Справа № 574/223/25
Номер провадження 22-ц/816/1870/26
14 квітня 2026 року м.Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Замченко А.О. (суддя-доповідач),
суддів - Черних О.М., Петен Я.Л.,
з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.,
у присутності представника позивача - адвоката Погорілого Р.О., представника відповідача - адвоката Демчука Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Погорілого Руслана Олександровича, подану в інтересах позивача ОСОБА_1 ,
на рішення Буринського районного суду Сумської області від 14 січня 2026 року в складі судді Гука Т.Р., ухваленого в м. Буринь, Сумської області (повний текст виготовлено 21 січня 2026 року)
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз-Північ» про розірвання договору оренди землі,
21.03.2025 адвокат Литвин В.В. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Райз Північ» з позовом, який мотивував тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 2,8939 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі договору оренди землі від 08.02.2023, укладеного останнім з ТОВ «Райз Північ», земельна ділянка була передана товариству в оренду на 15 років зі сплатою орендної плати в розмірі 11,757% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що на дату укладання договору становить 9504,85 грн за повний рік оренди і вноситься в грошовій формі один раз на рік до 31 грудня року, в якому укладено цей договір, пропорційно фактичній кількості календарних днів оренди. У подальшому орендна плата сплачується один раз на рік до 31 грудня поточного року. Незважаючи на погоджені сторонами умови договору оренди земельної ділянки, орендна плата за 2023 рік була сплачена відповідачем 15.02.2024, а за 2024 рік - 18.02.2025. Крім того, за 2023 рік орендна плата була сплачена без врахування індексу інфляції.
Вважає, що має місце факт систематичного порушення відповідачем договору оренди землі щодо сплати орендної плати, що є підставою для розірвання даного договору.
Посилаючись на вказані обставини, просив розірвати договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5920983600:09:001:0050, яка знаходиться на території Жуківської сільської ради Конотопського (раніше Буринського) району Сумської області, укладений 08.02.2023 між ОСОБА_1 і ТОВ «Райз Північ».
Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 14.01.2026 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, адвокат Погорілий Р.О. в інтересах позивача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що посилання суду на те, що відповідач здійснив неналежне виконання договору оренди через те, що воно було обумовлено економічною обстановкою, яка склалася в державі в зв'язку збройною агресією російської федерації та введенням воєнного стану, не може братись до уваги, оскільки воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Існування форс-мажорних обставин звільняє сторону договору саме від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, а не від обов'язку виконати це зобов'язання після припинення таких обставин. У випадку виникнення обставин непереборної сили, термін виконання зобов'язань сторін за договором може просто переноситись (продовжуватися) на строк, протягом якого діють такі обставини та їх наслідки. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем з огляду на запровадження в державі воєнного стану. Форс-мажорні обставини не є безумовною підставою для звільнення від виконання договірних зобов'язань, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 20.10.2021 у справі №911/3067/20. У постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі №908/1620/22 зазначено: «введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов'язань. Тобто підлягає доведенню зв'язок між невиконанням зобов'язань і воєнними діями в Україні».
Висновок місцевого суду про те, що з боку відповідача не мало місце систематичне (два і більше разів) невиконання умов договору оренди, укладеного з позивачем у частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, є недоведеним. Звертає увагу на факт не виконання договору, зокрема шляхом несвоєчасної та неповної сплати орендодавцю орендарем орендної плати за користування земельною ділянкою за 2023-2024 роки. Таким чином, має місце систематична несвоєчасна та неповна виплата орендної плати.
03.04.2026 ТОВ «Райз Північ» подало відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому рішення суду першої інстанції просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 238, 239).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача - адвоката Погорілого Р.О., який підтримав апеляційну скаргу, представника відповідача - адвоката Демчука Є.В., який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на підставі договору купівлі-продажу від 08.02.2023 ОСОБА_1 належить земельна ділянка загальною площею 2,8939 га, кадастровий номер: 5920983600:09:001:0050, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Жуківської сільської ради Конотопського (колишнього Буринського) району Сумської області (а. с. 13 - 18).
08.02.2023 між ОСОБА_1 і ТОВ «Райз Північ» було укладено договір оренди землі, згідно з яким позивач передав в оренду товариству строком на 15 років земельну ділянку з кадастровим номером 5920983600:09:001:0050, площею 2,8939 га (а. с. 19 - 24).
Відповідно до п. 4.1, 4.3, 4.4, 4.4.1, 4.4.2, 4.5, 4.6 договору орендна плата складає 11,757% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що на дату укладання договору становить 9504 грн 85 коп. за повний рік оренди і вноситься в грошовій формі.
Орендна плата в грошовій формі виплачується через касу або шляхом безготівкового переказу за реквізитами, зазначеними у відповідній заяві орендодавця, або в інший спосіб, який погоджений сторонами та не заборонений законодавством.
При зміні розміру нормативної грошової оцінки (у т. ч. з урахуванням її індексації) земельної ділянки, сума орендної плати в грошовій формі розраховується виходячи з відсотка, погодженого сторонами в п. 4.1 даного договору, від зміненої нормативної грошової оціни.
У разі зміни розміру НГО (у т. ч. з урахуванням її індексації) земельної ділянки в звітному році (рік, в якому нараховується та сплачується орендна плата) обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
У разі якщо розмір НГО (у т. ч. з урахуванням її індексації) земельної ділянки за звітний рік (рік, в якому нараховується та сплачується орендна плата) не змінювався, обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції. У такому випадку до орендної плати застосовується індекс інфляції, що розраховується як добуток індексів інфляції за 12 календарних місяців, що передують місяцю, і в якому виплачується орендна плата.
Орендар вносить орендну плату один раз на рік. За перший рік оренди орендна плата сплачується до 31 грудня року, в якому укладено цей договір, пропорційно фактичній кількості календарних днів оренди, у подальшому орендна плата сплачується один раз на рік до 31 грудня поточного року. Орендар має право виплачувати орендну плату частинами, протягом строку, визначеного цим договором.
У разі зміни реквізитів, необхідних для сплати орендної плати, орендодавець повинен повідомити про це орендаря та надати йому актуальні реквізити, орендар не несе відповідальності за порушення строків внесення орендної плати, якщо орендодавець не повідомив орендаря про актуальні реквізити, необхідні для отримання орендної плати або повідомив орендаря про це після сплати останнім орендної плати.
15.02.2024 ТОВ «Райз Північ» сплатило ОСОБА_1 628 грн 86 коп. орендної плати за 2023 рік та 6225 грн 96 коп. - за 2024 рік (а. с. 126, 127).
18.02.2025 ТОВ «Райз Північ» сплатило ОСОБА_1 8041 грн 36 коп. орендної плати за 2024 рік (а. с. 128).
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що недовготривале прострочення виплати орендної плати за 2023 - 2024 роки та часткова несплата відповідачем орендної плати за 2023 рік не призвела до істотного порушення умов укладеного між сторонами договору, а тому дійшов висновку, що підстав для розірвання договору оренди землі немає.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогам закону.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У даній справі ОСОБА_1 посилався на те, що ТОВ «Райз Північ» (орендар) не виконало обов'язок зі сплати орендної плати за 2023 - 2024 роки, що є істотним порушенням умов укладеного між ними договору оренди землі.
Серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець у пункті 1 частини другої статті 11 ЦК України вирізняє, зокрема, договори.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 2 ст. 792 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Спеціальними у врегулюванні розірвання договору оренди землі є приписи статті 32 Закону України «Про оренду землі», а також статті 141 ЗК України, пункт «д» частини першої якої передбачає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Функціональним призначенням ЦК України у врегулюванні спірних відносин є деталізація та диференціація факту систематичної несплати орендної плати як підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.
Ця деталізація та диференціація здійснюється відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, якою передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Водночас істотним, відповідно до цієї норми права, є таке порушення стороною договору його умов, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.
Потреба деталізації та диференціації систематичної несплати орендної плати під час застосування пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України обумовлена надзвичайно узагальненим формулюванням категорії «систематична несплата земельного податку або орендної плати» як однієї з підстав припинення права оренди землі.
Оскільки на практиці така систематична несплата може бути повною або частковою (недоплата), то цілком очевидно, що законодавець врегулював відносини оренди землі з огляду на те, що специфічні підстави припинення права оренди землі, зокрема за систематичну повну несплату орендної плати за землю, визначені відповідними нормами ЗК України, а нормами ЦК України надається можливість додаткової оцінки саме часткової несплати (недоплати) орендної плати за землю та її кваліфікації як істотного порушення договору в контексті з'ясування наявності підстав для його розірвання.
До того ж потрібно враховувати, що коли норма закону закінчується словами «якщо інше не встановлено законом або договором» (або інше подібне формулювання), як от в частині першій статті 651 ЦК України, то це означає, що правила спеціального закону або домовленість сторін договору можуть скасувати дію відповідної загальної правової норми шляхом запровадження іншого правила поведінки, розрахованого на ту ж саму фактичну ситуацію, на яку була розрахована така норма.
У частині другій статті 651 ЦК України використано дещо іншу формулу закінчення «та в інших випадках», що дозволяє зробити висновок, що правило, викладене в цій правовій нормі, не може бути скасоване (ані спеціальним законодавством, ані домовленістю сторін), а може бути винятково доповнене - спеціальним законодавством або домовленістю сторін.
З наведеного можна зробити висновок, що приписи про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та правила частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать одні одним, а навпаки - доповнюють одні одних.
Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №918/391/23, постанові Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №610/1599/24.
Відповідно до ст. 13, ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Приписи статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначають права та обов'язки орендодавця та орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
Згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 24, абз. 7 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря: своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також орендної плати за водний об'єкт.
Орендар земельної ділянки зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також і орендну плату за водний об'єкт.
Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Згідно з пунктом «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика в розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №183/262/17, від 01.04.2020 у справі №277/1186/18-ц, від 29.07.2020 у справі №277/526/18, від 20.08.2020 у справі №616/292/17, від 08.05.2024 у справі №629/2698/23; від 24.11.2021 у справі №922/367/21, від 04.07.2023 у справі №906/649/22, від 20.02.2024 у справі №917/586/23, від 02.04.2024 у справі №922/1165/23 та інші).
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися в сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.
У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат з тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі №910/2861/18, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, в яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
У даній справі встановлено, що 08.02.2023 між ОСОБА_1 і ТОВ «Райз Північ» було укладено строком на 15 років договір оренди земельної ділянки площею 2,8939 га з кадастровим номером 5920983600:09:001:0050.
Сторони визначили, що нормативна грошова оцінки земельної ділянки становить 80841 грн 55 коп. У договорі погоджено розмір орендної плати - 11,757% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що на дату укладення договору становить 9504 грн 85 коп.
Відповідно до п. 4.4.2 договору в разі якщо розмір НГО (у т. ч. з урахуванням її індексації) земельної ділянки за звітний рік (рік, в якому нараховується та сплачується орендна плата) не змінювався, обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції. У такому випадку до орендної плати застосовується індекс інфляції, що розраховується як добуток індексів інфляції за 12 календарних місяців, що передують місяцю, і в якому виплачується орендна плата.
Також сторони визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
Враховуючи положення п. 4.2 договору ТОВ «Райз Північ» повинно було сплачувати відповідачу 7651 грн 40 коп. орендної плати на рік - сума з вирахуванням податків (9504 грн 85 коп. - 19,5%).
З огляду на положення п. 4.5 договору за 2023 рік пропорційно фактичній кількості календарних днів оренди за період з 08.02.2023 по 31.12.2023 орендар повинен був сплатити з вирахуванням податків 6854 грн 81 коп. (7651 грн 40 коп. : 365 днів у році х 327 фактичних днів оренди).
15.02.2024 ТОВ «Райз Північ» сплатило ОСОБА_1 628 грн 86 коп. і 6225 грн 96 коп. орендної плати, а всього 6854 грн 82 коп. (а. с. 126, 127).
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що в платіжній інструкції від 15.02.2024 №1801797897 зазначено, що орендну плату сплачено за 2024 рік (а. с. 127). Але в судовому засіданні було встановлено, що орендна плата була сплачена за 2023 рік, а в платіжній інструкції допущено описку.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що товариство не доплатило позивачу 349 грн 60 коп. орендної плати за 2023 рік є безпідставними.
У пункті 4.4.2 договору оренди землі сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації. Тобто орендар взяв на себе зобов'язання вносити щомісячні орендні платежі з урахуванням індексу інфляції споживчих цін у кожному місяці.
За загальним правилом, індексація орендної плати здійснюється шляхом корегування суми орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції в місяцях, що минули з дати визначення орендної плати за базовий місяць.
Отже базовим місяцем вважатиметься місяць, в якому востаннє змінювалася (чи підлягала перегляду) орендна плата, тобто місяць, з якого почала діяти нова нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки.
Оскільки нормативна грошова оцінка землі визначена станом на 08.02.2023, тому базовим місяцем у даній справі необхідно вважати січень 2024 року, а індексації підлягали всі подальші щомісячні орендні платежі за період з лютого до грудня 2024 року.
Тому доводи апеляційної скарги про те, що в 2023 році орендна плата виплачена без урахування індексації є безпідставними.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Молчанов М.П. посилався на систематичне порушення відповідачем строків сплати орендної плати за договором оренди землі за 2023 -2024 роки. Зазначав, що відповідач замість сплати орендної плати до кінця поточного року сплачував її в лютому наступного року.
Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися в сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.
У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат з тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі №910/2861/18, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, в яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає в тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.
Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.
Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов'язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.
Одним з факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов'язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована в збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №199/3846/19).
Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов'язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.
Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25.06.2025 у справі №610/941/24.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.02.2025 у справі №925/457/23 зазначила таке: «Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.02.2025 у справі №910/5663/22 (910/7708/17) зазначено, зокрема, що підставою для розірвання договору може бути його істотне порушення другою стороною (частина друга статті 651 ЦК України), що, крім того, вимагає встановлення в судовому порядку істотності такого порушення. У такому разі оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом на власний розсуд. Критеріями такої оцінки є:
- «значна міра» позбавлення сторони того, на що вона очікувала при укладенні договору;
- розмір завданої порушенням шкоди (при цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору);
- співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати сторона в разі належного виконання договору.
Отже, предметом доказування в цьому спорі є наявність чи/або відсутність передбачених законодавством підстав для розірвання договору оренди. Сторона має довести наявність таких порушень договору, з якими сам договір або чинне законодавство пов'язує можливість його розірвання в судовому порядку.
Судом встановлено, що орендну плату за 2023 рік було сплачено 15.02.2024, а за 2024 рік - 18.02.2025. При цьому відповідач не заперечував факт прострочення виплати орендної плати, але пов'язував це з економічною обстановкою, яка склалася в державі у зв'язку зі збройною агресією російської федерації та введенням воєнного стану.
Встановивши, що орендна плата сплачувалася з незначним порушенням строків, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що орендодавець не був позбавлений значною мірою того, на що розраховував, а тому дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ухвали Верховного Суду в справі №583/2206/23 від 05.06.2024 постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу адвоката Погорілого Руслана Олександровича, подану в інтересах позивача ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Буринського районного суду Сумської області від 14 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 14 квітня 2026 року.
Головуючий - Замченко А.О.
Судді - Черних О.М.
Петен Я.Л.