СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 1-кс/759/3183/26
ун. № 759/9044/26
13 квітня 2026 року м.Київ
Слідчий суддя Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
підозрюваного ОСОБА_4 ,
захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні відомості про яке внесено 08 липня 2025 року до ЄРДР за №42025110000000208 про продовження запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, з вищою освітою, ФОП, одружений, має на утриманні мати, яка є особою похилого віку, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України,-
Прокурор Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 звернулася до слідчого судді з клопотанням про продовження строку застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Клопотання мотивоване тим, що у провадженні органу досудового розслідування перебуває кримінальне провадження № 42025110000000208 від 08.07.2025, у межах якого ОСОБА_4 повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України.
На обґрунтування заявленого клопотання прокурор посилається на те, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування до підозрюваного запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати, а тому, на думку сторони обвинувачення, є необхідність у продовженні строку застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Зокрема, прокурор посилається на тяжкість інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, можливість переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, можливість незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, можливість знищення, приховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, а також можливість перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у письмовому клопотанні.
Підозрюваний та його захисники проти задоволення клопотання заперечували, зазначаючи, що доводи сторони обвинувачення мають загальний, припущений та декларативний характер, не підтверджені належними та допустимими доказами, не містять конкретного обґрунтування реальності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також не свідчать про неможливість забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Крім того, сторона захисту звертала увагу суду на належну процесуальну поведінку підозрюваного, відсутність порушень покладених на нього процесуальних обов'язків, наявність постійного місця проживання, соціальних зв'язків, а також на те, що матеріали провадження не містять даних, які б свідчили про наявність реальних, а не гіпотетичних ризиків, на які посилається прокурор.
Підозрюваний підтримав позицію своїх захисників та просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши клопотання прокурора, додані до нього матеріали, заперечення сторони захисту, а також оцінивши наведені сторонами доводи у їх сукупності, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення.
Згідно з вимогами ст. 178 КПК України при вирішенні питання про продовження чи зміну запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, наявність постійного місця проживання, репутацію, дотримання умов застосованих раніше запобіжних заходів, а також інші обставини, що мають значення для вирішення питання про необхідність подальшого застосування відповідного обмеження.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування, продовження чи зміну запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Отже, для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту сторона обвинувачення повинна довести не лише формальне існування кримінального провадження та повідомлення особі про підозру, а й наявність реальних, актуальних на момент розгляду клопотання ризиків та неможливість їх нейтралізації шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.
Слідчий суддя зазначає, що на даній стадії кримінального провадження не вирішується питання про доведеність вини особи та не здійснюється оцінка доказів у тому обсязі, який необхідний для постановлення вироку. Предметом перевірки є наявність обґрунтованої підозри як однієї з передумов застосування запобіжного заходу.
Досліджені у судовому засіданні матеріали свідчать про наявність даних, які на цьому етапі кримінального провадження дають підстави вважати підозру ОСОБА_4 формально обґрунтованою для цілей вирішення питання про запобіжний захід.
Разом з тим, сама лише наявність обґрунтованої підозри не є достатньою підставою для продовження домашнього арешту, оскільки закон вимагає також доведення ризиків та недостатності більш м'якого запобіжного заходу.
Щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та суду.
Прокурор, обґрунтовуючи наявність цього ризику, посилається переважно на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та суворість можливого покарання.
Слідчий суддя враховує, що тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та суворість покарання, яке загрожує особі у разі визнання її винуватою, дійсно можуть враховуватися при оцінці ризиків, однак самі по собі не можуть автоматично свідчити про реальність ризику переховування без наведення конкретних фактичних даних про наміри чи дії підозрюваного, спрямовані на уникнення кримінальної відповідальності.
Із матеріалів клопотання не вбачається, що ОСОБА_4 намагався ухилитися від явки до органу досудового розслідування чи суду, змінити місце проживання без повідомлення, залишити територію України, переховуватись або вчиняти інші дії, які б об'єктивно підтверджували наявність такого ризику.
Навпаки, у судовому засіданні встановлено, що підозрюваний з'являвся за викликами, покладені на нього обов'язки виконував, умов раніше застосованого запобіжного заходу не порушував, має постійне місце проживання та соціальні зв'язки.
За таких обставин слідчий суддя дійшов висновку, що доводи сторони обвинувачення щодо ризику переховування фактично ґрунтуються на припущеннях, а не на конкретних фактичних даних, і тому не можуть бути визнані достатніми для продовження домашнього арешту.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків.
Сторона обвинувачення посилається на можливість незаконного впливу підозрюваного на свідків у кримінальному провадженні.
Разом із тим, у клопотанні не наведено конкретних обставин, які б свідчили про те, що підозрюваний вчиняв спроби контактувати зі свідками з метою зміни їхніх показань, схилення до відмови від дачі показань, узгодження позицій або будь-якого іншого впливу на процес доказування.
Також не наведено даних про характер відносин підозрюваного зі свідками, їх залежність від нього, підпорядкованість чи інші фактичні обставини, які б об'єктивно вказували на реальну можливість такого впливу.
Саме лише абстрактне посилання на те, що підозрюваний теоретично може контактувати зі свідками, не є достатнім для висновку про наявність ризику у розумінні ст. 177 КПК України.
Отже, ризик незаконного впливу на свідків належним чином стороною обвинувачення не доведений.
Щодо ризику знищення, приховування або спотворення речей чи документів.
Прокурор посилається на ризик знищення, приховування або спотворення речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження.
Однак зазначений ризик у клопотанні наведений загально і не містить конкретизації. Не визначено, про які саме речі чи документи йдеться, де вони знаходяться, яким чином підозрюваний має до них доступ, чи перебувають вони у володінні органу досудового розслідування, чи вилучені у встановленому законом порядку, чи залишаються доступними для підозрюваного.
Також прокурором не наведено даних про вчинення підозрюваним будь-яких дій, спрямованих на знищення, приховування чи спотворення відповідних доказів.
За таких обставин посилання на вказаний ризик також має припущений характер і не може вважатися належним та достатнім обґрунтуванням необхідності продовження домашнього арешту.
Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Клопотання прокурора містить також посилання на можливість перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Разом із тим, таке посилання не містить конкретного опису того, у який саме спосіб, за допомогою яких дій чи механізмів підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню, та не підтверджене жодними фактичними даними про його поведінку, яка б свідчила про існування такої загрози.
Формальне перелічення ризиків, передбачених законом, без належного обґрунтування їх існування у конкретному кримінальному провадженні щодо конкретної особи, не відповідає вимогам ст. 177, 194 КПК України.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України слідчий суддя оцінює також відомості про особу підозрюваного та його поведінку під час дії раніше застосованого запобіжного заходу.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 виконував покладені на нього процесуальні обов'язки, не допускав порушень умов запобіжного заходу, не ухилявся від явки до органу досудового розслідування чи суду, має постійне місце проживання та соціальні зв'язки.
Такі обставини мають істотне значення для оцінки актуальності ризиків, оскільки фактична поведінка підозрюваного під час дії запобіжного заходу є важливим критерієм для вирішення питання, чи є необхідним подальше збереження попереднього рівня процесуальних обмежень.
Належне виконання підозрюваним процесуальних обов'язків та відсутність відомостей про реалізацію ним ризиків, на які посилається сторона обвинувачення, свідчать про можливість забезпечення його належної процесуальної поведінки менш суворим запобіжним заходом.
Відповідно до ст. 194 КПК України сторона обвинувачення зобов'язана довести не лише існування ризиків, а й недостатність більш м'якого запобіжного заходу для їх запобігання.
Однак у поданому клопотанні прокурор фактично не навів переконливих доводів, чому саме особисте зобов'язання із покладенням передбачених законом обов'язків не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Сама лише вказівка на тяжкість підозри без наведення конкретних підстав щодо неефективності більш м'яких заходів не може вважатися належним виконанням обов'язку доказування, покладеного на сторону обвинувачення.
З огляду на те, що підозрюваний не порушував умов застосованого запобіжного заходу, а ризики, на які посилається прокурор, не підтверджені належними доказами, слідчий суддя дійшов висновку, що прокурором не доведено недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу.
При вирішенні питання про продовження чи зміну запобіжного заходу слідчий суддя виходить із необхідності дотримання принципу пропорційності між завданнями кримінального провадження та ступенем втручання у права і свободи особи.
Будь-яке обмеження свободи особи має бути виправдане конкретними, актуальними та належним чином доведеними обставинами. Запобіжний захід не може продовжуватися автоматично лише з огляду на тяжкість інкримінованих діянь чи загальний характер підозри.
Разом з тим, під час судового розгляду встановлено, що станом на час вирішення клопотання щодо підозрюваного фактично існують дві чинні ухвали суду, якими визначено різний обсяг процесуальних обмежень, а саме ухвала про застосування цілодобового домашнього арешту та ухвала про застосування нічного домашнього арешту.
Наявність одночасно двох чинних судових рішень, якими врегульовано один і той самий запобіжний захід щодо однієї й тієї самої особи, але в різному обсязі обмежень, створює стан правової невизначеності щодо фактичного змісту та меж процесуальних обов'язків підозрюваного, ускладнює належне виконання такого заходу та контроль за ним, а також суперечить вимогам правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Разом з тим, сама по собі наявність двох ухвал не є окремою й самостійною підставою для зміни запобіжного заходу, однак у сукупності з недоведеністю ризиків у тому обсязі, який би виправдовував подальше застосування домашнього арешту, та з огляду на необхідність приведення правового статусу підозрюваного у відповідність до принципів пропорційності та правової визначеності, ця обставина додатково підтверджує необхідність визначення одного чіткого, зрозумілого та співмірного запобіжного заходу.
За відсутності належного обґрунтування необхідності подальшого застосування домашнього арешту та враховуючи належну процесуальну поведінку підозрюваного, слідчий суддя вважає, що досягнення мети запобіжного заходу можливе шляхом застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.
Оскільки на момент розгляду клопотання щодо підозрюваного вже застосовано запобіжний захід, слідчий суддя оцінює не лише наявність чи відсутність підстав для його продовження, але й відповідність подальшого збереження такого заходу вимогам закону, принципу пропорційності, правової визначеності та фактичним обставинам, встановленим у судовому засіданні.
За відсутності належного обґрунтування ризиків у тому обсязі, який би виправдовував подальше застосування домашнього арешту, а також з урахуванням необхідності усунення правової невизначеності, що виникла внаслідок одночасної чинності двох судових ухвал про різний обсяг обмежень, слідчий суддя вважає за необхідне не лише відмовити у задоволенні клопотання прокурора, а й змінити запобіжний захід на більш м'який, а саме на особисте зобов'язання.
З урахуванням наведеного, слідчий суддя приходить до висновку, що: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення для цілей вирішення питання про запобіжний захід підтверджується матеріалами клопотання; разом з тим, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на які посилається сторона обвинувачення, не доведені у належному обсязі, мають загальний та припущений характер, не підкріплені конкретними фактичними даними; прокурором не доведено недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу; подальше застосування домашнього арешту за встановлених обставин не відповідає критеріям необхідності, пропорційності та правової визначеності; наявність двох чинних ухвал суду, якими визначено різний обсяг обмежень у межах одного запобіжного заходу щодо однієї особи, обумовлює необхідність усунення правової невизначеності шляхом визначення одного чіткого та співмірного запобіжного заходу; належна процесуальна поведінка підозрюваного може бути забезпечена шляхом застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання із покладенням відповідних процесуальних обов'язків.
З огляду на викладене, клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту задоволенню не підлягає.
Водночас, враховуючи наявність обґрунтованої підозри, стадію досудового розслідування, необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та можливість досягнення мети запобіжного заходу менш суворим способом, слідчий суддя вважає за необхідне змінити запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов'язання та покласти на підозрюваного відповідні обов'язки.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 179, 181, 194, 199, 309, 372 КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту - відмовити.
Змінити запобіжний захід застосований до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді домашнього арешту на запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком до 13 червня 2026 року включно.
Покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання; утримуватися від спілкування з приводу обставин кримінального провадження зі свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали оголошено о 15 годині 30 хвилин 15 квітня 2026 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1