Справа №:755/25138/25
Провадження №: 2/755/4379/26
"14" квітня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Лазоришин А.В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
10.12.2025 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики, оформленим у вигляді розписки від 22.08.2023 року в сумі 83250 доларів США та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 22.08.2023 між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, за умовами якого позивач надав в борг відповідачу 83 250,00 доларів США, а відповідач зобов'язався їх повернути позивачу не пізніше 22.08.2025. Сплата процентів договором позики не передбачена. Вказаний договір позики був оформлений розпискою від 22.08.2023, яку відповідач власноруч написав та підписав у присутності позивача, після чого передав її позивачу в момент одержання грошових коштів у вищезазначеній сумі. Нажаль в обумовлений договором строк відповідач позичені грошові кошти не повернув, а останній час перестав відповідати на дзвінки позивача, тому останній вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що
встановлені договором. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей». Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок». Вказаний висновок підтриманий Верховним Судом у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21). У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19). Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Частиною 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ухвалою суду від 12.01.2026 року відкрите провадження у справі і призначений розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 06.02.2026 року частково задоволено заяву сторони позивача про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 27.02.2026 року закрите підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
25.02.2026 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що про існування судової справи відповідачу стало відомо із даних ЄДРСР 24.02.2026 року, а тому строк для подання відзиву на позовну заяву не пропущений. По суті заявленого позову відповідач повідомляє суд, що позов повністю визнає. Відповідач зазначає, що 22.08.2023 року він дійсно взяв 83250,00 дол. США в борг у ОСОБА_2 (позивача) під розписку, для закінчення будівництва та внутрішніх оздоблювальних робіт в садовому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який він купив у листопаді 2021 року. Відповідач вказує, що нажаль після початку повномасштабного вторгнення військ рф на територію України у 2022 році його дохід суттєво зменшився і на сьогоднішній день так і не відновився до довоєнних показників, що завадило відповідачу вчасно повернути борг ОСОБА_2 . Відповідач просить долучити до матеріалів справи його відзив на позовну заяву та врахувати викладені у ньому обставини при розгляді справи, справу розглядати без його участі.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснив суду, що 22.08.2023 року позивач передав у борг відповідачу 83250,00 дол. США, про що відповідачем була складена відповідна розписка. Водночас, у визначений в розписці строк відповідач кошти не повернув, ні повністю, ні частково, і перестав відповідати на телефонні дзвінки позивача, тому позивач був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав. На питання суду представник пояснив, що позивач та відповідач були друзями, гарними знайомими, мали довірливі відносини, тому позивач і позичив відповідачу кошти, а останній кошти не повернув. Скоріш за все відповідач не розрахував своїх можливостей щодо повернення коштів, вів будівництво і тепер не має належної платоспроможності для повернення позики. Спочатку відповідач обіцяв повернути кошти, казав що поверне пізніше, однак час йшов, а кошти позичальник не повертав, тому позивач вирішив звернутись до суду. На питання суду щодо фінансової спроможності позичальника передати у борг велику суму коштів, представник пояснив, що позивач є бізнесменом та проживає у Німеччині.
Відповідач в судове засідання не з'явився, отримав смс-повідомлення на повідомлений ним самим номер телефону про виклик до суду, у змісті відзиву на позовну заяву міститься клопотання відповідача про розгляд справи без його участі.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, об'єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Згідно наявної в матеріалах справи копії рукописної розписки: «Я, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 виданий Радянським РУГУ МВС України в м. Києві 30.07.1999 р. ІН НОМЕР_2 . Зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , отримав у борг (позику) від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_3 виданий Голосіївським РУ ГУМВС України в м. Києві, ІН НОМЕР_4 , який зареєстрований в АДРЕСА_3 , грошові кошти в сумі - 83250 доларів США на внутрішнє оздоблення, установку і монтаж опалення, розведення електрики і остаточне оздоблення побудованого будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Зобов'язуюся повернути отримані кошти у повному обсязі своєчасно, не пізніше 22.08.2025 року, без відсотків. Оригінал даної розписки у момент одержання позики передається ОСОБА_2 , як підтвердження існування боргу. Після повернення боргу у повному обсязі, ОСОБА_2 зобов'язується повернути оригінал цієї розписки ОСОБА_3 , як підтвердження повернення позики. 22.08.2023 року. м. Київ /підпис/ ОСОБА_3 ».
Оригінал зазначеної розписки був досліджений судом в судовому засіданні. З оригіналу наданої представником позивача розписки виготовлено його копію, завірено копію підписом судді і долучено зазначену завірену копію до матеріалів справи, а оригінал розписки повернуто представнику позивача.
За змістом ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст.ст. 4,5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом ст.ст. 76-81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Стаття 3 ЦК України визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема: 3) свобода договору; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 ст. 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
За положеннями ч. 2 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (ст. 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, відповідно до якої якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позикодавцем та боржником правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Постановою Верховного суду України у справі № 6-1967цс15 від 11 листопада 2015 року визначено, що підтвердженням договору позики може бути не будь-яка розписка, а лише та, яка засвідчує факт отримання грошових коштів у борг та містить умови їх повернення.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд має виявити справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Вивчивши зміст розписки від 22.08.2023 року та встановивши обставини справи, суд дійшов висновку, що між ОСОБА_2 (як позикодавцем) та ОСОБА_3 (як позичальником) склались відносини, що випливають із договору позики. Зміст розписки свідчить про укладення між сторонами саме договору позики, тому позивач мотивовано вимагає повернення йому позичених коштів.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання у відповідача виникло перед позивачем та не виконане позичальником. При цьому, дослідивши оригінал розписки суд встановив, що на ній відсутні будь-які відмітки про повне або часткове повернення позичених коштів. Таким чином убачається, що кошти позичальником не повернуті, адже у позикодавця наявний оригінал розписки і факту неповернення коштів відповідач не заперечує, про що зазначив у своєму відзиві на позовну заяву.
Із матеріалів справи вбачається, що строк виконання зобов'язання з повернення грошей настав 22.08.2025 року, однак кошти не повернуті, тож кредитор правомірно вимагає стягнення заборгованості за договором позики в судовому порядку.
Ураховуючи все вище наведене позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 203, 509, 526, 530, 545, 598, 599, 626, 627, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборгованість за договором позики оформленим у вигляді боргової розписки від 22.08.2023 року в сумі 83250 (вісімдесят три тисячі двісті п'ятдесят) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 12112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 14.04.2026 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 );
Відповідач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя -