Справа № 466/3000/26
Провадження № 2/466/2644/26
15 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Зими І.Є.
при секретарі Васинчик М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, заяву адвоката Дяківа Богдана Зіновійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики ,-
встановив:
07.04.2026року, на адресу суду надійшла заява про забезпечення позову від адвоката Дяківа Богдана Зіновійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову.
В обґрунтування заяви зазначає, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Львова знаходиться справа № 466/3000/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Боржник за договором позики , ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим відкрито спадкову справу. Одним із спадкоємців є відповідачка у справі. Заявник зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, у зв'язку з чим просить накласти арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи. За таких обставин розгляд заяви проводиться без повідомлення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У відповідності до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд враховує необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням заходів забезпечення позову.
Судом встановлено, що заявник обґрунтовує необхідність забезпечення позову припущенням про можливість утруднення виконання рішення суду у майбутньому, проте жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності реальної загрози відчуження майна відповідачем або вчинення дій, спрямованих на уникнення виконання можливого рішення суду, до заяви не додано.
Заява містить лише загальні твердження про можливість ускладнення виконання рішення суду, що саме по собі не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Окрім того, суд звертає увагу, що заявником не конкретизовано майно, на яке проситься накласти арешт, не наведено його переліку, місцезнаходження, правового статусу та належності відповідачу, що унеможливлює оцінку співмірності заявленого заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Також заявник просить накласти арешт на все майно відповідача та спадкодавця, що не відповідає принципу співмірності заходів забезпечення позову, оскільки не враховує розмір заявлених позовних вимог та обсяг можливої відповідальності відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора спадкодавця в межах вартості майна, одержаного у спадщину, що також свідчить про необхідність індивідуалізації об'єкта забезпечення позову та недопустимість накладення арешту на невизначене коло майна.
Разом з тим, заявником не надано належних доказів щодо складу спадкового майна, обсягу прийнятої спадщини відповідачем, а також не доведено, що відповідач вчиняє або має намір вчинити дії, спрямовані на відчуження майна.
Сама лише наявність спору та подання позову не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно ч. 4, 7 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Проте, в той же час, ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Враховуючи, що ст. 150 ЦПК України є дискреційною, суд, відмовляючи у застосуванні заходів забезпечення позову, приймає до уваги наявність обставин, які виключають можливість їх застосування.
Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо повзанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
При цьому, враховуючи мету процесуального інституту забезпечення позову (забезпечення реального виконання рішення суду в майбутньому), а також необхідність суворого дотримання процесуальних прав всіх учасників процесу, суд звертає увагу на те, що, звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник повинен не лише навести, але й довести наявність підстав для вжиття заходів забезпечення цивільного позову.
В даному випадку, представник позивача зазначає, що ним скеровано претензію до нотаріуса за місцем відкриття спадщини . Відомостей щодо кола спадкоємців на даний час немає. Відсутня й інформація про наявність або вартість спадкового майна по смерті спадкодавця . Між тим, у заяві сторона просить накласти арешт на все майно, яке зареєстроване на праві власності як за ОСОБА_3 , що був стороною договору, так і за відповідачкою, без наявної інформації що остання є його спадкоємицею .
Разом з тим, заявником не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію майна, а лише твердження заявника про потенційну можливість відповідача до форсування певних дій, у разі не забезпечення позовних вимог без долучення відповідних доказів та обґрунтувань не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 183/5864/17.
Вивчивши матеріали заяви, суд вважає, що вимога про забезпечення позову не підлягає задоволенню. Суду не доведено, що невжиття заходів по забезпеченню позову може в подальшому призвести до ускладнення виконання рішення суду.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявник не навів достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову.
Аналізуючи вищевикладені обставини, беручи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог про забезпечення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149, 150, 260, 353, 354 ЦПК України, суд,-
в задоволенні заяви адвоката Дяківа Богдана Зіновійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя: І. Є. Зима