14 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 420/19154/25
адміністративне провадження № К/990/13398/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А.,
перевіривши касаційну скаргу Громадської організації «Рибалки-любителі причалу №121 Сухий лиман «Сухий лиман» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2026 у справі № 420/19154/25 за позовом Громадської організації «Рибалки-любителі причалу №121 Сухий лиман «Сухий лиман» до Таїрівської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання протиправним та нечинним рішення про встановлення податку на майно (в частині плати за землю), -
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2026 у справі № 420/19154/25 відмовлено в задоволенні адміністративного позову Громадської організації «РИБАЛКИ-ЛЮБИТЕЛІ ПРИЧАЛУ №121 «СУХИЙ ЛИМАН» до Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання протиправними та нечинним рішення Таїрівської селищної ради Одеського району Одеської області 40 сесії VIII скликання №860-VIII від 26 червня 2024 року «Про встановлення податку на майно» (в частині плати за землю).
Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
До Верховного Суду 25.03.2026 надійшла касаційна скарга Громадської організації «Рибалки-любителі причалу № 121 Сухий лиман «Сухий лиман» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2026 у справі № 420/19154/25.
Підставою касаційного оскарження скаржником визначено п. 1 ч. 4 статті 328 КАС України з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 826/6916/15; від 21.07.2020 у справі № 826/15346/16; від 13.08.2020 у справі № 826/7493/15 (в розрізі тлумачення ч. 2 ст. 2 КАС України); від 19.04.2018 у справі № 813/4282/16), від 18.06.2020 у справі № 809/3977/14; від 15.07.2020 у справі № 813/7910/14; від 30.07.2020 у справі № 824/875/19-а (щодо критеріїв безпідставності, протиправності та необґрунтованості прийняття рішень); від 05 жовтня 2023 року у справі № 380/7479/22 (в контексті необхідності надання відповіді на запит платника в умовах воєнного стану); від 04.05.2020 у справі № 809/276/18 (в контексті процедури розроблення та затвердження органом місцевого самоврядування власних регуляторних актів).
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скарги скаржник фактично посилається на неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, яким встановлено податок для суб'єктів господарювання державної та комунальної власності 1%, в той час як для інших суб'єктів 10%, що за доводами останнього не враховано судами і є прямою дискримінацією по відношенню до інших суб'єктів та свідчить про порушення принципу рівності платників перед законом (п.4.1 ст.4, п. 12.3.7. пункту 12.3 статті 12, п.274.2 ст.274 Податкового кодексу України); принципу «правомірності», на необхідності дотримання якого наголошено в рішеннях ЄСПЛ; а також прийнято з порушенням процедури оприлюднення нормативно-правового акту, передбаченої ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та вимог пп. 12.3.4 п. 12.3 статті 12 ПК України, оскільки проєкт рішення не був оприлюднений належним чином на сайті Таїровської селищної ради, бо не містить дати опублікування рішення, що також не враховано судами попередніх інстанцій в розрізі критерію безпідставності його прийняття (з огляду на вимоги статті 2 КАС України).
При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
До того ж, Верховний Суд зауважує, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Проте скаржником не взято до уваги, що перелічені ним постанови Верховного Суду ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення; посилання на вказані постанови у касаційній скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів.
До того ж, суди попередніх інстанцій в судових рішеннях посилались на висновки у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18, від 23 червня 2022 року у справах №357/11099/16-а, №719/304/16-а, а також і в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18, в якій наголошено, що як у ПК України, так і в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або будь-якому іншому акті законодавства немає норм, якими б був визначений спосіб оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, не встановлено обов'язку опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації.
Крім цього, під час розгляду справи суди дійшли висновку, що матеріалами справи підтверджено, що Таїрівська селищна рада оприлюднила проєкти регуляторних актів та відповідних аналізів регуляторного впливу проєктів регуляторних актів на офіційному сайті громади: «Головна (https://tairovska-gromada.gov.ua/) > «Регуляторна політика» > «Ставки податків на 2025 рік» (https://tairovska-gromada.gov.ua/stavki-podatkiv-na-2025-rik-10- 35-50-07-03-2024/). Також, на офіційному веб-сайті відповідача 07.03.2024 о 09:41 год. оприлюднене «Повідомлення про оприлюднення проєктів регуляторних актів". Також, відповідач на офіційному веб-сайті оприлюднив Рішення Таїрівської селищної ради Одеського району Одеської області 40 сесії VIII скликання №860-VIII від 26 червня 2024 року «Про встановлення податку на майно (в частині плати за землю)».Крім цього, рішення №860-VIII від 26.06.2024 було опубліковано і у газеті «НАДДНІСТРЯНСЬКА ПРАВДА» №2 (5878) від 3 липня 2024 року.
До того ж, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Податковим Кодексом України не віднесено до актів податкового законодавства України, які наведені у статті 3 цього Кодексу за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає. Таким чином, податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, і не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, про які іде мова у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Такі висновки знайшли відображення у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18 та від 23 червня 2022 року у справах №357/11099/16-а, №719/304/16-а.
Скаржником не наведено підстав щодо помилковості врахування судами таких правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах у справі, або необхідності відступу від такої практики Верховного Суду чи спростування подібності правовідносин у справах, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження і виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 341 КАС України.
Разом з тим, суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 3 статті 334 КАС України).
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Отже перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Громадської організації «Рибалки-любителі причалу №121 Сухий лиман «Сухий лиман» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2026 у справі № 420/19154/25, повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяІ.А. Васильєва