вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
6/381/96/26
381/873/24
13 квітня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області
в складі
головуючого судді: Осаулової Н.А.,
за участю секретаря: Слюсар Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Фастів подання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Тандиряка Олега Орестовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , -
13.042026 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшло подання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Тандиряка Олега Орестовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 .
Свої вимоги приватний виконавець обґрунтовував тим, що у нього на виконанні перебуває зведене виконавче провадження №80079196 про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» на підставі виконавчих листів у справі №381/873/24. Приватним виконавцем 23.01.2026 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копію постанови направлено боржнику для виконання та стягувачу до відома. Вказаною постановою боржника, зокрема, зобов'язано надати до відділу виконавчої служби декларацію про доходи та майно. Проте, боржником рішення суду так і не виконано та не надано декларацію про доходи та майно. Боржник ухиляється від виконання судового рішення, хоча приватним виконавцем вжито заходи для примусового виконання.
З метою забезпечення виконання рішення суду приватний виконавець просив суд тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 до виконання ним зобов'язань за виконавчими листами № 381/873/24 від 19.12.2025 року.
У судове засідання приватний виконавець виконавчого округу Київської області Тандиряк О.О. не з'явився, про день, час та місце слухання справи повідомлялася належним чином, подав заяву про розгляд подання за його відсутності.
Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця (ч. 4 ст. 441 ЦПК України).
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути подання за відсутності приватного виконавця.
Дослідивши подання державного виконавця та додані до нього документи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.
Так, на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Тандиряка Олега Орестовича перебуває зведене виконавче провадження №80079196 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 524 458,83 грн. та судового збору у сумі 19 666,88 грн. на підставі виконавчих листів № 381/873/24 від 19.12.2025 року.
23 січня 2026 року приватним виконавцем Тандиряком О.О. винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень та об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження під №80079196.
Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нею відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні (частина 1, 3 статті 441 ЦПК України).
У відповідності до пункту 19 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», право громадян України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються: запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, постановами державного виконавця; розшук у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в'їзду - виїзду, а під час дії воєнного або надзвичайного стану - на блокпостах чи контрольних постах осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних та уповноважених законом державних органів, у тому числі доручень митних органів щодо інформування митних органів про факт наміру перетинання державного кордону України особами, стосовно яких митними органами було виявлено порушення митних правил.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
З наведених статей вбачається, що обмеження свободи пересування має бути пропорційним, тобто приватний виконавець має довести суду, що за існуючих у приватного виконавця повноваженнях неможливо забезпечити реальне виконання рішення суду за рахунок менш обтяжливого зобов'язання, без обмеження основоположного та конституційного права боржника на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав уважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням та має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13.11.2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25.01.2007 за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23.06.1981 за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28.10.2020 у справі № 331/8536/17-ц.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Подання приватного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України.
У поданому до суду поданні приватний виконавець виходив з того, що незважаючи на вимогу приватного виконавця, викладену в постанові про відкриття виконавчого провадження, останнім не подано декларацію про майно та доходи у встановлений строк. При цьому, вжиті приватним виконавцем заходи, такі як накладення арешту на майно та кошти боржника, установлення відомостей про майновий стан боржника, виклик приватного виконавця, не призвели до виконання рішення суду боржником, боржник ухиляється від виконання рішення суду, а тому встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є співмірним та ефективним заходом для забезпечення виконання рішення суду.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013, поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим, з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв'язку з ухиленням особи від виконання зобов'язання, зокрема виконання судового рішення.
Аналізуючи вищевикладене у сукупності, зважаючи на підстави звернення до суду із даним подання суд доходить до висновку, що приватним виконавцем не надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником своїх обов'язків по сплаті боргу та його наміру ухилятися від виконання покладених на нього зобов'язань, а сама по собі наявність невиконаного судового рішення не може бути підставою для обмеження свободи його пересування як боржника у виконавчому провадження. При цьому, саме приватний виконавець зобов'язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.
В силу положень частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Приватним виконавцем в обґрунтування подання зазначалося, що постановою від 23.01.2026 року відкрито виконавче провадження та скеровано постанову рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення на поштову адресу боржника, що підтверджується трекінгом відправлення ДП «Укрпошта» R067087257433.
За приписами статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Проте, надані до суду матеріали не містять доказів отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, відтак суд позбавлений можливості достеменно переконатися у тому, що ОСОБА_1 був достеменно обізнаним про відкриття виконавчого провадження, і при цьому ухилився від покладених на нього обов'язків у зв'язку із відкриттям виконавчого провадження. Крім того, матеріали виконавчого провадження не містять відомостей про отримання божником викликів державного виконавця.
При цьому судом враховано, що обмеження у праві виїзду за межі України може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості, проте наявні у справі матеріали не містять жодних даних про те, що встановлення такого обмеження якимось чином цьому посприяє.
До того ж, даних про перетин державного кордону боржником матеріали подання не містять. Сама по собі наявність документа, що дає право на виїзд за кордон, не свідчить, що встановлення такого обмеження сприятиме забезпеченню реального виконання судового рішення, що набрало законної сили.
Аналізуючи вищевикладені обставини, суд доходить висновку про відсутність підстав для обмеження боржника у праві виїзду за межі України, відтак у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Тандиряка Олега Орестовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. 33 Конституції України, ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України», ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», ст.ст. 260, 354, 441 Цивільного процесуального кодексу України суд, -
Подання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Тандиряка Олега Орестовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду відповідно до статей 354-355 Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строків на апеляційне оскарження, або після перегляду в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.
Суддя: Н.А. Осаулова
Ухвалу суду виготовлено 13.04.2026 року.