Р I Ш Е Н Н Я
14.04.2026
м. Лозова Харківської області
Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:
головуючого - Харабадзе К.Ш.,
за участю секретаря - Діденко І.Ю.,
Справа № 629/1321/26
Номер провадження 2/629/922/26
позивач - Акціонерне товариство «Таскомбанк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження з викликом сторін цивільну справу про стягнення заборгованості за кредитним договором,
АТ «Таскомбанк» звернулось до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26.07.2024 між АТ «Такскомбанк» та Відповідачем було укладено Кредитний договір № 27635699-999, відповідно до умов якого відповідач отримав кредиту у розмірі 115390,00 грн., строком на 24 місяці, шляхом перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_1 в АТ «ТАСКОМБАНК». Свої зобов'язання Банк виконав, а відповідач свої зобов'язання не виконує, в результаті чого заборгованість по кредитному договору станом на 02.09.2025, заборгованість за Заявою - договором №27635699-999 про надання кредиту від 26.07.2024 року, становить 137 391,83 грн., в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) - 86498,17 грн.; заборгованість по процентам (в т. ч. прострочена) - 6,67 грн.; заборгованість по комісії (в т.ч. простроченій) - 50886,99 грн. На підставі вищезазначеного просить стягнути з відповідача вищевказану заборгованість, а також витрати по сплаті судового збору.
Відповідачка в наданому відзиві на позовну заяву зазначила, що не заперечує факту укладення кредитного договору, згідно якого отримано 115390,00 грн., з яких одразу знято два рази по 5390,00 грн. Також, відповідачем було сплачено за цим договором грошові кошти на загальну суму 70223,16 грн. Зазначена частина заявленої позивачем до стягнення суми складається з комісійних платежів, які суттєво збільшують загальний розмір заборгованості. На підставі вищевикладеного, просила зменшити розмір заборгованості в частині комісійних платежів, розстрочити виконання рішення суду.
Представник позивача в наданих додаткових поясненнях зазначив, що платежі, які були сплачені відповідачем саме до цього кредитного договору, є враховані у розрахунку, а також вказані у виписці, яка є належним доказом руху коштів по відповідному рахунку. Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань Позичальника здійснюються у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх послуг, що передбачені в Додатку № 1 до цієї Заяви-договору. Відповідач підтвердив, що дана Заява-Договір є невід'ємною частиною Договору. В Заяві-договорі та в Додатку 1 (Графік платежів з обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором) є вказана послуга обслуговування кредитної заборгованості та надання кредиту, за які зазначається комісія. Цей документ підписаний відповідачем. Таким чином, у Додатку 1 та Заяві-договорі, сторони узгодили умови договору, а укладенням самої Заяви-договору вони акцептували ці
положення з дублюванням їх у договорі в п. 1.4 та п. 1.2.3. Підпис споживача на Додатку 1 є беззаперечним доказом отримання клієнтом від банку певної пропозиції про початок певних договірних відносин. Підпис споживача також доводить те, що сторони дійсно перебували у договірному процесі, тобто на стадії укладення договору. Відповідачем не було доказано факт складного матеріального становища. Також не надано доказів про те, що відповідач повідомила банк про таке становище для знайдення інших шляхів погашення заборгованості. Таким чином, кредитні договори підлягають виконанню з боку боржника, оскільки позивачем він виконаний у повному обсязі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, просив розгляд справи проводити за відсутності представника АТ «Таскомбанк».
Відповідач в судове засідання не з'явилася, просила розгляд справи проводити за її відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, доходить до такого.
Судом встановлено, що 26.07.2024 між АТ «Таскомбанк» та відповідачем було підписано Заяву-договір про надання споживчого кредиту (кредит «Зручна готівка максимум) № 27635699-999, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 115390,00 грн. шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Таскомбанк». Строк кредиту: 24 місяців (з 26.07.2024 по 16.07.2026) /п. 1.2.6 Договору/. Проценти за користування кредитом: 0,01 % річних /п. п. 1.2.9 Договору/. Комісія за обслуговування кредиту: 4,90 % щомісячно / п. п. 1.4. Договору/.
Заяву договір відповідачка підписала за допомогою кваліфікованого електронного підпису.
Також між сторонами підписано Паспорт споживчого кредиту, в якому обумовлено всі істотні умови кредитування, в т.ч. строк кредитування 24 місяці.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування», договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За нормами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.
Судом встановлено, що 26.07.2024 між АТ «Таскомбанк» та відповідачем було підписано Заяву-договір про надання споживчого кредиту (кредит «Зручна готівка максимум) № 27635699-999. Сторонами договору в належній формі було погоджено умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання і повернення, розмір відсотків за користування кредитом.
Як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання AT «Таскомбанк» перед відповідачем виконав, перерахував відповідачу обумовлені кредитним договором кошти.
Згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору 27635699-999 від 26.07.2024 та виписки по особовому рахунку за період з 26.07.2024 по 02.09.2025 заборгованість відповідача станом на 02.09.2025 становить 137391,83 грн., яка складається з заборгованості по тілу кредиту - 86498.17 грн., заборгованості по відсоткам - 6,67 грн., заборгованості по комісії - 50886,99 грн.
Жодних контррозрахунків стороною відповідача не надано.
Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач порушив взяте на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту - 86498.17 грн., заборгованості по відсоткам - 6,67 грн. законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Відповідачем у справі не спростовано обставин отримання та використання ним кредитних коштів у розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку.
Щодо вимог про стягнення заборгованості по комісією в розмірі 50886,99 грн., суд зазначає на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 627 ЦК України, у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
У частині четвертій статті 42 Конституції України визначено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2019 (справа № 524/5152/15-ц) вказав, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Відповідно до п. 5 Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою Правління Національного банку України від 08.06.2017 №49, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом. Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
У пункті 1.4 заяви-договору 27635699-999 від 26.07.2024, підписаного АТ «Таскомбанк» та відповідачем, установлено комісію за обслуговування кредиту у розмірі 4,90 % щомісячно, складає суму 5654,11 грн.
У Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц).
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17).
Споживчий кредит (кредит) грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті першої Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 (справа № 202/5330/19) зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»».
Так, як вбачається з заяви-договору № 27635699-999 від 26.07.2024, пункт 1.4 не містить зазначення переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу, за які банком встановлена комісія в розмірі 4.90 % щомісячно у сумі 5654,11 грн., тому АТ «Таскомбанк» не доведено наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору.
Тому положення пункту 1.4 заяви-договору № 27635699-999 від 26.07.2024 щодо обов'язку відповідача сплачувати комісію за обслуговування кредиту в розмірі 4.90 % щомісячно у сумі 5654,11 грн. є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.01.2024 (справа №727/5461/23), від 09.10.2024 (справа № 582/202/22).
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми комісії.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача судові витрати банку по сплаті судового збору за подачу позову, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 128, 131, 141, 223, 263-265, 268 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за Заявою-договором № 27635699-999 про надання споживчого кредиту від 26.07.2024 у розмірі 86504 /вісімдесят шість тисяч п'ятсот чотири/ гривні 84 копійки.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1676 гривень 30 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
позивач - Акціонерне товариство «Таскомбанк», ЄДРПОУ 09806443, місцезнаходження за адресою: місто Київ, пр.Леоніда Каденюка, будинок 23
відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1
Суддя Карина ХАРАБАДЗЕ