вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" квітня 2026 р. Справа№ 910/11966/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сковородіної О.М.
суддів: Колесника Р.М.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання Фурсов Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований Покупець"
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 (суддя - Паламар П.І., повне рішення складено 12.01.2026)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український енергетичний розвиток"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 617 002, 98 грн,
за участю представників:
від позивача: Нечай О.Д. (в режимі відеоконференції),
від відповідача: Олійник Н.А.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Український енергетичний розвиток" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 617 002, 98 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 було відкрито провадження у справі №910/11966/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Український енергетичний розвиток" були задоволені частково.
Стягнуто з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український енергетичний розвиток" 599 196, 60 грн боргу, 10 226, 74 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 7 481, 49 грн 3% річних з простроченої суми, 9 253, 57 грн витрат по оплаті судового збору, 30 000, 00 грн витрат по оплаті послуг адвоката. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство "Гарантований Покупець" 02.02.2026 у встановлений процесуальним законом строк, через підсистему "Електронний суд" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог та стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України та залишив апеляційну скаргу без руху ухвалою №910/11966/25 від 09.02.2026, а Державному підприємству "Гарантований Покупець" запропонував оплатити судовий збір.
18.02.2026 на електронну адресу суду від Державного підприємства "Гарантований Покупець" надійшла заява про усунення недоліків, до якої додана платіжна інструкція №132 від 12.02.2026 на суму 11 104,26 грн.
Ухвалою апеляційного суду від 23.02.2026 було відкрито провадження у справі за правилами загального провадження з викликом сторін.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції безпідставно відхилено доводи відповідача про те, що обов'язок Гарантованого покупця щодо оплати 100% вартості електричної енергії, за існуючого алгоритму розрахунків, обумовлений 100% оплатою ОСП послуги перед Гарантованим покупцем у відповідному розрахунковому періоді, а оскільки НЕК «Укренерго» не сплатило послугу в повному обсязі, зобов'язання Гарантованого покупця перед Позивачем за вказаний розрахунковий період у розумінні ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України не виникло.
Відповідач при оплаті вартості електроенергії за укладеним Договором діяв і діє в рамках чинного законодавства, яке регулює правовідносини сторін на ринку електричної енергії, а отже прострочення грошового зобов'язання відсутнє як таке.
Відсутність прострочення відповідача є підставою для відмови у позові в цілому як за вимогами про стягнення заборгованості, так і за вимогами про стягнення 3% річних та нарахованої інфляційної складової на суму боргу, оскільки відсутність порушення зобов'язання в частині прострочення.
Судом першої інстанції не в повному обсязі враховано заперечення відповідача щодо невірного розрахунку 3% річних та інфляційних втрат. Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат у жодному разі не може розглядатися як обґрунтований та вірним, не може бути прийнятий судом до уваги.
Також, судом першої інстанції не врахована наявність форс-мажорних обставин.
Крім того, не погоджується в частині часткового задоволення вимог позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн та вважає рішення в даній частині необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у відзиві зазначив, що рішення Господарського суду м.Києва від 12.01.2026 у справі № 910/11966/25 є законним та обгрунтованим, тому, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ДП «Гарантований покупець» в повному обсязі.
У судовому засідання 01.04.2026 з'явилися представники позивача (в режимі відеоконференції) та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні надав суду свої пояснення по справі, у яких заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційний суд скасувати рішення першої інстанції, а апеляційну скаргу задовольнити.
У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представника позивача, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Український енергетичний розвиток" є виробником електричної енергії, діє на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії.
Державне підприємство "Гарантований покупець" є суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії на провадження діяльності зі здійснення функцій гарантованого покупця, у відповідності до Закону України "Про ринок електричної енергії" зобов'язаний купувати електричну енергію у виробників, яким встановлено "зелений" тариф, а також у виробників за аукціонною ціною та виконувати інші функції, визначені законодавством.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" договір купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом укладається між гарантованим покупцем та виробником або споживачем, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями) на весь строк дії "зеленого" тарифу.
28 травня 2010 між позивачем та Державним підприємством "Енергоринок" укладений договір № 6123/02, згідно з яким позивач зобов'язався продавати, а Державне підприємство "Енергоринок" купувати електроенергію, вироблену позивачем, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.
30 червня 2019 між ним, відповідачем та Державним підприємством "Енергоринок" було укладено додаткову угоду № 120/01 до договору, що є невід'ємною його частиною, згідно з якою сторони замінили слова "Державне підприємство "Енергоринок" на "Державне підприємство "Гарантований покупець", привели договір у відповідність до типового договору про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом між ним та відповідачем.
За умовами вищевказаного договору з урахуванням додаткової угоди до нього позивач як виробник за "зеленим" тарифом зобов'язався продавати, а відповідач купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену ним за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у т.ч. Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП № 641 від 26 квітня 2019 р. (далі за текстом - Порядок).
Згідно з п. 3.1. договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупця адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку.
Згідно з п. 3.3. договору в редакції додаткової угоди до договору оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюється відповідно до положень глави 10 Порядку.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 30, п. 8 ч. 9 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" виробники мають право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ними електричну енергію відповідно до укладених договорів на ринку електричної енергії та за допоміжні послуги.
Гарантований покупець зобов'язаний сплачувати своєчасно та в повному обсязі за електричну енергію, куплену у виробників, яким встановлено "зелений" тариф, а також у виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку.
Відповідно до п.п. 10.1., 10.4. Порядку (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) до 15 числа (включно) розрахункового місяця відповідач здійснює оплату платежу позивачу із забезпеченням йому пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої адміністратором комерційного обліку, підписаної кваліфікованим електронним підписом (далі - КЕП), за перші 10 днів розрахункового місяця, що зазначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями позивача.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця відповідач здійснює оплату платежу позивачу із забезпеченням йому пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої адміністратором комерційного обліку, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями позивача.
Після отримання від продавця акту купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
Заявлені позивачем вимоги стосувалися стягнення на його користь з відповідача заборгованості в сумі 599 196,60 грн. за електричну енергію, яка утворилась в період з 19.02.2025 по 22.09.2025.
Відповідно до п. 11.4. Порядку (в редакції постанови НКРЕКП № 178 від 24 січня 2024) Гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої відповідачу, зокрема, протягом квітня 2024-червня 2025 років.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за електричну енергію, поставлену протягом квітня-серпня 2024 року у строк до 21 лютого 2025, травня, червня 2024 та лютого 2025 років - до 18 квітня 2025, липня 2024 року - до 31 січня 2025, вересня 2024 року - до 7 січня 2025, жовтня, листопада 2024 року - до 27 лютого 2025, грудня 2024 року - до 6 березня 2025, січня 2025 року - до 20 березня 2025, березня 2025 року - до 29 травня 2025, квітня 2025 року - до 27 червня 2025, травня 2025 року - до 24 липня 2025, червня 2025 року - до 21 серпня 2025.
Наявність заборгованості суд першої інстанції встановив на підставі пояснень позивача, викладеними у позовній заяві, поданим ним розрахунком, наявними у матеріалах справи актами купівлі-продажу електричної енергії та визначив наявність заборгованості відповідача за передану електричну енергію за "зеленим" тарифом за договором за період квітня 2024-червня 2025 років у розмірі 599 196,60 грн.
З огляду на прострочення відповідачем оплати за договором з нього на користь позивача відповідно до вимог ст.ст. 622, 625 Цивільного кодексу України суд першої інстанції стягнув 599 196,60 грн. основної заборгованості, 10 226,74 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, також, частково задовольнив стягнення 3% річних з простроченої суми у розмірі 7481,49 грн. з урахуванням того, що прострочення виконання зобов'язання мало місце через п'ять робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора, а не через три робочих днів з чого виходив позивач у своєму розрахунку.
При визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) та зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається.
Відповідно до приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як визначено в п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", виробник електричної енергії (виробник) - це суб'єкт господарювання, який здійснює виробництво електричної енергії.
Згідно з п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" гарантований покупець електричної енергії (гарантований покупець) - це суб'єкт господарювання, що відповідно до цього Закону зобов'язаний купувати електричну енергію у виробників, яким встановлено "зелений" тариф, об'єкти електроенергетики або черги будівництва (пускові комплекси) яких включені до балансуючої групи гарантованого покупця, та придбавати послугу із забезпечення підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за механізмом ринкової премії (послуга за механізмом ринкової премії) у виробників, які уклали з ним договір про надання послуги із забезпечення підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за механізмом ринкової премії (договір про надання послуги за механізмом ринкової премії), а також виконувати інші функції, визначені законодавством.
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом.
За положеннями ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
У п. 2 ч. 3 ст. 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено право виробника електричної енергії на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ним електричну енергію.
Згідно із ч. 6 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії за "зеленим" тарифом, порядок визначення вартості та сплати послуги за механізмом ринкової премії, що надається гарантованому покупцю суб'єктами господарювання, яким встановлено "зелений" тариф або які за результатами аукціону набули право на підтримку, визначається порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджується Регулятором.
Відповідно до пункту 10.1 Порядку № 641 (в редакції, чинній до 26.01.2024) до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Якщо надходження оперативних даних щодо обсягу товарної продукції за перші 10 та 20 днів розрахункового місяця від АКО припадає на день здійснення авансового платежу та/або на вихідний день, то оплата платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати здійснюється впродовж двох робочих днів після отримання даних.
У п. 10.4 Порядку № 641 встановлено, що після отримання від продавця акту купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акту купівлі-продажу.
Джерелом коштів, якими гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за "зеленим" тарифом, є кошти, які ОСП (Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго") сплачує гарантованому покупцю за послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць. Зазначений механізм розрахунку відображений у главі 12 Порядку № 641.
Згідно з п. 12.5 Порядку № 641 ОСП протягом двох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, здійснює остаточний розрахунок із гарантованим покупцем із забезпеченням йому 100 % оплати фактично наданої послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць відповідно до розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, затвердженої Регулятором, з урахуванням попередньо сплачених авансових платежів.
Тобто, гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за "зеленим" тарифом, в тому числі й позивачу, в три етапи, попередньо отримавши кошти від ОСП (Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"):
- до 15 числа розрахункового місяця (абзац перший пункту 10.1 Порядку № 641);
- до 25 числа розрахункового місяця (абзац другий пункту 10.1 Порядку № 641);
- протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора (НКРЕКП) щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці (пункт 10.4 Порядку № 641).
Відповідно до п. 2.5 Договору вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом.
Таким чином, судом правильно встановлено, що строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП) з посиланням на главу 10 Порядку або главу 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Такий порядок визначення кінцевої дати остаточного розрахунку за поставку електричної енергії узгоджується з позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23, на яку, також посилається апелянт.
Зокрема, матеріалами справи підтверджено, що в рамках виконання Договору мало місце постачання позивачем електричної енергії відповідачу, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами купівлі-продажу електричної енергії від 30 квітня 2024, від 31 травня 2024, від 30 червня 2024, від 31 липня 2024, від 31 серпня 2024, від 30 вересня 2024, від 31 жовтня 2024, від 30 листопада 2024, від 31 грудня 2024, від 31 січня 2025, від 28 лютого 2025, 31 березня 2025, 30 квітня 2025, від 31 травня 2025, від 30 червня 2025, актом коригування до акту купівлі-продажу електроенергії за червень 2024 від 18 грудня 2024, за серпень 2024 від 11 вересня 2024, за грудень 2024 від 31 грудня 2024, за березень 2025 від 31 березня 2025, платіжними інструкціями №№ 358173 від 15 квітня 2024, 359152 від 22 квітня 2024, 359760 від 25 квітня 2024, 366458 від 14 травня 2024, 367306 від 15 травня 2024, 369743, 370534 від 22 травня 2024, 371611 від 27 травня 2024, 372456 від 29 травня 2024, 374191 від 11 червня 2024, 375214 від 17 червня 2024, 376107 від 21 червня 2024, 376933 від 25 червня 2024, 384244 від 15 липня 2024, 385075 від 17 липня 2024, 386047 від 26 липня 2024, 389619 від 9 серпня 2024, 390652 від 15 серпня 2024, 391533 від 20 серпня 2024, 392357 від 22 серпня 2024, 394035 від 26 серпня 2024, 395933 від 30 серпня 2024, 396785 від 4 вересня 2024, 397737 від 12 вересня 2024, 401322 від 25 вересня 2024, 403831 від 27 вересня 2024, 405574 від 4 жовтня 2024, 406095 від 7 жовтня 2024, 408204 від 15 жовтня 2024, 408969 від 16 жовтня 2024, 410975 від 25 жовтня 2024, 412489 від 29 жовтня 2024, 414291 від 31 жовтня 2024, 418438, 416627, 417525, 419368 від 8 листопада 2024, 424573, 423667, 420968, 421770 від 14 листопада 2024, 425364 від 15 листопада 2024, 426198 від 18 листопада 2024 , 427101 від 20 листопада 2024, 427878 від 27 листопада 2024, 428888 від 28 листопада 2024, 429879 від 5 грудня 2024, 430597 від 12 грудня 2024, 431233 від 16 грудня 2024, 434750 від 25 грудня 2024, 439310, 440203, 437649 від 31 грудня 2024, 441863 від 14 січня 2025, 442786 від 15 січня 2025, 443681 від 20 січня 2025, 444634 від 27 січня 2025, 445522 від 30 січня 2025, 450714 від 12 лютого 2025, 451548 від 17 лютого 2025, 452523 від 20 лютого 2025, 453927 від 24 лютого 2025, 454772 від 25 лютого 2025, 455762, 456484 від 26 лютого 2025, 457247 від 27 лютого 2025, 458217 від 28 лютого 2025, 459000, 460151, 460743 від 11 березня 2025, 461799 від 12 березня 2025, 463496 від 17 березня 2025, 464348 від 19 березня 2025, 465350 від 24 березня 2025, 466205 від 25 березня 2025, 467033 від 26 березня 2025, 468825 від 1 квітня 2025, 469968 від 7 квітня 2025, 470938 від 11 квітня 2025, 471654 від 15 квітня 2025, 472505, 473385 від 16 квітня 2025, 475734 від 25 квітня 2025, 476729 від 28 квітня 2025, 478700 від 15 травня 2025, 479541 від 16 травня 2025, 480190 від 19 травня 2025, 481316 від 23 травня 2025, 482243 від 26 травня 2025, 483106 від 28 травня 2025, 484713 від 12 червня 2025, 487634 від 24 червня 2025, 483995 від 9 червня 2025, 493010 від 21 липня 2025, 485720 від 16 червня 2025, 486563 від 18 червня 2025, 488482 від 25 червня 2025, 489281 від 27 червня 2025, 497545 від 18 серпня 2025
НКРЕКП відповідними постановами, зокрема: №№ 193 від 11 лютого 2025 р. (дата оприлюднення на офіційному вебсайті Регулятора 13 лютого 2025 р.), 529 від 8 квітня 2025 р. (дата оприлюднення на офіційному вебсайті Регулятора 10 квітня 2025 р.), 76 від 21 січня 2205 р. (дата оприлюднення на офіційному вебсайті Регулятора 23 січня 2025 р.), 2418 від 30 грудня 2024 р. (дата оприлюднення на офіційному вебсайті Регулятора 30 грудня 2024 р.), 247 від 18 лютого 2025 р. (дата оприлюднення на офіційному вебсайті Регулятора 19 лютого 2025 р.), 285 від 25 лютого 2025 р. (дата оприлюднення на офіційному вебсайті Регулятора 26 лютого 2025 р.), 348 від 11 березня 2025 р., (дата оприлюднення на офіційному вебсайті Регулятора 12 березня 2025 р.), 753 від 20 травня 2025 р. (дата оприлюднення на офіційному вебсайті Регулятора 21 травня 2025 р.), 916 від 18 червня 2025 р. (дата оприлюднення на офіційному вебсайті Регулятора 19 червня 2025 р.), 1074 від 15 липня 2025 р. (дата оприлюднення на офіційному вебсайті Регулятора 16 липня 2025 р.), 1238 від 12 серпня 2025 р. (дата оприлюднення на офіційному вебсайті Регулятора 13 серпня 2025 р.) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої відповідачу, зокрема, протягом квітня 2024-червня 2025 років.
Враховуючи наведені вище норми слід зазначити, що правовідносини, які виникають за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, та правовідносини, які виникають за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, незважаючи на їхню пов'язаність, є самостійними зобов'язаннями, з самостійними предметами та суб'єктами. Ні договір, ні Порядок не містять умов та правил, які би визначали стан виконання гарантованим покупцем обов'язків за договором в залежності від виконання ПрАТ "НЕК "Укренерго" обов'язків за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії. При цьому, умова про те, що для здійснення остаточного місячного платежу враховується сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, не пов'язує настання строку виконання гарантованим покупцем зобов'язання з оплати електричної енергії з надходженням коштів від ОСП.
Крім того, умовами договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов'язковими для виконання, а також положеннями чинного законодавства не передбачено можливість зміни строку виконання відповідачем зобов'язань по оплаті товару через зміну обставин, зокрема через те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за "зеленим" тарифом, оскільки в даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК "Укренерго" в якості оплати послуги.
Отже, з наведеного вбачається, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання із оплати відпущеної позивачем електроенергії у спірний період.
Враховуючи положення укладеного сторонами Договору, наведені вище норми законодавства, суд першої інстанції правильно визначив наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем у розмірі 599 196,60 грн на підставі Договору, доказів погашення якої на день ухвалення рішення у справі надано не було, та дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення основного боргу в розмірі 599 196,60 грн., та, як наслідок, нарахування інфляційних втрат та 3% річних через прострочення оплати.
Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке.
За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
З огляду на викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок втрат від інфляції та 3 % річних, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 10 226,74 грн втрат від інфляції та 3% річних у розмірі 7481,49 грн з урахуванням того, що прострочення виконання зобов'язання мало місце через п'ять робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора, а не через три робочих дні з чого виходив позивач у своєму розрахунку.
Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що відповідач не надав ані контррозрахунку проти заявлених до стягнення з нього сум 3% річних та інфляційних втрат, ані будь-яких заперечень щодо невірності їх нарахування тощо. Як за текстом відзиву на позовну заяву, так і за текстом апеляційної скарги, апелянт заперечує проти наявності основного боргу, та, як наслідок, заперечує проти нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
За таких обставин, правомірним є висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 599 196,60 грн основного боргу, 10 226,74 грн. втрат від інфляції та 7 481,49 грн. 3 % річних.
Також, апелянт вказує, що судом першої інстанції не врахована наявність форс-мажорних обставин.
Судом апеляційної інстанції досліджено рішення суду першої інстанції, у якому надано оцінку позиції відповідача відносно форс-мажорних обставин та вказано, що посилання на неможливість належного виконання зобов'язання у встановлений строк за спірним договором внаслідок форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), які були спричинені введенням 24 лютого 2022 року воєнного стану в Україні, є необґрунтованими оскільки належними доказами не підтверджені.
Суду першої інстанції не було надано належних доказів (довідки територіального відділення Торгово-промислової палати України тощо) про настання саме для відповідача форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання зобов'язань за спірним договором.
Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на форс-мажорні обставини та, як наслідок, неможливість стягнення з відповідача боргу у судовому порядку, зважаючи на наступне.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі №904/6463/14 (3-216гс15)).
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Частиною 1 цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (п. 75).
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Саме таких висновків дотримуються Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21, у постанові від 04.10.2022 у справі №927/25/21.
В обґрунтування наявності форс-мажорних обставин Державне підприємство "Гарантований покупець" посилається на введення на території України воєнного стану, ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Зокрема, відповідач звертає увагу суду, що про настання таких обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) повідомляв усіх своїх контрагентів, у тому числі позивача на своєму офіційному веб-сайті в мережі Інтернет та вважає, за таких умов, з урахуванням ситуації, в якій опинилася держава, зважаючи на важливість гарантованого покупця для економіки України, беручи до уваги соціальну спрямованість його діяльності, особливо в період дії режиму воєнного стану, вбачається настання непереборної сили, що унеможливлює стягнення з відповідача боргу у судовому порядку.
Колегія суддів зауважує, що факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 внаслідок повномасштабного вторгнення країни агресора (рф) є загальновідомим фактом та саме з цієї дати боржники можуть бути звільнені від відповідальності за порушення зобов'язань, у випадку неможливості виконання зобов'язання саме внаслідок дії обставин форс-мажору.
У даному випадку, твердження відповідача щодо того, що він повідомляв усіх контрагентів (в тому числі і позивача) про настання форс-мажорних обставин не знайшли свого підтвердження під час дослідження доказів судом. Зокрема, матеріали справи не містять сертифікату ТПП України про настання форс-мажорних обставин з 24.02.2022 саме до зобов'язань Державного підприємства "Гарантований покупець" у спірних правовідносинах, а загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією рф проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання, а тому вказаний лист не може бути беззаперечним доказом існування форс-мажорних обставин.
Водночас, воєнний стан в Україні, у зв'язку з триваючою військовою агресією рф неодноразово продовжувався та наразі триває, що є загальновідомим фактом, який в будь-якому разі так чи інакше впливає на провадження господарської діяльності суб'єктів господарювання, навіть якщо обставина введення воєнного стану не є форс-мажорною у конкретних спірних правовідносинах. А тому, посилання відповідача на форс-мажорні обставини при виконанні останнім своїх зобов'язань за договором є необґрунтованими.
Також, апелянт заперечує щодо стягнення з нього 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, та вважає рішення в даній частині необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.
Ухвалюючи дане рішення місцевий господарський суд, зважаючи на характер спору, обсяг наданих позивачу у справі послуг адвоката (написання позовної заяви, відповіді на відзив), того, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), а також розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн задовольнив частково та відшкодував за рахунок відповідача 30 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
За приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим у ч. 5 зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19.
Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п. 269).
Таку правову позицію викладено і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.11.2020 по справі №922/2869/19, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення
Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.
Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням ч. 3 ст. 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною 3 статті 237 ЦК України унормовано, що однією з підстав виникнення представництва є договір.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).
Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Як слідує з матеріалів справи, правову допомогу Товариству з обмеженою відповідальністю "Український енергетичний розвиток" у ході розгляду даної справи надавав Адвокат Нечай Олександр Дмитрович на підставі договору про надання правової допомоги від 09.09.2024, згідно з п. 1.1 якого клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання-доручення, а адвокат зобов'язується відповідно до завдання-доручення клієнта надати йому за плату юридичні послуги.
Відповідно до п. 3.1. вказаного правочину за правову допомогу, клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеною додатком №1 до цього договору.
За результатами надання правової допомоги складається акт про надання правової допомоги, який підписується сторонами. В акті вказується обсяг наданої об'єднанням правової допомоги та її вартість (п. 4.4. договору).
18.09.2025 між адвокатом та клієнтом було укладено додаток №1 до договору про надання правової допомоги від 09.09.2024, яким погодили, що за послуги, передбачені договором про надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі 40 000,00 грн.
Також, до клопотання долучена платіжна інструкція №487 від 15.10.2025, якою клієнт здійснив платіж на користь адвоката в розмірі 40 000,00 грн. з призначенням платежу: «Оплата за послуги згідно додатку №1 від 18.09.2025 до договору від 09.09.2024р. без ПДВ».
Таким чином, подані позивачем документи щодо наданих послуг на професійну правничу допомогу адвоката, в рамках розгляду спору у даній справі в суді першої інстанції є належними і допустимими доказами в підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених ст. 126 ГПК України.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач заперечує проти заявленого позивачем та задоволеного судом розміру витрат на правову допомогу вказуючи на те, що розмір заявлених витрат є неспівмірним обсягу робіт адвоката, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи.
Північний апеляційний господарський суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.
Верховний Суд неодноразово викладав висновок щодо питання застосування положень ч. 4 ст. 126 ГПК України, з врахуванням критеріїв, що застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Досліджуючи обґрунтованість та пропорційність розміру заявлених до стягнення позивачем витрат на професійну правничу допомогу через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно їх неспівмірності, фактичності та неминучості їх надання, з огляду на наступне.
Як вірно відмічено скаржником, дана справа не є складною в розумінні п. 1 ч. 4 ст. 126 ГПК України з огляду на фактичні обставини справи, а також судову практику, яка сформувалася під час вирішення спорів, пов'язаних із стягненням заборгованості за вироблену електричну енергію перед виробниками за «зеленим» тарифом.
Зважаючи на це слід відмітити, що для вивчення та правового аналізу документації, первинних документів, законодавства, судової практики, підготовки позовної заяви не вимагається значних затрат часу та зусиль. Разом з тим послуги щодо правового аналізу процесуальних документів, законодавства, судової практики поглинаються такою послугою як підготовка позовної заяви.
За наведеного, зважаючи на положення норм процесуального законодавства, критерії пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на правову допомогу у розмірі 40 000,00 грн є непропорційною до предмету спору, складності даної справи та обсягом наданих робіт.
Північний апеляційний господарський суд наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Державне підприємство "Гарантований покупець" у апеляційній скарзі посилається на те, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є необґрунтованими, нерозумними, завищеними щодо іншої сторони спору, зважаючи на рівень складності справи, витрачений адвокатом час, неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Водночас скаржник не враховує, що заявлена позивачем до суду першої інстанції сума витрат на оплату послуг адвокатів склала 40 000,00 грн, однак місцевим господарським судом заяву позивача задоволено частково, а саме у сумі 30 000,00 грн. Тобто, судом першої інстанції, з урахуванням у тому числі заперечень Державного підприємства "Гарантований покупець", вже частково відмовлено позивачу у відшкодуванні понесених ним витрат на правову допомогу з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат, їх дійсності, необхідності та розумності такого розміру.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 ГПК України.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими. При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
Тобто, вимоги позивача у справі №910/11966/25 підтверджені належними і допустимими доказами.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач у встановленому законом порядку довів належними і допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства "Гарантований Покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований Покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/11966/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/11966/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Гарантований Покупець".
4. Матеріали справи №910/11966/25 повернути до місцевого господарського суду.
5. Повний текст постанови складено та підписано 14.04.2026.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст. 287 ГПК України, та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.
Головуючий суддя О.М. Сковородіна
Судді Р.М. Колесник
А.І. Тищенко