Справа № 144/1587/25
Провадження № 22-ц/801/653/2026
Категорія: 44
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О. П.
Доповідач:Копаничук С. Г.
14 квітня 2026 рокуСправа № 144/1587/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),
суддів: Оніщука В.В., Рибчинського В.П.,
позивач: ОСОБА_1
відповідач : Головне Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 24.12.2025 року, постановлене під головуванням судді Бондарук О.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відшкодування матеріальної шкоди,-
встановив:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся з позовом до суду до Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відшкодування матеріальної шкоди. Зазначив, що досягнувши пенсійного віку у 63 роки, у липні 2022 року звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області із заявою про отримання індивідуальних відомостей про застраховану особу щодо обчислення стажу для нарахування та призначення пенсії за віком .Під час розгляду його заяви органами Пенсійного фонду йому безпідставно не були зараховані окремі періоди його трудової діяльності та навчання, що призвело до неправомірних відмов у призначенні пенсії.
Зокрема, його справа була направлена по екстериторіальності на розгляд до ГУПФУ у Хмельницькій області, який 19.09.2022 року прийняв рішення №025050004215 про відмову у призначенні пенсії, обрахувавши його страховий стаж 18р 8 міс.25 днів при необхідному 19 років і вказавши, що для отримання соціальної пенсії йому не вистачає 5 місяців. До даного стажу ПФ у Вінницькій області ще у 2020 році не врахував період роботи у колгоспі з 01.01.1990 - 31.12.1993 р. і лише за рішенням окружного суду від 02.12.2024 року ці дії визнані неправомірними і цей стаж був включений в страховий . У Теплицькому відділенні ПФУ(за місцем проживання позивача) 26.09.2022 року йому запропонували докупити цих 5 місяців за 6925,28 грн ,на що він погодився і сплатив вказану суму ,щоб набути мінімально необхідного стажу. Після цього його справу для обчислення стажу і призначення пенсії було направлено до УПФУ у Миколаївській області ,яке рішенням від 13.10.2022 №025050004215 відмовило у призначенні пенсії , не зарахувавши ще період навчання з 01.09.1974 по 10.07.1975 у технічному училищі №9 м. Харкова через відсутність підпису голови екзаменаційної комісії в дипломі, а також роботу з 10.07.1975 по 27.04.1977 у тресті «Південьтрансстрой» м. Харкова через те, що запис у трудовій книжці було зроблено пізніше встановленого строку.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.09.2023 у справі №120/2687/23 ці періоди були визнані такими, що підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Крім того, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області позивачу також було відмовлено у зарахуванні періоду роботи з 01.01.1990 по 31.12.1990 у колгоспі ім. ХХ з'їзду КПРС смт. Теплик Гайсинського району Вінницької області, незважаючи на наявність відповідних записів у трудовій книжці та даних про відпрацьовані людино-години і виплату заробітної плати, однак рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.12.2024 у справі №120/10726/24 і цей період також було зобов'язано зарахувати до страхового стажу.
Посилаючись на те,що неправомірними діями Пенсійного фонду його особистим майновим правам заподіяна шкода ,оскільки внаслідок постійних і безпідставних відмов ПФУ у Вінницькій області він отримав пенсію при настанні 65 років , коли мав право на її призначення у 63 роки, у зв'язку з чим втратив мінімальну пенсію за 2 роки (1800 грн ? 24 = 43200 грн), а також безпідставно сплатив 6925,28 грн за до купівлю стажу ,просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у загальному розмірі 50125 грн.
Рішенням Теплицького районного суду від 24.12.2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вищезазначене рішення скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права ,а у справі ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити. Послався на те, що суд не проаналізував змісту позовної заяви та додаткових пояснень ОСОБА_1 , не надав жодної відповіді на аргументи позивача, а також не навів обгрунтованих мотивів прийнятого рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу Головне Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вважає рішення суду законним і обґрунтованим,а доводи скарги безпідставними.
Колегія суддів ,вивчивши матеріали справи , рішення суду в межах доводів апеляційної скарги , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Проте, згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.
Суд встановив, що рішення органів Пенсійного фонду щодо незарахування окремих періодів страхового стажу були предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства, за результатами якого відповідні рішення були скасовані, а спірні періоди стажу (період навчання з 01.09.1974 по 10.07.1975, період роботи з 10.07.1975 по 27.04.1977 та період роботи з 01.01.1990 по 31.12.1990) зараховані до страхового стажу позивача, при цьому відповідачем зазначені судові рішення виконані та здійснено перерахунок пенсії.
Суд ,пославшись на те, що для покладення на орган державної влади обов'язку відшкодувати матеріальну шкоду необхідна наявність сукупності умов цивільно-правової відповідальності, передбачених статтями 1166, 1173, 1174 ЦК України, виходив із того, що позивач повинен довести складові цивільно - правової відповідальності а саме: протиправність рішення, дії чи бездіяльності, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, а також доведеність її розміру .Відмовляючи у задоволенні позову , суд виходив із того, що позивач не довів причинний зв'язок між діями ПФ та заявленою шкодою, надав довільно розраховану суму збитків у розмірі мінімальної пенсії за 2 роки ,не надав довідку з ПФ про отримувану ним на даний час пенсію ,з якої дати йому призначено пенсію, який саме страховий стаж йому підтверджено ,в результаті чого відсутні правові підстави вважати визначені суми "втраченими" з вини відповідача .Вимога ж про стягнення 6925,28 грн є передчасною, оскільки позивач не звертався із заявою про повернення сплачених коштів у передбаченому законодавством адміністративному порядку та не оскаржував повідомлення-розрахунок. Отже, при вирішенні справи виходив із недоведеності позивачем позовних вимог ,причинно - наслідкового зв'язку та розміру спричиненої шкоди.
Разом із тим, колегія суддів вважає ,що із вказаним висновком погодитись на можна ,оскільки суд при розгляді справи порушив норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 8 ЗУ від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону № 1058, у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058 закріплено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною третьою статті 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок
Згідно ч.2 ст.26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058, (у ред. станом на час звернення позивача ) право на призначення пенсії за віком мають особи, які в період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року досягли віку 63 років та набули страховий стаж від 19 до 29 років ,а з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років, а згідно ч.3 вказаної статті у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року.
Порядок здійснення доплати згідно ч.3 ст.24 Закону №1058 врегульовано Розділом 15 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року №21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 року за №64/8663.Застрахована особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та бажає зарахувати неповний місяць роботи до страхового стажу як повний місяць, подає до органів Пенсійного фонду за місцем призначення пенсії заяву згідно з додатком 28 цієї Інструкції.Працівник відділу надходження доходів на підставі даних персоніфікованого обліку про періоди, за які застрахована особа бажає здійснити доплату у сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, складає повідомлення-розрахунок згідно з додатком 29 цієї Інструкції. Застрахована особа здійснює доплату в сумі, зазначеній у повідомленні-розрахунку, протягом 10 календарних днів з дня його отримання.
Згідно змісту ч.1 ст.45 ЗУ №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків , зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Апеляційним судом встановлено, що 13.09.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнуши віку 63 років , звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду із заявою про отримання індивідуальних відомостей про застраховану особу щодо обчислення стажу для нарахування та призначення пенсії за віком згідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі-Закон 1058).
Дане звернення опрацьовано за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке 19.09.2022 року прийняло рішення №025050004215 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії в зв'язку з недостатністю страхового стажу ,визначивши його страховий стаж на час звернення у 18 років 8 місяців 25 днів при необхідному 19 років і вказавши, що для отримання соціальної пенсії йому не вистачає 5 місяців. Визначена дата ,з якої ОСОБА_1 матиме право на пенсійну виплату - 21.01.2024 року. (а.с. 8).
26.09.2022 року Головне Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомленням - розрахунком повідомило ОСОБА_1 про те, що з метою зарахування неповних місяців до страхового стажу за періоди з травня 2006, березень 2007, квітень 2007, травень 2007, червень 2007, як повних місяців , йому визначено суму доплат і запропоновано докупити цих 5 місяців за 6925,28 грн., яку необхідно сплатити до 05.10.2022 року на рахунок Пенсійного Фонду України ,щоб набути по досягненню 63 років у 2022 році мінімально необхідного стажу для пенсії - 19 років. (а.с.10)
05.10.2022 року ОСОБА_1 повторно звернувся з заявою на призначення пенсії, яке по екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області винесено рішення №025050004215 від 13.10.2022 про відмову йому у призначенні пенсії за віком , згідно з яким страховий стаж ОСОБА_1 склав 13 років 08 місяців 26 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано такі періоди: навчання з 01.09.1974 по 10.07.1975 згідно із атестатом №116 від 10.07.1975, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії, період роботи з 10.07.1975 по 27.04.1977 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 19.06.1979, оскільки запис про роботу здійснено пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. Відсутні дані щодо видачі дублікату трудової книжки.
Відповідачем не оспорюється ,що ОСОБА_1 здійснив доплату за травень 2006, і за період з лютого 2007 по червень 2007 року до мінімального страхового внеску для набуття необхідного страхового стажу у 19 років в сумі 6925,28 грн і повторно звернувся з заявою на призначення пенсії 05.10.2022,проте пенсія йому так і не була призначена.
Дане звернення за принципом екстериторіальності було розглянуте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області, яке рішенням №025050004215 від 13.10.2022 теж відмовило у призначенні і виплаті пенсії позивачу ,визначивши його страховий стаж вже у 13 років 08 місяців 26 днів і не зарахувавши у нього ще «нові» періоди : навчання з 01.09.1974 по 10.07.1975 у технічному училищі №9 м. Харкова через відсутність підпису голови екзаменаційної комісії в дипломі, а також роботу з 10.07.1975 по 27.04.1977 у тресті «Південьтрансстрой» м. Харкова через здійснення запису у трудовій книжці пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу ,а також періоди роботи в колгоспі за 1989,1991-1993 роки через недотримання колгоспом порядку ведення трудових книжок.
17.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання бездіяльності щодо відмови у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу протиправною та зобов'язання вчинення дій по зарахуванню неврахованого стажу.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області від 10.05.2023 року було внесено зміни до свого рішення від 13.10.2022 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії щодо і позивача повідомлено, що його страховий стаж складає 7 років 2 місяці 26 днів.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.09.2023 № 120/2687/23 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 13.10.2022 року №025050004215 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1974 по 10.07.1975 та період роботи з 10.07.1975 по 27.04.1977 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.10.2022 року . При цьому суд виходив із того, що працівник не може відповідати за правильність і повноту ведення його трудової книжки ,а порушення Інструкції ведення трудових книжок з вини адміністрації не може бути підставою для відмови у зарахуванні часу роботи до страхового стажу і позбавлення позивача права на соціальний захист. Також протиправно відповідачем не було зараховано до стажу роботи позивача період його навчання в ПТУ в 1974-1975 роках, оскільки перерва між закінченням навчання і днем зарахування на роботу не перевищувала 3 місяці(а. с. 12-15).
На виконання зазначеного рішення суду від 11.09.2023 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянуло заяву позивача від 05.10.2022 року про призначення пенсії за віком і зарахувало до страхового стажу заявника період навчання з 01.09.1974 по 10.07.1975 в технічному училищі в м.Харкові та період роботи з 10.07.1975 по 27.04.1977р. у тресті «Південьтрансстрой».
21.04.2024 року ОСОБА_1 після досягнення ним віку 65 років було призначено пенсію за віком .
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про зарахування до страхового стажу період його роботи з 01.01.1990 по 31.12.1990 в колгоспі ім. ХХ з'їзду КПРС смт. Теплик Гайсинського району Вінницької області, у чому йому було відмовлено, оскільки записи про роботу не відповідали вимогам Інструкції.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року у справі №120/10726/24 позов задоволено. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1990 по 31.12.1990 в колгоспі ім. ХХ з'їзду КПРС смт. Теплик Гайсинського району Вінницької області (а.с. 17-19). При цьому задовольняючи позов , суд виходив із того, що відсутні докази неправдивих чи недостовірних даних про роботу позивача у колгоспі ,а недотримання правил ведення трудових книжок може мати негативні наслідки для особи, яка допустила такі порушення ,а не для працівника, а отже не може впливати на права останнього.
Вказаним рішенням суду також встановлено, що ГУПФ України у Вінницькій області повідомило позивача про те, що йому призначено пенсію за віком з 21.04.2024 року, тобто, вже після досягнення ним ІНФОРМАЦІЯ_2 віку 65 років
Із вказаного слідує, що якби не протиправна бездіяльність ГУПФ у Миколаївській і Вінницькій областях по неврахуванню відповідного страхового стажу, яка встановлена рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.09.2023 суду ,що набрало законної сили і, враховуючи докуплені з ініціативи відповідача у вересні 2022 року повні 5 місяців стажу ,позивач ОСОБА_1 набув би право на призначення йому і отримання пенсії за віком з дати звернення - 05.10.2022 року. Оскільки рішення було протиправним, людина понесла матеріальні втрати (збитки) у вигляді сум неотриманого доходу - соціальної пенсії за віком, на які він мав законні сподівання .
Однак, пенсія за віком йому була призначена лише 21.04.2024 року ,після досягнення віку 65 років і ця обставина визнається відповідачем.
Пенсія - це власність (ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ). Протиправне позбавлення особи права на отримання пенсії на 18 місяців - з жовтня 2022 року по 21.04.2024 року це втручання у право власності.
Тому вбачається наявність причинно - наслідкового зв'язку між протиправною бездіяльністю відповідачів і заподіяних нею позивачу матеріальних втрат, оскільки саме внаслідок протиправної бездіяльності органів Пенсійного фонду України протягом часу з 05.10.2022 року по 21.04.2024 року він не отримував гарантовані йому Законом соціальні доходи у розмірі ,принаймні, мінімальної пенсії за віком, ,чим безумовно були порушені його майнові права ( законні сподівання на майно)
Не призначення пенсії вчасно - це позбавлення людини джерела існування, що за практикою ЄСПЛ прирівнюється до порушення права власності. Оскільки факт протиправності дій ПФУ вже встановлений судовими рішеннями, що набрали законної сили (преюдиція), факт заподіяння шкоди (збитків) є доведеним. Розмір мінімальної пенсії за віком ,що встановлюється державною законодавчо, є логічним її «нижнім порогом», який не потребує додаткового доказування , адже ці кошти гарантовані державою як прожитковий мінімум для непрацездатних осіб.
Враховуючи викладене і те, що позивач просив відшкодувати йому неотримані за два роки суми соціальних виплат фактично у меншому розмірі - 1800 грн ,ніж встановлена на той час мінімальна пенсія, колегія суддів вважає ,що ці вимоги позивача підлягали задоволенню за період з 05.10.2022 року по 21.04.2024 ро ку .
Відтак, висновки суду про те, що позивач не довів причинний зв'язок між діями ПФ та заявленою шкодою, надав довільно розраховану суму збитків у розмірі мінімальної пенсії за 2 роки ,не надав довідку з ПФ про отримувану ним на даний час пенсію ,з якої дати йому призначено пенсію, який саме страховий стаж йому підтверджено, в результаті чого відсутні правові підстави вважати визначені суми "втраченими" з вини відповідача, є безпідставними.
Тому доводи апеляційної скарги позивача щодо вказаного заслуговують на увагу, а рішення суду про відмову у задоволенні позову з вищевказаних підстав , є необгрунтованим.
Разом із тим, згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Незважаючи на доведеність факту шкоди по суті, колегія суддів зазначає про неможливість задоволення позову саме у даному процесі через помилку у застосуванні норми матеріального права та порушення процесуального права у визначенні суб'єктного складу відповідачів.
Колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги , оскільки судом при ухваленні рішення було допущено неправильне застосування норм матеріального права (ст. 1173 ЦК України) , а також порушено норми процесуального права , які є обов'язковою підставою для скасування рішення ,зокрема, щодо визначення суб'єктного складу відповідачів (ст. 48, 51 ЦПК України).
Як вбачається з позову, ОСОБА_1 просив відшкодувати йому за рахунок відповідача матеріальну шкоду ,розуміючи під нею саме неотримані ним доходи у вигляді мінімальної пенсії за віком, на які він мав законні сподівання . Тобто, фактично він просив відшкодувати йому матеріальні втрати від неотриманих ним доходів у вигляді мінімальної пенсії за віком (збитків ), які він міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода)
При цьому зазначив відповідачем виключно «Головне управління ПФУ у Вінницькій області», як окрему юридичну особу .
Згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони»), який викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду (зокрема, від 04.12.2019 року у справі 917/1739/17 ,саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, викладених у позові і установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. У п.85 вказаної постанови Велика Палата вказала, що «суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Тобто, суд , з'ясувавши обставини справи, має право застосувати до них норми матеріального права незалежно від того, на які норми права посилається позивач, навіть якщо на них не посилається або посилається помилково .Принцип jura novit curia дозволяє суду правильно кваліфікувати правовідносини та обрати належний спосіб захисту, якщо позивач помилився у правовій кваліфікації вимог, але фактичні обставини свідчать про порушення права.
Колегія суддів вважає, що правовідносини сторін у справі за даним позовом регулюються, крім ст.22 ЦК України ще і ст.1173 ЦК України.
Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Якщо позивачу не призначена пенсія з жовтня 2022 року по 21.04.2024 року внаслідок протиправної бездіяльності , то розмір цієї пенсії і є матеріальною шкодою (збитками) у розумінні ст. 22 ЦК України (упущена вигода/втрата майна ).
Згідно п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23 липня 2014 р. № 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, сім'ї та єдності, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Його територіальні управління є органами державної виконавчо влади.
Відтак, правовідносини сторін регулюються спеціальними нормами ст. 56 Конституції України та ст. 1173 ЦК України
Оскільки ПФУ є органом виконавчої влади ,до правовідносин із відшкодування шкоди ПФУ підлягають застосуванню ст.1173 ЦК України .
Згідно ч.1 ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У справах цієї категорії діє презумпція вини заподіювача шкоди Обов'язок довести законність своїх дій та відсутність шкоди покладається на орган державної влади (суб'єкта владних повноважень). Позивач же має довести факт настання шкоди та причинний зв'язок. Судом встановлено, що протиправність рішень ПФУ щодо неврахування стажу позивача (періоди у колгоспі, навчання, робота у Харкові) встановлена рішеннями судів , що є преюдиційними обставинами (ч. 4 ст. 82 ЦПК).
У постанові Верховного суду від 28.01.2026 року у справі № 686/12310/25 вказано, що для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61- 22337св19);
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що: «відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).
Таким чином, у справах про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу державної влади (ПФУ), відповідачем є держава Україна в особі відповідного Головного управління Пенсійного фонду України. ПФУ не може відповідати за шкоду, завдану особі при здійсненні своїх повноважень , своїми власними коштами (фондом оплати праці тощо) і не може бути належним відповідачем у справі.
У даній справі суд , розглядаючи вимогу про відшкодування шкоди за рахунок коштів управління Пенсійного фонду України, не врахував, що правова природа таких правоправовідносин випливає зі ст. 1173 ЦК України, де суб'єктом відповідальності за шкоду ,завдану особі незаконною бездіяльністю органів державної влади при здійсненні ними своїх повноважень є саме Держава Україна і незалежно від вини цих органів .
Оскільки Пенсійний Фонд України і його Головні управління відносяться до органів виконавчої влади ,що є складовою частиною органів державної влади, належним відповідачем за даним позовом є саме Держава Україна в особі її територіальних Головних управлінь ПФУ,а кошти стягуються з Державного бюджету.
Згідно з п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ № 845 від 03.08.2011 р., виконання рішень суду про стягнення шкоди, завданої органом державної влади, здійснюється за рахунок відповідних бюджетних призначень (програма КПКВК 3504030).Таким чином, матеріальна відповідальність за ст. 1173 ЦК України покладається на Державу Україна, а не на орган державної влади як суб'єкт господарювання чи окрему юридичну особу. Оскільки ГУ ПФУ у Вінницькій області не є розпорядником коштів, призначених для відшкодування шкоди, завданої державою, стягнення таких сум безпосередньо з рахунків управління (призначених для виплати пенсій чи утримання апарату) суперечило б імперативним нормам бюджетного законодавства.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскільки розгляд спору по суті до неналежного відповідача та висновки суду про «недоведеність шкоди» (яка фактично підтверджена преюдиційними рішеннями) порушують право позивача на справедливий суд та доступ до правосуддя, оскільки створюють штучну преюдицію про "недоведеність збитків" у можливих спорах з належним відповідачем (Державою).
Неправильна правова кваліфікація судом першої інстанції суті матеріальних вимог як шкоди , замість «упущеної вигоди» (неотриманої пенсії),не застосування судом ст.1173 ЦК України та участь у справі неналежного відповідача призвела до ухвалення помилкового по суті рішення, що є обов'язковою підставою для його скасування.
Згідно з ч. 2 ст. 51 ЦПК України, заміна неналежного відповідача або залучення співвідповідачів здійснюється судом першої інстанції виключно за клопотанням позивача.
Оскільки позивач такого клопотання не заявляв, суд першої інстанції був зобов'язаний розглянути позов до вказаного позивачем відповідача і виявивши, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, суд мав відмовити у позові саме з цієї підстави, а не переходити до розгляду по суті та робити помилкові висновки про «недоведеність шкоди».
Апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості замінити відповідача на цій стадії. Оскільки позов пред'явлено до суб'єкта, який не є носієм матеріального обов'язку з відшкодування шкоди за ст. 1173 ЦК України, у задоволенні позову слід відмовити.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення та ухвалити нове.
Враховуючи викладене і те, суд невірно застосував норми матеріального права ,обмежився лише аналізом доведеності складових шкоди і не звернув уваги на неналежний суб'єктний склад відповідачів ,не роз'яснив позивачу наслідки вчинення чи невчинення ним процесуальних дій по залученню до участі в справі належних відповідачів ,рішення суду про відмову у задоволенні позову до неналежного відповідача не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з постановленням апеляційним судом нового рішення -про відмову у задоволенні позову з інших підстав ,як розглянуте до неналежного відповідача .
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати залишити за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України , -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 24.12.2025 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відшкодування матеріальної шкоди,- відмовити у зв'язку з пред'явленням позову до неналежного відповідача.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач С. Г. Копаничук
судді: В.В. Оніщук
В.П. Рибчинський