Справа № 127/28476/25
Провадження № 22-ц/801/855/2026
Категорія: 82
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач: Шемета Т. М.
14 квітня 2026 рокуСправа № 127/28476/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),
суддів Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,
секретар судового засідання Куленко О. В.
учасники справи:
позивачка (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 ,
відповідачка фізична особа підприємець ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2026 року, постановлене у складі судді Федчишена С. А., дата складення повного судового рішення 02 лютого 2026 року, -
У вересні 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Сороку К. І., звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання послуг по пошуку нерухомого майна.
В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що нею з метою пошуку квартири для придбання 26 липня 2023 року був здійснений огляд квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Показ квартири здійснювався без участі ФОП ОСОБА_2 , у присутності двох осіб, що назвалися ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які запропонували підписати бланк Договору № 521 про надання послуг по пошуку нерухомого майна для придбання від 26 липня 2023 року (далі Договір № 521) та акт, які не були підписані відповідачкою. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 запевнили позивачку, що це проста формальність, щоб вони показали в агентстві, що дійсно їздила на показ квартири. Повністю заповненого примірника Договору № 521 позивачці не надали та повідомили, що дадуть пізніше: після заповнення відповідних граф Договору та підписання його відповідачкою.
Після перегляду позивачкою зазначеної квартири, виконавцем за Договором № 521 ФОП ОСОБА_2 не було підготовлено та не запропоновано укласти договір про наміри, вона не проводила переговори з потенційними продавцями нерухомості, як то передбачено п. 2.2.3 Договору № 521, тому позивачка вважала, що правовідносини за договором припинилися.
У листопаді 2023 року чоловік позивачки натрапив на оголошення іншої агенції нерухомості АН «Дельта-С», яке мало право на продаж цієї квартири та 25 листопада 2023 року був укладений Договір купівлі-продажу № 1857 між власницею ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , за сприяння адміністратора агенції нерухомості АН «Дельта-С» ФОП ОСОБА_6 , яка показувала цей об'єкт нерухомості, здійснювала показ за участі родини позивачки та родини продавця.
Наразі ФОП ОСОБА_2 намагається стягнути неіснуючу заборгованість за Договором № 521 та у провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває справа № 128/1060/24 за позовом ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів на підставі вказаного Договору № 521.
Оскільки Договір № 521 не містить повної та достовірної інформації про надану послугу (немає реквізитів відповідачки, відсутнє визначення термінів), тобто позивач була введена в оману, також відсутня вартість одноразової послуги з показу квартири, до того ж послуга була неякісною, а умови договору є несправедливими.
Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила визнати недійсним Договір № 521 від 26 липня 2023 року про надання послуг по пошуку нерухомого майна для придбання, що був укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2026 року відмовлено в задоволенні позову.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено договір про надання ріелторських послуг із визначеною оплатою, а також договір про партнерство між виконавцями. Стороною позивача не заперечується факт надання послуг за оспорюваним договором і не заперечується факт підпису оспорюваного договору замовником послуг. Факт виконання умов договору доводиться Актом огляду від 26.07.2023 року, підписаним сторонами. При цьому, показ вищезазначеної квартири ОСОБА_7 здійснювався на підставі Договору про співпрацю і партнерство № 1 від 03.07.2023, укладеному між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_7 . Договір містить чіткі, зрозумілі і однозначні умови про вартість послуг, їх зміст, подію, з настанням якої виникає обов'язок сплатити вартість послуг, а також розмір неустойки (штрафу). Зазначені умови не допускають неоднозначного тлумачення та їх розуміння не потребує спеціальних (юридичних) знань.Тому позивачкою не доведено ні те, що вона, укладаючи Договір, діяла під впливом обману, ні того, що умови Договору є несправедливими.
Також суд зауважив, що Договір № 521 намагався оспорити чоловік позивачки та йому було відмовлено у задоволенні позову (справа № 127/11717/24).
Зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивачки на користь відповідачки, з 15 000 грн до 10 000 грн., суд першої інстанції врахував характер виконаної адвокатом Мишковською Т. М. роботи, її доцільність, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Не погодившись з прийнятим рішенням, 24 лютого 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив одноразовий показ квартири з належним виконання ріелторських послуг, сам факт показу об'єкта не підтверджує належного виконання договору, якщо виконавець не сприяв укладенню договору купівлі-продажу.
Суд безпідставно за одне засідання з'ясував, що підпис дорівнює усвідомленому волевиявленню, що прямо суперечить позиції Верховного Суду, що підпис не є безумовним доказом вільного волевиявлення особи, якщо правочин вчинено під впливом помилки та/або обману чи за відсутності реального наміру створити юридичні наслідки.
Право на винагороду виникає лише за наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями ріелтора та укладенням договору. У даній справі купівля відбулася через іншу агенцію нерухомості, суд залишив це поза увагою, не з'ясувавши, що агенція, за участі якої відбулося придбання, отримала свою винагороду. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 127/20189/19, за відсутності ексклюзивного договору ріелтор не має права на винагороду у відсотках від вартості об'єкта. Умова договору про сплату 5 % від вартості об'єкта не є ціною послуги. Постанова КЦС ВС від 03 червня 2020 року у справі № 761/20502/16-ц підтверджує, що фіксований відсоток без врахування фактично наданих послуг має характер штрафної санкції.
Крім того, позивачка вважає безпідставним та неспівмірним стягнення 10 000 грн витрат на правничу допомогу. Гонорар має бути розумним та враховуючи витрачений адвокатом час. Зменшуючи заявлені витрати з 15 000 грн на 10 000 грн, суд першої інстанції не навів мотивів, чому саме такий розмір є обгрунтованим та співмірним.
20 березня 2026 року через систему «Електронний суд» ФОП ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Основними доводами відзиву є те, що суд вірно встановив фактичні обставини справи: позивачкою не заперечується факт надання послуг за оспорюваним договором і не заперечується факт підпису оспорюваного договору замовником послуг. Відсутність юридичної освіти не є обставиною, яка безумовно свідчить про те, що підписуючи оспорюваний договір, вона не могла усвідомлювати (розуміти) його зміст або розуміла його помилково, неправильно. Факт виконання умов договору доводиться Актом огляду від 26 липня 2023 року, підписаним сторонами. При цьому показ квартири ОСОБА_7 здійснювався на підставі Договору про співпрацю і партнерство № 1 від 03 липня 2023 року, укладеному між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . Жодних доказів на підтвердження тих обставин, що договір (умови договору) позивачці на час його підписання був незрозумілим, чи несправедливими по відношенню до неї, не надано.
Крім того, у зв'язку з подачею позивачкою апеляційної скарги, відповідачкою додатково понесені витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 грн.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Сорока К. І. підтримала вимоги, викладені в апеляційній скарзі та просила її задовольнити. Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Мишковська Т. М. заперечила проти апеляційної скарги, підтримала доводи, викладені у відзиві.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам закону.
По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:
- 26 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір № 521 про надання послуг по пошуку нерухомого майна для придбання. За умовами п. 1.1. Договору, Виконавець в інтересах Замовника надає за плату послугу з пошуку об'єкту нерухомості для придбання його у власність Замовником на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Виконавцеві зазначену послугу на умовах, встановлених цим Договором. На виконання вказаного Договору, Виконавець надав послуги по пошуку нерухомого майна для придбання, а саме квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується Актом огляду від 26.07.2023 року, скріпленим підписами сторін. За положеннями п. 2.1.3 Договору, Замовник зобов'язується, у випадку придбання будь-якого з об'єктів нерухомості запропонованих Виконавцем оплатити Послуги Виконавця. Строк оплати послуг Виконавця визначено датою придбання об'єкта. Строк дії Договору - 1 рік (п. 7.1 Договору). Положеннями п. 2.1.7. Договору, сторони погодили обов'язок Замовника повідомити Виконавця в письмовому вигляді в строк за три дні до підписання про дату, час та місце укладення договору про наміри, попереднього договору, договору про набуття у власність об'єкта нерухомості та або укладення договору про дольову участь у будівництві об'єкту, який був запропонований Виконавцем для огляду Замовником (а.с. 10 - 11);
- згідно акту огляду № 1 від 26 липня 2023 року (додатку № 1 до договору № 521 від 26 липня 2023 року) виконавець ФОП ОСОБА_2 про надання послуг по пошуку нерухомого майна для придбання від 26 липня 2023 року надала, а Замовник прийняла надану Виконавцем послугу з пошуку об'єкту нерухомості АДРЕСА_1 , вартість послуги 29 500 грн, при огляді була присутня ОСОБА_1 (а.с. 11 на звороті);
- 24 січня 2024 року представник ФОП ОСОБА_2 адвокат Мишковська Т. М. звернулася до ОСОБА_1 з претензією-вимогою № 1 про сплату коштів в сумі 1 475,00 доларів США (а.с. 12 - 13);
- рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 (чоловіка позивачки) про визнання недійсним Договору № 521 про надання послуг по пошуку нерухомого майна для придбання: справа № 127/11717/24.
Між сторонами виник спір про визнання недійсним договору про надання послуг ріелтора з тих підстав, що договір укладений під впливом обману та його умови є несправедливими.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).
Відповідно до ст. 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Договір про надання послуг є двостороннім, у якому і виконавець, і замовник наділені як правами, так і обов'язками.
На виконавця покладено обов'язок надати послугу і надано право на одержання відповідної плати або відшкодування фактичних витрат, необхідних для виконання договору. Замовник зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуги.
Істотною умовою договорів про надання послуг є предмет, яким є послуга. Статтею 177 ЦК послуга закріплена як самостійний об'єкт цивільних прав.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229, статті 230 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року № 6-93цс16 та від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16, від 01 серпня 2018 року № 445/1011/17.
В справі що розглядається встановлено, що між ОСОБА_1 (Замовник) та ФОП ОСОБА_2 (Виконавець) 26 липня 2023 року було укладено договір про надання послуг по пошуку нерухомого майна для придбання № 521.
Розділ 1 цього договору носить назву «Предмет Договору» і включає в себе визначення предмета договору: виконавець в інтересах Замовника надає за плату послугу з пошуку об'єкта (тів) нерухомості для придбання його (їх) у власність Замовником на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Виконавцеві зазначену послугу на умовах, встановлених цим договором. Перелік об'єктів нерухомості зазначається в Актах огляду (Додаток № 1 до Договору). В розділі 2 Договору закріплені Права і обов'язки Сторін.
На виконання умов Договору Виконавець здійснив показ квартири в АДРЕСА_1 , про що було підписано Акт огляду № 1 (а. с. 11 на звороті).
Відтак суд першої інстанції вірно встановив, що стороною позивача не заперечується факт надання послуг за оспорюваним договором і не заперечується факт підпису оспорюваного договору замовником послуг. Факт виконання умов договору доводиться Актом огляду від 26.07.2023 року, підписаним сторонами. При цьому, показ вищезазначеної квартири ОСОБА_7 здійснювався на підставі Договору про співпрацю і партнерство № 1 від 03.07.2023, укладеному між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_7 . Договір містить чіткі, зрозумілі і однозначні умови про вартість послуг, їх зміст, подію, з настанням якої виникає обов'язок сплатити вартість послуг, а також розмір неустойки (штрафу).
Стверджуючи про недійсність Договру на підставі обману, позивач не зазначає в чому саме полягав обман та істотність значення обставин, щодо яких її було введено в оману, наявність умислу в діях відповідача. Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що позивачкою не доведено, що нею неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, тобто вона не довела обставини, на які посилалася як на підставу своїх вимог, а посилання лише на те, що послуги були надані неякісно, не зрозуміло за що вона має наразі платити виконавцю, не є підставою за вищезазначених обставин для визнання недійсним Договору.
За таких встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач не довела обставин, які б свідчили про ведення її в оману відповідачкою згідно з ст. 230 ЦК України, не довела самого факту обману, наявність умислу в діях відповідачки та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
Ще однією підставою недійсності Договру позивачка зазначає несправедливі умови та нечесну підприємницьку діяльність.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Виходячи з норм цієї статті, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно:
1) порушують принцип добросовісності;
2) призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін;
3) завдають шкоди споживачеві.
За частиною третьою статті 18 Закону №1023-XII несправедливими є, зокрема, умови договору про:
?виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
?встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
?надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.
Відповідно до ст.1 п.14 Закону №1023-XII нечесна підприємницька практика це будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №1023-XII нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Як слідує з п.4 ч.2 ст.19 Закону №1023-XII, підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про спосіб продажу, ціну або спосіб розрахунку ціни, наявність знижок або інших цінових переваг. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Відповідно до ч.3 ст.19 Закону №1023-XII перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.
Стверджуючи про несправедливі умови Договору та нечесну підприємницьку діяльність, позивачка лише цитує припис законодавства та не наводить жодного конкретного пункту Договору, укладеного між нею та ФОП ОСОБА_2 , який, на її думку, є несправедливим та в чому саме полягає ця несправедливість. Не зазначення адреси ФОП ОСОБА_2 в укладеному договір не відноситься до несправедливих умовив у розумінні статті 18 ЗУ № 1023-XII та не є ознакою нечесної підприємницької діяльності. Доводи позивачки, викладені в позовній заяві, є абсолютно абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу на жодні конкретні реальні індивідуально виражені її цивільні права чи інтереси та свідчать виключно про невизнання права ФОП ОСОБА_2 на стягнення з неї коштів на підставі Договору № 521 та не може свідчити про здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.
Відтак апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не довела ні того, що Договір був укладений під впливом обману, ні того, що він містить несправедливі умови або що мала місце нечесна підприємницька діяльність.
Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, згідно з якими якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.
Наразі у провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває справа № 128/1060/24 за позовом ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів на підставі вказаного Договору про надання послуг по пошуку нерухомого майна для придбання № 521 і саме в цій справі ОСОБА_1 має доводити свою незгоду з обсягом наданих послуг, відсутність підстав для стягнення коштів, обумовлених Договором, тощо.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів, які б спростовували ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2026 року підлягає залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Щодо розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на правничу допомогу (частини 1, 3 статті 133 ЦПК України).
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В суді апеляційної інстанції відповідачка сплатила 5 000 грн на професійну правничу допомогу, на підтвердження чого нею надано Ордер адвоката Мишковської Т. М. (а. с. 96), Договір про надання правничої допомоги № 75/26 від 16 березня 2026 року (а.с.97 - 98), відповідно до пункту 4.1. якого за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі 5 000 грн, а також надано квитанцію до прибуткового касового ордеру від 16.03.2026 року (а. с. 98 на звороті) та Опис виконаних робіт (а. с. 99).
Отже, розмір витрат є доведеним належними та допустимими доказами, про їх не співмірність позивач не заявляла
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, з огляду на приписи частини 2 статті 141 ЦПК України, з неї слід стягнути на користь відповідачки ФОП ОСОБА_2 5 000 гривень понесених нею витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 367, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2026 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 (п'ять тисяч) гривень витрат, понесених на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлено 14 квітня 2026 року.
Позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .
Відповідач ФОП ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 .
Головуюча Т. М. Шемета
Судді: О. В. Ковальчук
О. С. Панасюк