14 квітня 2026 року
м. Київ
справа №420/15987/25
адміністративне провадження №К/990/13510/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
судді: Яковенко М.М., Шишов О.О.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі № 420/15987/25 за позовом Дочірнього підприємства «Автотрейдінг-Одеса» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2025, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі № 420/15987/25 задоволено позов Дочірнього підприємства «АВТОТРЕЙДІНГ-ОДЕСА» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управлінням ДПС в Одеській області від 06.02.2025 №5422/15-32-07-02-20 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 1 177 721 грн та за штрафними санкціями в сумі 117 772 грн; від 06.02.2025 №5425/15-32-07-02-20 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 784 052 грн та за штрафними санкціями в сумі 78 405,10 грн; від 30.04.2025 №19961/15-32-07-02-20 в частині застосування суми штрафу в розмірі 6 073,86 грн за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних.
Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
До Верховного Суду 25.03.2026 року втретє надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі №420/1713/24.
Раніше подані касаційні скарги на вказані судові рішення були повернуті скаржнику ухвалами Верховного Суду 12.01.2026 року та від 18.02.2026 року на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок не викладення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених статтею 328 КАС України.
Скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, яке мотивоване тим, що повернення касаційної скарги не позбавляє особу права повторного звернення до суду касаційної інстанції, після усунення її недоліків; крім цього, скаржником вчинено посилання на ухвали Верховного Суду, якими були поновлені податковому органу строки на касаційне оскарження судових рішень, після повернення попередньо поданих касаційних скарг.
При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.
1) Відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу.
Колегія суддів звертає увагу, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення раніше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених статтею 329 КАС України. Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
При цьому тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин, однак скаржником таких не наведено.
Отже розглянувши подане клопотання, Верховний Суд зазначає, що скаржником не обґрунтовано надмірне зволікання з повторним поданням касаційної скарги 25.03.2026 року, після отримання скаржником 18.02.2026 року в електронному кабінеті ухвали про повернення касаційної скарги від 18.02.2026 року, як і не наведено поважних підстав для поновлення процесуального строку, окрім процесуального права скаржника на повторне звернення до суду з касаційною скаргою.
Тому останньому слід надати обґрунтоване клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, вказавши поважні підстави його пропуску.
2) Переходячи до визначених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Так, повертаючи ухвалами від 12.01.2026 року та від 18.02.2026 року скаржнику попередньо подані касаційні скарги, в яких підставою касаційного оскарження скаржником було визначено п. 1 та 4 частини 4 статті 328 КАС України, суд звертав увагу останнього, що: - у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України відповідач повинен обов'язково вказати: 1) норму матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанову Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга); - у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Звертаючись з цією касаційною скаргою, підставою касаційного оскарження скаржником вказано пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: п. 44.1, п. 44.2 ст.44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, пунктів 5, 6, 7 П(С)БО 16 «Витрати» та без урахування висновку Верховного Суду, викладених в постанові від 05.06.2025 у справі № 160/25897/21. За доводами скаржника, Верховний Суд в цій постанові чітко вказав, що акти на ІТ-послуги (розробка, супровід, обслуговування програмного забезпечення 1С, сервісне обслуговування ІТ-інфраструктури), які містять лише загальне формулювання типу «послуги за період» без розкриття конкретного змісту, обсягу, переліку виконаних робіт, дат виконання та способу надання послуг, не відповідають вимогам до первинного документа і не можуть підтверджувати реальність господарських операцій для цілей формування витрат та податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 200/773/20, від 17.07.2024 у справі № 520/11707/18, де підкреслено, що ступінь деталізації в акті має дозволяти встановити економічну суть операції, а не обмежуватися абстрактним найменуванням.
За доводами скаржника, висновок судів, який суперечить наведеній позиції Верховного Суду, полягає в тому, що акти надання послуг від ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Автотрейдінг Атолл груп» визнані судами достатніми, хоча вони містять лише загальне формулювання «Супровід та обслуговування програмно-інформаційної системи управління бізнес-процесами» та «Сервісні послуги по обслуговуванню ІТ інфраструктури» без будь-якої конкретизації робіт, обсягу, дат, способу надання та переліку виконаних дій.
До того ж, підставою касаційного оскарження судових рішень скаржником зазначено п. 4 ч. 4 статті 328 КАС України з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (ст. 9, 90, 91, 92, 94 КАС України), внаслідок не здійснення повного та всебічного дослідження всіх доказів у справі, з порушенням принципу офіційного з'ясування обставин справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. В наведеній підставі касаційного оскарження за текстом касаційної скарги скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 725/254/16-а, від 24.01.2020 року у справі №127/26251/15-а та від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а, додаючи, що суди обмежилися лише формальною перевіркою наявності первинних документів, не дослідивши їх зміст, економічну доцільність операцій, можливість та реальність їх фактичного виконання, а також цитує зафіксовані актом перевірки порушення, які призвели до прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Однак Суд звертає увагу скаржника, що фактично, доводи касаційної скарзі в розрізі заявлених ним підстав, зводяться до переоцінки доказів у справі, що враховуючи вимоги статті 341 КАС України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, посилався на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 23.05.2023 у справі №360/1283/20, та від 03.03.2023 у справі №804/644/16, від 18.05.2018 у справі №П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 24.09.2019 у справі №826/9039/16, від 18.11.2019 у справі №808/3356/17, від 22.11.2021 у справі №0670/2176/11 зазначивши про те, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце і повинні оцінюватись в сукупності з іншими обставинами справи, при цьому перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту.
Враховуючи вказані правові позиції, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про документальне підтвердження реальності господарських операцій з придбання послуг позивачем у своїх контрагентів (змістом актів здачі-приймання послуг, умовами договорів, листами від виконавців послуг, а також свідченнями фізичних осіб-підприємців, наданими останніми при розгляді справи в суді першої інстанції).
До того ж, за висновками судів попередніх інстанцій, фізична та технічна можливість з отримання сервісних послуг по обслуговуванню ІТ інфраструктури підтверджена позивачем кількістю працівників в штаті, наявністю сервісів, мережевого обладнання, технічних і програмних засобів, баз даних та автоматизованих процесів, нерозривно пов'язаних з веденням господарської діяльності. Тоді, як ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена, а тому визнання того чи іншого первинного документа таким, що відповідає або не відповідає вимогам первинного документа згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фактично залежить від суб'єктивної думки перевіряючих, що негативно впливає на позицію платника податків.
Верховний Суд зазначає, що скаржником не вказано, в чому полягає неправомірність таких висновків судів попередніх інстанцій, а лише зазначено про переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і здійснено умовне посилання на постанови Верховного Суду в частині оцінки судом доказів у справі, що не можна вважати подібністю правовідносин у справах, бо первинні документи слід досліджувати в сукупності в кожній окремій справі в залежності від договірних правовідносин і наданих стороною доказів на їх підтвердження.
При цьому з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Отже, скаржнику слід викласти передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для касаційного оскарження судових рішень, враховуючи неодноразові роз'яснення суду під час попереднього повернення касаційних скарг.
Згідно з частиною 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини 6 статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 328 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі № 420/15987/25 залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута або у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.А. Васильєва
М.М. Яковенко
О.О. Шишов ,
Судді Верховного Суду