суду надійшли пояснення РВ ФДМУ по м. Києву, в якому представник зазначав, що набуття ТОВ "ППМГ" спірного майна було відплатним, що виключає безумовність права власника витребувати останнє у добросовісного набувача, обмежуючи його вичерпним переліком випадків, до яких, зокрема, віднесено й вибуття майна з володіння власника поза його волею. Наявні обставини в сукупності підтверджують відсутність у ТОВ "ППМГ" реальної можливості дізнатись про обставини з якими позивач пов'язує незаконність приватизації спірного майно, тобто ТОВ "ППМГ" слід вважати добросовісним набувачем в розумінні ст. 388 ЦК України. Також оспорюваний договір є повністю виконаним, тож визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави, що є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту.
11.02.2026 до апеляційного суду надійшли заперечення прокурора на клопотання ТОВ "ППМГ" про застосування норм Закону України № 4292-ІХ від 12.03.2025, в якому зазначалось, що вказаний Закон України не містить вказівки на те, що ч. 6 ст. 164 ГПК України має зворотну дію в часі, тобто зазначена норма зворотної дії в часі не має і підлягає застосуванню з моменту набрання чинності Законом України № 4292-ІХ від 12.03.2025 (09.04.2025), отже до позовних заяв органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, поданих 09.04.2025, необхідно долучати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, з огляду на наведене, доводи ТОВ "ППМГ" щодо необхідності врахування судом зворотної дії в часі норми ч. 6 ст. 164 ГПК України є необґрунтованими. Також прокурор не подавав до суду позов про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави. Окрім того, питання про добросовісність чи недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування ч. 5 ст. 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний суд відмовляє в задоволенні позову на підставі ч. 5 ст. 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду.
11.02.2026 судове засідання не відбулось, в зв'язку з технічною неможливістю проведення судового засідання.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 розгляд апеляційної скарги призначено на 25.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 судове засідання відкладено на 11.03.2026.
10.03.2026 до апеляційного суду надійшло клопотання від Мінекономіки про заміну позивача у даній справі з Мінагрополітики його правонаступником - Мінекономіки.
10.03.2026 до апеляційного суду надійшли додаткові пояснення РВ ФДМУ по м. Києву щодо обставин справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 замінено позивача у справі з Мінагрополітики його правонаступником - Мінекономіки; відкладено розгляд справи на 24.03.2026.
24.03.2026 до апеляційного суду надійшли додаткові пояснення від Мінекономіки, в яких представник зазначав про необґрунтованість доводів ТОВ "ППМГ" щодо неправильного визначення суб'єкта уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; спірні приміщення були відчужені в обхід процедури приватизації майна на аукціоні, за відсутності у орендаря права на викуп такого майна, що підтверджується фактичними обставинами справи.
У судовому засіданні, що відбулось 24.03.2026, прокурор та позивач підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Відповідачі-1, 2, 3 заперечували проти вимог апеляційної скарги, просили її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Третя особа у судове засідання не з'явилась, повідомлена належним чином і за висновками апеляційного суду неявка її представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Також відповідно до рішень ЄСПЛ, що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики ЄСПЛ критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші.
Щодо клопотання ТОВ "ППМГ" про призначення у справі будівельно-технічної експертизи.
Згідно положень ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Вказане клопотання заявника задоволенню не підлягає, оскільки матеріали справи містять докази на доведення обставин, що мають значення для справи. Крім того ТОВ "ППМГ" вже зверталось до суду першої інстанції з клопотанням про призначення комплексної судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертиз, на вирішення яких ставило питання щодо необхідності підтвердження факту виконання ТОВ "Фіброліт 7" та ТОВ "Сана Юг" робіт в орендованих ТОВ "КШП" нежитлових приміщеннях, за результатами розгляду клопотання суд першої інстанції, з яким погодився Північний апеляційний господарський суд, у постанові від 16.08.2022 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105860200) відхилив клопотання ТОВ "ППМГ" щодо необхідності призначення експертизи для вирішення цього питання.
Стосовно заявленого апелянтом клопотання про долучення до матеріалів справи доказів доданих до апеляційної скарги, які відсутні в матеріалах справи.
Згідно ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв матиме наслідком порушення приписів ч. 3 ст. 269 ГПК України, тож суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо вони існували на час розгляду справи судом першої інстанції та якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції у виняткових випадках.
В обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції заявник посилався на отримання дозволів для надання їх до даної справи у квітні 2025 року (лист Спеціалізованої антикорупційної прокуратури № 07/4-1941ВИХ-25 від 03.04.2025 (а.с. 209-213 том 18) та дозвіл від 01.04.2025 на розголошення відомостей КП (а.с. 1 том 19)). Однак прокурором не доведено будь-яких перешкод в отриманні та використанні вказаних доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції, доказів звернення щодо отримання цих доказів під час розгляду справи судом першої інстанції та відмови у їх наданні не було надано, а отже неможливості їх подання суду першої інстанції у встановлений на подання доказів процесуальний строк заявником не доведено.
У задоволенні клопотання ТОВ "ППМГ" про застосування у даній справі положень Закону України № 4292-ІХ від 12.03.2025 "Про внесення змін до ЦК України" слід відмовити, оскільки заявлений прокурором у березні 2018 року позов обґрунтований порушенням приватизаційної процедури та недобросовісністю останнього набувача спірної нерухомості (ТОВ "ППМГ").
Заслухавши пояснення представників сторін, які з'явились у судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, будівля № 24-28 по вул. Хрещатик у м. Києві з 1957 року після її будівництва використовувалась Міністерством сільського господарства УРСР, про що свідчить відповідне розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 1280-р від 16.11.1957 щодо надання доручення Міністерству сільського господарства УРСР відселити підвідомчі йому організації з будинку по вул. Чекістів, 7 в новобудову Міністерства промисловості будівельних матеріалів УРСР по вул. Хрещатик, 24-28 у м. Києві (а.с. 28-29 том 2).
З 1991 року будівля у м. Києві по вул. Хрещатик, 24, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів УРСР № 187-р від 16.09.1991, закріплена як службове приміщення за Міністерством сільського господарства УРСР, правонаступником якого є Мінагрополітики, для розміщення центрального апарату Міністерства (а.с. 30-36 том 2).
З 1997 року по 2011 рік частина приміщень у цій будівлі, а саме: з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м, орендувало ТОВ "Крона-2", що визнається учасниками справи.
08.02.2011 Мінагрополітики прийняло наказ № 40 (а.с. 149 том 4) про передачу безоплатно з балансу Мінагрополітики на баланс ДП "Агроінвест" нерухоме майно, зокрема, нежитлову будівлю загальною площею 11 646 кв.м по вул. Хрещатик, 24 у м. Києві.
ТОВ "КЦ "Маркон" за замовленням ДП "Агроінвест" виконано звіт про оцінку вартості нежитлових приміщень загальною площею 516,6 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24, складено 31.07.2011 (далі - Звіт від 31.07.2011; (а.с. 161-194 том 2). Оцінювач під час визначеного фізичного зносу об'єкта оцінки зазначив (а.с. 173 том 2), що показник фізичного зносу у розрахунку на 1 кв.м об'єкта оцінки склав 18 %, фізичний стан характеризується як добрий - пошкоджень та деформацій немає, є окремі несправності, що не впливають на експлуатацію елементів і устаткування під час ремонту. При проведенні оцінки оцінювач застосовував два підходи: дохідний та порівняльний, визначивши, що найбільш близькою до дійсної вартості об'єкта є вартість, яка отримана за допомогою дохідного підходу у розмірі 8 243 000,00 грн без врахування ПДВ.
У серпні 2011 року ТОВ "КПШ" звернулося до РВ ФДМУ по м. Києву (лист від 26.08.2011; а.с. 159 том 2) з проханням передати в оренду нежитлові приміщення загальною площею 516,6 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24, які перебувають на балансі ДП "Агроінвест" з метою використання під приміщення закладу громадського харчування.
ДП "Агроінвест" (лист № 414/54-19 від 19.08.2011; а.с. 160 том 2) та Мінагрополітики (лист № 37-11-1-15/13122 від 30.08.2011; а.с. 232 том 2) надали згоду щодо оренди цих приміщень.
06.09.2011 РВ ФДМУ по м. Києву надано рецензію на Звіт від 31.07.2011, за якою цей звіт кваліфіковано як такий, що у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки (а.с. 228-230 том 2).
09.09.2011 РВ ФДМУ по м. Києву затверджено висновки суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "КЦ "Маркон" (наказ № 1209) про вартість майна: нежилих приміщень загальною площею 516,6 кв.м, розміщених за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24 для розрахунку орендної плати (а.с. 227 том 2).
13.10.2011 РВ ФДМУ по м. Києву прийняло рішення укласти договір оренди із єдиним заявником ТОВ "КПШ" (наказ № 1142), про що повідомила останнього та ДП "Агроінвест" (лист № 30-04/13161 від 13.10.2011; а.с. 522 додаток до справи).
Цього ж дня, 13.10.2011 ДП "Агроінвест" та ТОВ "КПШ" здійснили спільний огляд нежитлових приміщень загальною площею 516,6 кв.м на першому та другому поверсі будівлі по вул. Хрещатик, 24 у м. Києві, за результатами чого складено спільний узгоджений висновок щодо стану майна. Сторони дійшли спільної згоди, що вищевказані приміщення, які передаються в оренду, знаходяться в задовільному стані та не потребують ремонту (а.с. 235 том 2).
13.10.2011 між РВ ФДМУ по м. Києву, як орендодавцем, та ТОВ "КПШ", як орендарем, укладено договір оренди № 5978 (далі - договір оренди; а.с. 136-141 том 1), за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 516,6 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24, на першому та другому поверхах будівлі, що перебуває на балансі ДП "Агроінвест" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.07.2011.
13.10.2011 РВ ФДМУ по м. Києву передало ТОВ "КПШ" приміщення, яке є предметом оренди за договором оренди, про що складено акт приймання передачі орендованого майна, в якому також зазначено про те, що технічний і пожежобезпечний стан задовільний, майно не потребує проведення поточного ремонту, майно передано в комплекті та у належному стані, відповідає істотним умовам договору оренди та призначенню майна (а.с. 161 том 1).
Згідно п. 1.2 договору оренди, в редакції договору № 5978/01 від 27.10.2011 про внесення змін до договору оренди (а.с. 142 том 1), майно передається в оренду з метою розміщення: кафе-бару, що здійснює продаж товарів підакцизної групи на площі 112,00 кв.м (на 1-му поверсі); ресторану на площі 404,6 кв.м (на 2-му поверсі).
Пунктом 6.2 договору оренди встановлено, що орендар має право за письмовою згодою орендодавця проводити заміну, розширення, технічне переозброєння орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості.
Згідно п. 7.4 договору оренди у разі здійснення орендарем невід'ємних поліпшень орендованого майна орендодавець зобов'язаний здійснювати контроль за здійсненням таких поліпшень.
За умовами п. 10.8 договору оренди в разі приватизації орендованого майна орендарем компенсація вартості поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, які здійснив орендар за згодою орендодавця, провадиться у відповідності до чинного законодавства.
У п. 10.12 договору оренди зазначено, що взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України.
Відповідно п. 10.1 договору оренди він укладений строком на 2 роки 11 місяців з 13.10.2011 до 13.09.2014.
У листопаді 2011 року, тобто відразу ж після початку використання орендованого майна, ТОВ "КПШ" звернулось до Мінагрополітики та ДП "Агроінвест" з проханням надати дозвіл на здійснення невід'ємних поліпшень, на які Мінагрополітики листом № 37-31-2-15/18043 від 24.11.2011 (а.с. 49 том 2) не заперечило проти здійснення ТОВ "КПШ" невід'ємних поліпшень в орендованому ним майні, а також згода надана ДП "Агроінвест" листом № 510/15-54 від 25.11.2011 (а.с. 50 том 2), додатком до якого є перелік будівельних робіт, які будуть проведені у орендованому приміщення (а.с. 51-57 том 2). Наведений перелік робіт повністю збігається з дефектним актом, складеним ТОВ "Агенція містобудування та інжинірингу" (а.с. 69-75 том 2).
Так, ТОВ "Агенція містобудування та інжинірингу" у грудні 2011 року здійснило обстеження нежилих приміщень загальною площею 516,6 кв.м на першому та другому поверсі, розміщених за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24, про що зазначено у акті обстеження технічного стану нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24 (далі - Акт обстеження). У Акті обстеження зазначено, що на момент проведення обстеження технічний стан об'єкта характеризується як незадовільний - з відсотком зносу до 50 %. Використання об'єкта можливе лише за умови проведення капітального ремонту, який найдоцільніший на цій стадії. Сам Акт обстеження датований 01.12.2011 (а.с. 66-68 том 2).
03.03.2012 ТОВ "КПШ" звернулось до РВ ФДМУ по м. Києву з проханням надати дозвіл на здійснення невід'ємних поліпшень в орендованому за договором оренди майні, який надано РВ ФДМУ по м. Києву листом № 30-09/2266 від 13.03.2012 (а.с. 58 том 2) та погоджено виконання робіт й витрат, що відповідають визначеним ТОВ "Агенція містобудування та інжинірингу" та погодженим ДП "Агроінвест".
Водночас, станом ще до звернення ТОВ "КПШ" до РВ ФДМУ по м. Києву з проханням надати дозвіл на здійснення невід'ємних поліпшень, орендарем, тобто ТОВ "КПШ", шляхом укладення 01.03.2012 договору № 01/03 (а.с. 209-210 том 3) вже було залучено ТОВ "Фіброліт 7" для виконання ремонтних робіт у нежитлових приміщеннях за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24. За цим договором кошторисна вартість робіт та матеріалів становить 2 649 160,99 грн (а.с. 222 том 3).
ТОВ "КПШ" та ТОВ "Фіброліт 7" підписали наступні акти на загальну суму 2 649 160,99 грн, а саме: 20.03.2012 акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2) на суму 518 234,86 грн (а.с. 223-225 том 3); 23.03.2012 акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2) на суму 545 194,99 грн (а.с. 226-230 том 3); 25.03.2012 акт № 3 приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2) на суму 524 641,63 грн (а.с. 231-233 том 3); 27.03.2012 акт № 4 приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2) на суму 554 251,32 грн (а.с. 234-236 том 3); 30.03.2012 акт № 5 приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2) на суму 506 838,19 грн (а.с. 237-239 том 3).
У квітні 2012 року ТОВ "КПШ", базуючись на документах щодо здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна на суму 2 649 160,99 грн, ініціювало приватизацію цього майна шляхом викупу та звернулось до РВ ФДМУ по м. Києву з проханням (лист № 45-1/4 від 28.04.2012) щодо здійснення приватизації орендованих приміщень (а.с. 36 том 1).
В рамках цієї процедури РВ ФДМУ по м. Києву 03.05.2012 запропонувало ДП "Агроінвест" (лист № 30-03/4177; а.с. 38 том 1) та Мінагрополітики (лист № 30-03/4176; а.с. 37 том 1) надати пропозиції стосовно такої приватизації.
Мінагрополітики погодження надало 10.05.2012 (лист № 37-31-7/7870; а.с. 39 том 1), ДП "Агроінвест" - 14.05.2012 (лист № 284/54-10; а.с. 40 том 1).
07.07.2012 ТОВ "КПШ" подало до РВ ФДМУ по м. Києву заяву про включення нежилих приміщень площею 516,6 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24, до переліку об'єктів приватизації шляхом викупу (а.с. 41 том 1).
Наказом РВ ФДМУ по м. Києву № 1031 від 07.07.2012 була зареєстрована така заява (а.с. 42 том 1).
Договором № 5978/02 від 09.07.2012 про внесення змін до договору оренди (а.с. 144 том 1) пункт 1.1 договору викладено в наступній редакції: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 516,6 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24, літ. "А", на 1-му та 2-му поверхах будівлі, що перебуває на балансі ДП "Агроінвест" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.07.2011 і становить 8 243 000,00 грн без ПДВ.
Договором № 5978/03 від 26.07.2012 про внесення змін до договору оренди (а.с. 146 том 1), зокрема, пункт 1.1 договору викладено в наступній редакції: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 516,6 кв.м (на першому поверсі - 113,7 кв.м, антресолі 1 - 94,5 кв.м, антресолі 2 - 308,40 кв.м), розміщене за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24, літ. "А" в будівлі, що перебуває на балансі ДП "Агроінвест"), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.07.2011 і становить 8 243 000,00 грн. В пункті 1.2 розділу 1 договору оренди слова "112,00 кв.м" замінено на "113,7 кв.м", слова "404,60 кв.м (на 2-му поверсі)" замінено на "402,90 кв.м (на антресолі 1 та 2)".
24.09.2012 ТОВ "КПШ" уклало з ТОВ "Сана Юг" договір № 24/09 на виконання ремонтних робіт у нежитлових приміщеннях за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24 на суму 15 611,04 грн (а.с. 269-272 том 3).
Погодження на виконання цих робіт як невід'ємних поліпшень орендованого майна надано РВ ФДМУ по м. Києву листом № 30-09/8808 від 26.09.2012 (а.с. 257 том 3).
04.10.2012 ТОВ "КПШ" та ТОВ "Сана Юг" підписали акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2) на суму 15 611,04 грн (а.с. 273-274 том 3).
РВ ФДМУ по м. Києву надіслало на адресу ФДМУ лист № 30-03/9935 від 22.10.2012 (а.с. 43 том 1) з проханням включити об'єкт - нежитлові приміщення загальною площею 516,6 кв.м (на 1-му поверсі - 113,7 кв.м, антресолі 1 - 94,5 кв.м, антресолі 2 - 308,4 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24, літ. "А", що орендуються ТОВ "КПШ"; балансоутримувач - ДП "Агроінвест"; орган управління - Мінагрополітики) до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу.
24.10.2012 ФДМУ прийняв оскаржуваний наказ № 3714 щодо приватизації об'єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень, загальною площею 516,6 кв.м, що орендуються ТОВ "КПШ" за адресою: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, літ. "А", які знаходяться на балансі ДП "Агроінвест" та про включення зазначеного об'єкту до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу (а.с. 44 том 1).
09.11.2012 РВ ФДМУ по м. Києву видало оскаржуваний наказ від № 1612 (далі - Наказ № 1612; а.с. 51 том 1) про приватизацію шляхом викупу об'єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень, загальною площею 516,6 кв.м, що орендуються ТОВ "КПШ", за адресою: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, літ. "А" та знаходяться на балансі ДП "Агроінвест".
07.12.2012 головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за зверненням РВ ФДМУ по м. Києву (а.с. 54 том 1), на підставі власного наказу № 1147-В від 07.12.2012 видало свідоцтво про право власності САЕ № 777325 (а.с. 55 том 1), яким посвідчило, що нежилі приміщення з № 1 по № 31 (група приміщень № 180), загальною площею 516,6 кв.м, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 (літера А), належать державі Україна в особі РВ ФДМУ по м. Києву на праві державної власності.
Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 36866027 від 20.12.2012 реєстраційний № 38719944 (а.с. 59 том 1) нежитлові приміщення з № 1 по № 31 (група приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 кв.м, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, буд. 24, номер запису 7402-П в книзі 119п-199; тип речового права - право власності; власник держава Україна в особі РВ ФДМУ по м. Києву на підставі свідоцтва про право власності САЕ № 777325, 07.12.2012, головне управління комунальної власності м. Києва, наказ № 1147-В від 07.12.2012, форма власності - державна, частка 1/1. Дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 20.12.2012.
Для визначення ціни продажу майна РВ ФДМУ по м. Києву було залучено ТОВ "КЦ "Маркон". Залучення цього оцінювача мало місце на підставі конкурсу з відбору суб'єктів оціночної діяльності, проведеного РВ ФДМУ по м. Києву у листопаді 2012 року. Інформація про оголошення конкурсу опублікована у газеті "Відомості приватизації" 14.11.2012 за № 46 (а.с. 230 том 4), про участь у конкурсі надійшла 1 заявка - ТОВ "КЦ "Маркон", яке рішенням конкурсної комісії (протокол № 31/12 від 22.11.2012; а.с. 231-232 том 4) визнано переможцем конкурсу.
ТОВ "КЦ "Маркон" провело оцінку майна (нежитлові приміщення загальною площею 516,6 кв.м, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, літера "А") станом на 30.11.2012, за результатами якої склало звіт (далі - Звіт від 30.11.2012) (а.с. 60-112 том 1). При проведенні оцінки оцінювач застосовував два підходи: дохідний та порівняльний, прийнявши за базовий результат, що отриманий за допомогою дохідного підходу у розмірі 12 985 000,00 грн (без ПДВ), 15 582 000,00 грн (з ПДВ).
Висновок ТОВ "КЦ "Маркон" про вартість майна (за ним вартість майна з поліпшеннями разом із ПДВ складає 15 582 000,00 грн, з яких частка орендаря - 2 527 200,00 грн, частка державного майна - 13 054 800,00 грн) РВ ФДМУ по м. Києву затвердило 31.01.2013 (а.с. 11-12 том 2).
Звіт від 30.11.2012 був предметом рецензування за замовленням виконавця оцінки та за замовленням РВ ФДМУ по м. Києву. Так, за замовленням виконавця оцінки рецензію Звіту від 30.11.2012 виконала 29.01.2013 громадська організація "ВО "Українське товариство оцінювачів", за рецензією якої Звіт від 30.11.2012 відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не виплинули на достовірність оцінки (а.с. 151-155 том 4).
Також 31.01.2013 за дорученням РВ ФДМУ по м. Києву рецензентом (Єгорова О.В.) складено рецензію на Звіт від 30.11.2012 (а.с. 7-10 том 2), за висновками якої Звіт від 30.11.2012 класифікується як такий, що у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не виплинули на достовірність оцінки.
06.02.2013 РВ ФДМУ по м. Києву, як продавцем, та ТОВ "КПШ", як покупцем, укладено оспорюваний договір купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності шляхом викупу № 1317 (а.с. 19-20 том 2), за умовами якого продавець продає, а покупець купує нежилі приміщення з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 кв.м, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, за ціною 13 054 800,00 грн, у тому числі ПДВ.
За умовами п. 1.2 вказаного договору об'єкт приватизації належить державі Україна в особі РВ ФДМУ по м. Києву на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, серія САЕ № 777325, виданого головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 07.12.2012 на підставі наказу головного управління комунальної власності м. Києва № 1147-В від 07.12.2012, зареєстрованого КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 20.12.2012, про що записано в реєстрову книгу: 119п-199, за номером запису: 7402-П, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 38719944. Номер витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно: 36866027 від 20.12.2012. Право державної власності продавця на об'єкт зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.02.2013 за № 94597, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 6239380000 (витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 316726 від 06.02.2013, наданий Щелковим Д.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу).
19.02.2013 ТОВ "КПШ" (покупець) сплатив продавцю вартість об'єкта приватизації в розмірі 13 054 800,00 грн згідно платіжного доручення № 218 від 19.02.2013 (а.с. 21 том 2).
20.02.2013 РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ "КПШ" підписали акт приймання-передачі нежилих приміщень державної власності № 1380 від 20.02.2013, зазначивши у ньому, що майно передано покупцю (а.с. 22 том 2).
22.02.2013 РВ ФДМУ по м. Києву видало наказ № 483 (а.с. 32 том 4) про завершення приватизації об'єкта державної власності групи А - нежилих приміщень загальною площею 516,6 кв.м, які розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 (літера А).
28.02.2013 ТОВ "КПШ" (продавець) та ТОВ "ППМГ" (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна (а.с. 51-53 том 3), за умовами п. 1.1 якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність та зобов'язується сплатити обговорену грошову суму за належне продавцю нерухоме майно, яким є нежилі приміщення з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 кв.м, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24.
Зі змісту п. 1.3 вказаного договору вбачається, що оціночна (ринкова) вартість майна згідно зі звітом про оцінку майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності - МПП "П.А.Н." станом на 28.02.2013 становить 16 000 000,00 грн.
За умовами п. 2.1 договору майно продано за 16 000 000,00 грн з ПДВ. Вказана сума отримана продавцем від покупця, а саме: 13 000 000,00 грн 06.03.2012 як забезпечувальний платіж за попереднім договором, а решта 3 000 000,00 грн - до укладання та підписання цього договору.
Право власності ТОВ "ППМГ" на приміщення з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 кв.м, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 6239380000) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 28.02.2013 (а.с. 76 том 3), тож ТОВ "ППМГ" з 28.02.2013 є власником нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 кв.м, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24.
За твердженням прокурора приватизація спірних нежилих приміщень, в рамках процедури якої були прийняті оскаржувані накази та укладено оспорюваний договір, не відповідали вимогам Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", у зв'язку з чим просив визнати незаконними та скасувати такі накази, визнати недійсним оспорюваний договір купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності, а майно витребувати у останнього набувача - ТОВ "ППМГ" на користь Мінагрополітики (правонаступником якого є Мінекономіки).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що приватизація ТОВ "КПШ" нежитлових приміщень не відповідає вимогам Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", однак спірні накази ФДМУ РВ ФДМУ по м. Києву є ненормативними актами, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання (шляхом укладення договору), тож вимоги про визнання їх недійсними є неефективними способами захисту, як і не є ефективним способом захисту вимога про визнання недійсним оспорюваного договору виконаного його сторонами без одночасного застосування наслідків недійсності правочину. Разом з цим вимога про витребування у ТОВ "ППМГ" спірних нежитлових приміщень відповідає критерію ефективності захисту, однак прокурором не доведено недобросовісності останнього набувача майна.
Переглядаючи спір колегія суддів зазначає наступне.
Станом на серпень 1991 року правовий режим власності був предметом регулювання таких законодавчих актів як ЦК УРСР від 1963 року та Закону УРСР "Про власність" від 07.02.1991, що введений в дію постановою Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 з 15.04.1991.
Стаття 89 ЦК УРСР державну власність визначала основною формою соціалістичної власності, власником якої є держава.
В розрізі тих суспільних процесів, що мали місце у 1991 році внаслідок запровадження ринкових відносин на заміну планової економіки, економічною базою якої була соціалістична власність, Закон УРСР "Про власність" надав принципово нових рис відносинам власності, задекларувавши рівність всіх форм власності, та позбавивши державну власність ідеологічної складової, тобто статусу державно-партійної, наділивши Верховну Раду Української РСР статусом суб'єкта права загальнодержавної власності від імені держави.
До об'єктів права загальнодержавної (республіканської) власності за ст. 34 Закону УРСР "Про власність" було віднесено майно, що, у тому числі, забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворюваних нею державних органів.
За Конституцією Української РСР 1978 року (ст. 109) міністерства і державні комітети Української РСР утворювались і ліквідовувались Президією Верховної Ради Української РСР у період між сесіями Верховної Ради з наступним поданням на її затвердження на черговій сесії.
Державна власність - це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи (інститути) державної влади.
У Конституції України, прийнятій у 1996 році (в редакції від 30.09.2016), як нова суспільно значима юридична категорія в ст. 13 визначена власність Українського народу (на природні об'єкти), а в ст. 41 вказані інші її форми - приватна, державна та комунальна.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.07.1998 у справі № 9-рп при розгляді конституційного поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 4 ст. 3, ч. 2 ст. 5, ч. 2 та 7 ст. 7 і ч. 5 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 19.02.1997), дав висновок щодо органів, уповноважених здійснювати управління державним майном.
Конституційний Суд України констатував таке:
"…від імені Українського народу права власника на природні об'єкти права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх конституційних повноважень (ч. 1 ст. 13 Конституції України).
На час прийняття Закону України "Про власність" (697-12) ст. 97 Конституції (Основного Закону) Української РСР від 20.04.1978 року (888-09) надавала право Верховній Раді Української РСР вирішувати всі питання, віднесені до відання Української РСР. У зв'язку з цим у ч. 2 ст. 10 Закону України "Про власність" зазначається, що народ України здійснює право власності на природні об'єкти через Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів, а ч. 1 ст. 32 цього ж Закону наголошує, що "суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України".
Наведені положення не узгоджуються з ч. 1 ст. 13 чинної Конституції України. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні (ст. 75 Конституції України) через прийняття законів (п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України), якими визначається правовий режим власності (п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України), не може бути єдиним суб'єктом права державної власності, а виступає лише одним з органів державної влади в Україні, що здійснює права власника щодо об'єктів, визначених у ч. 1 ст. 13 Конституції України. Частина 1 ст. 3 Закону України "Про власність" суб'єктами права власності визнає народ України, громадян, юридичних осіб та державу.
Водночас за Конституцією України Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України в межах, передбачених ст.ст. 85, 87 Конституції України (ч. 1 ст. 113), здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону (п. 5 ст. 116).
Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування управління майном, що забезпечує діяльність органів законодавчої та виконавчої влади" (50-93) від 12.05.1993, Законом України "Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України" (594/96-ВР) від 13.12.1996 передбачено надання органам, уповноваженим здійснювати управління державним майном, що забезпечує їх діяльність, права розпоряджатися ним у порядку, встановленому відповідними органами. Таке право закріплено у ст.ст. 37, 39 Закону України "Про власність", які регулюють правовий режим повного господарського відання та оперативного управління.
Отже, аналіз положень Конституції і законів України, інших нормативних актів свідчить, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника в межах, визначених Основним Законом України, а Кабінет Міністрів України конституційно визнаний тим органом, на який покладено управління державним майном відповідно до закону.
Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (ст. 345 ЦК України). Приватизація є однією з підстав виникнення права власності у фізичних та юридичних осіб і одночасно однією з підстав припинення права власності у держави, Автономної Республіки Крим чи територіальної громади.
Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом (ч. 3 ст. 345 ЦК України).
Приватизація майна - це відчуження в установленому законом порядку майна, що перебуває у державній власності і майна, що належить Автономній Республіці Крим, територіальним громадам, на користь фізичних і юридичних осіб, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
За ч. 2 ст. 146 ГК України (тут і надалі застосовані ГК України, Закони України "Про приватизацію державного майна", "Про Державну програму приватизації", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", чинні станом на 2012-2013 роки) приватизація державних і комунальних підприємств здійснюється не інакше як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації і в порядку, встановленому законом.
Юридичною формою відчуження майна у процесі приватизації є договір купівлі-продажу.
Основними законодавчими актами, які у спірний період визначали правові засади, порядок та особливості приватизації державного і комунального майна були Закони України "Про приватизацію державного майна", "Про Державну програму приватизації", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (інші законодавчі акти у сфері приватизації суд не наводить, оскільки їхні регуляторні механізми не стосуються спірних правовідносин).
Закон України "Про приватизацію державного майна" (ст. 5-1), з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікував за 6 групами, віднісши до групи А серед інших об'єктів окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном у розумінні цього Закону вважається рухоме та нерухоме майно державних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном; майно державних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств.
Об'єкти приватизації, що належать до груп А, є об'єктами малої приватизації (ч. 2 ст. 51 Закон України "Про приватизацію державного майна"). Викуп об'єктів малої приватизації, за ч. 2 ст. 162 Закону України "Про приватизацію державного майна", підлягав здійсненню відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Належність нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 кв.м, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, до об'єктів приватизації, що належать до груп А, визнається всіма учасниками справи та не оспорюється, що відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягає окремому доказуванню.
Правовий механізм приватизації єдиних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу встановлював Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Приватизація як підстава виникнення права власності у фізичних та юридичних осіб і відповідно як підстава припинення права власності у держави та територіальних громад являє собою систему послідовних та взаємообумовлюючих дій суб'єктів та органів приватизації, серед яких договір купівлі-продажу посідає ключове місце, однак невіддільно пов'язаний з рештою юридичних фактів, які мають місце у приватизаційній процедурі та впливають на перехід права власності на майно від держави чи територіальних громад до покупця. Кожен з таких етапів регламентований законодавством, і підлягав здійсненню в залежності від застосованого способу приватизації. Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (ст. 3) у 2012 році передбачав приватизацію об'єктів малої приватизації такими способами: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
Конкурентність, як один із принципів приватизації, що забезпечує максимальну ефективність залучення коштів, реалізується шляхом застосування таких способів приватизації як продаж на аукціоні та продаж за конкурсом. З огляду на це викуп, як неконкурентний спосіб приватизації, відповідно до ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", мав обмежене застосування: викуп міг бути застосований до об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Отже, за Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", здійснення орендарем за згодою орендодавця майна невід'ємних поліпшень орендованого майна (що відноситься до об'єктів групи А) в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, надає орендарю право вимагати приватизувати майно шляхом його викупу, та породжує обов'язок у органу приватизації застосувати саме цей спосіб приватизації.
На відміну від ст. 289 ГК України, Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" застосування викупу як способу приватизації не зумовлював наявністю права викупу у договорі оренди. Зокрема, за ч. 1 ст. 289 ГК України, орендар мав право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.
Конституційний Суд України у рішення № 5-р(II)/2020 від 18.06.2020 зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує ці формули (принципи) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Як зазначив Конституційний Суд України у цьому рішенні, імператив надання дієвості принципові верховенства права (правовладдя) вимагає одночасного застосування всіх трьох класичних формул.
Спеціалізацію права визначає три форми:
1) конкретизація правового регулювання, тобто його деталізація, все більш докладне регулювання окремих елементів і сторін даних суспільних відносин;
2) диференціація правового регулювання, тобто його розгалуження, розщеплювання, набуття тією чи іншою віттю все більш специфічних, своєрідних рис;
3) інтеграція правового регулювання, тобто узагальнена регламентація того єдиного, співпадаючого, що властиве групам суспільних відносин, їх принципам.
Узяті сукупно формули lех posterior derogat priori, lех specialis derogat generali, lех posterior generalis non derogat priori speciali вказують на те, що Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" як такий, що є одночасно і спеціальним законом, і таким, що набрав чинності пізніше в часі (Закон доповнено ст. 182 згідно із Законом № 4336-VI від 13.01.2012, ч. 1 ст. 289 ГК України існувала в редакції з 16.01.2003) має перевагу над ГК України, що набрав чинності раніше.
Таким чином ГК України, а саме ч. 1 ст. 289 ГК України, як загальний не є застосовним у спорі щодо підстав виникнення такого способу приватизації як викуп.
Слід зазначити, що згідно умов п.п. 10.8, 10.12 договору оренди № 5978 від 13.10.2011 (а.с. 140-141 том 1) в разі приватизації орендованого майна орендарем компенсація вартості поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, які здійснив орендар за згодою орендодавця, провадиться у відповідності до чинного законодавства. Взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України.
Враховуючи наведене відсутність у договорі оренди нерухомого майна № 5978 від 13.10.2011 умов викупу орендарем об'єкта оренди, не спростовує виникнення у орендаря права на приватизацію об'єкту оренди шляхом викупу, котре передбачалося Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Як зазначено вище, приватизація являє собою систему послідовних та взаємопов'язаних дій суб'єктів та органів приватизації, в ланцюгу яких підготовка об'єкта малої приватизації до продажу забезпечує прозорість та ефективність процесу приватизації. За ч. 1 ст. 8 Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" до переліку дій з підготовки об'єкта малої приватизації до продажу включено встановлення ціни продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу. Оскільки викуп не є конкурентним способом приватизації, дійсність, тобто об'єктивність ціни продажу, забезпечує не тільки ефективність приватизації, а є також кваліфікуючим критерієм його відплатності.
Порядок визначення ціни продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" делегував ФДМУ (ч. 3 ст. 10), який 02.04.2012 наказом № 439 затвердив Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - Порядок № 439).
Пунктом 8.2 Порядку № 439 передбачено, що ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Матеріалами справи (витягом з книги реєстрації заяв на участь в конкурсі по відбору експертів (а.с. 221-222 том 4), копіями оголошення про проведення конкурсу ("відомості приватизації") (а.с. 230 том 4) та протоколу засідання конкурсної комісії по відбору суб'єктів оціночної діяльності, затвердженого РВ ФДМУ по м. Києву, № 31/12 від 22.11.2012 (а.с. 231 том 4)) підтверджується, що відбір ТОВ "КЦ "Маркон" відбувся з дотриманням Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003 (відбір суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для оцінки об'єктів державної власності здійснюється на конкурсних засадах у порядку, що встановлюється ФДМУ).
Отже, у розумінні законодавства, Звіт від 30.11.2012 є легітимним актом для визначення вартості ціни продажу майна шляхом викупу.
Водночас, сам факт дотримання формальних процедур у межах підготовки об'єкта малої приватизації до продажу не надає абсолютного правового змісту тим діям, які виконуються як складові підготовки, що не могли б бути поставленими під сумнів, а тому дані, які наведені у Звіті від 30.11.2012 як документі, який законодавством визнано таким, що визначає ціну продажу, при наявності сумнів щодо їх об'єктивності підлягають доказуванню на загальних засадах.
Допустимими засобами доказування у цьому випадку є висновки експерта, оскільки методологія визначення ціни потребує наявних спеціальних знань (ст. 98 ГПК України).
У розумінні процесуального закону допустимість - це встановлена законодавством вимога, що обмежує використання конкретних засобів доказування, або вимога, що пропонує обов'язкове використання конкретних засобів доказування при встановленні певних фактичних обставин при здійсненні доказування в процесі розгляду господарського спору.
Визначення ринкової вартості нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 кв.м, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, було предметом експертного дослідження кількох експертиз.
Зокрема, 30.10.2015 експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз складено висновок № 3086/3087/15-42 (а.с. 29-50 том 3) за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи. Експертиза ця проведена за рішенням (постанова) старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУМВС України в місті Києві у КП № 12015100020001506.
Одним із питань, на яке експертами надано відповідь під час проведення експертизи, було питання про ринкову вартість об'єкта приватизації на момент оцінки 30.11.2012. Експерти, надаючи відповідь на це питання, дійшли висновку, що ринкова вартість об'єкту приватизації, а саме: нежитлового приміщення площею 516,6 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24 (А) станом на момент оцінки становить 15 125 200,00 грн без ПДВ.
Висновок № 3086/3087/15-42 викладено у письмовій формі, він відповідає вимогам, що передбачені процесуальним законом до висновку експерта (ст. 98 ГПК України), у висновку зазначено, що експерти попереджені про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків.
Надана до матеріалів справи прокурором копія висновку № 3086/3087/15-42 засвічена посадовою особою Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Генеральної прокуратури України.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у справі № 918/36/19 (постанова від 23.01.2020) зазначав, що при вирішенні господарських спорів може бути досліджений і висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної. Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії. Така ж правова позиція щодо можливості використання в господарському судочинстві висновку експерта, наданого в межах КП, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18.
За таких обставин, висновок № 3086/3087/15-42 є прийнятним як засіб доказування відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 73 ГПК України.
Окремо необхідно дати оцінку рецензіям на висновки експертів (у тому числі і на висновок № 3086/3087/15-42), які були надані ТОВ "ППМГ" (а.с. 77-125 том 4).
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмету доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (ст. 98 ГПК України).
Отже, висновок експерта є одним із засобів доказування (ст. 73 ГПК України), що містить відомості про предмет доказування. Висновок експерта не є єдиним засобом доказування. Поряд з ним встановлення або відсутність обставин, фактів доказування здійснюється іншими засобами доказування, якими є письмові, речові і електронні докази, а також показання свідків.
Будь-які докази підлягають оцінці на предмет належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України). Така оцінка здійснюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст. 86 ГПК України).
Спростування висновку експерта може мати місце за допомогою доказів, які відповідають визначеним ст. 73 ГПК України засобам доказування.
Рецензування полягає в критичному розгляді та наданні висновків щодо повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна. Порядок здійснення рецензування є предметом регулювання Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" і ця діяльність стосується виключно актів з оцінки майна.
Натомість, за приписами процесуального закону (ст.ст. 106, 107 ГПК України) неповнота або сумніви у правильності висновку експерта можуть бути усунуті експертним шляхом, а не шляхом його рецензування.
За таких обставин рецензії на висновки експертів, що надані ТОВ "ППМГ", не є допустимими доказами, у зв'язку з чим не підлягають оцінці судом.
Як зазначено вище, розбіжності між результатами оцінок (у тому числі Звіту від 30.11.2012) з висновком експертів № 3086/3087/15-42 від 30.10.2015 зумовили призначення судом першої інстанції комісійної оціночно-будівельної експертизи, проведення якої було доручено Київському відділенню-бюро Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С.Бокаріуса (ухвала господарського суду міста Києва від 09.06.2022). Метою призначення експертизи було усунення цих розбіжностей, оскільки незважаючи на використані при проведенні оцінок та експертизи оцінювачем і експертами однакових нормативних актів та літератури, а також використанні єдиних методів і спільних методологічних засад та підходів, їхні висновки суттєво відрізняються.
В рамках дослідження експерти повинні були відповісти також на питання щодо ринкової вартості об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м, які розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, станом на момент оцінки 30.11.2012.
29.11.2023 експертом складено висновок № 1991/3394 (а.с. 186-208 том 15), в якому зазначено, що ринкова вартість об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м, які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24, станом на момент оцінки 30.11.2012 складала 15 540 648,00 грн (з урахуванням ПДВ).
Висновок № 1991/3394 викладено у письмовій формі, він відповідає вимогам, що передбачені процесуальним законом до висновку експерта (ст. 98 ГПК України), у висновку зазначено, що експерт попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Отже фактично висновок експерта, що наведений у висновку експертизи № 1991/3394, узгоджується з оцінкою майна (Звіт від 30.11.2012) щодо його вартості (за даними оцінки вартість майна складає 15 582 000,00 грн з урахуванням ПДВ).
Оцінюючи ці докази за правилами ст. 86 ГПК України суд виходить з того, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: 1) "баланс імовірностей" або ж "перевага доказів"; 2) "наявність чітких і переконливих доказів"; 3) "поза розумним сумнівом".
В господарських справах стандартом доказування є "перевага доказів", стандарт також відомий як "баланс ймовірностей", де основним принципом є змагальність сторін, а суд виступає лише арбітром (постанова Верховного Суду від 25.09.2023 у справі № 902/1068/20).
Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такі стандарти доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 14.12.2021 у справі № 917/2117/19.
При оцінці доказів стандарт доказування "баланс ймовірностей", або "переваги більш вагомих доказів", притаманний саме приватноправовим відносинам. За класичним визначенням цей стандарт тлумачиться як розумний ступінь ймовірності (рішення ЄСПЛ у справі "Бендерський проти України").
Цей стандарт доказування втілено у ст. 79 ГПК України, за якою наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Керуючись цим стандартом доказування, оскільки висновок експертизи № 3086/3087/15-42 та висновок експертизи № 1991/3394 є рівносильними доказами, водночас останній висновок експерта узгоджуються з даними Звіту від 30.11.2012, який є легітимним актом для визначення вартості ціни продажу майна шляхом викупу, за критерієм вірогідності суд вважає доведеним, що вартість нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 кв.м, що розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24 станом на 30.11.2012 складала 15 582 000,00 грн з урахуванням ПДВ.
Також критерій вірогідності доказів суд застосовує при вирішенні доведеності обставини здійснення ТОВ "КПШ", як орендарем, невід'ємних поліпшень орендованого майна на суму 2 649 160,99 грн, виконавцем яких було ТОВ "Фіброліт 7", та на суму 15 611,04 грн, виконавцем яких було ТОВ "Сана Юг".
Перш за все слід звернути увагу на сумнівність мотивів необхідності здійснення невід'ємних поліпшень, які полягали у незадовільному технічному стані майна. Такий стан ТОВ "КПШ" констатований у листопаді 2011 року, тобто відразу ж після початку використання орендованого майна. Як зазначено судом вище, акт обстеження (акт, що фіксує характеристику об'єкта) датований 01.12.2011 (а.с. 66-68 том 2), водночас ще до його оформлення ДП "Агроінвест" погодило (25.11.2011) перелік робіт, що повністю збігався з актом обстеження. Це дає підстави вважати, що обстеження та дані акту обстеження не відображали реального стану речей, а метою акту обстеження було підтвердження попередньо наданих згод Мінагрополітики та ДП "Агроінвест".
Незадовільний технічний стан майна у листопаді 2011 року спростовується і документами, які були складені ТОВ "КПШ" незадовго до листопада 2011 року і які стверджують зворотнє. Це, зокрема, є: спільний узгоджений висновок щодо стану майна (а.с. 235 том 2), складений 13.10.2011 ДП "Агроінвест" та ТОВ "КПШ" (сторони дійшли спільної згоди, що приміщення, які передаються в оренду, знаходяться в задовільному стані та не потребують поточного ремонту); акт приймання передачі орендованого майна (а.c. 161 том 1), що складений 13.10.2011 (у день укладення договору) між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ "КПШ", в якому при передачі об'єкта оренди сторони зафіксували його стан: технічний і пожежонебезпечний стан задовільний, майно не потребує проведення поточного ремонту, майно передано в комплекті та у належному стані, відповідає істотним умовам договору оренди та призначенню майна. Крім того, у Звіті від 31.07.2011 (а.с. 161-194 том 2) оцінювач під час визначення фізичного зносу об'єкта оцінки зазначав, що показник фізичного зносу у розрахунку на 1 кв.м об'єкта оцінки склав 18 %, фізичний стан характеризується як добрий - пошкоджень та деформацій немає, є окремі несправності, що не впливають на експлуатацію елементів і устаткування під час ремонту.
Оскільки до матеріалів справи не надано будь-яких доказів про настання з середини жовтня 2011 року по листопад 2011 року обставин, які би за такий короткий термін змінили технічний стан майна з задовільного до незадовільного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що дані Акту обстеження (а.с. 66-68 том 2) є недостовірними.
Підтвердження факту виконання робіт ТОВ "Фіброліт 7" у березні 2012 року та ТОВ "Сана Юг" у жовтні 2012 року з'ясовувалось експертним шляхом. Зокрема, 25.10.2017 судовим експертом Вець Віктором Володимировичем складено висновок експерта (а.с. 242-294 том 2) за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 17 (далі - висновок № 17).
Ця експертиза (висновок № 17) проведена за дорученням (постанова) слідчого в особливо важливих справах Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Генеральної прокуратури України у КП № 42013000000000273.
На вирішення експерта, зокрема, були поставлені такі питання:
- чи підтверджується факт виконання робіт ТОВ "Фіброліт 7" у березні 2012 року у нежитлових приміщеннях ресторану "Шато" в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 та в якому об'ємі?
- які саме види робіт, виконані ТОВ "Фіброліт 7" у березні 2012 року у нежитлових приміщеннях ресторану "Шато" в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, не підтверджуються наданими на дослідження матеріалами та на яку вартість?
- які види робіт виконані ТОВ "Група компаній "Добробут" в серпні-вересні 2008 року у нежитлових приміщеннях ресторану "Шато" в м. Києві по вул. Хрещатик, 24?
- які види робіт виконані ТОВ "Група компаній "Добробут" в серпні-вересні 2008 року у нежитлових приміщеннях ресторану "Шато" в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 співпадають з роботами, які виконувались ТОВ "Фіброліт 7" в березні 2012 року та ТОВ "Сана Юг" у вересні-листопаді 2012 року в цих же приміщеннях?
- чи підтверджується факт виконання робіт ТОВ "Сана Юг" у вересні-листопаді 2012 року у нежитлових приміщеннях ресторану "Шато" в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 та в якому об'ємі?
- які саме види робіт, виконані ТОВ "Сана Юг" у вересні-листопаді 2012 року у нежитлових приміщеннях ресторану "Шато" в м. Києві, не підтверджуються наданими на дослідження матеріалами та на яку вартість?
Відповідаючи на них експерт дійшов таких висновків:
- факт виконання основних видів робіт ТОВ "Фіброліт 7" у березні 2012 року у нежитлових приміщеннях ресторану "Шато" в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, які зазначені у актах №№ 1-5 виконаних робіт за березень 2012 року, не підтверджується;
- факт виконання ТОВ "Сана Юг" у вересні-листопаді 2012 року у нежитлових приміщеннях ресторану "Шато" в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 ремонтних робіт, які зазначені у акті № 1 приймання виконаних робіт від 04.10.2012, не підтверджується;
- у відповіді на питання щодо не підтверджених ТОВ "Фіброліт 7" видів робіт експерт у висновку № 17 навів перелік таких робіт, зазначивши, що орієнтовна договірна ціна можливо виконаних ремонтних робіт становить 595 229,00 грн;
- експерт у висновку № 17 навів перелік робіт, виконаних ТОВ "Група компаній "Добробут" у вересні 2008 року, які в значній мірі співпадають з переліком робіт, що були задекларовані які такі, що виконані ТОВ "Фіброліт 7" та ТОВ "Сана Юг".
Висновок № 17 викладено у письмовій формі, він відповідає вимогам, що передбачені процесуальним законом до висновку експерта (ст. 98 ГПК України), у висновку зазначено, що експерти попереджені про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків.
Надана до матеріалів справи прокурором копія висновку № 17 засвічена посадовою особою Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Генеральної прокуратури України.
З огляду на це, виходячи з наведеної вище позиції щодо прийнятності висновку судової експертизи, яку проведено в межах провадження з іншої справи, то висновок № 17 є прийнятним як засіб доказування відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 73 ГПК України.
У висновку № 17 заначено, що огляд приміщень експертом мав місце 25.07.2017 (тобто до призначення експертизи). Як зазначено судом першої інстанції експерт Вець Віктор Володимирович у судовому засіданні, у яке він був викликаний як експерт для надання пояснень щодо його висновку, цю обставину підтвердив, зазначивши, що огляд ним здійснювався як спеціалістом при огляді 25.07.2017 слідчим об'єкту. Під час проведення експертизи повторний огляд об'єкта дослідження не провадив.
Такі дії експерта не є порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 за № 53/5, а саме обов'язку щодо особистого проведення дослідження. Експерт ОСОБА_4 особисто провів дослідження, у тому числі і огляд приміщення. Та обставина, що огляд ним проведено перед призначенням експертизи, а не після, не нівелює фактор особистого виконання. Висновок № 17 містить перелік документів, у тому числі і виконавчої документації, що була використана експертом при проведенні експертизи. ТОВ "ППМГ", посилаючись на невикористання експертом проєктної документації, робочих та виконавчих креслень не наводить даних про їх існування, що, за таких умов, могло б свідчити про неповноту експертного дослідження.
За таких обставин висновок № 17 є допустимим доказом.
Іншими доказами, які встановлюють відсутність обставин виконання робіт ТОВ "Фіброліт 7" у березні 2012 року та ТОВ "Сана Юг" у вересні-листопаді 2012 року, є ухвали Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвала Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/44914/17 постановлена 08.02.2018 за результатами розгляду клопотання прокурора Генеральної прокуратури України про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_5 , який у березні 2012 року був директором ТОВ "Фіброліт 7" (а.с. 64-68 том 3). Суд встановив, що ОСОБА_5 у березні 2012 року склав та видав завідомо неправдиві офіційні документи шляхом внесення неправдивих відомостей щодо виконання будівельних робіт у нежитлових приміщення площею 516,6 кв.м, розташованих у м. Києві по вул. Хрещатик, 24 , на суму 2 649 161,00 грн до актів приймання виконаних будівельних робіт № 1, № 2, № 3, № 4, № 5. У зазначений час згадані в актах ремонтно-будівельні роботи не проводились, заклад громадського харчування протягом березня 2012 року безперервно здійснював свою господарську діяльність. Ці дії судом інкриміновані як злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України, КП щодо ОСОБА_5 судом закрито у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (не реабілітуюча підстава).
Ухвала Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/44915/17 постановлена 31.01.2018 також за результатами розгляду клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , який з 08.12.2010 по 04.10.2012 був директором ТОВ "Сана Юг". Суд встановив, що ОСОБА_6 вніс до офіційного документу - акту приймання виконаних робіт № 1, завідомо неправдиві відомості про виконані у період з 28.09.2012 по 04.10.2012 у приміщенні площею 516,6 кв.м, розташоване у м. Києві по вул. Хрещатик, 24, капітальні ремонтні роботи з укріплення перекриття та інші роботи на суму 15 611,04 грн. ТОВ "Сана Юг" такі роботи не проводило. Ці дії судом інкриміновані як злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України, КП щодо ОСОБА_6 судом закрито у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Ці судові рішення не є такими, які підпадають під дію ст. 75 ГПК України. Водночас, вони носять характер письмових доказів, оскільки є документами, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Оцінюючи обставини відсутності виконання робіт ТОВ "Фіброліт 7" у березні 2012 року та ТОВ "Сана Юг" у вересні-листопаді 2012 року, що наведені в ухвалах Шевченківського районного суду м. Києва, висновку № 17, то вони узгоджуються з вище зробленими висновками щодо недостовірності даних про незадовільний технічний стан майна у листопаді 2011 року.
Підсумовуючи наведене аргументи прокурора про відсутність здійснення ТОВ "КПШ" невід'ємних поліпшень орендованого майна (на суму 2 649 160,99 грн, виконавцем яких було ТОВ "Фіброліт 7", та на суму 15 611,04 грн, виконавцем яких було ТОВ "Сана Юг") є доведеними.
Відсутність таких поліпшень, відповідно, унеможливлювало застосування п. 1 ч. 1 ст. 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (право викупу орендарем орендованого майна), що свідчить про те, що приватизація ТОВ "КПШ" нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 кв.м, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, не відповідає вимогам Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", тобто є незаконною.
За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц, від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц).
Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.
Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.
Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
У постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Інакше кажучи, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значенні має розумітися ефективний захист порушених прав особи.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Такий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
Наведене також узгоджується з положеннями ст. 2 ГПК України, зокрема, завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв'язку із судовим рішенням тощо.
У загальному розумінні процес приватизації державного або комунального майна слід розуміти, як специфічну сукупність заходів щодо платного відчуження майна, яке знаходиться в публічній власності, у власність фізичних та/або юридичних осіб. Для реалізації цього основними юридичними фактами, які призводять до виникнення, зміни або припинення приватизаційних правовідносин, є юридичні акти - правомірні дії, з якими норми права пов'язують юридичні наслідки. При цьому, орган приватизації у таких відносинах є лише особою яка представляє власника майна.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 11.09.2019 у справі № 826/4509/17 та від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 сформувала висновки, відповідно до яких до ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі, укладення договору купівлі-продажу.
Отже рішення, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору є неефективним способом захисту прав особи (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).
Таким чином, оскільки прийняті відповідачем-1 (ФДМУ) та відповідачем-2 (РВ ФДМУ по м. Києву) рішення у вигляді наказу від 24.10.2012 № 3714 "Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації" та наказу № 1612 від 09.11.2012 "Рішення про приватизацію нежитлових приміщень (вул. Хрещатик, 24, літ. "А")", є ненормативними актами, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання (шляхом укладення договору), вимоги про визнання їх скасування є неефективними способами захисту, у зв'язку з чим у позові в цій частині судом першої інстанції вірно відмовлено.
Доводи прокурора стосовно того, що оскаржувані накази ФДМУ та РВ ФДМУ по м. Києву не вичерпують свою дію фактом приватизації спірного майна шляхом викупу, до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки спірні накази (а.с. 44, 51 том 1) не містять положень, які продовжують дії та регулюють правовідносини після завершення приватизації, а згідно наказу РВ ФДМУ по м. Києву № 483 від 22.02.2013 (а.с. 32 том 4), було прийнято рішення про завершення приватизації спірного майна, який є чинним та не скасованим.
Також не є ефективним способом захисту вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності від 06.02.2013, укладеного між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ "КПШ" про продаж нежилих приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м, які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24.
Частинами 1, 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в п.п. 64, 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулював правовий висновок про те, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача, і зазначив таке: "Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з'ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов'язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".
Наведеним висновком, сформульованим у справі № 905/77/21, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду уточнила висновок, викладений у постанові цієї ж палати від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20.
Оспорюваний договір купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності шляхом викупу № 1317 від 06.02.2013, що укладений РВ ФДМУ по м. Києву, як продавцем, та ТОВ "КПШ", як покупцем, (а.с. 19-20 том 2), за умовами якого продавець продав покупцю спірні нежилі приміщення за ціною 13 054 800,00 грн, з ПДВ, оплачений останнім на користь РВ ФДМУ по м. Києву 19.02.2013 в розмірі 13 054 800,00 грн згідно платіжного доручення № 218 від 19.02.2013 (а.с. 21 том 2).
В подальшому 28.02.2013 між ТОВ "КПШ", як продавцем, та ТОВ "ППМГ", як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (а.с. 51-53 том 3), спірні нежилі приміщення передані у власність ТОВ "ППМГ".
ТОВ "КПШ" припинило свою господарську діяльність, про що 27.06.2013 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що не заперечується сторонами.
З огляду на вказане, оскільки оспорюваний договір є повністю виконаним, тож визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави, у зв'язку з чим судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову в цій частині.
Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, ЄСПЛ виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає ст. 13 Конвенції.
Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (п. 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (п. 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (п. 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 155)).
За положеннями ст.ст. 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами ст. 388 ЦК України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18). При цьому в п. 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.
Враховуючи наведене вимога про витребування у ТОВ "ППМГ" на користь Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України (правонаступник Мінагрополітики) нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м, які розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, відповідає критерію ефективності захисту.
Водночас незаконним володільцем може бути добросовісний і недобросовісний набувач. На відміну від недобросовісного набувач, який зобов'язаний повернути майно у будь-якому випадку, добросовісний набувач зобов'язаний повернути набуте ним майно лише у передбачених законом випадках. Можливість витребування майна від добросовісного набувача залежить насамперед від підстав придбання ним майна, яке підлягає віндикації. Виключні випадки витребування майна у добросовісного набувача наведені у ст. 388 ЦК України, за якою, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Крім того, у ч. 2 цієї норми робиться застереження, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Отже, за ст. 388 ЦК України, добросовісним набувачем є набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно у особи, яке не має права його відчужувати.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів обізнаності ТОВ "ППМГ" про приватизацію ТОВ "КПШ" нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 кв.м, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що, відповідно, тоді б принаймні свідчило про його обізнаність з сумнівністю права ТОВ "КПШ" відчуження майна. Набуття ТОВ "ППМГ" майна мало місце за відплатним договором, дійсність, тобто об'єктивність ціни придбання, як кваліфікуючого критерія відплатності була встановлена судом. При цьому саме РВ ФДМУ по м. Києву видано свідоцтво про право власності САЕ 777325 від 07.12.2012 (а.с. 55 том 1), відповідно до якого власником спірного майна є держава в особі відповідача-2 (РВ ФДМУ по м. Києву), тож вибуття майна з володіння власника, яким була держава, мало місце внаслідок дій РВ ФДМУ по м. Києву як суб'єкта, який від імені держави Україна здійснював право власності, та з його волі. Разом з цим ТОВ "ППМГ" зазначало, що КП № 42013000000000273 від 01.08.2013 та № 42017000000003971 від 16.11.2017 на даний час судом не розглянуті та вироки у даних КП не ухвалені, протилежного матеріали справи не містять.
Враховуючи наведене у сукупності ТОВ "ППМГ" є добросовісним набувачем майна, що виключає можливість застосування механізму витребування у нього майна, тож у задоволенні вимоги про витребування у ТОВ "ППМГ" на користь позивача нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м, які розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, обґрунтовано відмовлено судом першої інстанції.
Що стосується заявленого ТОВ "ППМГ" (а.с. 103-113 том 3) клопотання про застосування строків позовної давності, то колегія суддів зазначає, що правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено порушення суб'єктивного права позивача. У випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.
Відтак переглянувши оскаржуване рішення колегія суддів дійшла висновку про те, що твердження скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 ГПК України, суд,-
Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора на рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі № 910/3504/18 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі № 910/3504/18 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/3504/18 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 14.04.2026.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Гаврилюк