Провадження № 2/641/1763/2026 Справа № 641/895/26
09 квітня 2026 року м. Харків
Слобідський районний суд міста Харкова в складі:
головуючого судді Онупко М.Ю.,
за участю секретаря Ткач О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 1001980901 від 18.12.2012 року в розмірі 47 215,35 грн., а також судовий збір в розмірі 2662,40 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 18.12.2012 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1001980901 від 18.12.2012 року, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит в розмірі 28 400 грн., строком на 12 місяців, тобто до 28.05.2013 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом.
15.03.2024 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 15/03/24, відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права грошової вимоги до боржника за кредитним договором № 1001980901 від 18.12.2012 року.
Таким чином, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» наділено правом грошової вимоги до відповідача.
Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов'язань та на вимоги ст.ст. 525, 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором в розмірі 47 215,35 грн., з яких: 32 027,03 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 15 188,32 грн. -заборгованість за відсотками.
Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 10.02.2026 року провадження по вищевказаній цивільній справі відкрито та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
В судове засідання представник позивача не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про день та час слухання справи повідомлялася у встановленому законом порядку, про причини своєї не явки суду не повідомила, відзив до суду не надала.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 18.12.2012 року АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1001980901 від 18.12.2012 року.
Відповідно до п.п. 1.2.1, 1.2.2 кредитного договору встановлено, що для придбання товару та послуг кредитор надає позичальнику споживчий кредит у відповідності до умов кредитного договору та правил кредитування, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, інші платежі, визначені даним кредитним договором та додатком № 1 «Графік платежів», що є його невід'ємною частиною, а також виконувати умови кредитного договору.
З метою контролю за цільовим використанням кредиту, кредитор перераховує відповідні визначені п. 1.1 цього договору частини суми кредиту на користь продавця 1 в рахунок оплати товару та продавця 2 та продавця 3 в рахунок оплати послуг.
Згідно до п. 1.3.1 кредитного договору датою надання кредиту позичальнику є 28.05.2012 року.
Пунктом 1.4.1 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний повністю повернути кредитору суму отриманого кредиту та виконати всі інші зобов'язання встановлені кредитним договором не пізніше 28.05.2013 року.
Відповідно до п. 2.2.2 кредитного договору вбачається, що в порядку передбаченому угодою надає позичальнику кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії до карткового рахунку у розмірі, що передбачений угодою, а позичальник приймає кредит і зобов'язується повернути суму отриманого кредиту на умовах, в строки та в порядку, що передбачені угодою.
Пунктами 2.3, 24 кредитного договору встановлено, що отримання, обслуговування та погашення кредиту позичальником відбувається через картковий рахунок.
Розмір кредитного ліміту складає 1000 грн. В будь-який час строку дії цього договору банк має право змінити розмір кредитного ліміту (зменшити чи збільшити) без зазначення причин такої зміни. Підписанням цього договору позичальник погоджується із запропонованим порядком зміни розміру кредитного ліміту.
15.03.2024 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 15/03/24, відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права грошової вимоги до боржника за кредитним договором № 1001980901 від 18.12.2012 року.
Відповідно до розрахунку наданого позивачем до суду у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором № 1001980901 від 18.12.2012 року в розмірі 47 215,35 грн., з яких: 32 027,03 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 15 188,32 грн. -заборгованість за відсотками.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. ст. 526, 1054 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу; за кредитним договором позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Крім того положеннями ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Правилами ст. 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до вимог ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням, як це визначено положеннями ст. 516 ЦК України.
Правилами ст. 517 ЦК України закріплено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, як це закріплено вимогами ст. 526 ЦК України.
Судом встановлено, що між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1001980901 від 18.12.2012 року, в подальшому за договором факторингу № 01.02-31/23 АТ «ОТП Банк» відступило свої права вимоги, а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 1001980901 від 18.12.2012 року.
В той же час, суд з приводу отримання відповідачем кредитних коштів, зазначає наступне.
Відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк/фінансова установа має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, а отже відповідно до змісту ст.ст. 1077, 1078, 1082 ЦК України такі документи має надати до суду фактор, який доводить отримання права вимоги у клієнта, яке існує на день звернення до суду з цим позовом.
Крім того, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року N 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій) виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки банківської установи за картковими рахунками (по кредитному договору)можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Аналіз зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що виписки банківської установи за картковими рахунками (по кредитному договору)можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Аналогійний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі N 78/2177/15-ц.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1001980901 від 18.12.2012 року, на який посилається позивач, вбачається, що станом на день видачі кредиту у відповідача ОСОБА_1 використані кошти дорівнюють нулю, в той же час у наступному рядку зазначено дату: «25.10.2015» та в стовбці «Використання коштів» зазначено суму 7165,34 грн., тобто суд не вбачає доведеним факт наявності заборгованості за кредитним договором № 1001980901 від 18.12.2012 року відповідно до зазначеного розрахунку заборгованості.
Крім того суд зазначає, що виконані АТ «ОТП Банк» розрахунки заборгованості не є і не можуть бути належними доказами, які доводять обставини на які посилається позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», так як складання даного документу залежить виключно від волі АТ «ОТП Банк».
Так, належним доказом заборгованості цей розрахунок не є, оскільки наведені у цьому розрахунки не підтверджені позивачем належними і допустимим письмовими (або електронними у письмовій формі) доказами, а такий процесуальний обов'язок на нього покладено відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України. Лише при доведеності розміру боргу позивач вправі посилатися на процесуальний тягар відповідача спростувати презумпцію вини боржника за цю заборгованість.
З приводу виписки з рахунку приватного клієнта № 1001980901 за період з 18.12.2012 року по 15.03.2024 року, яка виконана АТ «ОТП Банк» суд зазначає наступне.
Виписка за рахунком клієнта ОСОБА_1 з зазначенням у стовбці з назвою «Опис операції», а саме «Внутрішньобанківські операції за рахунком» виконана фактично за період з 14.11.2015 року по 04.03.2024 року, крім того вказана виписка містить фінансові транзакції за рахунком, номер картки: VISA Platinum Valentyna НОМЕР_1 за період з 18.09.2020 року по 13.02.2022 року, MasterCard Standart 2 Valentyna Galliamova * НОМЕР_2 за період з 02.10.2018 року по 12.09.2020 року, MasterCard Standart 2 Valentyna Galliamova * НОМЕР_3 за період з 19.07.2016 року по 12.09.2018 року. Таким чином, виписка за рахунком клієнта ОСОБА_1 не містить доказів на підтвердження факту надання АТ «ОТП Банк» кредитних коштів за кредитним договором № 1001980901 від 18.12.2012 року відповідачу ОСОБА_1 , та відповідно їх отримання відповідачем.
Відтак судом встановлено, що на момент розгляду справи у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині фактичного отримання відповідачем грошових коштів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10.02.2010 року).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитним договором № 1001980901 від 18.12.2012 року в розмірі 47 215,35 грн., не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 12,13,81,141,259,263,267,279,280 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а якщо апеляційну скаргу подано - після закінчення апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи - в той же строк з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 13.04.2026 року.
Суддя М.Ю.Онупко