Справа № 127/36612/25
Провадження 2/127/8486/25
(заочне)
06 квітня 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І.Е.,
за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся адвокат Радінович Володимир Ігорович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позов мотивований тим, що 26.10.1996 між позивачкою та відповідачем було укладено шлюб, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03.12.2024 було розірвано. Від шлюбу сторони мають двох повнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У період перебування у шлюбі до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства, сторонами 22.05.2009 за спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу було набуто спільне майно - квартира АДРЕСА_1 , вартість якої станом на 30.10.2025 становить 841 377, 00 гривень. Вказана квартира являється об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто позивачки та відповідача, у якій вони зареєстровані разом зі спільними дітьми. З метою досудового врегулювання цього спору позивачка намагалась домовитись з відповідачем щодо поділу квартири, але згоди з цього питання досягнуто не було, відповідач відмовляється добровільно ділити квартиру.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду адвоката позивачки із вимогою про поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом виділу у власність позивачці та відповідачу по частці квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 24.11.2025 вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд якої вирішено провести в порядку загального позовного провадження. Також даною ухвалою запропоновано відповідачу надати суду відзив та докази у строк, встановлений судом, і роз'яснено наслідки ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
З матеріалів справи вбачається, що поштові відправлення з копією ухвали суду від 24.11.2025, копією позовної заяви із доданими до неї документами та судовими повістками, неодноразово направлені відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулися до суду із відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою». (а.с. 39-40, 49-50, 61-62, 68-69) Також судом було опубліковано оголошення про розгляд справи на офіційному вебсайті судової влади України. (а.с. 67) Таким чином, суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.
У строк, визначений судом ухвалою суду від 24.11.2025, від відповідача відзив на позов не надійшов. Будь-які докази по справі чи клопотання від відповідача на адресу суду не надійшли.
Ухвалою суду від 05.02.2026 підготовче провадження закрито і призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання позивачка та/або її адвокат, а також відповідач не з'явились повторно, хоча у відповідності до ст. 128 ЦПК України були належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомлено. Від відповідача на адресу суду заяви про відкладення розгляду справи та/або розгляд справи у його відсутність не надходили. Таким чином, учасники справи не з'явились в засідання без поважних причин. Водночас, в матеріалах справи міститься заява позивачки про розгляд справи без її участі, підтримання позовних вимог та відсутність заперечень щодо ухвалення у справі заочного рішення.
Судом не встановлено, що нез'явлення позивачки та/або її адвоката перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи вищевикладене, заяву позивачки та положення ст.ст. 223 і 280 ЦПК України, суд постановив провести судове засідання у відсутність учасників справи та провести заочний розгляд справи (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу засідання).
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно із свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданим 26.10.1996 Гайворонським відділом реєстрації актів громадянського стану Кіровоградської області, шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 26.10.1996, актовий запис № 88. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_6 . (а.с. 17)
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03.12.2024 у справі № 127/31865/24, яке набрало законної сили 03.01.2025, шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано, що також підтверджується відомостями з ЄДРСР, які перебувають у публічному доступі. (а.с. 14-15)
Також судом встановлено, що позивачка з відповідачем мають спільних повнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про їх народження. (а.с. 16-16зв.)
22.05.2009 ОСОБА_2 було набуто право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Грабовенською Т.А. і зареєстрованого в реєстрі за № 683, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів від 22.05.2009 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.06.2009. (а.с. 9-9зв., 11)
Рішенням Вінницької міської ради № 71 від 25.12.2015 було перейменовано вулицю «Стахурського» у м. Вінниці на вулицю «Андрія Первозванного», що є публічно доступною інформацією.
Відповідно до звіту про незалежну оцінку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , складеного ФОП ОСОБА_7 , ринкова вартість вказаної квартири станом на 30.10.2025 складає 841 377, 00 гривень, у тому числі вартість частки складає 420 688, 50 гривень. (а.с. 20-25)
Позивачка вважає, що вищевказане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Взаємної згоди між колишнім подружжям щодо поділу даного майна не досягнуто.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані адвокатом позивачки разом із позовом до суду, сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі від 24.11.2025 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, дослідивши письмові пояснення викладені адвокатом позивачки в позовній заяві та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи нижченаведене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.
У ході розгляду справи судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.10.1996, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03.12.2024 у справі № 127/31865/24, було розірвано. За час перебування у шлюбі, 22.05.2009, на підставі договору купівлі-продажу було набуте нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за відповідачем. Належних та допустимих доказів того, що сторони на час укладення вказаного правочину спільно не проживали, не були пов'язані спільним побутом, не вели спільно домашнє господарство, не мали взаємних прав і обов'язків, суду не надано.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 ЦК України).
Згідно із ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма ч. 3 ст. 368 ЦК України).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч. 1 ст. 70 СК України).
Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Оскільки позивачка звернулась до суду з даним позовом, відповідно подружжя не досягло згоди про порядок поділу майна.
Судом прийнято до уваги, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Також, ч. 1 ст. 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Тлумачення ст. 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 та Верховним Судом в постановах від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 405/2391/15-ц, від 22.02.2021 у справі № 264/2232/19.
Відповідач не скористався своїм правом спростувати презумпцію спільності набутого у власність в період шлюбу майна, тому суд дійшов висновку, що спірне майно набуте сторонами за час шлюбу з метою використання в інтересах сім'ї, за кошти, що належали їм на праві спільної сумісної власності.
Судом встановлено, що шлюбний договір між подружжям не укладався, згоди щодо поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, між ними не було досягнуто, обставини для відступлення від засади рівності часток подружжя у спільній сумісній власності - відсутні.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що квартира АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, а частки позивачки і відповідача у даному майні є рівними - по .
Оцінюючи належність обраного позивачкою способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності і це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 та інші).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також положення ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивачки шляхом визнання у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, за кожним із подружжя права власності на частку квартири АДРЕСА_1 .
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачкою при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 4 206, 88 гривень, що підтверджується квитанціями від 27.10.2025 та від 31.10.2025. (а.с. 5-6)
Судові витрати понесені позивачкою суд вважає за можливе залишити за нею, враховуючи клопотання адвоката позивачки, викладене у позовній заяві.
До ухвалення рішення у справі ні позивачка, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов'язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).
Отже, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 57, 60, 61, 63, 68-71 СК України, ст.ст. 3, 12, 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 368, 369, 372 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10-13, 43, 44, 76-83, 89, 133, 137, 141, 229, 235, 258, 259, 263-265, 280-282, 284, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку поділу майна подружжя право власності за кожним з них на частку квартири АДРЕСА_1 .
Судові витрати залишити за ОСОБА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду позивачем може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_3 .
Рішення суду складено 14.04.2026.
Суддя