Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Справа № 357/5938/26
Провадження № 2-з/357/29/26
14 квітня 2026 року cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Кошель Б. І. розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-
У квітні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі», Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» про захист прав споживачів, визнання недійсним та скасування рішення комісії з розгляду актів про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2026 головуючим по справі визначено суддю Кошель Б.І. та матеріали передані для розгляду.
Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю “Київська обласна енергопостачальна компанія» (ЄДРПОУ 42094646, місцезнаходження: вулиця Київська, будинок 8-Б, місто Вишневе, Бучанський район, 08132), ПрАТ “ДТЕК Київські регіональні електромережі» (ЄДРПОУ 23243188, місцезнаходження: вулиця Стеценка, будинок 1-А, місто Київ, 04136) та їх структурним підрозділам вчиняти дії, спрямовані на повне або часткове припинення постачання електричної енергії внаслідок наявності заборгованості ОСОБА_1 щодо об'єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_1 .
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 подано позовну заяву про захист прав споживачів, визнання недійсним та скасування рішення комісії з розгляду актів про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії. 06 квітня 2026 року відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю “Київська обласна енергопостачальна компанія» вчиненні неправомірні дії, зокрема, засобами телефонного зв'язку її усно попереджено про припинення постачання електричної енергії з 09 квітня 2026 року за нібито наявність заборгованості за спожиту електричну енергію щодо об'єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Такі дії посадової особи відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Київська обласна енергопостачальна компанія», на нашу думку беззаперечно суперечать вимогам п.п.7.5., 7.11 ПРРЕЕ та постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 № 206 та вчиняються з метою протиправного спонукання позивача сплачувати неіснуючий борг до розгляду справи в суді, а також тим самим створення штучних доказів визнання нею обсягів та вартості «спожитої» електричної енергії. Окрім того, відповідачем було надіслано позивачу повідомлення про можливе припинення подачі електроенергії № 420002559/5/1/П1 від, видане 03.04.2026 р. Відповідно до якого, позивача повідомили, що згідно п.4.4 Правил роздрібного ринку (далі - Правила), затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 No312, датою здійснення оплати за виставленим платіжним документом є дата, на яку оплачена сума коштів зараховується на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника. У випадку несплати рахунку до вказаної дати, згідно з умовами Договору No 420002559 від 01.01.2019 та на підставі п.7.5 Правил, буде розпочато процедуру припинення повністю або частково постачання електроенергії Вашому підприємству та надали термін до 10.04.2026 року. Саме з метою недопущення протиправних дій відповідачів позивач змушений звернутися до суду задля захисту своїх прав. Отже, у випадку звернення споживача до суду за захистом своїх прав безальтернативним та найефективнішим для практичного застосування пункту 7.11 ПРРЕЕ є механізм забезпечення позову з постановленням ухвали про заборону відключення електропостачання такого споживача на час вирішення справи про оскарження факту порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів». Таким чином, на час розгляду справи судом, на підставі ст. ст. 149-153 Цивільного процесуального кодексу України, позивач вважає за необхідне вжити заходів забезпечення позову, оскільки їх невжиття може призвести до істотного ускладнення або навіть унеможливлення виконання рішення суду, а також до порушення права позивача на ефективний судовий захист. Зокрема, існує реальна загроза припинення електропостачання, що може спричинити істотну шкоду правам та законним інтересам позивача ще до вирішення спору по суті.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.04.2026 р. матеріали заяви про забезпечення позову були передані судді Кошеллю Б.І. для розгляду.
Судом 13.04.2026 р. за вх..№23417 отримано заперечення на заяву про забезпечення позову, в якій представник ПАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» просив відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, приходить до висновку, що така заява підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову є цивільно-процесуальним заходом, що вживається судом та направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача, що гарантують за його позовом реальне виконання судового рішення. Він застосовується лише до позовів про визнання і про присудження.
Відповідно до частин 1, 2ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч.1-2 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Частина 3 ст. 150 ЦПК України передбачає, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, чи майнових наслідків заборони відповідачу, іншим особам здійснювати певні дії.
Частина 1 ст. 151 ЦПК України передбачає, що заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановлені зазначеної відповідальності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд може брати до уваги інтереси не тільки позивача, та й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Аналіз наведених норм діючого законодавства призводить до висновку, що забезпечення позову можливе лише при наявності між сторонами спору та наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення.
Частиною 10 вказаної постанови передбачено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнанні в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Порушуючи питання про забезпечення позову у вказаний у заяві спосіб, заявник послався на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З огляду на приписи статті 2 ЦПК України слід підкреслити, що сутність захисту прав, свобод чи інтересів фізичних осіб полягає у спрямуванні цього захисту в першу чергу на відновлення порушеного права.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Судом встановлено, що заявник з метою захисту своїх прав звернувся до суду з позовом про захист прав споживачів, визнання недійсним та скасування рішення комісії з розгляду актів про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 344/13201/23: “Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування пункту 7.11 ПРРЕЕ, в якому зазначено, що ця норма діє самостійно за наявності визначених в її гіпотезі умов, незалежно від наявності підстав для застосування судом заходів забезпечення позову, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 травня 2024 року у справі № 922/5196/23.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об'єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Так, у постанові від 06 травня 2024 року у справі № 922/5196/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вирішував питання щодо наявності підстав для забезпечення позову, які полягають у забороні вчиняти (у тому числі, але не виключно за зверненням будь-яких третіх осіб) будь-які дії та/або бездіяльність, що можуть мати наслідком припинення чи обмеження електропостачання та/або розподілу електричної енергії для потреб квартир та/або нежитлових приміщень в об'єктах нерухомості, включаючи багатоквартирні житлові будинки та їх частини.
Предметом спору у справі № 922/5196/23 було визнання протиправними дії Акціонерного товариства «Харківобленерго» (далі - АТ «Харківобленерго») щодо припинення розподілу електроенергії до багатоквартирного житлового будинку.
Вирішуючи питання щодо застосування положень пункту 7.11 ПРРЕЕ під час розгляду заяви про забезпечення позову, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що норма права, встановлена в абзаці четвертому пункту 7.11 ПРРЕЕ, є імперативною для суб'єкта постачання електричної енергії, якому належить право відключити споживача від електропостачання та відновити його. Вказана норма права діє самостійно за наявності визначених в її гіпотезі умов, незалежно від наявності підстав для застосування судом заходів забезпечення позову.
Суди попередніх інстанцій, посилаючись на вказані положення правил, не врахували те, що АТ «Харківобленерго» не є суб'єктом електропостачання. Крім того, позивач у своєму позові в межах цієї (№ 922/5196/23) порушує питання щодо правомірності / неправомірності дій суб'єкта, який є оператором системи розподілу, а не порушення споживачем ПРРЕЕ та/або умов договорів.
Виходячи з висновків, які містяться у мотивувальній частині цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 травня 2024 року у справі № 922/5196/23, та зазначити, що вирішення питання щодо відновлення / припинення або обмеження електропостачання на підставі пункту 7.11 ПРРЕЕ здійснюється з використанням інституту процесуального права - забезпечення позову шляхом заборони відключення електропостачання такого споживача на час вирішення справи про оскарження факту порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів.
Це буде відповідати завданням та основним засадам судочинства.
Окреме застосування пункту 7.11 ПРРЕЕ призведе до виникнення інших судових спорів у справах за позовами споживачів до електропостачальників, що не відповідає розумності строків розгляду справи судом та принципу процесуальної економії.
Отже, у випадку звернення споживача до суду за захистом своїх прав безальтернативним та найефективнішим для практичного застосування пункту 7.11 ПРРЕЕ є механізм забезпечення позову з постановленням ухвали про заборону відключення електропостачання такого споживача на час вирішення справи про оскарження факту порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів»
З урахуванням наведеного, а також критеріїв застосування норми абз. 4 п. 7.11 ПРРЕЕ Велика Палата ВС виснувала, що у випадку звернення споживача до суду за захистом своїх прав безальтернативним та найефективнішим для практичного застосування п. 7.11 ПРРЕЕ є механізм забезпечення позову з огляду на зміст цієї норми права, а саме постановлення ухвали про заборону відключення електропостачання такого споживача на час вирішення справи про оскарження факту порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів.
Невжиття судом заходів забезпечення позову у вигляді заборони Товариству з обмеженою відповідальністю “Київська обласна енергопостачальна компанія», ПрАТ “ДТЕК Київські регіональні електромережі» та їх структурним підрозділам вчиняти дії, спрямовані на повне або часткове припинення постачання електричної енергії внаслідок наявності заборгованості ОСОБА_1 щодо об'єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_1 , може істотно ускладнити ефективний захист прав заявника у випадку задоволення позову, а також призвести до того, що позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При цьому, суддя вважає, що забезпечення позову у вказаний спосіб не завдасть шкоди сторонам, оскільки майно залишається у повному володінні та користуванні власника такого майна, та у разі відмови у позові заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.
Як передбачено ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.
Станом на час розгляду судом заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов'язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.
Слід зазначити, що ухвала суду про забезпечення позову згідно з ст. 258 ЦПК України є видом судового рішення, яке відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України є обов'язковим для виконання всіма державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами на всій території України.
А відтак, вимогу ст. 157 ЦПК України про те, що ухвала про забезпечення позову виконується в порядку, встановленому для виконання судових рішень, можна цілком обґрунтовано розглядати як загальну вимогу про обов'язковість судових рішень, встановлену ст. 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України.
Таким чином, ухвала про забезпечення позову є обов'язковою до виконання всіма суб'єктами, кому вона адресована та кого вона стосується і повинна бути виконана цими суб'єктами самостійно.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 149-153, 353-354 ЦПК України, п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процессуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суддя,-
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, - задовольнити.
Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю “Київська обласна енергопостачальна компанія» (ЄДРПОУ 42094646, місцезнаходження: вулиця Київська, будинок 8-Б, місто Вишневе, Бучанський район, 08132), ПрАТ “ДТЕК Київські регіональні електромережі» (ЄДРПОУ 23243188, місцезнаходження: вулиця Стеценка, будинок 1-А, місто Київ, 04136) та їх структурним підрозділам вчиняти дії, спрямовані на повне або часткове припинення постачання електричної енергії внаслідок наявності заборгованості ОСОБА_1 щодо об'єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_1 .
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Ухвала суду про забезпечення позову виконується негайно з дня її постановлення в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Копію ухвали направити учасникам справи та уповноваженим органам для негайного виконання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Б. І. Кошель