"14" квітня 2026 р. Справа № 359/12080/25
(ЗАОЧНЕ)
14 квітня 2026 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючої судді Дьоміної О.П., за участю секретаря судового засідання Підопригори Х.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
01.10.2025 року до Бориспільськогго міськрайонного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором за №Z206.00609.005509105 від 22.07.2019 року у загальному розмірі - 94 936,12 грн., яка складається з 55 742,93 грн. - залишок простроченого кредиту та 39 193,19 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками, а також судові витрати, що складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 7 200 грн.
Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду від 31.10.2025 року зазначений позов передано для розгляду за підсудністю до Вишгородського районного суду Київської області. Матеріали справи надійшли до суду 07.01.2026 року.
Так, в обґрунтування позову зазначено, що 22.07.2019 року між ПАТ «Ідея Банк», ОСОБА_1 та ТОВ «Нью Файненс Сервіс» (далі - страховий агент) був укладений договір кредиту та страхування за №Z206.00609.005509105, що є змішаним договором відповідно до ст. 628 ЦК України та поєднує в собі елементи кредитного договору та договору страхування. Відповідно до п. 3.2, 3.4 вказаного договору - позичальник акцептував публічну пропозицію банку про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі - ДКБОФО), що з моменту його акцептування є невід?ємною складовою договір кредиту та страхування. Таким чином обидва договори у сукупності визначають правове регулювання та регламентують взаємовідносини банку і позичальника в рамках правовідносин, про що зазначено у п. 6 договору. Згідно п. 9.1. ДКБОФО - банк надає позичальнику споживчий кредит на підставі цього договору та договору кредиту, укладеного з позичальником. Умови договору кредиту в сукупності з умовами цього договору визначають цілісні умови кредитування позичальника, передбачені Законом України «Про споживче кредитування». У разі виявлення суперечностей між нормами договору кредиту та цього договору застосовуються норми договору кредиту. Договір кредиту та страхування був підписаний позичальником власноручно. Від імені банку договір був підписний з використанням аналогу власноручного підпису уповноваженої особи банку та відтиску печатки банку, відтворених за допомогою технічного пристрою, відповідно п.13.3. Публічної пропозиції АТ «ІДЕЯ БАНК» про приєднання до ДКБОФО в редакції, що діяла з 15.07.19 по 30.09.2019 роки. Страховий агент, підписуючи договір кредиту та страхування, діяв від імені ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна Страхування життя" (далі - страховик) також ж з використанням аналогу власноручного підпису уповноваженої особи та відтиску печатки, відтворених за допомогою технічного пристрою. Відповідно до п. 1.7 договору, банк надав позичальнику кредит на власні потреби в сумі 55 900 грн., включаючи витрати на страховий платіж в сумі 4 849,77 грн., а позичальник зобов'язався його повернути разом з процентами, згідно графіку. У пунктах 1.4. та 1.6. договору сторони погодили, що строк кредитування становить 48 місяців і датою повернення кредиту є - 22.07.2023 року. Згідно п.1.3. договору - позичальник за користування кредитом сплачує банку річну змінювану процентну ставку, яка на день укладення договору становила 21,99 % річних і в подальшому не змінювалась. Позичальник виконав свої зобов?язання з повернення суми кредиту разом з процентними платежами лише частково. Так, згідно виписки по рахунку позичальника за весь строк, з моменту укладення договору і до моменту звернення з цим позовом - позичальник сплатив банку лише 4 695,55 грн. Останній платіж проведено 21.12.2019 року. Строк на який було надано кредит за договором сплив 22.07.2023 року. Після закінчення строку кредиту кредитор не здійснював нарахування процентів за користування кредитними коштами, не нараховував штрафні санкції та комісії. У зв?язку із зазначеним, станом на 22.07.2023 сформувалася наступна заборгованість позичальника перед банком за договором: заборгованість за основним боргом в сумі 55 742,93 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в сумі 39 193,19 грн., що разом становить 94 936,12 грн. Станом на 16.11.2023 року розмір заборгованості за основним боргом і відсотками не змінився. 16.11.2023 року між АТ «Ідея Банк» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «СОНАТІ» (фактор) був укладений договір факторингу за №16/11-23, відповідно до п.4.1. якого, фактор виконав свої зобов?язання перед клієнтом, що підтверджується відповідними платіжними документами: платіжна інструкція за №566 від 17.10.2023 року на суму 200 000 грн.; платіжна інструкція за №608 від 17.11.2023 року на суму 2 795 777 грн. Також клієнт і фактор підписали всі додатки до договору факторингу, зокрема і друкований реєстр боржників. Таким чином фактор набув право вимоги до боржників за первинними договорами, серед яких і право вимоги до відповідача за договором за №Z06.00609.005509105 від 22.07.2019 року. 29.12.2023 року ТОВ «Фінансова компанія «СОНАТІ» та позивач уклали договір факторингу за №29/12023, згідно якого позивач набув права вимоги, в тому числі і до відповідача по цій справі. Так, згідно до довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за вказаним договором за №Z06.00609.005509105 від 22.07.2019 року, сформованої первісним кредитором (АТ «Ідея Банк»), станом на 16.11.2023 року заборгованість боржника/позичальника становить: заборгованість за основним боргом в сумі 55 742,93 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в сумі 39 193,19 грн., що разом становить 94 936,12 грн. Розмір заборгованості позивальника підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості від 16.11.2023 року та випискою з рахунку позичальника за період з 22.07.2019 по 16.11.2023 року.
Згідно правил ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою судді від 08.01.2026 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, при цьому надав до суду заяву в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, щодо ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судові засідання не з'явився, про день час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, поважності причин неявки не повідомив. Крім того, повідомлявся через веб-портал « Судова влада України», шляхом розміщення оголошення про виклик до суду, а тому у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, суд вважає за можливим провести заочний розгляд справи за відсутності відповідача.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
14.04.2026 року відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності учасників провадження суд враховує їх належне повідомлення про день, час та місце розгляду справи, наявність заяви представника позивача, а також те, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб,
прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У відповідності до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше, як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку:
Так, судом встановлено, що 22.07.2019 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту та страхування за №Z06.00609.005509105, за умовами якого банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 55 900 грн., з процентною ставкою 21,99% річних - змінювана, строком на 48 місяців.
Відповідно п. 1.5 договору під час користуванням кредиту банк надає позичальнику послуги з одномісячного обслуговування кредитної заборгованості що визначено цим договором та договором комплексного обслуговування фізичним особам за надання яких встановлена плата відповідно до додатку 1.
Згідно з п. 1.6 договору дата надання кредиту - 22.07.2022 року.
Відповідно до п. 1.7 договору банк надає кредит позичальнику для власних потреб, шляхом переказу коштів в розмірі 55 900 грн. на рахунок за № НОМЕР_1 , а позичальник доручає банку оплатити страховий внесок за рахунок кредиту в розмірі 48 49,77 грн., згідно з умовами договору добровільного страхування життя, укладеного до п. 2 цього договору.
Відповідно до п. 1.8 договору змінювана процентна ставка визначається як змінна частина ставки в розмірі 9,5% збільшена на маржу банку в розмірі 12,49%. Банк в праві зменшити процентну ставку, вказану в 1.8 договору на 10% ,у разі настання однієї з подій в п.1.9.1 та 1.9.2 договору.
Також 22.07.2019 року ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредити яким передбачено основні умови кредитування.
Також до матеріалів справи долучено публічну пропозицію АТ «Ідея Банк» про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
Факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується випискою, наданою директором ДКА АТ «Ідея Банк», за період з 22.07.2019 по 16.11.2023 рік, а також ордерами - розпорядженнями про видачу кредиту за №1 та за №2 від 22.07.2019 року.
Згідно з довідкою - розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 , станом на 16.11.2023 року становить 155 654, 73 грн., з яких 55 742,93 грн. - заборгованість за основним боргом, 39 193,19 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками, 60 718,16 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями. Водночас звертаючись до суду із вказаним позовом позивач не просить стягнути з відповідача заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями.
Згідно вимог ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Спір між сторонами виник з договірних правовідносин, які врегульовані нормами ЦК України в частині позики та договору кредиту, а також регулюються загальними положеннями про договір та зобов'язання.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України - правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
З аналізу норм ст. 1048, ч. 2 ст. 1050 ЦК України вбачається, що пред'явленням вимоги до позичальника є як направлення йому вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, так і пред'явлення до нього позову.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Також, ч. 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
16.11.2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Сонаті» укладено договір факторингу за №16/11-23, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Сонаті» набуло права грошової вимоги в тому числі і до ОСОБА_1
29.12.2023 року між ТОВ «ФК «Сонаті» та ТОВ «Санфорд Капітал» укладено договір факторингу за №29/12-23, відповідно до умов якого ТОВ «Санфорд Капітал» набуло права грошової вимоги в тому числі і до ОСОБА_1 .
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі за №2-1383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У даній справі позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована.
Отже, встановлено, що вказаний договір, укладений між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, а тому, саме з 22.07.2019 року між сторонами виникли договірні відносини. Встановлено, що прийняті на себе зобов'язання за вказаним договором АТ «Ідея Банк» виконало своєчасно і повністю, надававши кредиті ресурси в повному обсязі відповідачу. У свою чергу, взяті на себе зобов'язання відповідач належним чином не виконував, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість за договором.
Позивач реалізував своє право на стягнення заборгованості за договором, шляхом пред'явлення позову до суду.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
Судом перевірений розрахунок заборгованості, долучений до позовної заяви, який суд вважає вірним,
а відтак повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, а також беручи до уваги те, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість по сплаті коштів, суд вважає позов обґрунтованим та доведеним, а отже таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім при зверненні до суду з цим позовом судовий збір у сумі 2 422, 40 грн.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне:
Згідно з ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
У постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі за №362/3912/18 (провадження за №61-15005св19) та від 30.09.2020 року в справі за №201/14495/16-ц (провадження за №61-22962св19) викладено правовий висновок про те,
що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява за №19336/04, п. 269).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява за №58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: договором про надання правової допомоги за №1/04 від 01.04.2024 року, прейскурантом на послуги, копією свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю, актом-приймання передачі послуг з правничої допомоги за №2 від 10.06.2024 року.
Разом з цим, суд вважає завищеною оплату наданих послуг, оскільки заявлена позивачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 200 грн. є неспівмірною зі складністю справи та виконаними роботами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги, їх обсягом та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру у співвідношенні з предметом позову.
Справа розглядалась в спрощеного позовного провадження з викликом сторін, однак адвокат не приймав участі в судових засіданнях. Враховуючи принцип розумності та справедливості, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням співмірності виконаної адвокатом роботи, та заявленої суми до стягнення, складності справи.
При визначенні судом розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховується, що, представник позивача в судове засідання не прибував, спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності, розгляд справи проведено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а обсяг наданих адвокатом послуг фактично складається лише з складення позовної заяви.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, ціну позову, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача 2 000 грн. Саме така сума відповідає критеріям розумності, співмірності та ґрунтуються на вимогах закону.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява за №4909/04 від 10.02.2010 року).
На підставі викладеного та керуючись статтями 526, 530, 533, 549, 625, 629, 759, 1046-1051 Керуючись ст. 11, 207, 526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 4, 12, 76, 81, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 265, 268, 274-279, 280-284, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту та страхування - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» заборгованість за договором кредиту та страхування за №Z206.00609.005509105 від 22.07.2019 року у загальному розмірі - 94 936 (дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот тридцять шість) грн. 12 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ: 43575686, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 21, прим. 68, 69.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуюча суддя О.П. Дьоміна